Лекція № 6

Тема лекції: Психогенетика психічних властивостей.

Ключові поняття: інтелект, спадковість, емергенез, виховання, талант.

План лекційного заняття:

1. Психогенетика інтелекту.

2. Творчість.

3. Висновки.

Література:

1. Александров А.А. Психогенетика. –СПб: Питер, 2001.

2. Анохин А.П. Генетика, мозг и психика человека: тенденции и перспективы исследований. –М., 1988.

3. Атраментова Л.А., Филипцева О.В. Введение в психогенетику. –М.: МПСИ, 2004, 2005.

4. Генетика поведения: количественный анализ психологических и психофизиологических признаков в онтогенезе / Под ред. С.Б.Малых. –М., 1995.

5. Егорова М.С., Малых С.Б., Машкова Т.А. Основы психогенетики. –М., 2000.

Конспект лекційного заняття

1. Психогенетика інтелекту. Оцінка інтелекту різноманітна тому, що сам інтелект багатогранний. Тому виділяють три типи чинників інтелекту. Чинник загального інтелекту (g) відображає швидкість і ефективність переробки нейрональної інформації, контрольованій генетично і є статистичним поняттям. Загальний інтелект є поняттям статистики, але з ним пов’язують гени катепсина Д (CTSD) та М-холінергічного рецептору (CHRM2). Окрім цього, мабуть, є декілька групових чинників інтелекту, це генетично детерміновані чинники пам'яті, просторових здібностей, вербальних. Специфічні ментальні здібності дають третю групу чинників. Всі три типи чинників в сумі визначають IQ. Ефект Флінна полягає у різкому (на 20 балів) збільшенні IQ в другій половині ХХ століття, що пов'язано з поліпшенням соціально-економічних умов (піднесенням на новий рівень охорони здоров'я, харчування, освіти) і кореляціями генотип-середовище. Успадкованість IQ в 2-3 рази вища між біологічними батьками і дітьми, ніж в прийомних сім'ях. Відмінності за пам'яттю в 3-7 років майже повністю визначаються спадковістю, а в 9 років – індивідуальним середовищем. Більшість здатних осіб з швидкою переробкою інформації має швидкий потиличний альфа-ритм з 14-19 Гц, це не бета-ритм, успадковується моногенно і домінантно.

Вважається, що низький інтелект корелює з меншим вмістом в головному мозоку глютамінової кислоти та кальцію (мабуть в основі цієї думки є факт, згідно якому запамятовування потребує апоптозу нейронів, яке починається з глютаматопосередкованого входу кальція у нервові клітини). Г.Ю.Айзенк вважає, що інтелект на 70% біологічно залежний, а на 30% залежний від середовища.

Синдром ламкої Х-хромосоми дає IQ=30-65 балів; попередньо вже відмічено багато різних генетичних детермінант розумової відсталості. Хлопці з РВ мають IQ 50-69 у 2 рази частіше, ніж дівчата, тому що у хлопців одна Х-хромосома і якщо вона ламка, то немає парної компенсуючої. Синдром ламкої хромосоми з поколіннями посилюється і передається матір`ю. Розумова відсталість на 75% обумовлена генетично. Припускають, що спадковість та середовище вносять рівний вклад в розвиток інтелекту, але є дані, що у дитячому віці генетичний фактор може знижуватися від 100% до 50-80%, і складати 20%, але з віком він підвищується до 60%. Знайдений ген, який вносить свою частку в генетику інтелекту, це ген білка дисбіндину-1 (DTNBP-1), який раніше зв`язували з шизофренією, а зараз – з когнітивними властивостями; знайдений білок в зонах запамятовування; вважається, що білок посилює комунікації нейронів. Аналіз геномів дітей з високим IQ виявив більш частішу зустрічаємість гену IGF-2-R на відміну від дітей з меншим IQ. Встановлено, що в 11 хромосомі є ген, що сприяє “постійному пошуку новизни”.

