Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
84
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
233.03 Кб
Скачать

2. Основні поняття психології розвитку: розвиток, ріст, дозрівання, становлення, формування

Основним поняттям психології розвитку є поняття «розвиток».

Розвиток – закономірна і безповоротна зміна психологічних процесів в часі (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський).

Розвиток – послідовні прогресуючі та регресуючі, в цілому безповоротні кількісні і якісні зміни психіки; при цьому старі структури входять в нові, зазнаючи зміни і реорганізації (В.В. Давидов).

Розвиток – виникнення якісно нових утворень, перехід психологічної системи на новий рівень функціонування (Л.І. Анциферова).

Розвиток – виникнення системних психологічних новоутворень (Л.І. Божович).

Розвиток – це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв).

Розвиток – це процес безповоротних, спрямованих і закономірних змін, що призводить до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки і поведінки людини.

Під безповоротністю змін розуміється здатність до накопичення змін, «надбудови» нових змін над попередніми; спрямованість змін – здатність системи до проведення єдиної, внутрішньо взаємозв’язаної лінії розвитку; закономірність змін– здатність системи до відтворення однотипних змін у різних людей.

Поняття «розвиток» вказує на ті закономірні зміни, які відбуваються у психіці у часі. Ці зміни виражені у кількісних, якісних і структурних перетвореннях. Ми не можемо зрозуміти ті складні зміни, які відбуваються з людиною протягом її життєвого циклу, у відриві від історичного, культурного і соціального контекстів. Розвиток глибоко «вбудований» в контекст; цим терміном означають безпосередній широкий спектр умов, в яких він відбувається (наприклад соціальний контекст – сім'я, суспільство і культура).

Разом з тим, психічний розвиток – це абсолютно особливий, відмінний від інших процес, що детермінується не «знизу», а «згори», тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення – це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням – це процес індивідуального розвитку (онтогенез).

Розвиток людини – це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм – її поведінки, когнітивна психологія – до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія – до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

Разом з поняттям «розвиток» в психології існують інші схожі поняття. Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття «розвиток» від інших змін об'єктів та змісту і специфіку психічного розвитку дитини. Об'єкти можуть зміню­ватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об'єкта визначаються параметрами «більше-менше», перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані – збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психіч­ному – збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам'яті тощо. Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.

Ріст. Таке розуміння розвитку як росту в сучасній науці майже не зустрічається. Зміни, які відбуваються в ході розвитку, можуть бути кількісними чи якісними. Ріст являє собою лише окремий аспект ходу розвитку – одномірний кількісний розгляд процесів розвитку. Розглядати розвиток в аспекті росту значить обмежитися дослідженням чисто кількісних змін, коли, наприклад, знання, уміння, пам'ять, зміст почуттів, інтереси тощо. розглядаються лише з погляду збільшення їх обсягу.

Так, збільшення запасу слів являє собою кількісні зміни. Фізіологічні зміни, які приводять до статевої зрілості, розуміння багатозначності слів у приказках є, навпроти, якісними змінами, тому приводять до появи нових форм поведінки чи нових інтелектуальних структур. Тому в парній категорії «кількість-якість» поняття росту відноситься до кількісного аспекту розвитку.

Дозрівання. Підхід до розвитку з погляду дозрівання панував у психології досить довго. До дозрівання прийнято відносити всі процеси, які спонтанно відбуваються під впливом ендогенно запрограмованих, тобто спадково детермінованих і внутрішньо керованих імпульсів росту. До таких процесів відносяться фізичні зміни, важливі для психічного розвитку – дозрівання мозку, нервової і м'язової систем, ендокринних залоз тощо. Про дозрівання говорять тоді, коли минулий досвід, научіння чи вправа (екзогенні фактори) не чинять вплив на характер змін. Поряд з обмеженням зовнішніх умов розвитку виділяють ряд ознак, які вказують на наявність процесів дозрівання: 1) аналогічність виникнення і перебігу; 2) виникнення в строго визначеному віці; 4) необерненість. У визначенні розвитку як дозрівання перебільшується значення спадковості і відповідно зменшується значення інших сторін розвитку.

Поняття становлення підкреслює природний, об’єктивний характер змін, які відбуваються.

На противагу цьому, поняття формування підкреслює штучний характер виникнення змін, тобто наявність цілеспрямованих педагогічних впливів, результатом яких і стають зміни психологічних функцій людини.

Научіння – це узагальнена категорія, що означає безліч процесів, що ведуть до змін поведінки. Останні розуміються в найширшому сенсі як отримання знань, запам'ятовування, засвоєння установок, мотивів тощо. Оскільки джерелом змін при навчанні є зовнішнє середовище (екзогенна регуляція розвитку), остільки навчання є поняттям, протилежним до дозрівання (ендогенна регуляція розвитку).

У загальному сенсі під навчанням розуміють досягнення прогресу шляхом цілеспрямованих зусиль і вправляння (наприклад, вивчення дієслів, навчання читанню, їзді на велосипеді тощо). Психологічне поняття навчання ширше: в нього входять все більш або менш тривалі зміни поведінки, що відбувається на основі досвіду, вправи або спостереження. При цьому не має значення, чи досягнуть при цьому який-небудь успіх, або зміни, що настали, виникли ненавмисно, спонтанно. Навчання включає як освоєння нових форм поведінки, так і зміну репертуару вже наявних форм.

Про навчання ми не говоримо в тих випадках, коли нова поведінка (чи зміна колишньої) викликана: 1) дозріванням функції, не залежним від досвіду і вправи; 2) скороминущим психологіч­ним станом (стомленням, сенсорною адаптацією, медикамен­тозним впливом тощо); 3) природженими тенденціями реагування (безумовні рефлекси або інстинктивна поведінка).

Соціалізація. Очевидно, що кожна людина за нормальних умов входить у вже існуюче суспільство з певними нормами поведінки і переживання. Починаючи з народження, підростаюча дитина вступає у взаємодію зі своїм соціальним оточенням, передусім з батьками, пізніше – з окремими особами і групами – в школі, на роботі тощо. В результаті вона набуває типові для її оточення ціннісні уявлення, норми і ролі. Завдяки цьому досвіду поведінки і переживання поступово освоюються значущі для певного суспільства форми поведінка і переживання. Цей загальний процес впливу соціокультурних чинників на розвиток в сенсі вростання в навколишнє суспільство і культуру описують поняттям соціалізації.

У понятті соціалізації виділяють дві сторони. Перша – це соціальне становлення людини, тобто процес спонтанного її вростання в соціальне оточення. Друга – соціальне формування людини, тобто процес її цілеспрямованої адаптації до існуючих цінностей, норм, ідеалів. Поняття соціалізації уперше було запропоноване Ч. Кулі в терміні «соціалізована свідомість». Залежно від того, в якій науці використовується цей термін, він набуває відповідного значення. Так, психологію цікавить передусім розвиток особистості, соціальний розвиток різних індивідів і процеси навчання, що лежать в їх основі.