Лекція № 3

Тема лекції: Психогенетика генних комбінацій та мутацій.

Ключові поняття: патологія, хромосома, дуплікація, транс локація, анорексія, булімія, інверсія.

План лекційного заняття:

1. Психогенетика хромосомних порушень.

2. Психогенетика мутацій і генних комбінацій.

3. Первинні порушення метаболізму.

4. Психотропні засоби.

Література:

1. Александров А.А. Психогенетика. –СПб: Питер, 2001.

2. Анохин А.П. Генетика, мозг и психика человека: тенденции и перспективы исследований. –М., 1988.

3. Атраментова Л.А., Филипцева О.В. Введение в психогенетику. –М.: МПСИ, 2004, 2005.

4. Генетика поведения: количественный анализ психологических и психофизиологических признаков в онтогенезе / Под ред. С.Б.Малых. –М., 1995.

5. Егорова М.С., Малых С.Б., Машкова Т.А. Основы психогенетики. –М., 2000.

Конспект лекційного заняття

1. Психогенетика хромосомних порушень. Патології мітозу (внаслідок порушення структури хромосом, мітотичного апарату, утворення мембран) сприяють зміні кількості хромосом, хромосомним абераціям. Поліплоїдії зустрічаються рідко (за нашими даними у клітинах печінки після експериментальної інтоксикації солями телура) і навряд сумісні з життям у тотальних випадках (три- і тетраплоїди живуть до 7 днів після народження через порушення серця, нервової і сечової систем). Мозаїцизм характеризується тим, що частина клітин організму нормальна, а частина з анеуплоїдією (25%) або поліплоїдією. Анеуплоїдії – це зміни числа окремих хромосом (для статевих Х або Y – гетероплоїдія). Анеуплоїдії не виявлені для хромосом 4, 5, 6, 11, 12, 17, 19, частими є трисомії по 8, 13, 18, 21 хромосомам, життєздатні з трисоміями по 8, 9, 21, 22 хромосомам, інші – мертвонароджені (особливо для 16); причини порушення числа хромосом – нерозходження їх в гаметогенезі. Психогенетиці торкається розумова відсталість при трисоміях по 21 і 22 хромосомам і моносоміях по 18 і 19 хромосомам.

Трисомія по 8 хромосомі зустрічається з частотою 1 на 50000 народжень; виявляється розумовою відсталістю, фізичним недорозвиненням (порушення скелета і м'язів кінцівок), але ці люди дітородні. Трисомія по 9 хромосомі зустрічається з частотою 1/1000, діти часто гинуть до народження, виявляється щілиною піднебіння, мікрофтальмією, вадами серця і нирок, живуть ці діти до 4 місяців. Часткова трисомія (ділянки) по 9 хромосомі призводить до ЗПМР і затримці мовленнєвого розвитку. У 9 хромосомі є гени, що контролюють розвиток нервової системи. Трисомія по 13 хромосомі, або синдром Паттау, зустрічається з частотою 1/6000, діти гинуть до року через вади мозку, кісток черепа, серця, нирок, підшлункової залози, діти часто шестипалі. Трисомії по 14 і 15 хромосомам представлені в мозаїцизмах. Кільцева 14 хромосома сприяє ЗПМР і затримці мовленнєвого розвитку. Трисомія по 18 хромосомі, або синдром Едварса, зустрічається з частотою 1/7000, діти живуть до року, виявляються порушення серця, черепа, яєчка. Трисомії по 17, 19, 20 хромосомам дуже рідкісні (19 хромосома має більше всього генів). У 20 хромосомі є ген відповідальний за недоумство. Трисомія по 22 хромосомі зустрічається з частотою 1/40000, рання загибель через ваду серця, характерна розумова відсталість.

Трисомія по 21 хромосомі, або синдром Дауна, зустрічається з частотою 1/750, на 77% пов'язана із нерозходженням хромосом в оогенезі у матері, частота різко збільшується із збільшенням віку матері (особливо після 30 років). Потрійність 21 хромосоми дає багато генів, зокрема супероксиддисмутази, що подовжує життя, проте діти доживають до статевозрілості, але не до середнього віку через вади серця і м'язової гіпотонії, наявне порушення голови, очей. Порушення мови, розумова відсталість зумовлені неповною мієлінізацією нервових волокон через помилки, пов'язані з вітаміном В9 і метионіном, а більшим чином – з надлишком у головному мозку міоінозитолу (ферменти обміну знаходяться у 21 хромосомі), особливо в гіпокампі, якій відповідає за обробку та запам`ятовування інформації.

