Лекція № 2

Тема лекції: Генетика етології.

Ключові поняття: автогенез, мімезис, імпринтинг, конкуренція.

План лекційного заняття:

1. Генетика етології мушок - дрозофіл.

2. Генетика етології бджіл.

3. Генетика етології мишей.

4. Генетика етології хордових.

Література:

1. Александров А.А. Психогенетика. –СПб: Питер, 2001.

2. Анохин А.П. Генетика, мозг и психика человека: тенденции и перспективы исследований. –М., 1988.

3. Атраментова Л.А., Филипцева О.В. Введение в психогенетику. –М.: МПСИ, 2004, 2005.

4. Генетика поведения: количественный анализ психологических и психофизиологических признаков в онтогенезе / Под ред. С.Б.Малых. –М., 1995.

5. Егорова М.С., Малых С.Б., Машкова Т.А. Основы психогенетики. –М., 2000.

Конспект лекційного заняття

ГЕНЕТИКА ЕТОЛОГІЇ. У безхребетних переважають безумовні рефлекси та інстинкти в поведінці; у хребетних велику роль виконують умовні рефлекси і динамічні стереотипи; а у людей, додатково до цього важливе значення має придбання розуму, зачатки якого у вигляді елементів розсудливих дій є у вищих ссавців. У тварин із різними генотипами один і той же чинник середовища може викликати протилежні поведінкові ефекти.

У мушок дрозофіл-самців з`ясовано увесь ланцюг актів на рівні генів і нейронів, що починає шлюбну поведінку, причому мутація гена fru викликає гомосексуальну поведінку. Це залежить від довжини гену: довгий варіант у самців дає нормальну поведінку, відсутність гену у самців або його наявність у самиць – переверзію. Крім того, цей ген відповідає за форму агресії: у самиць удари головою, у самців передні ноги б`ють зверху, наявність відозмін гену змінює форму бою .

Є лінія бджіл, яка стійка до личинкової гнилизни: спочатку бджоли розбирають верхівку стільника, а потім видаляють з неї загиблу личинку; нестійкі до хвороби бджоли не мають такої поведінки. Схрещування цих двох ліній бджіл в першому поколінні дало всіх нестійких бджіл. Схрещування бджіл першого покоління між собою дало 4 варіанти: 1) немає захисної поведінки і бджоли нестійкі до гнилизни; 2) бджоли тільки відкривають осередки, але не викидають личинку; 3) не відкривають стільника, але з відкритих осередків виймають личинку; 4) відкривають стільники і виймають личинку. Отже, ця поведінка кодується двома парами рецесивних генів – для розкриття стільника і для видалення личинки.

У мишей виявлено, що мутація гена МАО типу А (МАО-А) призводить до збільшення агресивності і частоти спроб парування. У мишей більше 18 генів виконують роль у навчанні і пам'яті. На мишах і щурах знайдена генетична детермінація вибору води або розчину етилового спирту. Відбір в 22 поколіннях щурів дав тварин, що добре (а), і, що погано (б) навчалися, за знаходженням шляху до їжі в лабіринті. У щурів групи (а) мотивація – голод, групи (б) – страх з оборонною поведінкою; причому у щурів групи (а) швидше переводиться пам'ять в стійку форму (консолідація). Роль умов довкілля зводиться до різноманітності й уваги, збагачення сенсорних подразників, що запускають нові програми (тому така шкідлива для тварин ізоляція, особливо для мавп), внаслідок чого розвивається кора мозку, збільшується кількість відростків нейронів і синапсів.

Еволюційно у деяких тварин можна виділити окремі властивості, риси організації поведінки подібні таким у вищих приматів. У бджіл та мурашок наявний суворий розподіл за функціями окремих груп особин, що спадково-інстинктивно детерміновано в поведінці; у восьминогів адаптації до руху, захисту, нападу сполучаються зі складною поведінкою та розвитком зору. У багатьох птахів утворюються шлюбні пари з розподілом функцій у вирощуванні нащадків, важива роль імпритингу у теплокровних. У хоботних, копитних та хижаків може бути сімейна, стайна, стадна організація (у вовків це може співпадати); у левів, дельфінів та деяких видів мавп парування не лімітується циклом. Ці тварини здатні до ігор, приручення, научення за аналогами природної життєдіяльності, складним ритуалом перед паруванням. Детермінують поведінку генетично закладені рівні реакції нервових центрів. К.Лоренц у праці “Агресія. Так зване зло” доводить, що агресивна поведінка сприяє установленню соціально-ієрархічних, територіальних, шлюбних зв`язків у тварин, включає антистресові механізми. У 1300 видів тварин наявний канібалізм. Іноді у тварин зустрічається канібалізм до звірят і хворих особин свого виду (пацюки, голуби). На відміну від цього, більшість хижаків вбиває для їжі слабку хвору здобич. При наявності конкуренції (за партнера, територію, їжу) у вищих тварин є взаємодопомога, яка близька до людського альтруїзму. Особини кожного виду птахів та ссавців мають свої особливості поведінки, які є і генетично закріпленими, і набутими мімезисом.

Складність поведінки хордових обумовлена умовними рефлексами та динамічним стереотипом, уродженою здатністю до мімезису та імпритингу, розпізнаванню та запам`ятовуванню. У вищих хордових з`являється третя властивість – елементи розсуду, що у людини перейшло до розуму. Емоції виділилися як диференційоване відношення до корисного та згубного для існування і життєдіяльності. Мотивації виділилися як напрям для реалізації безумовнорефлекторних цілей, що дало волю. В цілому ці фактори орієнтації у довкіллі зі здатності передбачати наслідки сприяли розсудливій цілеспрямованій поведінці вищих тварин. Сучасні концепції соціобіології досліджують коммунікативне співіснування тварин певних видів з опорою на екологію, нейробіологію, етологію, генетику з паралелями соціальності людини. Досліди Н.Н.Ладигіної-Котс по вирощуванню в людській сім`ї дитини шимпанзе, продемонстрували, що олюднити найвищого з тварин неможливо тому, що до цього немає генетичних i фізіолого-морфологічних передумов.

У цілому підтверджується концепція автогенезу – джерело системного еволюційного розвитку пов`язано зі нестабільностю геному, а на рівні організму контроль адаптацій проводе природній добір. Результатом еволюції стало зверхбіологічне пристосування довкілля до людини за рахунок свідомості та сумісної праці.