ESW_final_save
.pdf
Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 191 •
Товариство Червоного Хреста України та їхні регіональні підрозділи, представництва міжнародних організацій (ПРООН, ЮНІСЕФ, ЮНЕЙДС, «Надія і житло для дітей», «Кожній дитині» тощо).
3)Люди (фізичні особи), що здійснюють практичну соціально-педагогічну роботу професійно чи на громадських засадах — фактично вони представники двох вищезазначених суб’єктів соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності; водночас їх можна розділити на декілька груп: організатори-керівники та виконавці, практичні соціальні педагоги та працівники, психологи, реабілітологи, волонтери, що здійснюють безпосередню допомогу, підтримку, забезпечують соціальний захист клієнтів, представників об’єктів соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності.
4)Викладачі, а також ті, хто сприяє закріпленню знань, навичок, умінь: керівники студентської практики, наставники, практичні соціальні працівники та педагоги й інші фахівці, що сприяють проходженню практики студентів у різних організаціях, установах, підприємствах соціальної сфери.
5)Дослідники соціально-педагогічної діяльності та соціальної роботи: науковці аналізують стан соціальної практики, соціальної сфери, використовуючи різні методи, розробляють наукові програми, фіксують існуючі факти та тенденції, що зароджуються
вцій сфері, публікують наукові звіти, книги, статті з проблематики соціальної роботи та соціальної педагогіки; значна роль у цьому процесі належить кафедрам провідних вищих навчальних закладів України, науково-дослідним лабораторіям, науковим установам, вченим радам по захисту докторських і кандидатських дисертацій з соціальнопедагогічної проблематики.
За критерієм безпосереднього конкретного впливу на життєву соціальну ситуацію об’єкта / клієнта можна також виділити три рівні установ, організацій, фахівців, які виконують завдання соціального виховання та соціально-педагогічного захисту:
1)Першочергові, провідні (соціальні педагоги, соціальні працівники, що спеціалізуються на роботі з дітьми, молоддю, різними категоріями сімей у соціальних службах і соціально-виховних інститутах різної відомчої підпорядкованості).
2)Супутні (установи, організації і фахівці охорони здоров’я, культури, спорту, соціального захисту, внутрішніх справ тощо).
3)Ті, що непрямо, опосередковано впливають на реалізацію іншими установами, організаціями та фахівцями цих завдань (установи й організації фінансово-економічної сфери, харчової та легкої промисловості, паливно-енергетичного комплексу тощо).
Виходячи зі специфіки сфер соціально-педагогічної діяльності та соціальної роботи, можна говорити про численну групу суб’єктів, які організовують, стимулюють, підтримують, реабілітують, корегують, допомагають різним людям, групам, громадам.
Літ.: Безпалько О. В. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю у територіальній громаді: теоретико-методичні основи: Монографія.— К.: Наук. світ, 2006.— 363 с.; Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підручник / За ред. І. Д. Звєрєвої.— К.: Наук.світ, 2006; Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посібник /За ред. проф. А. Й. Капської.— К.: Центр навчальної літератури, 2004.— 352 с. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової.— К.: Центр навчальної літератури, 2004.—256 с. Лукашевич М. П., Мигович І. І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб.— 2-ге вид., доп. і випр.— К.: МАУП, 2003.— С.12–20. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пос.— М.: Академия, 2002.— 272 с.
Петрович В. С.
