Тема 1. Вступ

1. Поняття про літературну мову, мовну норму та її стилістичні варіанти. Принципи українського правопису та пунктуації.

2. Стилі сучасної української літературної мови. Загальні вимоги до офіційно-ділового та наукового стилів мовлення.

Повторення: вживання апострофа та м’якого знака в українській мові.

СРС:

1) наголос в українській мові;

2) вживання апострофа та м’якого знака в словах іншомовного походження.

Поняття про літературну мову.

Норми та принципи українського правопису

Вищою (зразковою) формою існування української мови, як і будь-якої національної мови, є літературна мова, яка характеризується обробленістю, багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою, розвиненою системою стилів, поліфункціональністю. Основною ознакою літературної мови є наявність норм – історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності. Саме нормованістю протистоїть літературна мова іншим формам загальнонаціональної мови – діалектам, жарго­нам, просторіччю, які становлять усну некодифіковану сферу загальнонаціональної комунікації – народно-розмовну мову.

Норми охоплюють усі рівні мови.

Лексичні норми визначають можливості використання слів відповідно до семантичних відтінків, закономірностей лексичної сполучуваності.

Граматичні норми (морфологічні й синтаксичні) указують літературні форми слів, словосполучень і речень.

Орфографічні норми визначають правила написання слів.

Акцентуаційні норми відповідають за правильність наголошення слів, а орфоепічні норми – за правильність вимови.

Основні правила української орфоепії звучать так:

• відсутнє акання (сосна, молоко, нога, голова, сирота);

• голосні е, и в ненаголошених позиціях наближені до и, е (несу, село, вишневий, зелений);

• дзвінкі приголосні в кінці складу або слова не оглушуються (дід, дуб, хліб, щоб, бабка, лягти, нижче); виняток для деяких слів з г: нігті (ніхті), легко (лехко), вогкий (вогкий), дьогтю (дьохтю), кігті;

• звук о наближається при вимові до у перед наголошеним складом з у (кожух, зозуля, голубка);

• звуки дж, дз вимовляються швидко, без паузи, як одна буква (дзеркало, кинджал, дзьоб, ходжу); не плутайте: підживитися…;

• щ вимовляється як шч (щастя, щоб, щока, щирий);

• твердо вимовляються всі шиплячі звуки: ніч, піч, ріж, плащ, чорт, курча, пом’якшуються вони тільки при подовженні: підніжжя, клоччя;

• у закінченнях дієслів на -ться – як -цця, на -шся – як -сся (смієшся, працюється);

• звук ґ вимовляється дзвінко (дзиґа, ґелґотати, ґрати, ґуля).

Стилістичні (стильові) норми визначають доцільність використання мовних одиниць різних рівнів у конкретній ситуації. Ними керується мовець, створюючи текст конкретного призначення. Так, пра­цівник міліції може сказати дружині: “Вчора зі складу поцупили кілька японських телевізорів”, але в протоколі напише: “17 липня зі складу було викрадено п'ять телевізорів фірми “Sony”. Стильова норма ґрунтується на загальнолітературній нормі й певною мірою відштовхується від неї.

Усе, що не відповідає нормі, належить до ненормативного мовлення. Так, нормативним є наголошення дієслівних форм нестú – неслá – несемó, а не нéсти – нéсла – несéмо; нормам літературної мови відповідає форма минулого часу ходили, поза літературною нормою залишаються діалектні форми минулого часу типу ходилисьмо, ходилисьте; тільки в художньому мовленні можливе вживання дієслівної форми 3-ї особи однини типу зна, дума, слуха замість нормативних знає, думає, слухає тощо.

Норми є необхідною умовою існування літературної мови. Вони забезпечують стабільність мови, збереження загальнокультурної спадщини і літературно-книжних традицій, підтримання зв'язку між поколіннями. “Якби літературна мова,  писав видатний філолог О.М. Пєшковський,  змінювалось швидко, то кожне покоління могло б користуватися лише літературою своєю та попереднього покоління. Але за таких умов не було б і самої літератури, бо література кожного покоління створюється всією попередньою літературою. Якби Чехов уже не розумів Пушкіна, то, напевно, не було б і Чехова. Надто тонкий шар ґрунту давав би надто слабке живлення літературним паросткам. Консерватизм літературної мови, об'єднуючи віки й покоління, створює можливість єдиної могутньої багатовікової національної літератури”.