Гетероплоїдії бувають 5 типів (окрім делецій Х-хромосоми). 1 тип пов'язаний із збільшенням числа Х-хромосом (47-49 хромосомний набір): ХХХ, ХХХХ, ХХХХХ. Зустрічається з частотою 1,3 на 1000 народжень дівчаток і характеризується підвищеним ризиком шизофренії, РВ.

2 тип, або синдром Клайнфельтера, має набір 47-49 хромосом у хлопчиків: XXY, XXXY, XXXXY. Зустрічається з частотою 1,5 на 1000 народжень хлопчиків, характеризується недорозвиненням сім`яників, гінекомастією, безплідністю, розумовою відсталістю, часто зустрічаються (15/1000) в колоніях для психопатів; вербальні здібності знижені, просторові – в нормі.

3 тип, або синдром тюремної баскетбольної команди (зараз є сумніви), характеризується хромосомними наборами ХYY, XYYY, XYYYY (47-49 хромосом). У цих високих людей, часто мешканців в'язниць (у в`язницях частота в 5 раз більша, ніж взагалі у чоловіків) гіпогонадізм, знижений інтелект, погана соціальна адаптація, низький рівень контролю над емоціями, спалахи агресії, підвищена чутливість до впливів і наслідування, імпульсивність при емоційному стимулюванні, некеровані емоції, переважання реакцій з негайною винагородою, але у них немає інтелектуальних злочинів.

4 тип представлено хромосомними наборами XXYY, XXXYY з 48 і 49 хромосомами; зустрічаються з частотою 1/25000 новонароджених хлопчиків. Характеризуються гіпогонадізмом, зниженням інтелекту, агресивністю поведінки.

5 тип, або синдром Шерешевського-Тернера, представлено моносомією Х0 (45 хромосом) зустрічається з частотою 0,1/1000 новонароджених дівчаток. Характеризується гіпогонадізмом, безплідністю, пігментними плямами, короткою шиєю, бочкоподібною грудною кліткою; IQ ближчі до нижньої межі норми, гіперсоціальність поєднується з великою навіюваністю; вербальні здібності не порушені, а просторові знижені.

Зустрічаються випадки часткової дуплікації і транслокації хромосом 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, особливо 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, що виявляється вадами розвитку. Ампліфікація (помноження) ділянок 7 хромосоми дає низьку масу тіла, вовчу пащу, затримку росту і мікроцефалію.

Моносомії через делеції по хромосомах 1, 2, 3, 4, 5 (синдром котячого крику) зустрічаються з частотою 1/45000, 6, 7, 8, 9, 10, 11 (нефро- і гонадобластоми), 12, 13, 14, 15, 16 (летальні), 17, 18 і 19 (характеризуються розумовою відсталістю), можуть бути 20, 21, 22, але зустрічаються дуже рідко. Прикладом може бути синдром Уїльямса: втрата 20 генів на кінці 7 хромосоми дає музичний слух із порушенням нирок і серця; відрив та переворот на 180⁰ із зворотнім приєднанням (інверсія) цих генів до цієї ж хромосоми дає фізико-математичні таланти з аутизмом і шизофренією.

2. Психогенетика мутацій і генних комбінацій. Генні комбінації утворюються внаслідок мейозу (кросінговер та незалежне розходження хромосом) та випадкової зустрічі гамет. Є асоціації генів груп крові, генів комплексу гистосумісності (HLA) обох класів із ризиком певних пухлин, виразки шлунку, цукрового діабету, інфаркту, ревматизму. Різні групи крові мають різні комбінації моносахаридних залишків на поверхні клітин крові, що і визначає групи крові (кодується генетично); у різних харчових, особливо рослинних, продуктах містяться певний набір білків-лектинів, що пов'язують в агрегат клітини з певними моносахаридними залишками; такі генетичні чинники створюють переваги у виборі продуктів харчування.

Огрядність пов'язана з порушенням генів (зокрема в Х-хромосомі), що кодують білки-нейромедіатори і ферменти синтезу серотоніна для гипоталамічних центрів апетиту і насичення або білкових лептинів жирової тканини. Крім того, має значення гіперінсулінемія та зниження у ліпоцитах експресії генів лептинів (білки, що у мозку гальмують апетит і активують центр насичення).