• 192 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери
ТИПИ СІМЕЙ — сутнісна характеристика сімей, різних за досвідом сімейного життя, структурою, внутрішньосімейним кліматом, особливостями функціонування, ціннісними орієнтаціями. Відповідно названих критеріїв сім’ї поділяються на кілька типів: за терміном перебування у шлюбі та наявністю дітей — молоді (перші п’ять років шлюбного життя), досвідчені (більше п’яти років шлюбного життя; бездітні (де немає дітей), однодітні (з однією дитиною), багатодітні (четверо і більше дітей), прийомні (з прийомними дітьми), опікунські (такі, що мають під опікою дітей, які залишилися без батьківського піклування); за структурою — нуклеарні, повні (де є батьки і діти), неповні (де відсутній один із батьків з причини розлучення чи смерті або нереєстрації шлюбу (позашлюбного народження), розширені (багатопоколінна сім’я, де окрім батьків і дітей проживають дідусі та бабусі або інші найближчі родичі — тітки, дядьки), дистанційні (в яких один або кілька членів сім’ї тривалий час проживають поза сім’єю — часто бувають у відрядженнях, перебувають у місцях позбавлення волі, на заробітках або такі, де дітей виховують дідусь і бабуся, а батьки приїжджають тільки на вихідні дні), реструктуйовані (сім’ї повторного шлюбу); за характером взаємин — авторитарні, (для яких характерне беззаперечне підкорення менших старшим і дружини чоловікові), демократичні (де взаємини базуються на взаємній повазі, довірі; розподілі сімейних ролей у відповідності з потребами конкретних ситуацій, здібностями, рівності участі кожного члена сім’ї в прийнятті важливих рішень), еголітарні (з рівною долею прав і відповідальності всіх дорослих членів сім’ї, з достатньо незалежним положенням дітей); за особливостями виховання дітей — традиційні (коли діти виховуються у пошані до дорослих, у праці, на родинних традиціях); дітоцентричні (коли вся життєдіяльність сім’ї підпорядковується тільки інтересам дитини, навіть якщо це відбувається за рахунок обмеження інтересів інших членів сім’ї); за ціннісними орієнтаціями — духовні (орієнтовані на збагачення духовною культурою, самовдосконалення членів сім’ї в різних видах мистецтва та на створення умов для духовного вдосконалення і творчої самореалізації); меркантильні (орієнтовані на цілеспрямоване збагачення, забезпечення побутового комфорту та досягнення соціального визнання у своїх матеріальних досягненнях); за стабільністю — стабільні (такі, що успішно долають сімейні кризи, компромісно вирішують конфліктні ситуації, тримаються на почуттях любові, поваги, прив’язаності та взаємовідповідальності членів сім’ї, їх співпраці, зацікавленому спілкуванні), нестабільні (конфліктні, з низьким ступенем адаптації шлюбних партнерів, з відсутністю необхідних матеріально-побутових умов для повноцінного функціонування, єдиних вимог до виховання дітей, несформованістю сімейних традицій, з проявами низького рівня загальної і особистісної культури, асоціальної поведінки — пияцтва, наркозалежності, шлюбної зради та ін.).
Отже, з метою класифікації сімей за типами можуть бути використані різні критерії, однак, базовими можна вважати наступні: структуру, термін, психологічний мікроклімат та ціннісні орієнтації. Завдяки їм виокремлюються численні варіації прояву сімейних характеристик, а також типи і підтипи сімей, які мають чітку диференціацію тільки у найбільш загальному вираженні. Як приклад, розглянемо окремі Т. с.
Нуклеарна сім’я — сім’я, що складається з батьків (чи одного з батьків) і дитини (дітей) або тільки зі шлюбної пари, яка ще не має дітей. Перехід традиційної сім’ї до нуклеарної відбувається під впливом індустріалізації та урбанізації суспільства. Однак, цей процес на теренах пострадянського простору ще й досі не завершився. Основною причиною цього є незабезпеченість кожної із сімей окремим житлом, що обумовлює, часто вимушене, проживання нової сім’ї з батьківською родиною.
Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 193 •
Ієрархія домінування в повній нуклеарній (двопоколінній) сім’ї з 1 дитиною включає 3 елементи: батько, матір, дитина — кожний із них у таких сім’ях може займати домінуючі позиції, тим самим обумовлюючи і певну атмосферу внутрішньосімейного життя. Ієрархія домінування свідчить про певні переваги, особливий статус, які забезпечують привілейоване положення (місце) у сім’ї, пріоритетність у порівнянні з іншими її членами.
Відповідно до того, хто виконує роль голови, сім’ї поділяють на: патріархальні та матріархальні.
Упатріархальній сім’ї головою є батько. Така сім’я у більшості народів вважається нормальною, традиційною. Без батька ніколи не вирішується ніяких важливих справ — його слово завжди є останнім і вирішальним. Йому належить ведуча роль на обрядових сімейних святах.
Уматріархальній сім’ї домінує мати. Ця традиція своїми коренями сягає в глибоку давнину. Але, як правило, збереглася лише в тих сім’ях, де чоловік, господар дому, не має необхідних якостей лідера, самоусувається від відповідальності за вирішення важливих сімейних справ і в цілому за майбутнє сім’ї. Таку позицію займають переважно чоловіки, які ніколи нічого не вирішували, деградують в соціальному плані під впливом алкоголю чи інших обставин. Особливу групу становлять чоловіки, які не знайшли своє покликання у житті, не змогли себе реалізувати, а через те відчувають дискомфорт, незручність у спілкуванні, невпевненість у собі тощо.
