5. Типи відношень між суб’єктом та середовищем. Типи відношень між спадковістю та середовищем і їх характеристика

За Ю.М. Карандашовим, можна побудувати так комбінації відношень між суб'єктом і середовищем, які реалізуються в різноманітних теоріях розвитку, утворюючи наукові напрями:

1. відношення виключення суб'єкта і середовища – розвиток визначають не суб'єкт і не середовище;

2. відношення аддитивності між суб'єктом і середовищем – розвиток визначають суб'єкт і середовище, узяті в різних пропорціях. Відношення аддитивності, доповнення, підсумовування розглядає розвиток за принципом критичної маси, згідно з яким тільки певна сума вкладів суб'єкта і середовища може забезпечити розвиток. При цьому не важливо, скільки припадає на частку спадковості (суб'єкт), а скільки – на долю середовища. Головне – сума, яка повинна перевершувати певну величину.

Виходячи з відношень протиставлення суб'єкта і середовища, розрізняють два наукові напрями: ендогенний, де основною рушійною силою вважається суб'єкт, і екзогенний, де рушійною силою вважається середовище.

3. відношення виключення середовища (суб'єкт і не середовище) – визначальним є тільки суб'єкт. Відношення виключення в наукових теоріях майже не зустрічається. Проте воно має місце у буденних теоріях фатальної зумовленості людської долі Богом, фатумом, роком тощо. Умовно теорії такого типу утворюють нігілістичний (нігілізм – заперечення) напрям.

4. відношення виключення суб'єкта (не суб'єкт і середовище) – визначальним є тільки середовище;

5. відношення мультиплікативності між суб'єктом і середовищем (суб'єкт і середовище) – визначальними є повною мірою і суб'єкт, і середовище.

Останнє відношення залежно від його змісту диференціюється на підвиди у напрямі все більшого освоєння середовища суб'єктом:

5.1) суб'єкт пригнічується середовищем;

5.2) суб'єкт вивчає середовище;

5.3) суб'єкт включається в середовище;

5.4) суб'єкт вростає в середовище;

5.5) суб'єкт долає середовище.

Відношення мультиплікативності розглядає розвиток як результат взаємодії повною мірою і суб'єкта, і середовища. Саме це відношення лежить в основі більшості теорій. Відповідно до відношень 5.1-5.5 їх класифікують за наступними напрямками:

1. психоаналітичний напрям, в теоріях якого суб'єкт розвивається, пригнічуючись середовищем;

2. когнітивний напрям: суб'єкт розвивається, пізнаючи середовище;

3. напрям соціалізації : суб'єкт розвивається, включаючись в соціальне середовище і «засвоюючи» її, тобто соціалізуючись;

4. соціально-екологічний напрям: суб'єкт розвивається, вростаючи у все ширші шари і рівні соціального середовища;

5. напрям саморозвитку: суб'єкт розвивається, освоюючи соціальне середовище, долаючи його.

Спадковість і соціальне середовище теж взаємодіють між собою. Специфіка цієї взаємодії частково залежить від віку дитини. С. Скарр описує три типи відношень між спадковістю і середовищем.

При першому типі, пасивних відношеннях ген-середовище, батьки передають своїм дітям генотипи і багато в чому формують первинне середовище для своїх маленьких дітей. Наприклад, батьки із жвавим розумом, швидше за все, передадуть своїм дітям гени, що відповідають за жвавість розуму. Батьки із жвавим розумом також швидше забезпечать дитину книгами, водитимуть її в музеї і вестимуть з нею бесіди, стимулюючі розвиток інтелекту. В цьому випадку спадковість і середовище пов'язані позитивним чином: обоє сприяють розвитку дітей із жвавим розумом. Діти є пасивними реципієнтами як спадковості, так і середовища. Цей пасивний тип стосунків найбільш поширений в немовлячому віці і ранньому дитинстві.

При другому типі відношень, спонукальних відношеннях ген-середовище, різні генотипи викликають різні реакції з боку середовища. Наприклад, діти, що відрізняються жвавістю розуму (частково завдяки своїм генам), можуть уважніше слухати учителів і ставити більше питань, і, у свою чергу, їм стануть приділяти в школі більше позитивної уваги, ніж менш тямущим дітям. Або ж діти, що відрізняються дружелюбністю і товариськістю (знову частково завдяки своїм генам), можуть встановлювати більше контактів з оточенням (зокрема, контактів, що приносять задоволення), ніж діти, які не такі доброзичливі або товариські. При спонукальних відношеннях, які поширені в ранньому дитинстві, генотип дитини спонукає людей реагувати на різних дітей по-різному.

При третьому типі відношень, активних відношеннях ген-середовище, індивіди активно шукають середовище, що відповідає їх генетичній конституції. Діти, які відрізняються жвавістю розуму (частково завдяки спадковості), можуть активно прагнути до однолітків, дорослих і видів діяльності, що сприяють їх інтелектуальному розвитку. Так само товариські діти прагнуть опинитися в компанії людей, які як і вони відрізняються підвищеною екстраверсією. Цей процес свідомого пошуку середовища, яке відповідає спадковості людини, називають вибором ніші. Вибір ніші уперше помітний в дитинстві, стаючи поширенішим у міру того, як діти дорослішають і навчаються контролювати своє середовище. Важливі індивідуальні впливи середовища, сил усередині сім'ї, які роблять дітей несхожими один на одного. Хоча сімейне середовище важливе, зазвичай воно впливає на кожну дитину якимсь унікальним чином, що викликає появу відмінностей між братами і сестрами. Наприклад, батьки можуть любити одну дитину більше, ніж іншу, фізично карати одну дитину частіше, ніж іншу, або чекати, що одна дитина доб'ється більших успіхів в навчанні, ніж інша. Усі ці контрастні впливи з боку батьків, як правило, роблять братів і сестер несхожими один на одного. Сімейне середовище важливе, але сім'ї насправді створюють безліч унікальних умов – своєрідних для кожної дитини.