Нейрогенна анорексія (голодування для стройності фігури) визначена як спадково схильною (у ОЯБ в 5 разів більше, ніж в середньому в популяції), так і вихованням, яке спирається на зовнішні стандарти, а не на самовираження; часто виявляється у дівчаток в період статевого дозрівання, ці хворі залежні від чужих думок, невпевнені в собі, депресивні через голод, внаслідок цього – нав'язливе бажання схуднути. Нейрогенна булімія (невтолимий голод) має спадкову схильність, а середовищний чинник виступає як сімейний культ здорової їжі і гуляння на святах.

Передбачається певний зв'язок темпераменту з групами крові. 1 (0) групу часто представлено енергійними, вольовими, товариськими, амбітними людьми, яким не шкодить етанол і рекомендована фізична робота. 2 (А) групу представлено старанними добросовісними, здатними, упертими людьми, прихильниками гармонії, але вони мало розслабляються, оскільки насилу переносять етанол. 3 (В) групу представлено вразливими, вимогливими до себе і до інших, владними, творчими людьми-індивідуалістами, адаптивними і незалежними. 4 (АВ) групу представлено людьми, у яких емоції і відчуття переважають над здоровим глуздом і розумом, це мислителі, іноді різкі, конфліктують з собою.

Цікаво, що гени Y-хромосоми легко змінюють місце, виступаючи транспозонами, це дає нові комбінації; передбачається, що такий транспозон дав ген мовленню, що сприяло розвитку мозку і другої сигнальної системи; потім (120-200 тисяч років тому) цей ген перейшов в Х-хромосому; аналоги цього гена є у мавп (ген PCDHX). Виникнення цього гену в Y-хромосомі (PCDHY) 3 млн років тому співпадало зі збільшенням мозку та появою перших засобів праці. Потім ДНК, що несла цей ген розділився на 2 фрагменти, вони перевернулися на 180⁰ та сполучилися знову (інверсія). Це відбулося 120-200 тисяч років тому, коли виникла символьна (знакова) передача інформації. Кодує цей ген білок оболонки нервових клітин.

3) Первинні порушення метаболізму. Генетичні (в результаті мутацій) та спадкові (внаслідок генних комбінацій) порушення метаболізму (первинні, на відміну від набутих) викликають і зміни психіки. Останні часто виявляються в розумовому відставанні (РВ) і затримкою психо-моторного розвитку (ЗПМР). Екологічні впливи (у тому числі інтоксикації) дають вторинні метаболічні порушення, які впливають на психіку (наприклад надлишок етанолу або аміаку, нестача вітаміну РР).

Обмін амінокислот: надлишок гистидіну (1/14000) викликає РВ, затримку мовленнєвого розвитку; нестача триптофану (попередник вітаміну РР та серотоніну) викликає деменцію; порушення транспортерів для реабсорбції в нирках аргініну, лізину, орнітину, а в кишечнику для всмоктування метіоніну дає РВ; порушення транспортеру лізину в нирках і всмоктування всіх амінокислот дає ЗПМР; порушення обміну лейцину (хвороба кленового сиропу) з частотою 1/120000-290000 дає РВ; гіпертреонінемія і гіпераланінемія, гліцинурія, гомоцистінурія і цистатіонурія дають РВ. Особливо важкі порушення обміну фенілаланіну, який гідроксилюється в тирозин, а останній дає катехоламіни (нейромедіатори – тирамін, фенілетиламін, дофамін, норадреналін, адреналін) і тироксин (гормон, як і адреналін); фенілкетонурія (1/10000, дефект гена в 12 хромосомі) дає олігофренію (недоумство у 5%, ідіотизм у інших) за рахунок і токсичності фенілацетату, і недостатності катехоламінів, і особливо тироксину, 2/3 таких дітей не розмовляють, 30% не ходять; гіпертирозинемія 2 типу і хоукинсурія дають ЗПМР; дефект гена йодтирозиндейодінази дає кретинізм.