Упатріархальних і матріархальних сім’ях виховується повага до авторитету старших, педагогічний вплив здійснюється зверху-вниз. Головною вимогою до дітей є їхнє підкорення, слухняність. Результатом соціалізації дитини в такій сім’ї є її здатність з легкістю виконувати накази, доручення тощо. Діти з таких сімей часто безініціативні, чинять і діють, виходячи з уявлень про необхідність і «треба».
В останні десятиліття ХХ ст. утвердилися ще два типи внутрішньосімейної взаємодії: дітоцентричний, егалітарний.
Удітоцентричній сім’ї батьки вважають головними інтереси дітей і забезпечення їхнього «щастя» — вони не тільки намагаються створити якнайкращі умови для виховання і розвитку їх у сім’ї, а й впливати з цією метою на інші середовища, у яких перебувають діти, у школі, позашкільних установах, у колі друзів, наголошуючи на їхній виключності, обдарованості (досить часто безпідставно), що сприяє формуванню у них завищеної самооцінки, яка провокує конфлікти з соціальним оточенням за межами сім’ї. Нерідко діти з таких сімей сприймають світ як ворожий, вважають, що їх несправедливо не помічають або ображають. Після вступу до школи такі діти входять у групу ризику щодо соціальної адаптації, зокрема навчальної, оскільки батьки переоцінюють їхні навчальні здібності, а школа об’єктивно це не підтверджує. У взаєминах з батьками психологічно домінує дитина, її капризи та потреби.
В егалітарній сім’ї (де культивуються рівні права всіх її членів) владні функції розподіляються, інколи ситуативно, однак цей розподіл відбувається в умовах постійного конфлікту, оскільки кожен вважає себе головою. Загалом для таких сімей характерний демократичний стиль взаємодії, за якого визнаються автономність її членів і сприйнятті їх такими, якими вони є. Між батьками та дітьми відбувається «діалог рівних», завжди враховуються взаємні інтереси, причому з віком дитини зростає і вага її думки. Результат виховання в такій сім’ї — засвоєння дитиною демократичних цінностей, гармонізація її уявлень про права й обов’язки, свободу та відповідальність. Дитина зростає активною
ісамостійною, доброзичливою, адаптованою до оточуючого світу, впевненою в собі й
• 194 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери
емоційно врівноваженою. Разом із тим, саме у дітей, які виховуються у демократичних сім’ях, часто не виявляється бажання підкорятися соціальним вимогам: вони не люб лять, щоб ними командували, не хочуть сліпо підкорятись комусь сильнішому, більш владному, оскільки звикли до поваги до своєї особистості.
Підтипом нуклеарної сім’ї є також неповна сім’я. Неповна сім’я — сім’я, де дитина (діти) живе з одним із батьків. Така сім’я є результатом розірвання шлюбу, смерті одного з батьків або народження дитини поза шлюбом. Найчастіше з дітьми залишаються мами. Ці сім’ї потребують особливої державної підтримки, соціально-педагогічного супроводу, психолого-педагогічної допомоги. Діти в таких сім’ях страждають через дефіцит спілкування з відсутнім батьком чи матір’ю, соціальну незахищеність і неможливість повноцінної статево-рольової ідентифікації.
Названі типологічні характеристики можуть виявлятися також у молодих сім’ях, прийомних сім’ях, а також у середовищі дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ).
Молода сім’я — це сім’я від першого шлюбу, де є діти дошкільного віку та вік батьків не перевищує 30 років. Таке визначення ґрунтується на кількох принципових позиціях, які дозволяють відносити сім’ї до категорії молодих: 1) молодий вік подружньої пари; 2) недовготривалість сімейного життя; 3) недостатність життєвого, соціального досвіду; 4) відсутність досвіду виховання дітей. Молоді сім’ї є найменш стабільними (високий процент розлучень), найбільш репродуктивними (80 % дітей народжується у молодих сім’ях), найбільш конфліктними (проблеми взаємної адаптації), малозабезпеченими (невлаштованість побуту, перебування у декретній відпустці, проблеми професійного самоствердження).