Однак норми літературної мови не можна вважати застиглими: кожна мова розвивається, і разом з нею змінюються її норми. І на­слідком мовної еволюції є наявність варіантних форм. Адже мова розвивається і вдосконалюється дуже повільно, поступово; у розвинених літературних мовах норма лишається стабільною протягом багатьох десятиріч. Недаремно існує парадокс: “Мова розвивається, зали­шаючись сама собою”. Варіанти допомагають нам звикнути до нової норми, роблять зміну норм менш відчутною, підтримують спадкоєм­ність мовних навичок.

Сучасна українська мова має значну кількість варіантів на різних рівнях: на фонетичному (зáвждú, тúсячí, пóмúлка, нашвидкýрýч, жáлó), орфографічному (келех і келих, баклажка і боклажка), морфологічному (подарунок сину – подарунок синові, у синьому пальті – у синім пальті, у тому будинку – у тім будинку). Нормативні варіанти вимови, написання, форм слів, конструкцій тощо потрібно відрізняти від порушень норм, що кваліфікуються як мовні помилки.

Нормативним вважається таке мовне явище: 1) відповідає структурі мови; 2) регулярно відтворюється в процесі комунікації, підтверджується слововживанням авторитетних письменників, учених, освіченої частини суспільства; отримало суспільне схвалення і визнається нормативним.

Норми літературної мови фіксуються в правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках. Це називається кодифікацією норм. У зв’язку з цим літературну мову також часто називають кодифікованою мовою.

Дотримання мовних норм – це основний критерій правильного мовлення, мовленнєвої культури людини. Поняття “культура мовлення” включає в себе й інші якості, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, вживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи смислових зв'язків між частинами висловлювання, уміле використання виражальних і зображувальних засобів, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці якості мовлення визначаються за відповідністю до норм – лексичних, граматичних, стилістичних та ін.

Правопис, або орфографія – це система правил, за допомогою яких забезпечується однакова передача мови на письмі, обов’язкова для всіх, хто пише цією літературною мовою.

Український правопис (1993 р. – останнє видання) у своїй основі фонетико-морфологічний, тобто переважають фонетичні написання, але значне місце посідають і написання, зумовлені морфологічною структурою слова.

Фонетичний принцип вимагає, щоб слово писали за його вимовою. Наприклад, будинок, дах, молоко, трава, тепло. Але при цьому ми обминаємо особливості вимови автора, тобто індивідуальні особливості. За цим принципом встановлено багато написань слів. А саме: а) у закритих складах – і: осінь, кінь, у відкритих – о, е: осені, коня; б) а замість о перед постійно наголошеним а(я): гаразд, кажан, хазяїн; в) жн, зн, сн, сл, замість ждн, здн, стн, стл та ін.: тижня, щасливий, виїзний; г) о замість е після шиплячих перед складами з твердими приголосними: жонатий, але женити, звечора, але вечеря; д) с замість префікса з перед к, п, т, ф, х: спитати, сходити, сформувати тощо.

Морфологічний принцип враховує будову слова, його значущі частини (корінь, суфікс, закінчення). Слід додержуватися однакового написання слова, незважаючи на те, що у вимові вживання цих частин може набувати іншого звучання. Наприклад, просьба (хоч вимовляється прозьба), бо в усіх споріднених словах перед голосними тут стоїть с: просити; село, бо села, широкий, бо широко тощо.

Історичне, або традиційне письмо: слова пишуться за традицією, як це склалося історично. Наприклад, щиголь (шч), лиман, комин, леміш, левада, Китай тощо.

Смислорозрізнювальний принцип: написання слів різниться за контекстом у залежності від їх значення. Наприклад, це по-нашому – по нашому подвір’ю; гарний перед святом Орел – орел належить до птахів-хижаків.

Тест № 1. Назвіть основні ознаки української мови як літературної.

1) відшліфованість

2) унормованість

3) поліфункціональність

4) стандартність

5) наявність писемної та усної форм вживання

6) наявність діалектів

Тест № 2. Правильна вимова звуків і звукосполучень – це норма:

1) орфографічна

2) орфоепічна

3) фонетична

4) акцентуаційна.

Тест № 3. Доберіть до поданих понять їх відповідники.

1) акцентуаційна норма 2) графічна 3) стилістична 4) орфографічна

а) правильне розташування розділових знаків б) вибір мовних елементів щодо умов спілкування в) передача звуків на письмі г) правильне написання слів д) вибір наголошеного складу серед ненаголошеного

Вправа 1. Розбийте подані слова у дві колонки за принципами українського правопису: небо, вода, багато, сонце, книжці, сорочці, безпечний, студентський, зшити, сфабрикувати, розписка, пшоно, вітчизна, качці.