Обмін вуглеводів та ліпідів. Мукополісахаридози – це хвороби накопичення в лізосомах поліцукрів глікозоаміногліканів сполучної тканини через аутосомно-рецесивний генетичний дефект ферментів їх розщеплення, дають гаргоїлізм (назва химер з гротексною усмішкою на Соборі Паризької Богоматері) з РВ і ЗПМР (хвороби Хюрлера, Ульріха-Шейє, Хантера, Сан-Філіппо А, В, С, Д, а також ще 7 варіантів). Патології виявляються від 6 місяців до 6 років у вигляді карликовості, ранньої загибелі, порушень опорно-рухового апарату (як у Тулуз-Лотрека). Близькі за патогенезом ліпідози у вигляді хвороб Тея-Сакса, Краббе, Гоше, Доусона-Стейкса, Німанна-Піка, Зандхоффа, що дають ЗПМР; метахроматичної лейкодистрофії, що дає ЗПМР, деменцію, психози; хвороба Фарбера дає РВ; ці захворювання пов'язані з порушенням обміну вуглеводних компонентів фосфоліпідів мембран нейронів. Галактоземія і глікогеноз дають ЗПМР, хвороба Гірке супроводжується гіпоглікемією і подагрою. Гіпоглікемія (глюкоза менше 3,33 ммоль/л) спричиняє дратівливість, тремор, нервозність, потіння, відчуття голоду (3,33-3,00 ммоль/л), галюцинації, дезорієнтацію, судоми (3,0-2,5 ммоль/л), неусвідомлені автоматичні дії, неосудність, кома (менше 2,5 ммоль/л); причиною можуть бути дефекти генів синтезу глюкози або гіперекспресія гена інсуліну при пухлинах підшлункової залози. Подібні за ефектами порушення обміну сфінголіпідів, які входять до складу мембран нейронів.

Генетичні дефекти білків (ферментів, транспортерів) обміну мікроелементів призводять до гіпер- або гіпомікроелементозів – хвороб надлишку або нестачі мікроелементів. Дефіцит заліза спричиняє анемії, накопичення ГАМК, що виявляється в труднощах навчання, нестабільності уваги, гіперактивності, поїданні неїстівних речовин (крейда, глина, вугілля, фарш, мука, лід), пристрасті до запахів гасу, ацетону, вихлопних газів, гуми, сечі. Дефіцит цинку спричиняє дратливість, депресії, втрату смаку, поїдання глини. Дефіцит міді спричиняє розумовий розлад, незасвоюваність міді при хворобі Вільсона-Коновалова (1/30000) руйнує печінку, а токсини (незруйновані печінкою) отруюють мозок, спричиняючи тремор. Надлишок марганцю сприяє руйнуванню дофаміну, тому спричиняє паркінсоноподібний синдром і симптоми психозів. Надлишок молібдену сприяє подагрі. При маніакально-депресивному психозі відмічена гіперванадіємія. Оптимум надходження йоду 150-300 мкг/добу, якщо надходить менше 100 мкг/добу, то розвивається гіпотиреоз, подібний до спадкових синдромів порушення обміну йоду і синтезу тироксину, що спричиняє кретинізм. Надлишок фториду є щонайпотужнішим (сильніше за кофеїн) активатором ЦНС. Надлишок селену спричиняє емоційну лабільність, яка переходить в апатію. Гіпомагніємія схожа за проявами на білу лихоманку – занепокоєння, сповільнене мислення запаморочення свідомості, стомлюваність, безсоння, галюцинації. Гіпофосфатемія сприяє метаболічним енцефалопатіям з поведінковими і нервово-психічними проявами. Гіперкальціємія призводить до стомлюваності, депресії, сонливості. Додамо, що інтоксикації солями свинцю призводять до порушення здатності до навчання, розумовому відставанню. Найбільш загрозива нестача кисню (О₂) та порушення його утилізації в організмі, ця гіпоксія особливо шкідлива дітям.

Найбільш важливі для психіки порушення надходження вітамінів РР (призводить до РВ – деменції) та В₆ (приймає участь у синтезі біогенних амінів – нейромедіаторів), В1 (алкогольний синдром Корсакова внаслідок гіпоксії мозку). Слід зауважити, що з кожних 60 молекул триптофану одна йде на синтез вітаміну РР, який перетворюється з АТФ на НАД та НАДФ для енергетичного обміну (тобто синтез АТФ); вітамін В₆ повинен зі спирту окислитися у альдегід, що також є ферментативним процесом, а ферменти кодуються генами. Жиророзчинні вітаміни (А, Д, Е, F) є попередниками гормонів, деякі вітаміни є антиоксидантами (Е, С, Р, ліпоат, РР), інші – попередниками кофакторів ферментів (РР, В₂, В₁, В₃, В₆, В₉, В₁₂, Н, К). Найбільш часто страждають від генетичних помилок ферменти перетворення вітамінів у активні коферменті форми. Біоелементи, вітаміни і незамінні жирні та амінокислоти виступають як екологічні фактори впливу біоценозу на організм, це позначається як есенціальна регуляція.