При навчанні метилюється цитозин у ДНК гіпокампу. Велика роль мікро-РНК (мають біля 20 нуклеотидів, некодують, впливають на експресію генів, перспективні як майбутні ліки), виявлено, що мутації у 3 видів мікро-РНК порушують ментальні характеристики, порушення у синтезі деяких мікро-РНК впливають на пам'ять та IQ. Ген FOXP2 має важливу роль у вивченні мов.

2. Творчість. Є багато прикладів талантів і геніїв, що демонструють знаково-специфічну природу таланту (мовні, музичні, математичні, малювальні). З іншого боку багато талановитих вундеркіндів за рахунок легкості навчання через великі здібності нічим себе не проявили внаслідок недисциплінованості і малого внеску праці в практику даного виду діяльності. При оцінці великих досягнень важливу роль виконують: а) увага і здатність до концентрації, б) рівень мотивації, в) упевненість в собі і оптимізм, г) ентузіазм і енергійність. Можна навести приклади фізичних і психічних порушень у генія і його родичів, можна навести приклади талановитих сімей (математиків – Ейлери, Ляпунови композиторів – Штрауси, Бахи, до десяти сімей академіків України), відсутність геніїв в сім'ях геніїв (Бетховена, Гоголя, Пушкіна, тобто природа відпочиває на дітях геніїв). В історії багато прикладів виродження правлячих династій, які започатковувались великими політиками та воєначальниками, а потім наступало виродження династії. В деяких випадках геніальність супроводжується виродженням, фізичним і психічним (приклади цього вибірково наводить Г.Клімов).

Емергенез – ознаки, що визначаються набором генів, імпрессинг – події в дитячому або підлітковому віці, що визначили мотиви діяльності, цінності людини. У геніїв рецептивний шар кори товщий від звичного. У геніїв звичайно IQ більше 140 балів, але є багато людей з цими значеннями, але не геніїв. Безперервна творчість – сфера генія. Але потрібні соціально-економічні, культурно-історичні, особистісні умови (стійка емоційно-вольова сфера) для реалізації геніїв. В.П.Ефроїмсон для геніїв виявив декілька спадкових чинників стимуляції, творчості, що наведені нижче.

Подагра зустрічається у чоловіків з частотою 0,3%, у геніїв (науковців, поетів, політиків, військових стратегів) частота захворювання 45%. Подагра зумовлена дефектом гену в Х–хромосомі, що кодує фермент (зниження активності) гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферазу (повна відсутність гена – хвороба Леша-Найхана із ЗПМР, РВ, мазохізмом – самокусанням і ранньою загибеллю) призводить до накопичення в організмі сечової кислоти (урати, уріки, які випадають кристалами в суглобах та нирках). Крім того, хвороба Гирке, активація експресії генів фосфорібозілпірофосфатсинтетази (Х-хромосома), ксантиноксидази, метаболічний Х-синдром (всі генетично схильні і детерміновані) сприяють подагрі. Естрогени дають антиурікемічну дію, тому хвороба вражає чоловіків середнього і літнього віку. Нервово-артричний діатез (до 3% дітей, невелике зниження активності ферменту) веде до подагри, що пов'язане з урікемією, у таких дітей підвищена нервова збудливість, емоційна лабільність, добра пам'ять та розумова працездатність. Сечова кислота за структурою нагадує кофеїн і є ендогенним допінгом розумової діяльності. Подагрі сприяють алкоголь (червоне вино), рибна ікра, печінка, кава, какао, чай, шоколад, боби, особливо сочевиця, в яких багато пуринів. Мабуть, як і АДФ і кофеїн, сечова кислота зв'язується в ЦНС з пуриновими і аденозиновими рецепторами. Подагрою страждали Ч.Дарвін, І.Ньютон, О.Бісмарк, Рубенс і багато інших видатних діячів культури,науки, політики.

