9.5 Газовий каротаж

Основною метою газового каротажує виділення нафтогазоносних горизонтів у процесі буріння свердловин. У практиці робіт застосовуються декілька методів газового каротажу:

1. Точковий метод – ґрунтується на відборі та в наступній дегазації глинистого розчину через певний метраж проходки свердловини з подальшим дослідженням газу на хроматографі.

2. Суцільний метод, суть якого зводиться до безперервної реєстрації загального вуглеводневого складу газу в буровому розчині за допомогою газокаротажної станції. Результати дослідження вмісту вуглеводневих газів по розрізу свердловини реєструються у вигляді діаграми.

3. Газовий каротаж після буріння – проводиться після зупинки буріння свердловини на деякий час для відтворення в буровому розчині газоносних зон напроти продуктивних горизонтів.

4. Газовий каротаж по керну (а також і по шламу). У гірських породах над нафтовими і газовими покладами міграційний газ може знаходитись у великих і середніх порах (вільний газ). Під час буріння через певні інтервали відбирається керн. В однорідних розрізах, складених однотиповими за літологічним складом породами, керн відбирається через 20–25 м. У розрізах, складених різними літологічними типами порід, інтервали зменшуються до 10–15 м і менше. Однак, у всіх випадках необхідно намагатися, щоб розрізи були рівномірно досліджені. Нерівномірний і безсистемний відбір керну може не дати позитивних результатів.

Відібраний керн із колонкової труби злегка очищають і одразу ж загерметизовують у скляних банках, а потім в лабораторії вилучають з нього газ з подальшим дослідженням його складу на хроматографі.

Найбільший ефект при пошуках скупчень нафти і газу можна досягти при спільному проведенні газового каротажу по керну і по буровому розчину.

Аналіз численних матеріалів газового каротажу вказує на те, що критеріями виділення продуктивних пластів повинні бути не тільки величини підвищених значень вмісту вуглеводневого газу, який фіксується газокаротажною станцією, а й ступінь ідентичності цього газу та вуглеводневих газів покладів даного регіону. Ці ознаки повинні бути визначені для кожного нафтогазоносного району з врахуванням особливостей складу і властивостей покладів вуглеводнів. Крім цього, додавання нафти і нафтопродуктів до бурового розчину призводять до збільшення значень газових (особливо важких гомологів) показників, що потрібно також враховувати при інтерпретації матеріалів газового каротажу.

У Французькому інституті нафти розроблена апаратура і методика, яка призначена для визначення перспектив нафтогазоносності геологічних об’єктів. Методикою передбачається відбір зразків гірських порід, за якими на протязі 15 хвилин визначається наявність у них нафти і газу. Для цього із відібраних зразків (керн, шлам) готують пробу масою 100 мг, яку потім піддають піролізу за методом “Рок-Еваль” з подальшим аналізом виділених газів і автоматичною обробкою отриманих даних. Ці процедури реалізуються на спеціально створеній апаратурі. Її застосування на ряді об’єктів Франції, Північної Африки і Канади дозволило отримати додаткову і дуже важливу інформацію про нафтогазоносність досліджуваних площ. Сьогодні цей метод використовується в багатьох випадках і на теренах країн СНД. Поява приладів “Рок-Еваль” безпосередньо на свердловині призвело до реалізації технології прогнозування нафтогазоносності геологічного розрізу в процесі буріння.