Генетичні зміни секреції гормонів (і нейромедіаторів) виявляються в посиленні їх природного ефекту. Мелатонін і ВІП сприяють спанню та пригнічують статеву поведінку. Серотонін підсилює стрес і формування позитивних емоцій; дофамін модулює перебіг стресу. Гастрін підсилює довготривалу пам'ять; вазопресин підсилює пам'ять, навчання, тривожність; холецистокинін сприяє насиченню, придушенню дослідницької поведінки, регулюванню швидкого і повільного сну; глюкагоноподібний пептид 1 бере участь в механізмах регуляції апетиту лептинами; мотілін активує голод і пробудження. Нейротензин індукує харчову поведінку і блокує грумінг у щурів; бомбезіноподібний пептид сприяє насиченню і грумінгу.

Пухлини спричиняються багатьма (2-12 для різних пухлин) мутаціями в генах чинників росту, їхніх рецепторів, МАР-кіназ, циклінів, циклінзалежних кіназ, чинників апоптозу стовбурних клітин (білок р53); для психіки небезпечні пухлини мозку. Пухлини гіпоталамуса сприяють поліфагії і ожирінню від неї, агресивній поведінці (гіперсекреція нейропептіду У, опіатів, ГАМК, дофаміну), потім – насиченню (гіперсекреція холецистокініну, ВІП, нейротензину, тироліберину, катехоламінів, серотоніну, соматостатіну). Порушення в передньому гіпоталамусі спричиняють безсоння, а в задньому гіпоталамусі – летаргічний сон. Порушення пам'яті пов'язане з дефектами в медіальному гіпоталамусі і соскоподібному тілі, втрачається короткочасна, але зберігається довготривала пам'ять (синдром Вернике-Корсакова). Порушення в центрах люті і покарань в гіпоталамусі сприяє нестримній гнівливості, агресивності, садомазохізму, придуркуватості. Хронічна емоційна депривація і стрес сприяють секреції гіпоталамусом соматостатіну, причому гіпофіз стає малочутливим до соматоліберіну. Пухлини окремих клітин гіпофізу впливають на конкретні ендокринні залози.

Тиреоїдні гормони позитивно впливають на навчання, збудливість і лабільність; гіпертиреоз сприяє психо-емоційній лабільності, безсонню, нервовій збудливості, підвищенню інтелекту, тривожності, прискоренню мови; гіпотиреоз сприяє загальмованості, зниженню інтелекту, сповільненості мови; при ранній або природженій формі гіпотиреозу страждає диференціювання мозку, що призводить до кретинізму, при дорослій формі (нестача йоду), коли сформовані стереотипи поведінки, сповільненість супроводжується втратою відчуття гумору і творчої діяльності. Гіперкортицизм гострий супроводжується ейфорією, хронічний – депресією, можливі підвищена тривожність і галюцинації; гіпокортицизм характеризується дратівливістю, порушенням концентрації уваги; слід враховувати, що кортізол реалізує стрес, його гіперсекреція можлива при пухлинах переднього гіпофіза і кори наднирників. Пухлини мозкової хромафінної речовини дають гіперкатехоламінемію, при цьому норадреналіновий тип виявляється блідістю шкіри, гіпертензією, тривогою, страхом (гіперсеротонінемія виявляється головним болем; надлишок енкефалінів подібний до активації парасимпатики), адреналіновий тип виявляється почервонінням шкіри, гіпотермією. Андрогени сприяють розвитку лібідо у обох статей. Гіперандрогенія дає лідерство (вольова твердість, емоційна стійкість), тобто гіпертестостеронізм є біологічною основою схильності до лідерства, а при нереалізації його – наркоманії, алкоголізм, агресії.

