Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
84
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
233.03 Кб
Скачать

4. Стадії соціалізації

Соціалізація є тривалим процесом, у своєму розвитку вона долає кілька стадій.

Стадії соціалізації – етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду.

Єдиної класифікації стадій соціалізації ще не вироблено, оскільки різні вчені за основу беруть різні критерії.

Наприклад, з огляду на участь у трудовій діяльності (соціологічній підхід) Г. Андрєєва виокремлює:

– дотрудова стадія охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, включаючи два самостійні етапи: ранньої соціалізації (імітації і копіювання дітьми поведінки дорослих; ігрової діяльності, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групових ігор, під час яких діти вчаться розуміти, чого від них чекає група людей) та навчання;

– трудова стадія соціалізації пов'язана зі зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням нею соціального досвіду;

– післятрудова стадія соціалізації. Специфіка післятрудової стадії соціалізації полягає в реалізації потенціалу людей пенсійного віку.

Саме в поглядах на цю стадію найчастіше виникають дискусії. Одні вчені вважають, що поняття «соціалізація особистості» несумісне з періодом життя індивіда, коли всі його соціальні функції згортаються. Інші, навпаки, переконані в тому, що в пенсійний період життя людина продовжує відтворювати соціальний досвід.

Для психоаналітичного підходу особливе значення в соціалізації індивіда має період раннього дитинства. Психоаналіз пов'язує стадії соціалізації з виявом біологічних потягів, інстинктів і підсвідомих мотивів людини.

Компромісний підхід до розгляду питання про стадії соціалізації враховує як соціологічні, так і психоаналітичні погляди. Згідно з ним виокремлюють такі етапи:

– первинну соціалізацію (охоплює дві стадії: від народження до початку навчання; від початку навчання у школі до початку соціальної зрілості та вибору професії);

– вторинну соціалізацію (засвоєння соціальних ролей дорослою людиною у процесі праці, пізнання і спілкування).

З огляду на те, що змістовий і процесуальний аспекти соціалізації характеризуються яскраво вираженими віковими особливостями, виокремлюють ознаки, за допомогою яких визначають стадії соціалізації:

– залучення індивіда до діяльності (міра засвоєння знань, умінь і навичок та способи їх відтворення);

– рівень розвитку самосвідомості людини;

– провідні інститути соціалізації, що здійснюють домінуючий вплив на процес становлення та розвитку індивіда на цій стадії;

– способи соціалізації (опосередковані провідною діяльністю стосунки з іншими людьми, котрі визначають соціальний розвиток особистості на відповідному віковому етапі);

– соціально-психологічні механізми соціалізації.

5. Механізми соціалізації

Соціально-психологічні механізми соціалізаціїпсихологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

Систематичного аналізу та чіткої класифікації соціально-психологічних механізмів соціалізації у психологічній науці немає.

За ознакою «організованість – неорганізованість» соціально-психологічні механізми поділяють на:

– цілеспрямовані (навчання, виховання, інструктаж тощо);

– стихійні (ідентифікація, наслідування, престиж, авторитет, лідерство тощо). Вони переважно базуються на ефекті довіри до людини, яка здійснює вплив, заниженій самокритичності, підвищеній сугестії (навіюванні) індивіда, невпевненості у собі тощо.

За ознакою «усвідомлювані – неусвідомлювані» виокремлюють:

– усвідомлювані (переконування, вплив авторитету та ін.);

неусвідомлювані (проявляються здебільшого в ранньому дитинстві, виражаються через навіювання, наслідування, психологічне зараження, ідентифікацію.

Розкриємо зміст деяких механізмів соціалізації.

Навіювання (сугестія) – це процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниженням критичності до інформації, яка надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність. Виділяють пряме та непряме навіювання. При непрямому навіюванні комунікатор приховує справжній зміст інформації. Пряме навіювання полягає в заклику до дії, який передається як наказ, вказівка, розпорядження.

Переконування – метод свідомого та організованого впливу на психіку людини через звернення до її критичного судження. Ґрунтується на свідомому ставленні індивіда до інформації. При прямому переконуванні передумовою є зацікавленість людини в інформації, зосередженість на логічних, правдивих аргументах. За непрямого переконування людина стає підвладною випадковим чинникам, наприклад привабливості комунікатора.

Наслідування – процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення людиною дій, вчинків, жестів, інтонації, рис характеру іншої людини. Буває свідомим та несвідомим. Свідоме наслідування є цілеспрямованим. Людина намагається повторити все, що здається їй правильним і корисним. За несвідомого наслідування вона виявляє активність внаслідок впливу інших людей, які стимулюють її різними засобами.

Ідентифікація – це процес ототожнення людиною себе з іншою значимою людиною чи групою, прийняття її цілей, цінностей, прагнення бути схожим на неї.

Соціальна фасилітація – це процес впливу одних людей на діяльність інших людей, в результаті чого діяльність останніх стає більш ефективною. Протилежним явищем є соціальна інгібіція – процес, при якому одна людина негативно впливає на діяльність іншої людини, знижуючи її ефективність.