Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
84
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
233.03 Кб
Скачать

4. Екологічна модель психічного розвитку

Більшість авторів теорій розвитку погоджуються, що важливим чинником розвитку є середовище. Проте за традицією велика частина теорій розвитку акцентувала увагу на чинниках середовища, які впливають на дітей безпосередньо. Прикладами безпосередніх впливів середовища може бути батько, який хвалить дитину; старший брат, який дратує молодшого; вихователь дитячого садка, який відучує дівчаток від гри з машинками. Ці безпосередні впливи займають важливе місце в житті дітей, але в контекстуальному плані вони є лише частиною набагато більшої системи, жоден елемент якої не може проявлятися, не впливаючи на усі інші елементи. Ця велика система включає не лише батьків і рідних братів і сестер дитини, але і значущих осіб поза сім'єю, наприклад інших близьких родичів (розширена сім'я), друзів і вихователів. Система також включає соціальні інститути, які впливають на розвиток, наприклад школу, телебачення, місце роботи і церкву. Усі ці люди і інститути доповнюють один одного, формуючи культуру людини – знання, поведінку. Термін «культура» може відноситися до певної країни (наприклад, французька культура), до деякого відрізку часу (наприклад, поп-культура 1990-х років) або до груп людей, які зберігають певні культурні традиції. Культура забезпечує контекст, в якому розвивається дитина, і тим самим є джерелом багатьох важливих впливів на розвиток в дитинстві, отроцтві і юності.

Одним з перших теоретиків, хто виділяв культурний контекст в розвитку дітей, був Лев Семенович Виготський (1896-1934). Цей російський психолог фокусував увагу на тому, як дорослі передають дітям уявлення, звичаї і навички своєї культури. Він вважав, що оскільки головною метою усіх суспільств є створення умів для набуття дітьми культурних цінностей і навичок, кожен аспект розвитку дитини повинний розглядатися на цьому фоні. Л.С. Виготський був основоположником контекстуального підходу, а Урі Бронфенбреннер є його найбільш відомим прибічником сьогодні.

У. Бронфенбреннер розглядає дитину, яка розвивається, як таку, що включена в ряд складних і взаємодіючих систем. Він розділяє середовище на чотири рівні: мікросистему, мезосистему, екзосистему і макросистему.

У будь-який період життя мікросистему складають люди і об'єкти у безпосередньому оточенні індивіда. Деякі діти включені у більш, ніж одну мікросистему; наприклад, маленьку дитину можуть оточувати мікросистеми сім'ї і дитячого садка. Мікросистеми чинять сильний вплив на розвиток. Вона включає самого суб'єкта і його найближче оточення: сім'я, дитячий садок, ровесники по школі, які здійснюють найбільш безпосередній вплив на хід психічного розвитку. Інші компоненти мікросистеми – товариші по іграх, інші соціальні групи, до яких належить дитина, – також впливають на її розвиток.

Мікросистеми пов'язані між собою, утворюючи мезосистему. Мезосистема включає взаємини між мікросистемами. На розвиток дитини можуть впливати події в школі, в сім'ї, зв'язки між ними, також як і зв'язки між школою і групою однолітків. При аналізі мезосистеми зазвичай вивчають частоту, якість і міру впливу взаємодій: як стосунки в сім'ї впливають на процес адаптації дитини до школи, як спілкування між батьками і вчителями може впливати на її успішність. Мезосистема відбиває той факт, що те, що відбувається в одній мікросистемі, як правило, впливає на те, що відбувається в інших мікросистемах.

Екзосистемою називають соціальні умови, з якими людина може не стикатися безпосередньо, але які проте впливають на її розвиток. Наприклад, мати може приділяти своїй дитині уваги більше, коли у неї на роботі все гаразд, і менше, коли вона відчуває сильний стрес, пов'язаний з роботою. Екзосистема складається з тих елементів середовища, в яких дитина не грає активної ролі, але які чинять на неї вплив. Наприклад, проблеми на роботі батьків впливають передусім на них самих, а батьки у свою чергу впливають на розвиток дитини.

Найбільшим контекстом середовища є макросистема – субкультура і культури, в які включені мікро-, мезо- і екзосистеми. Макросистема включає ідеологію, установки, звичаї, традиції, цінності культури, яка оточує дитину. Саме макросистема встановлює еталони зовнішньої привабливості і рольової поведінки, впливає на освітні стандарти, а значить, чинить вплив на відповідний розвиток і поведінку людини. Макросистема еволюціонує з часом: те, що є вірним для певної культури сьогодні, могло не бути таким у минулому або може не бути таким в майбутньому. Тим самим кожне наступне покоління дітей розвивається в унікальній макросистемі.