Вправа 2. У поданому реченні з’ясуйте правопис слів на основі фонетичного, морфологічного, традиційного принципів, доведіть свою думку.

Хрущі над вишнями гудуть… Це бувало в ту пору, коли вишні в цвіту. Молоденькі вишеньки стоять тоді, мов до танцю зібралися: руки в боки, зелень-листочком прицяцькувалися, пучечками білих квіточок закосичились. А старші вишні в ті дні і ті вечори красуються, мов статечні молодиці в свято: по дві, по три зібравшись, багатозначно шепочуться про щось, лукаво усміхаються (О.Левада).

Вправа 3. Дайте відповідь на питання: які норми українського правопису ви знаєте; у чому полягають орфоепічні норми, поясніть на прикладах.

а) Із поданих слів випишіть ті, де буквосполучення дж, дз передають один звук: броджу, дзиґа, віджилий, дзенькати, кинджал, відженуть, підземний, відзвук, піджак, приїжджати.

б) Яка норма відповідає за правильне написання слів, визначте орфограми в поданих словах: тонна, сплав, в’яне, безмір, юннат, Шахтарське, Чилі, Грімм, портьєра, лляний, випускний, пріфікс, прірва, авжеж, дещо, бозна-де, влітку, до вподоби, часто-густо, аральський, м’яч.

Стилі сучасної

української літературної мови

Усякий засіб, який використовується для спілкування, називається мовою. Мова охоплює всі сфери суспільного життя: освіту, науку, мистецтво, техніку. Розвиток мови пов’язаний з розвитком суспільства. Мова більше набуває, ніж втрачає, бо те, що зникає з активного вжитку, ще довго лишається в її запасі, а часом може виникати знову в активі з новим значенням. Мова є засобом творення культури людей.

Літературна мова поділяється на стилі. У сучасній українській літературній мові налічується 5 стилів: науковий, публіцистичний, побутовий, офіційно – діловий, художній.

Стилі в українській мові поділяються на розмовний і книжні. У свою чергу книжні – це науковий, офіційно-діловий, публіцистичний і літературно-художній.

Розмовному (або розмовно-побутовому) властиве: загальновживана лексика. Вживаються просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, іноді ненормативна (субстандартна) лексика, засоби оцінно-експресивного характеру (мій малесенький, хлопчище, стависько); прості речення, короткі діалоги, речення різні за метою висловлювання та спонуканням; різноманітне інтонаційне забарвлення (різні види наголосу, пауз, зміна темпу мовлення, ритму тощо).

Зразок:

- Як був здоровий, то грався цілий день коло моєї будки. Порпався заодно в тім рівці, що дощ викопав довкола будки, і витягав усякі камінчики. Курятко біля квочки, ну, кажу вам, як курятко. І не брешу вам, але правду говорю, що кожного дня я вибирала черствіші булки і кликала його до будки…(В.Стефаник)

Художньому стилю властиве: використання загальновживаної, розмовної лексики; жаргонізмів і термінів, книжних слів і діалектизмів; фразеології як української, так і запозиченої; синонімів, антонімів, засобів художньої образності: метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія тощо. Речення всіх типів складності, повні та неповні, окличні, питальні… Різноманітні інтонаційні відтінки; ритміко-мелодійні варіації; монолог, полілог, діалог.

Зразок:

Стоять озера в пригорщах долин.

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений цибатий чорногуз

Поважно ходить в ранній кукурудзі (Л.Костенко).

Публіцистичному стилю властиве: широке використання суспільно-політичної лексики, у разі потреби – наукова термінологія, орієнтація на розмовний стиль (поєднання шаблонних фраз та емоційно-забарвлених слів); різні типи складних речень, вставні та вставлені конструкції, звертання, однорідні члени речення, інверсія, поширені окличні речення у функції гасел, закликів; різні інтонаційні засоби, які надають тексту урочистого, сатиричного, іронічного або нейтрального звучання; текст передає авторську позицію, розгортається послідовно, логічно.

Зразок:

Збірна України серед юніорів проведе сьогодні другий матч на чемпіонаті світу в Аргентині. Підопічні Анатолія Крищенка зустрінуться з командою ровесників з Китаю. На цей поєдинок українці вийдуть у ролі лідерів групи, адже у стартовому поєдинку вони у відмінному стані розібралися з чилійцями … (З газети)

Особливості наукового стилю.