Прийомна сім’я відноситься до типу реструктуйованих сімей. Це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. При цьому діти не втрачають свій статус сиріт чи позбавлених батьківського піклування. Утримання дітей здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть бути влаштовані в прийомні сім’ї для виховання та спільного проживання за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування закладів охорони здоров’я, і їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Метою утворення прийомних сімей є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сім’ї на виховання та спільне проживання. У разі створення такого Т. с. прийомні батьки беруть прийомних дітей на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних і побутових умов. Прийомними батьками можуть бути подружжя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний їх розвиток і дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією. Прийомні діти виховуються у прийомній сім’ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладів І–IV рівня акредитації — до завершення освіти. За ними зберігаються пільги та державні гарантії, передбачені законодавством для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. А саме: раніше призначені аліменти, пенсії, інші соціальні випла-
Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 195 •
ти, які перераховуються на їх особові рахунки, відкриті в установах банку. Прийомні батьки мають право використовувати ці кошти за погодженням з органами опіки та піклування тільки для спеціального лікування (наприклад: операції на серці, трансплантація тощо), придбання спеціальних інструментів для розвитку талантів дитини, спеціальних допоміжних засобів для дитини з вадами фізичного розвитку. Органи опіки та піклування забезпечують збереження житла та майна прийомних дітей за місцем його знаходження і здійснюють контроль за його використанням. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду — це допоможе зберегти їм соціокультурні зв’язки та ідентифікацію з власною родиною як важливу умову їхньої майбутньої стабільності у самостійному житті.
ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу), згідно з Положенням про прийомну сім’ю
іДБСТ, можуть створити як сім’ї, так і окремі особи, які виявили відповідне бажання
іне мають до цього певних обмежень (неповноліття; недієздатність або обмежену дієздатність; позбавлені батьківських прав; звільнені від обов’язків опікунів (піклувальників, усиновителів) за неналежне виконання покладених на них обов’язків; алкогольно та наркотично залежні, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психопатичні розлади; схильні до асоціальної поведінки, насильства). Це окрема сім’я, яка за формою нагадує дитячий міні-будинок змішаного типу, що взяла на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у ДБСТ не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. Метою створення ДБСТ є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Такі діти не втрачають свій статус сиріт чи позбавлених батьківського піклування. Згідно українського законодавства утримання дітей здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Батьки-вихователі також отримують грошове утримання на кожну дитину, заробітну плату, а їх праця зараховується у трудовий стаж, необхідний для отримання трудової пенсії. Батьки-вихователі несуть відповідальність за фізичний і психічний розвиток вихованців, їхнє життя, здоров’я. Вони є законними представниками вихованців і захисниками їх прав та інтересів у всіх органах, установах та організаціях без спеціальних на те повноважень.
Дистанційні сім’ї — сім’ї, члени якої тривалий час проживають на відстані. До таких відносяться ті, в яких, наприклад, батьки перебувають на заробітках за кордоном або тривалий час проводять у відрядженнях, або в яких діти виховуються у дідуся і бабусі чи інших родичів. Така дистанційність слугує основною причиною формування відчуженості між батьками та дітьми, педагогічної занедбаності дітей і їх бездоглядності, порушень нормального перебігу соціалізації і статево-рольового виховання. Для кожного з Т. с., де виховуються діти, стосунки між батьками та дітьми складаються на основі певних закономірностей, і їх також можна поділити на основні види: владні, відповідальні, емоційної близькості.
Владні стосунки у сім’ї найчастіше характеризують наступні батьківські позиції: влада авторитету — в її основі — безумовна повага до батьків; найбільш поширеним такий вид влади традиційно є в сільській місцевості та в західних регіонах України; влада нагороди — коли дитині за певну поведінку, яку від неї чекали, дають нагороду (навіть символічну); влада примусу — в її основі — жорсткий контроль за поведінкою дитини; за кожну невеличку провину її карають словесно або фізично.
• 196 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери
Різні Т. с., особливості їх виховного потенціалу, функціонування і розвитку були предметом дослідження у наукових працях А. Антонова, Т. Алєксєєнко, Л. Гордона, Т. Гурко, В. Зацепіна, І. Звєрєвої, А. Зубенко, Л. Іванової, І. Каткової, А. Конончук, Г. Лактіонової,
Є.Насєдкіної, В. Постового, В. Сисенко, І. Трубавіної, В. Урланіса, С. Шуман та ін.
Усоціально-педагогічній роботі з сім’ями необхідно враховувати їх тип і соціальнопедагогічні характеристики; відповідно цих особливостей розробляти та використовувати соціально-педагогічні технології.
