Теми практичних занять
Змістовий модуль І. Вступ до психології розвитку
Тема 1. Методи дослідження в психології розвитку – 1 год.
Тема 2. Проблема норми в психології розвитку – 1 год.
Тема 3. Основні підходи до розуміння розвитку людини. – 2 год.
Тема 4. Закономірності, рушійні сили, фактори, механізми психічного розвитку – 2 год.
Тема 5. Розвиток особистості в процесі соціалізації – 2 год.
ЛЕКЦІЙНИЙ КУРС
РОЗДІЛ 1. Вступ до психології розвитку
Лекція 1. Психологія розвитку як наука
2 год.
План
Психологія розвитку як наука. Предмет та завдання психології розвитку.
Основні поняття психології розвитку: розвиток, ріст, дозрівання, становлення, формування.
Зв’язок психології розвитку з іншими науками.
Типи розвитку.
1. Психологія розвитку як наука. Предмет та завдання психології розвитку
Психологія розвитку – розділ психології, який вивчає закономірності розвитку людської психіки, досліджуючи механізми і рушійні сили цього процесу, аналізуючи різні підходи щодо функцій і генезису психіки, різні сторони становлення психіки. Психологію розвитку можна назвати «Віковою психологією», хоча цей термін буде не зовсім точним. Поняття вікової психології в принципі вужче поняття психології розвитку, оскільки розвиток тут розглядається усього лише як функція вікового періоду. У віковій психології розвиток вивчається тільки у зв'язку з певним хронологічним віком. Психологія розвитку вивчає не лише вікові етапи людського онтогенезу, вона також розглядає різні процеси психічного розвитку взагалі. Тому правильніше вважати, що вікова психологія – це один з розділів психології розвитку. Психологія розвитку відповідає на питання що і як саме змінюється. Психологія розвитку – фундаментальна, а не прикладна область психології.
Нині психологія розвитку є дуже великою областю досліджень, різних не лише по конкретній проблематиці, але і по об'єкту вивчення, цілям, методам, теоретичним підставам. Все більше поширення отримує погляд на психологію розвитку як область, не обмежену індивідуальним розвитком організмів, а спрямовану на встановлення загальних законів розвитку, на розгляд у світлі єдиних генетичних принципів філогенезу, онтогенезу і таких процесів розвитку, які зазвичай відносять до сфери патопсихології, етнопсихології, загальної і диференціальної психології.
Наука про розвиток людини відповідає на питання про взаємодію багатьох чинників, що допомагають нашому становленню: яким чином ми, як індивідууми, можемо визначати хід нашого розвитку? Як наші стосунки зі значущими іншими – з важливими для нас людьми – вплинули на те, ким і чим ми стали? тощо.
Таким чином, психологія розвитку безпосередньо стикається з цілим рядом психологічних і суміжних з ними дисциплін: загальною і порівняльною психологією (психологією тварин), соціальною психологією, психолінгвістикою, етнологією, генетикою, геронтологією, нейрофізіологією та ін. Загальним «радикалом», що дозволяє ученим об'єднувати під загальним заголовком психології розвитку надзвичайно різнорідні дослідження, виступає ознака закономірної зміни поведінки організмів (людини або тварини), що відбувається з часом. Відповідно, найбільш стале визначення психології розвитку представляє її як галузь науки, що досліджує процеси розвитку поведінки організмів.
Психологія розвитку передусім є фундаментальною теоретичною дисципліною, але отримані в ній знання і вироблені методи використовуються в прикладних сферах.
Л. Монтада пропонує виділяти 6 основних завдань, що відносяться до сфери застосування психології розвитку на практиці.
Орієнтація в життєвому шляху. Це завдання передбачає відповідь на питання «що маємо?», тобто визначення рівня розвитку. Послідовність вікових змін у вигляді опису кількісних функцій розвитку або якісних східців розвитку є класичним питанням психології розвитку. На цій основі вибудовуються статистичні вікові норми розвитку, завдяки яким можна дати загальну оцінку ходу розвитку як в індивідуальних випадках, так і стосовно різних учбових і виховних питань. Так, наприклад, знаючи, які завдання самостійно вирішують діти 7 років, можна визначити, чи знаходиться конкретна дитина нижче, вище або врівень з нормою. Одночасно можна визначити, чи відповідають навчальні і виховні вимоги цій нормі самостійності.
Визначення умов розвитку і зміни. Це завдання передбачає відповідь на питання «як це виникло?», тобто які причини і умови, що привели до цього рівня розвитку. Пояснювальні моделі психології розвитку орієнтовані передусім на аналіз онтогенезу властивостей особи і її порушень з урахуванням установок середовища розвитку, взаємодії з вихователями, особливих подій а також – як ідеальний випадок – взаємодії усіх цих змінних. При цьому психологів цікавлять не стільки короткочасні, скільки довготривалі впливи чинників розвитку. Враховується також кумулятивний характер впливу чинників розвитку і дискретний характер причинно-наслідкових зв'язків. Знання умов дозволяє затримати порушення ходу розвитку (профілактика) і прийняти відповідні рішення для оптимізації ходу розвитку.