Синдром Марфана (частота 4/100000) – генетичний спадковий дефект синтезу білка сполучної тканини фібрілліна (дає відсутність поперечних зв'язків колагену, що дає ураження скелета, очей і серцево-судинної системи, аномалію суглобів і аорти, пальці павуків), сприяє гіперпродукції катехоламінів. Був у Г.Х.Андерсена, Ш. де Голля, К.І.Чуковського.

Синдром Моріса (частота 1: 65000) – тестікулярна фемінізація через генні дефекти тканинних рецепторів андрогенів (набір хромосом чоловічий ХY, при жіночому типі будови але відсутня матка, є сім`яники в тілі, надлишок виробництва естрогену з тестостерона, маскулінізація головного мозку, витривалість, гонадотропіни в нормі). Це високі стрункі, сильні люди з великими цілеспрямованістю та інтелектом. Синдром був у Жанни д`Арк, деяких спортсменок.

Гіпоманіакальна депресія циклотиміків – розглядається як норма на межі психопатії, звичайна частота 4/1000, у геніїв 40/1000. Гіпоманіакальна фаза (піднесення сил, настрою, активності, у О.С.Пушкіна відзначалася восени) змінюється на депресивну (занепад сил, активності, настрою).

Цікаве припущення А.Ш.Зайчика та Л.П.Чурилова. У концепції “стимул-відповідь” всі компоненти жорстко фіксовані по суворо визначеним зв`язкам, що подібно до кращого комп`ютера. Але наш організм не є вершиною досконалості. Творча діяльність людини – це вершина його адаптації. Можливо недосконалість та неточність нашого мозоку, неоднозначущість зв`язків може бути нейрофізіологічною основою творчості.

Певну роль в творчості виконує уява, як програвання комбінацій варіантів з емоційним забарвленням і спрямованістю на позитивний варіант. Зараз за одиницю аналізу творчості приймається інтелектуальна активність, репрезентована трьома рівнями. Стимульно-продуктивний рівень інтелектуальної активності пасивний, не має внутрішнього джерела пізнавального інтересу, а зовнішнє джерело перетворює її на монотонну діяльність, інтерес виникає на перших етапах труднощів i новизни. Евристичний рівень багато в чому пов'язаний із "відкриттям велосипеду", тобто індивідуальним рішенням задачі, вже вирішеної іншими, можливо іншим шляхом. Креативний рівень пов'язаний із постановкою нової проблеми. Креативне мислення утворюється в результаті нових комбінацій асоціацій, їх рекомбінацій і створенням нових асоціацій. У проблемній ситуації стрибкоподібна зміна активності навчення з прогнозуванням результату рішення проблеми визначається як інсайт, в основі якого лежить інтуїція – вибір оптимального рішення з комбінацій множини. Дурість характеризується невідповідністю дій індивіда вимогам дійсності (мабуть ймовірно існування гену дурості). Соціально людина має абстрактно рівні права і можливості (соціальність людини – здатність до діяльності і комунікативності, на що накладається походження соціальної групи, історичний час, культурний досвіт), проте генетично (а отже, фізіологічно, і тому за обдарованістю) люди різні. Мабуть, кожна людина має якийсь ступінь обдарованості в певних сферах знакових дій (математика, живопис, музика, мови і тому подібне), на що накладаються характеристики мислення (швидкість і глибина мислення, об'єм пам'яті і інші). У певних соціальних умовах, при збігу сприятливих обставин вірогідності, наявності конкуренції або змагання обдарованість різного ступеня (талант, геній), що при наявності високих мотиваційний та емоційних психологічних чинників і працездатності може реалізуватися у теоретично і практично значущий результат.

