3. Джерела варіативності інтелекту. Фактори спадковості та середовища і їх вплив на розвиток інтелекту

У ході досліджень виявлялась спадковість інтелектуальних здібностей, причому виявлені дуже неоднозначні і суперечливі закономірності. Так, було показано, що у міру дорослішання дітей виявляється збільшення коефіцієнта кореляції показників інтелектуальності дітей і батьків Причому ця закономірність посилюється з підвищенням економічного статусу сім’ї (тобто у фінансово-благополучних сім’ях діти ближче до батьків за рівнем розвитку інтелекту, ніж у бідних сім’ях). Останнє, проте, ніяк не відноситься до сімей з прийомними дітьми (що дивно, оскільки економічне благополуччя – чинник соціальний). Та зате, якщо в сім’ї живуть разом діти рідні і прийомні, то всередині групи останніх теж спостерігається інтелектуальне зближення, але тільки між собою, а не з прийомними батьками або їх біологічними дітьми. Таким чином, в прийомній сім’ї формуються дві групи схожих один на одного по інтелекту дітей – група рідних і група прийомних, а вплив середовища і спадковості приводить різними шляхами до схожих результатів.

Найбільш значущими серед внутрішньо сімейних чинників мінливості виявляються статус сиблінга, стать дитини, інтервали між народженням дитини і найближчих до неї сиблінгів тощо. Вивчаючи багатодітні сім’ї, різні автори стикалися з тим, що рівень інтелекту дітей має тенденцію зменшуватися у міру зростання кількості старших братів і сестер, хоча ця тенденція також змінюється залежно від соціально-економічного рівня сім’ї і особливостей культури. Якщо ж батьки мають якісь особливості, відхилення інтелекту в ту або іншу сторону від середньої величини, то у біологічних дітей ця особливість компенсується за допомогою зворотного зрушення у напрямі середньої величини (це правило носить назву генетичного регресу). Генетична теорія пояснює регрес тим, що чим більше відхилення, тим менше вірогідність збереження що відповідає за цей рівень інтелекту генної комбінації.

У ряді сучасних досліджень, проведених завдяки вивченню близнюків, було показано, що кореляції інтелекту дітей з характеристиками сімейного середовища (освітою, структурою сім’ї, економічним статусом) починає збільшуватися з двох років. Близнюки ростуть в особливій ситуації в порівнянні з поодинокими народженими дітьми, тому на всіх отриманих результатах може позначатися і ця обставина; важливо, що молодші з близнюків часто відчувають менш сприятливе ставлення до себе з боку батьків, що також позначається на їх інтелекті. Що ж до психопатології батьків (шизофренії, параної і психопатії у матерів), то це не чинить впливу на схожість їх інтелекту з інтелектом дітей.

Отже, на думку ряду дослідників, вивчення психогенетики інтелекту призводить до висновків про нижчу, ніж передбачалося раніше, спадковість інтелектуальних ознак, і про високу обумовленість показників сімейним середовищем.

4. Поняття обдарованості та геніальності. Теорії геніальності

Обдарованість розуміють по-різному. Існує принаймні п’ять дефініцій, кожна з яких виділяє різні складові обдарованості як комплексного феномену, що є об'єктом вивчення психофізіології, диференціальної і соціальної психології. Обдарованість можна розуміти як:

1) якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності;

2) загальні здібності (на відміну від специфічних), що обумовлює широту можливостей людини;

3) розумовий потенціал – інтелект, що припускає широту узагальнення, логічність (а не здібності до мистецтв);

4) сукупність задатків, природних даних, що забезпечують початковий високий рівень в якій-небудь діяльності (наявність вроджених передумов);

5) талановитість (умови для успіху найвищого рівня).

Обдарованість показує, завдяки яким початковим, структурним умовам можливо досягнення високого результату. Проте цей результат може бути і не досягнутий. На відміну від обдарованості, геніальність підкреслює не потенційні і структурні, а актуальні і процесуальні характеристики творчого процесу.

Термін «геніальність» вживається як для позначення здатності людини до творчості, так і для оцінки результатів її діяльності, припускаючи вроджену схильність до продуктивної діяльності в тій або іншій області і досягнення видатного результату. Геній, на відміну від таланту, є не просто вищою мірою обдарованості, а пов'язаний зі створенням якісно нового. Згідно з визначенням оксфордського словника, геній – це природна інтелектуальна сила надзвичайно високого типу, виняткова здатність до творчості, що вимагає уяви, оригінального мислення, винаходу або відкриття.

Таким чином, головним у феномені геніальності виявляється підвищений тонус, здатність концентрації, потужність життєвих сил (а первинні здібності набувають не первинного значення). Тому не дивно, що в пошуку генетичних передумов геніальності відкриваються особливості обміну речовин, гормонального балансу, що призводять до підвищеної продуктивності.

До теперішнього часу простежується чотири основні підходи, що намагаються пояснити феномен геніальності:

1. Патологічні теорії зв'язують геніальність з безумством, недоумством, «расовою дегенерацією», занепадом фізіологічних функцій геніїв. Традиція ця веде початок від Арістотеля і Платона, які відмічали особливості марення великих людей. Пізніше було показано, що рівень їх психічного здоров'я дійсно часто буває далеким від норми. На думку В. Ланж-Ейхбаума, яка вивчила 800 біографій відомих людей, патологічний стан підвищує емоційну сенситивність, послаблює самоконтроль, викликає у людей в стан пригніченості, що, у свою чергу, ставить їх перед необхідністю гіперкомпенсації; усе це разом призводить до підвищення креативності.

2. Психоаналітичні теорії загострюють увагу на мотиваційних компонентах творчості, розглядаючи її в якості однієї з психологічних захистів (сублімації). Згідно з цим підходом, творчість є компенсаторною відповіддю на психологічні або фізіологічні проблеми (Бетховен, Демосфен).

3. Теорії якісної переваги розглядають геніальну людину як таку, яка від початку відрізняється від інших, має «креативний інтелект» – здатність породжувати не лише суб’єктивно, але і об’єктивно нове.

4. Теорії кількісної переваги розглядають геніальність як досягнення верхньої межі здібностей, які спочатку властиві багатьом, але зазвичай не отримують мотиваційного або освітнього підкріплення.

Емпіричних доказів вірності якої-небудь однієї з перерахованих теорій доки не отримано, і геніальність розглядають як полідетерміноване явище.