Літ.: Алєксєєнко Т. Ф. Молода сім’я: умови виховання дитини. Наук.-метод. посібник.— К.: ЗАТ «ЕКСИМСЕРВІС», 2004.— 96 с.; Соціальна педагогіка: словник-довідник [Т.Ф. Алєксєєнко, Ю. М. Жданович, І. Д. Звєрєва, О. Л. Кононко та ін.]; за заг. ред. Т. Ф. Алєксєєнко.— Вінниця, ООО
«Планер», 2009.— 548 с.
Алєксєєнко Т. Ф.
ТОКСИКОМАНІЯ — поведінка, для якої є характерним потяг людини до прийому хімічних речовин, що не належать до наркотиків, проте у великих дозах шкідливі для організму. У психіатрії токсикоманією вважають зловживання ненаркотичними медичними препаратами та вживання побутових хімічних речовин. У практиці соціальнопедагогічної роботи найчастіше трапляються випадки вдихання дітьми та підлітками парів клею, бензину, побутових аерозолів, речовин для чистки одягу тощо. Мета вдихання дітьми парів токсичних речовин з одного боку зміна психічного стану та штучний виклик галюцинацій. Фактично, вказані речовини не мають суттєвого впливу на свідомість людини, їхні ефекти частіше за все пов’язані з самонавіюванням, проте вони наносять значну шкоду організму та викликають сильну психологічну і фізичну залежність. Негативні наслідки токсикоманії: порушення серцевої діяльності, гепатит, ниркова недостатність, анемія, порушення центральної нервової системи, що можуть у дитячому віці мати незворотний характер. З одного боку причини токсикоманії лежать у негативній соціально-психологічній ситуації, у якій перебуває дитина та від якої вона хоче втекти в примарний світ «яскравих видінь», з іншого — в поширенні серед дітей некоректних уявлень щодо впливу парів побутової хімії. Частіше за все токсикоманія виникає в соціально та педагогічно занедбаних дітей і підлітків, у дітей, які опинилися без належного догляду дорослих та безпритульних дітей. Профілактика токсикоманії передбачає усунення чинників, що призводять дитину до соціальної та психологічної дезадаптації, поширення серед дітей, що вже спробували токсичні речовини, коректної інформації щодо їх реальних ефектів і впливу на організм. Діти, що потрапили в токсичну залежність, потребують психологічної, а у важких випадках — медичної реабілітації. Соціально-педагогічна робота з ними передбачає корекцію їхнього соціального середовища (умов життєдіяльності та виховання в сім’ї, впливу неформальної групи), надання допомоги в подоланні особистісних проблем, залучення до емоційнозабарвленої соціально корисної діяльності.
Літ.: Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений.— М.: Издательский центр «Академия», 2003.— 288 с.; Личко А. И., Битенский B. C. Подростковая наркология.— Л., 1991.; Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В. М. Основи дитячої патопсихології.— К., 1997; Максимова Н. Ю. Психологічна профілактика вживання підлітками алкоголю і наркотиків.— К., 1997.
Лютий В. П.
Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 197 •
ФАХІВЕЦЬ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМ’ЯМИ, ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ — це фахівець соціальної сфери, що має відповідну професійну підготовку та кваліфікацію і спеціалізується на здійсненні соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю на рівні громади (села, селища, мікрорайону у місті). Ф. с. р. є практиком загального профілю і його головні завдання полягають у створенні в громадах позитивних сімейно-орієнтованих виховних середовищ, які б сприяли утвердженню сімейних цінностей, засад відповідального батьківства, попереджували розвиток негативних проявів і ризикованої поведінки, розлучень дитини з сім’єю, шляхом інтеграції та поєднання зусиль влади, представників соціальної інфраструктури, громадськості, бізнесу та членів сімей.
Теоретико-методичні засади діяльності Ф. с. р. в громаді, його роль і функції, форми та методи роботи з різними групами клієнтів досліджені у роботах В. Андрущенка, О. Безпалько, І. Звєрєвої, А. Капської, І. Козубовської, Г. Лактіонової, І. Миговича, Т. Семигіна, С. Толстоухової, С. Харченка, О. Холостової та ін. Проблеми підготовки та професійного становлення Ф. с. р. розглядаються у працях Р. Вайноли, В. Васильєва, І. Григи,
І.Звєрєвої, О. Карпенко, І. Ковчиної, І. Козубовської, Л. Міщик, В. Поліщук та ін.