Загальні вимоги до мовних засобів офіційно-ділового стилю

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької та латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. Із них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, послання, що готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль.

На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, об'єкт, об'єктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка, політична економія, інституції, кооперація, солідарність, продуктивні сили, пропаганда, ритміка, епідемія, діагностика, аналітичний, раціональний, симетричний та ін.

Сфера використання наукового стилю мови — наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначення наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безсуб'єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Наукові тексти мають типові композиції жанрів. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені, наприклад: Дано дві сторони і кут, протилежний одній з них. Знайди інші два кути і третю сторону (З підручника).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).

Власне науковий підстиль має інтернаціональну символіку, універсальні загальнонаукові терміни. Науково-популярний підстиль використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача. Науково-навчальний характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення слухача, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Основне призначення власне наукового підстилю – об'єктивувати наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки даних, основна функція – пояснювати наукову ідею. Основними жанрами власне наукового стилю є монографія, стаття, наукова доповідь, звіт. У межах власне наукового підстилю можна виділити науково-інформативний з жанрами: реферат, огляд, анотація, резюме – та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Монографія – це книга, написана однією особою, в якій зібрано, систематизовано й узагальнено матеріал і результати великого наукового дослідження або об'єднано однією темою кілька досліджень. Монографію пишуть, коли зібрано й опрацьовано велику кількість фактичного матеріалу, одержано переконливі висновки, автор має свою наукову гіпотезу чи концепцію розв’язання значної наукової проблеми. У монографії обов'язково мають бути теоретичні розділи, висновки й наукова література.

Стаття – це невеликого розміру надрукована в часописі або збірнику наукова робота, присвячена певній проблемі, питанню і розрахована на фахівців, які займаються цією проблемою. Існують статті-повідомлення (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).

Реферат – це короткий виклад великого дослідження (наприклад, автореферат – виклад основного змісту дисертації) або кількох праць з якоїсь наукової проблеми. У рефераті має бути стисло, але точно відображено основний теоретичний зміст реферованої роботи та довідковий апарат (власні публікації, список наукової літератури).

Науково-навчальний підстиль має два основні жанри (види літератури): підручники і навчальні посібники.

У текстотворенні підручника та навчального посібника є спільне й відмінне. До спільних ознак слід віднести: науковість; об'єктивність викладеного матеріалу; відповідність його навчальній програмі; наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу; доступність подачі матеріалу, спрямована на активізацію мислення учнів, студентів; поступове і послідовне введення термінологічної лексики; суворе дотримання норм української літературної мови; культура й естетика мовлення автора та ілюстрацій.

Зразок:

Гранат – рослина з родини гранатових – невисоке вічнозелене дерево або напівлистоопадний чагарник, що сягає близько 3 м заввишки (відомі й карликові різновиди, що не перевищують 25 см). Пагони в граната завершуються колючками (С.М.Приходько).

Офіційно-діловому стилю властиве:

• нейтральна лексика;

• виразна логізація викладу, точність;

• спеціальна термінологія;

• номенклатурні назви;

• канцеляризми;

• складноскорочені слова, абревіатури;

• віддієслівні іменники (вирішення, ухвалення);

• іменники, що називають людей за якоюсь назвою (свідок, позивач, виконавець);

• стандартні словосполучення (взяти до уваги, у зв’язку з);

• прості речення з однорідними членами, рідше складні речення;

• побудова речень за однаковою схемою;

• вживання аналітичних присудків (надавати послуги, замість допомагати);

• прямий порядок слів.

Зразок:

Підтверджуємо отримання Ваших пропозицій, викладених у листі № 524/141 від 24.05.2012. Рішення ради з цих питань буде прийняте 25.06.13 р. та повідомлене Вам (Із документа).

Вправа 4. До якого стилю мовлення належать подані уривки з тексту?

1. Економічний напрямок включає: аналіз та оцінку використання термінальних перевезень у міжнародному сполученні, у великих морських портах і транспортних вузлах; аналіз та оцінку перемінних витрат, пов’язаних із перевезенням вантажів.

2. Німці належать до низькоконтекстуальної культури, орієнтованої на отримання детальної інформації та інструкцій для виконання завдань. У діловій атмосфері німецька мова позбавлена гумору, а жорстка система закінчень і строгий порядок слів заважають мовцеві легко думати вголос. Мала кількість омонімів і прозорість словозмінної системи роблять цю мову придатною для створення розпоряджень, наказів.