4. Психотропні засоби. До психотропних лікарських засобів належать препарати, що нормалізують психіку та поведінку людини, тобто корегують генетичні та нейробіологічні дефекти; це седативні, нейролептики, транквілізатори, антидепресанти, психостимулятори, ноотропи, галюціногени, нормотиміки, вони діють на рецептори, блокуючи вхід Ca⁺² кальцію у клітину, або посилюючи вхід Cl^-. Седативні заспокійливі препарати з органотропною дією включають броміди, валеріану, хлоралгідрат, малі дози барбітуратів. Нейролептики використовуються при психозах, блокують дофамінергічні рецептори лімбічної системи, дофаміно-, адрено-, серотоніноергічні рецептори для гальмування передачі нервових імпульсів з лобної долі на підлеглі структури мозку (пригнічують активуючий вплив ретикулярної формації на спинальні рефлекси, сприяють психомоторній байдужості, впливають на гіпоталамо-гіпофізарну регуляцію ендокриної системи, мають седативний ефект, знижують агресивність); це похідні фенотіазину (аміназин), тіоксантену (хлорпротиксен), бутирофенону (галоперідол), раувольфії (резерпин), індолу (карбідин), бенаміду (сульфпірид), бензазепіну (клозапімн). Транквілізатори або анксіолітики взаємодіють з бензодиазепиновими рецепторами у лімбічній системі, ретикулярній формації, вестибулярному апараті, спиному мозку, що активує ГАМК-ергічні гальмівні рецептори з пригніченням адрено- та холіноергічних систем, зміною активності серотонінових рецепторів, що седативно впливає на сон та стресові реакції; це похідні пропандіолу (мепробамат), оксазину (триоксазин), хінуклідину (оксилідин), бензодиазепіну (диазепам), ГАМК (фенібут, аміналон). Антидепресанти знімають депресивний стан, це інгібітори моноамінооксидази (іпразид, індопан, міансерин, амітриптилін), а також препарати літію, номіфензил, тразадон; антидепресанти блокують зворотнє захоплення норадреналіну, дофаміну, серотоніну пресинаптичними нервовими закінченями, а також М-холінорецептори. Психостимулятори активізують психічну діяльність та знімають фізичну втому за рахунок симпатоміметичного ефекту – викіду катехоламінів з депо, інгібуванням їх зворотнього захоплення, гальмування МАО; це похідні фенілалкіламіну (фенамін), фенілалкілпіперидину (метилфенідат), фенілалкілсидноніміну (сиднокарб), метилксантину (кофеїн). Снодійні засоби включають барбітурати (фенобарбітал, тіопентал, гексенал), бензодіазепіни та інші, що посилюють активність ГАМК-ергічних гальмівних систем з гіперфункцією гіпногенних структур, послаблюючи дихальний центр та серцеву діяльність.

Протисудомні засоби також впливають на ГАМК-ергічні рецепторні системи (барбітурати, вальпроєва кислота, бензодіазепіни) та діють як периферійні міорелаксанти (дифенін, етосуксемід, карбамазепін). Паркінсонізм пов`язаний зі зменшенням продукції дофаміну, у тому числі в нейронах чорної субстанції смугастого тіла, що дає перевагу холінергічної регуляції; використовують леводопу – похідне попередника дофаміна. Ноотропи, або церебропротектори, активують метаболізм мозку, це антигіпоксанти (пірацетам або ноотропіл, аміналон або ГАМК, мексидол). Спазм судин або патологічна вазоділятація порушують мозковий кровообіг, що призводить до ішемії мозку; використовують препарати, що прямо впливають на гладенькі м`язи судин (цінаризин – блокатор кальцієвих каналів, пірацетам, папаверин, похідні вітаміну РР) або гальмують вазомоторні центри (а-адреноблокатори, дигідроергокристин), інгібітори фосфодіестерази цАМФ (кавінтон), метилксантини (пентоксифілін). Засоби для наркозу інгібують висхідну активуючу ретикулярну формацію (загальні анестетики – барбітурати, каліпсол, інгаляційні форми: галотан, ефір, хлороформ, закис азоту) або впливають на ліпідні та білкові компоненти мембран нейронних шляхів (місцеві анестетики – новокаїн та схожі препарати); для премідікації використовують опіати. Дихальні аналептики (коразол, кордіамін) стимулюють при використанні анестетиків центри довгастого мозку, насамперед дихальний та серцево-судинно-руховий.

Слід відмітити, що ефекти дії психотропних препаратів залежать від особливостей метаболізма мозку, що має генетичне підґрунтя. Але це вже питання фармакогенетики. Наркоманії, алкоголізм, тютюнопаління теж мають генетичну базу.