ВУкраїні термін «фахівець з соціальної роботи» введений до класифікатора професій починаючи з 1991 р., пізніше з’явилися такі близькі за змістом професії як «соціальний педагог» і «соціальний працівник». Проте співвідношення цих понять до кінця не з’ясоване в сучасній соціально-педагогічній науці. Ряд вчених вважають, що поняття фахівець соціальної роботи об’єднує поняття «соціальний педагог» і «соціальний працівник». На думку О. Холостової «посада «фахівець з соціальної роботи» є еквівалентом прийнятої в світі посади «соціальний працівник».
Упродовж інтенсивного розвитку теорії і практики соціальної роботи в Україні це поняття розвивалось, модифікувалось і уточнювалося. Так у 2001 р. після внесення змін до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» поняття «фахівець із соціальної роботи» трактувалось як «особа, яка має спеціальну освіту та здійснює соціальну роботу з різними категоріями дітей і молоді або відповідними соціальними групами на професійних або волонтерських засадах». Цей самий Закон в редакції 2009 р. визначає, що «фахівець із соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю — особа, яка має спеціальну освіту відповідно до вимог центрального органу виконавчої влади у справах сімей, дітей і молоді та здійснює соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю». Слід зазначити, що кожне з цих понять передбачає поєднання спеціальної фахової освіти та визначає категорії клієнтів, з якими працює фахівець. Трансформація тлумачення поняття Ф. с. р. в певній мірі відображає етапи розвитку соціальної роботи в Україні, її професіоналізації та поширення впливу на різні категорії клієнтів соціальних послуг. Відповідно до останньої редакції Закону діяльність Ф. с. р. визначається тільки як професійна.
Важливим є те, що вперше в Україні об’єктом професійної соціально-педагогічної діяльності Ф. с. р. визначена не окрема особа чи певні категорії осіб, а цілісний соціальний інститут — сім’я. Компетентний Ф. с. р. розглядає сім’ю не тільки як об’єкт впливу, а і як активного суб’єкта соціально-педагогічної діяльності, який здатний згуртовуватись і вирішувати проблеми членів сім’ї, які потрапили в складні життєві обставини. Основне завдання Ф. с. р. в роботі з сім’єю — допомогти її членам усвідомити свою основну проблему, знайти шляхи її подолання, вселити віру у можливість позитивних змін і активізувати власні ресурси, родинне оточення на вирішення проблем, долучити до підтримки сім’ї необхідних фахівців і ресурси громади.
•198 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери
Ф.с. р. є важливою особою в громаді, спеціалістом у сфері соціальної допомоги, що виявляє людей у скрутному становищі, оцінює їх потреби, організовує та забезпечує їм доступ до соціальних послуг, державних соціальних виплат і пільг, різних видів соціальної підтримки, які існують на рівні громади. Він допомагає окремим особам і сім’ям у вирішенні проблем міжособистісних стосунків, соціальної ізоляції, бідності та фінансової скрути, соціальної дезадаптованості; забезпечує попередження жорстокого поводження, сімейного насильства, інституалізації дітей, літніх людей, осіб із обмеженими можливостями; організовує заходи з реабілітації жертв насильства, реінтеграції осіб в сімейне середовище. Ф. с. р. є тим спеціалістом, який може попередити виникнення чи погіршення складних життєвих обставин для певних вразливих категорій клієнтів шляхом створення оптимальних умов для самостійного розв’язання ними життєвих проблем, перенаправлення клієнтів до інших фахівців чи установ, які надають спеціалізовану допомогу, представлення і відстоювання їхніх інтересів в інших організаціях і установах.
Ф.с. р. об’єднує зусилля спеціалістів соціальної сфери й актив громади на пропагування родинних цінностей, традицій сімейного виховання дітей, здорового способу життя, сприяє формуванню знань, вмінь, навичок відповідального батьківства, сприяє створенню умов для задоволення інтересів і культурних потреб сімей. Ф. с. р. ініціює і розвиває соціальну підтримку сімей з дітьми, об’єднуючи в міжвідомчу команду соціальних працівників, представників громади, вчителів, медичних працівників, юристів, психологів, працівників міліції, центрів зайнятості, представників громадських організацій, церкви, бізнесу і ін., а також мобілізує та згуртовує членів громади на підтримку вразливих категорій населення.