Прогноз стабільності і мінливості властивостей особистості. Це завдання передбачає відповідь на питання «що буде, якщо?», тобто прогноз не лише ходу розвитку, але і зроблених заходів втручання. Багато заходів в практиці учбової і виховної роботи – явно або неявно – припускають прогноз подальшого розвитку.
Пояснення цілей розвитку і корекції. Це завдання передбачає відповідь на питання «що має бути?», тобто визначає, що можливо, реально, а що має бути виключене. Як емпірична наука психологія розвитку, на відміну від педагогіки, нейтральна по відношенню до соціального замовлення, громадської і особистої думки. Тому вона здатна і зобов'язана їм протистояти, якщо це суперечить встановленим фактам і закономірностям. В той же час вона виконує функцію обґрунтування тих або інших пропозицій і проектів якщо вони узгоджуються з її знаннями. І нарешті, вона виступає ініціатором корекції вже прийнятих рішень, якщо дослідження показують їх необґрунтованість. Помилково встановлена норма розвитку призводить до істотних викривлень в практиці учбової і виховної роботи.
Планування корекційних заходів. Це завдання передбачає відповідь на питання «як можуть бути досягнуті цілі?», тобто що треба зробити, щоб отримати від втручання очікуваний ефект. Отже, корекційні заходи потрібні тільки у тому випадку, якщо не досягнуті поставлені цілі розвитку, якщо не осилено завдання розвитку або є в наявності факт, що умови розвитку ведуть до небажаного його ходу. Тут слід розрізняти: 1) цілі розвитку самого індивіда; 2) потенціали розвитку індивіда; 3) соціальні вимоги до розвитку; 4) можливості розвитку. Відповідно, і корекційні заходи повинні диференціюватися за їх призначенням. Нерідко між цими цілями має місце розбіжність, яка і має бути об'єктом корекції. Метою запланованої корекції може бути профілактика порушень розвитку, корекція розвитку або оптимізація процесів розвитку. У будь-якому випадку мають бути прийняті обґрунтовані рішення про те, коли втручання обіцяє бути успішним.
Оцінка корекції розвитку. Це завдання передбачає відповідь на питання «до чого це привело?», тобто що дали корекційні заходи. Сучасна психологія розвитку утримується від поспішної оцінки ефективності тих або інших корекційних дій. Вона вважає, що дійсна оцінка може бути отримана тільки в результаті тривалого спостереження за індивідом, в ході якого мають бути встановлений як позитивний ефект, так і побічні впливи.
У якості предмета психологія розвитку вивчає закономірні психічні зміни людини в часі, нові зміни, що спричиняють за собою, і пов'язані з цим факти і явища психічного життя. Психологія розвитку розглядає тенденції, закономірності і процеси розвитку людини, використовуючи для цього досвід декількох галузей знання.
Предметом вивчення психології розвитку є сам розвиток, який визначається як філо-, антропо-, онто- чи мікрогенетичні зміни поведінки і переживання, що утворюють процес, що містить, з одного боку, якісні зміни, які спадково слідують одна за однією, і, з іншого, лінії кількісних змін, що зв'язують їх між собою.
Складовою предмета психології розвитку є рушійні сили, умови і закони психічного розвитку.
під рушійними силами психічного розвитку розуміються ті чинники, які визначають поступальний розвиток дитини, будучи його причинами, містять в собі енергетичні, спонукальні джерела розвитку, направляють його в потрібне русло;
– умови визначають собою ті внутрішні і зовнішні постійно діючі чинники, які не виступають рушійними силами розвитку, проте впливають на нього, направляючи хід розвитку, формуючи його динаміку і визначаючи кінцеві результати;
– закони психічного розвитку визначають собою ті загальні і часткові закономірності, за допомогою яких можна описати психічний розвиток людини і спираючись на які можна цим розвитком управляти.
Американські учені Л.Р. Шеррод і О.Г. Бримм таким чином резюмують сучасні уявлення про розвиток.
Розвиток є принципово плюралістичним як в процесі, так і в результаті; ні процес, ні кінцевий результат розвитку не можна вважати односпрямованим або таким, що веде до одного і того ж кінцевого стану.
Розвиток проходить від зачаття до смерті, причому пластичність, здатність до зміни зберігається протягом всього життя. Це означає, що розвиток людини не обмежується окремим періодом її життя і пережите в одному періоді не обов'язково важливіше за те, що буде пережите в інші періоди. Різні процеси розвитку можуть починатися, тривати і закінчуватися в різні моменти життя.
Розвиток різних людей протікає вкрай неоднаково. Міжіндивідуальні відмінності можуть включати біосоціальні процеси диференціації, залежні від статевої, соціально-класової та іншої приналежності. Це означає, що міжіндивідуальна мінливість (варіабельна) може відбивати мінливість процесу розвитку.
Розвиток в різних областях життєдіяльності де термінується багатьма чинниками, які також можуть бути взаємозв'язані; він не зводиться до однієї-єдиної системи впливів, наприклад біології (розвиток не є простим процесом дозрівання, розгортання чогось заздалегідь даного) або середовища (розвиток не є простим процесом виховання і навчання).
Визнання індивідуальної особистості не лише продуктом, але і суб'єктом, творцем свого власного розвитку (наприклад екологічна теорія розвитку У. Бронфенбреннера).