3. Пан Рубльов Іван Миколайович мешкає в місті Києві з 25 травня 1985 року за адресою: вулиця Дегтярівська, будинок 6, квартира 19. Займає загальну житлову площу – 17 квадратних метрів.

Довідка видана для подання в Шевченківський райвиконком.

Тест № 4. Оберіть такі мовні особливості, які не властиві офіційно-діловому стилю:

1. нейтральна лексика;

2. виразна логізація викладу, точність;

3. спеціальна термінологія;

4. номенклатурні назви;

5. канцеляризми;

6. складноскорочені слова, абревіатури;

7. емоційно-забарвлена лексика;

8. стандартні словосполучення;

9. наявність діалектних слів і жаргонізмів;

10. побудова речень за однаковою схемою;

11. вживання аналітичних присудків;

12. зворотний порядок слів.

Вправа 5. Дайте відповідь на питання: у чому полягають особливості офіційно-ділового стилю? Знайдіть, який текст належить до офіційно-ділового стилю.

А. Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали «З нами Бог, розумійте, язици». Також як гімн звучала з уст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня «Богородзіца Дзевіца», що була на той час спільною для народів Польщі й Литви…

Б. 20 травня 2005 року я, перебуваючи на своєму робочому місці, вимушений був вимкнути протипожежні запобіжники, оскільки вони не давали можливості увімкнути верстати. Протягом робочого дня до лабораторії заходив лаборант Фомін А.П., який знаходився в нетверезому вигляді та палив. Я попросив Фоміна А.П. залишити лабораторію. Виходячи з лабораторії, він, напевне, викинув цигарку (я цього на власні очі не бачив), і вже через кілька хвилин я помітив дим; сигналізація не спрацювала, оскільки я її вимкнув…

В. В ясному небі білосніжними айстрами пропливають хмари; на деревах чіткішає різьба пурпурових узорів, а всі дороги дивовижно пахнуть свіжим зерном і яблуневим повівом. Ранки стоять, наче вино. І Кушнірові приємно бачити, як на шляху, з-під самого сонця, чорними веселими краплинами одриваються машини і, збільшуючись, летять живим пунктиром до села…

Вправа 6. Прочитайте подані синонімічні ряди. Які з форм доцільно вживати в офіційно-діловому стилі?

Відправник, адресат; апеляція, звернення, петиція, просьба, прохання, клопотання, скарга; чутки, інформація; оригінал, первотвір, первопис, взірець; затверджувати, схвалювати, ухвалювати, узаконювати, накладати гриф, ратифікувати, характеристика, опис, атестація, рекомендація; наказ, загад, веління, повеління, розпорядження, постанова, припис, настанова, вказівка; колективний, гуртовий, спільний, взаємний, обопільний, двосторонній.

Тест № 5. Оберіть такі мовні особливості, які властиві науковому стилю:

1. точність;

2. спеціальна термінологія;

3. номенклатурні назви;

4. канцеляризми;

5. складноскорочені слова, абревіатури;

6. емоційно-забарвлена лексика;

7. стандартні словосполучення;

8. наявність діалектних слів і жаргонізмів;

9. побудова речень за однаковою схемою;

10. вживання аналітичних присудків;

11. зворотний порядок слів;

12. складнопідрядні реченні з підрядними наслідку;

13. спеціальна наукова символіка.

Правила вживання апострофа

Апостроф – це графічний знак, що вживається на письмі для роздільної вимови; звука не позначає. Апостроф ставиться перед буквами я, ю, є, ї, які позначають два звуки [йа], [йу], [йе], [йі]: м’ята в’юн, з’їзд.

Апостроф ставиться:

• у незапозичених словах після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї (“мавпа Буф”), якщо ці губні стоять у такій позиції:

а) на початку кореня: п’ять, дев’ять, В’ячеслав;

б) після голосного: здоров’я, риб’ячий, сап’янці;

в) після [р]: черв’як, арф’яр, сурм’яний;

• апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р (твердого), якщо далі у вимові чується звук [й]: бур’ян - [бурйан], сузір’я - [cузірйа];

• апостроф ставиться після к перед я у слові Лук’ян і похідних від нього;

• апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та першої частини складного слова, які закінчуються на приголосний звук: від’ємний, возз’єднання, Мін’юст, дит’ясла.