Відповідно до повноважень Ф. с. р. здійснює соціальне інспектування, обстеження житлово-побутових умов та дає оцінку потреб клієнтів соціальних послуг; планує і визначає методи допомоги; надає соціальні послуги; забезпечує соціальний супровід, активізує ресурси громади; бере участь у супервізії; проводить моніторинг та оцінку якості соціальних послуг.
На рівні громади Ф. с. р., як правило, є членом опікунської ради. Повноваження та обов’язки члена опікунської ради надають йому можливість більш ефективно представляти та захищати інтереси цільової групи клієнтів чи конкретного клієнта, впливати на прийняття рішень, що найбільше відповідають їх потребам, ініціювати заходи та послуги з їх підтримки.
В Україні практика введення Ф. с. р. на рівні громад (сіл, селищ, мікрорайонів) розпочалася на початку нового тисячоліття в рамках проектної діяльності громадських організацій і місцевих ініціатив і була зумовлена погіршенням матеріального та психологічного становища соціально вразливих груп населення, особливо сільського; неспроможністю державних, передусім інтернатних закладів, задовольнити зростаючі потреби у послугах, зокрема, потреби вразливих груп на виживання та інтеграцію у соціальне середовище громади, а також становленням соціальної роботи як професії. Подальший розвиток даної професії та законодавче врегулювання питання щодо введення посади фахівця із соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю на рівні первинних громад має стати одним із дієвих механізмів попередження сімейного неблагополуччя, забезпечення прав дітей і молоді зростати у сприятливому сімейному середовищі та найкраще реалізовувати свій потенціал.
Літ.: Літ.: Бочарова В. Г. Профессиональная социальная работа: личностно-ориентированный подход: [монографія] / В. Г Бочарова.— М.: Изд-во АСОПиР, 1999.— 184 с.; Закон України «Про cоцільну роботу з сім’ями, дітьми та молоді» від 21 червня 2001 року № 2558-III [Електронний
Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 199 •
ресурс].— Режим доступу: http://www search.ligazakon.ua; Закон України « Про соціальні послуги» від 19.04.2011. [Електронний ресурс].— Режим доступу: 08.02.2011: <http://zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=966–15> — Загол. з екрану.— Мова укр.; Зеер, Э. Ф. Психология профессионального развития: Учебное пособие для вузов / Зеер Э. Ф.— М.: Academia, 2007.— 238 с. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: навч. комплекс / [авт.-упоряд.: О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, З. П. Кияниця та ін.]; за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Ж. В. Петрочко.— К.: Фенікс, 2007.— 528 с.; Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів / За заг. Ред. А. Й. Капської, Ш. М. Пінчук, С. В. Тостоухової.— К., 2000.—260 с.; Мигович І. І. Соціальна робота: [метод. посіб.] / Мигович І. І.— Ужгород: Поличка «Карпатського краю», 1997.— 188 с.; N 4410, 23.12.2009, Наказ, Інструкція, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту «Про затвердження Типової посадової інструкції фахівця із соціальної роботи з сімями, дітьми та молоддю» [Електронний ресурс].— Режим доступу: 28.08.<2011http://search.ligazakon.ua/l_doc2. nsf/link1/MUS12266.html>.— Загол. з екрану.— Мова укр; Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. Григи І. М., Семиігної Т. В.— К., 2002.— 128 с.; Холостова Е. И. Профессионализм в социальной работе.— М.: ИТК «Дашков и Ко».— 2009.— 236 с.
Кияниця З. П.
ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА. (лат. functio — виконання) розуміють як специфічну діяльність, обов’язок, призначення, роль; як вид, спрямування рольової активності, рольову дію соціального педагога; частину процесу професійної взаємодії соціального педагога з клієнтом (С. Лау, В. Бочарова, В. Сидоров, Л. Мардахаєв).
Реалізуючи мету професійної діяльності, соціальний педагог виконує різноманітні функції щодо організації, координації, забезпечення підтримки та допомоги, корекції діяльності, створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості, підтримки та стимулювання людини до активної життєдіяльності.