ВИСНОВКИ. Згідно з теорією автопоезису Ф.Варела, пізнання обумовлене також i біологічно, а саме живе виступає як когнітивна та історична система з досвідом та перетворенням світу для адаптації його до себе. У цих конкретних моментах люди відрізняються між собою, а в кінцевому результаті біологічна сторона людини головним чином визначається генетичною складовою, яка зумовлює нервову діяльність. Викладені основи психогенетики ілюструються народними прислів`ями «Яблуко від яблуні недалеко падає» та «Від осини не родяться апельсини». Мабуть, певним чином успадковуються і паранормальні здібності, чутливість до стресу, авантюризм, лідерство, вольові, емоційні, інтелектуальні якості. Дисперсія психічних ознак вказує на норму реакції.

Виявлено генетичні детермінованості інтелекту (150 генів приймають участь у програмуванні когнітивних процесів), самостійності, залежності, активності та пасивності, тривожності, екстравертності та інтравертності, чутливості та толерантності до стресів, альтруїзму та егоїзму, агресивності або сексуальності. У 7 хромосомі виявлені гени, мутації в яких сприяють доброзичливості, лінгвістичним успіхам, екстраверсії, високому інтелекту. Певною мірою генетично детерміновані соціальні особливості людини: політичний вибір (консерватизм, лібералізм, радикалізм), відношення до смертної кари, музичні пристрасті (легка, класична, електронна музика), патологічний азарт до ігор, форма використання відпустки. Звичайно впливають у першу чергу генетичні особливості обміну амінокислотних медіаторів та їхніх рецепторів.

Важливо зберігання генофонду та фенофонду населення від хвороб цивілізації, як ознак, що забезпечує фізичне та психічне здоров`я, працездатність, стійкість до стресу, адекватну поведінку. Фенотип утворюється при взаємодії генотипу з довкіллям, тому без певних умов патологічні гени можуть не виявитись. Але накопичується більше доказів того, що негативні чинники середовища більш активно і раніше впливають та виявляються на генетичному рівні, ніж на фізіологічному.

Євгеніка – це вчення про вплив на еволюцію людства, про поліпшення спадкових якостей людей для зменшення передачі нащадкам спадкових хвороб при збільшенні успадкування таланту та здібностей. З розвитком молекулярної генетики вдалося виявити гени, що впливають на спортивні, художні, інтелектуальні здібності. Перший напрямок євгеніки – це сприяння народжування людей з якостями, які найбільш потрібні суспільству, – не зміг реалізуватися підбором батьківських пар, але започаткував банки сперми та генно-інженерне втручання у зиготи. Другий напрям євгеніки – це попередження народжуваності дітей з поганим генотипом; реалізовувався він пропагандою утримання від народження, лікарняною ізоляцією, ліквідацією носіїв генотипів (Спарта, фашистська Німеччина), стерилізацією (після 2 світової війни у США та країнах Західної Європи). Зараз євгеніка зменшує свої функції за рахунок розвитку генетики людини, генної інженерії, медичної генетики, досліджень генотипу націй.

Практично психогенетика деякий час виявляла себе в євгенічних заходах, що особливо жорстоко реалізовувалось у фашістській Німеччині, шляхом знищення неарійців, та у деяких державах Європи та Америки, де шляхом стерилізації підтримувалася чистота раси або фізична та психічна міць народу. Але частота спадкових хвороб при цьому залишалася сталою, тому не відомо, яка катастрофа ліпша – біологічна внаслідок природнього добору чи моральна внаслідок євгенічного відбору. Психогенетичні прогнозування важливі для медико-генетичної консультації для шлюбних пар; можливо в майбутньому заміна „небажаних” генів на рівні гамет та зиготи. Слід уяснити, що як кожна системна еволюційна наука психогенетика дає вірогідну істину, а не остаточний висновок.

Зараз психогенетика важлива для соціалізації людини – виховання, навчання, вибору професії, в чому може сприяти психолог та педагог, які (за Гюнтером) повинен виявляти схильності та спадкові особливості дитини. Можливо психогенетика з розшифровкою генотипу окремої людини замінить гороскопи, даючи рекомендації про можливі вади, шлюб, вибір фаху роботи або недопущення до певних видів праці.