Рішення Віденського конгресу
На післявоєнний конгрес у Відень прибули монархи і урядовці 16 держав, що воювали проти Наполеона. Конгрес тривав від 1 жовтня 1814 р. до 15 липня 1815 р. і був перерваний несподіваним поверненням Наполеона у Францію ("100 днів": 20 березня -28 липня 1815 р.). На конгресі проти Олександра І об'єдналися Англія, Австрія і Пруссія, намагаючися не допустити подальшого посилення позицій Росії в Європі. Серед багатьох питань ключовим було польське. Союзники Росії наполягали на поверненні довоєнних кордонів усіх держав. Олександр І прагнув залишити за Росією землі Варшавського Князівства, виходячи зі стратегічних міркувань. Англійська дипломатія підтримувала претензії Австрії та Пруссії.
Гостра дипломатична боротьба, яку провадили спритні політики і дипломати лорд Кестлрі від Англії, князь Меттерніх від Австрії, князь Талейран від Франції, мала на меті не допустити передачі Варшавського Князівства під скіпетр Романових. Для цього представники Англії навіть підписали таємну угоду. Справа просувалась до нового воєнного конфлікту. Тільки "сто днів" Наполеона спричинили консолідацію союзників і досягнення компромісу. З травня 1815 р. Росія підписала договори про кордони з Австрією і Пруссією, а 9 червня усі учасники конгресу завірили Заключний акт, який підкреслював два важливі моменти: визнання національно-державних прав поляків і новий поділ польських земель між трьома європейськими монархіями - Росією, Пруссією і Австрією.
Згідно з рішеннями Віденського конгресу, Росія отримала "назавжди" територію Варшавського Князівства без Познанщини і Галичини; Пруссія здобула Познанщину, Східне Помор'я з Ґданськом і Торунем; до Австрії повернувся Тернопільський округ; Краків з прилеглими теренами на лівому боці Вісли отримав статус "вільного міста" під контролем союзних держав. Стаття 1 трактату зобов'язувала усі три держави, в яких проживало польське населення, надати його представникам "національні державні інституції, які кожний з названих урядів визнає найбільш корисними і відповідними".
Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн
Незважаючи на "ліберальні" запевнення лідерів європейських держав, рішення конгресу були в сутності новим "четвертим" поділом польських земель, який не вішував полякам нічого доброго на майбутнє.
Після конгресу в Європі склалася система союзу трьох монархій - Росії, Австрії і Пруссії, які прагнули зберегти й увіковічнити абсолютистсько-станові порядки, не допустити розвитку визвольних рухів, зміни державних кордонів і поширення демократичних ідей. Поділені польські землі були своєрідним гарантом існування союзу монархій, який отримав назву Священного союзу.
Рішення Віденського конгресу розчарували багатьох польських політиків. А. Чарторийський і Т. Костюшко з гіркотою говорили про територіальні втрати Варшавського Князівства на користь Пруссії та Австрії. Разом з тим, в середовищі польської освіченої публіки жевріли надії на територіальне розширення і надання автономії польським землям у складі Росії. Олександр І у приватних розмовах неодноразово обіцяв утворити Польське королівство і надати йому відповідні права. Стомлене попереднім бурхливим періодом суспільство вимагало перепочинку й усвідомлення нових реалій.
* * *
"Епоха Наполеона" була особливим періодом не тільки в історії Польщі, а й усієї Європи. Вона дала поштовх поширенню нових ідеологічних і світоглядних доктрин, що у скристалізованому вигляді були сформовані Просвітництвом. їх вістря було спрямоване на усунення середньовічних станових порядків, що поділяли людей на "кращих" і "гірших", запровадження демократичного устрою, звільнення людської ініціативи. Події зламу століть показали, що нові ідеї зустріли гострий опір або своєрідну інтерпретацію: більшість європейського соціуму ще не була готова до їхнього сприйняття.
Надії польської аристократії та шляхти на Францію і Наполеона зазнали фіаско. Але вони спричинили залишення "польської справи" в центрі європейської політики. Створення та існування Варшавського Князівства фактично означало відновлення польської державності і перекреслення факту попередніх поділів Польщі. Шість років існування Варшавського Князівства мали значний вплив на суспільну свідомість усіх верств, у становищі яких відбулися ґрунтовні зміни: селяни здобули особисту свободу, міщани - політичні права, а всі разом - великий заряд патріотизму. Відбулось обмеження впливів церкви на громадське життя, почали формуватися такі соціальні зв'язки, в яких поняття "поляк" починало заступати поняття "аристократ", "шляхтич", "міщанин". Але це були лише зародкові явища, для яких ще бракувало достатніх суспільних підстав.