Порівняльний аналіз вітчизняних іа зарубіжних публікацій, присвячених визначенню функцій соціального педагога, дає змогу зробити висновок: спостерігається полісемія (багатозначність) у формулюванні соціально-педагогічних функцій. Ці функції місткі та багатопланові. Вони залежать від тієї ролі, яку виконує фахівець у процесі практичної діяльності. Соціальний педагог покликаний попередити проблему, своєчасно виявити та усунути причини, які сприяють її виникненню, забезпечити профілактику різноманітних негативних явищ, тому він повинен виконувати різноманітні соціальні ролі та функції і змінювати їх у практичній діяльності в залежності від ситуації і характеру проблеми, що вирішується. Крім того, з часом науковці та практики виявляють нові проблеми людей різних соціальних груп і різного віку, з’являються нові обов’язки соціальних педагогів, відповідно перелік функцій буде розширюватись, уточнюватись.
Питання класифікації функціоналу соціального педагога досліджували провідні віт чизняні та зарубіжні фахівці з соціальної педагогіки: Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, А. Кучерявий, Л. Міщик, В. Поліщук, С. Харченко, російські —
В.Бочарова, Ю. Василькова, Т. Василькова, Б. Вульфов, М. Галагузова, М. Гур’янова,
В.Загвязинський, І. Зимня, Л. Мардахаєв, В. Сластьонін, Є. Холостова, М. Шакурова, Б. Шапіро та ін.
Рейтинг функцій за частотою їх згадування в науковій літературі можна представити таким чином: охоронно-захисна, прогностична, організаційно-комунікативна, посередницька, соціально-педагогічна, соціально-терапевтична, профілактична, корекційнореабілітаційна функції.
• 200 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери
Охоронно-захисна функція полягає у захисті прав та інтересів дитини, соціальнопедагогічній роботі з сім’єю; забезпеченні дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах дітей, міліції, органах соціального захисту тощо). Виконання даної функції передбачає використання певного арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів особистості; сприяє в застосуванні заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності осіб, які допускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на підопічного соціального педагога; використовує весь комплекс правових норм, спрямованих на захист прав та інтересів дітей, підлітків, молодіжних об’єднань; взаємодіє з органами соціального захисту та допомоги.
Діагностично-прогностична функція передбачає вивчення дитини, її становища
істанів у різних виховних середовищах і ситуаціях, відносин у сім’ї, школі, з дітьми в різних групах, індивідуальних можливостей і потенцій виховного середовища; визначення потреб конкретної особистості; ставить «соціальний діагноз», вивчає і реально оцінює особливості діяльності та навчання дитини; сприяє виявленню обдарованих дітей; вивчення становища та станів у різних виховних середовищах і ситуаціях, відносин у сім’ї, школі, з дітьми в різних групах, індивідуальних можливостей та потенцій виховного середовища; знаходить переваги особистості дитини, її «проблемне поле», індивідуально-психологічні, особистісні особливості; визначення перспектив розвитку соціально-педагогічних процесів середовища, проявів у ній людини, її індивідуальності, а також можливостей доцільного впливу на них (середовище та людину); встановлює причини відхилення у поведінці дітей, підлітків; причини соціального неблагополуччя сім’ї; прогнозування, програмування, проектування процесів вирішення проблем клієнтів, надання їм потрібних соціальних послуг; вивчає, реально оцінює особливості соціального мікросередовища, ступінь і спрямованість впливу середовища на особистість, соціальний статус дитини, підлітка, клієнта в різних сферах діяльності та спілкування, визначає і аналізує соціальні фактори, їх спрямованість
івплив на особистість; досліджує динаміку розвитку негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на особистість чи групу, виявляє дітей з емоційними й інтелектуальними затримками розвитку; на основі аналізу соціальної та педагогічної ситуації програмує і прогнозує процес виховання і розвитку особистості, діяльність усіх суб’єктів соціального виховання; надає допомогу у саморозвитку та самовихованні особистості; визначає перспективи розвитку особистості в процесі соціалізації; планує власну соціально-педагогічну діяльність на основі глибокого аналізу результату попередньої діяльності; формує дерево цілей професійної діяльності та адекватні йому виконавчі і керуючі програми.
Організаційно-комунікативна функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з погляду соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними інститутами
іпредставниками споріднених професій; сприяє включенню суб’єктів виховної діяльності, спільноти, населення мікрорайону в процес соціального виховання дітей, спільної праці та відпочинку, ділові й особисті контакти, зосереджує інформацію про впливи (позитивного і негативного) на вихованця соціально-педагогічних закладів, організацій, налагоджує контакти між ними по відношенню до цього вихованця та його сім’ї; передбачає організацію різноманітної діяльності, вплив на зміст дозвілля, допомогу в праце влаштуванні, професійній орієнтації й адаптації, координаційну діяльність підліткових