ESW_final_save

Правові основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 261 •

часні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень неповнолітніх: навч. посіб. / Л. І. Мороз, Р. Г. Коваль, Н. М. Прокопенко та ін; за наук. ред. Л. І. Мороз.— К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008.— 220 с.; Райт М. Восстановительное правосудне — путь к справедливости: симпозиум.— К.: Захаренко В. А., 2008.— 304 с.; Розвиток медіації в Україні. Польсько-українська співпраця: збірник статей / наук. ред. Войтюк І.А.— Київ: «Арт-Бюро», 2004.— 228 с.; Эрстен И. Реконструкция связей в сообществе — медиация и восстановительное правосудие в Европе / И. Эрстен, Р. Маккей, К. Пеликан и др.; пер. с англ.— К.: Издатель Захаренко В. А., 2008.— 184 с.

Лютий В. П.

ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА — (лат. civilis iuris — громадянські права) — права і свободи, які захищають людину в соціумі та забезпечують можливість брати участь у громадському й політичному житті суспільства. Г. п. надають можливість активної життєдіяльності, задоволення матеріальних і духовних потреб, професійної самореалізації.

Структура прав людини є складною, інколи не точно визначеною. Це, зокрема: «права людини», «права громадянина», «права і свободи людини», «права індивіда», «колективні права». У своїй сукупності вищезазначені структурні складові громадянських прав людини можна зафіксувати як комплекс прав і свобод людини і громадянина.

На різних етапах розвитку суспільства громадянські права можуть бути різними, але незаперечним є факт, що обов’язково до громадянських прав відносяться: право належного застосування закону (право на справедливий суд); право захисту від політичної та соціальної дискримінації (на основі статі, релігії, раси тощо); політичні свободи: свобода думки, свобода віросповідання, свобода слова, свобода преси, а також права участі в громадських організаціях; право голосувати на виборах або домагатися свого обрання, право голосу; право на життя; право на повагу честі та гідності особистості; право на свободу й особистісну недоторканість; недоторканість приватного життя, помешкання; свободу пересування та вибору місця проживання; свобода думок і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; свобода вибору національності та вибору мови спілкування; право на судовий розгляд; право на презумпцію невинуватості; свобода висловлення поглядів; свобода інформації тощо.

Суттєвий внесок у розвиток теорії та практики громадянських прав, громадянської культури, громадянськості зробили І. Бондаренко, О. Борисенко, О. Васильченко, П. Вербицька, Т. Демиденко, Н. Дерев’янко, П. Зільберман, Т. Зелюк, О. Клипко, Т. Клинченко, О. Коганов, О. Кокун, С. Рябова, О. Сухомлинська, А. Скрипка та інші.

Одним із пріоритетів ефективного формування громадянськості особистості, у тому числі її громадянських прав, є інтеграція виховних соціальних впливів — взаємодія всіх існуючих у суспільстві соціальних інститутів, які мають відношення до процесу формування та становлення особистості.

Саме інтеграція виховних соціальних впливів є найбільш правильним і досконалим шляхом у становленні кожної особистості як громадянина України.

Основнимиінтеграційнимичинникамиформуваннягромадянськихякостейособистості на сучасному етапі розвитку Українського суспільства є: мегафактори (космос, планета, світ), макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава); мезофактори (тип поселення, засоби масової інформації, субкультура); мікрофактори (сім’я, сусідство, групи однолітків, виховні організації, громадські об’єднання, друзі тощо), які постійно знаходяться в інтеграційному полі, взаємодіють, доповнюючи і збагачуючи один одного.

• 262 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Концептуальні засади формування громадянськості сучасної особистості і її Г. п. ґрунтуються на стратегічних і тактичних підходах до громадянської освіти країн Євросоюзу. Проголошення країнами-членами Євросоюзу ініціативи демократичного громадянства та інтегрування цих прагнень і діяльності в особистісну практику освіти, професійної підготовки, культурної політики є дійсно пріоритетним напрямком сьогодення. Цілком закономірно, що громадянські й особисті права відносяться до однієї групи прав, до яких входять здебільшого однорідні права, зокрема: право на життя, право на свободу, особисту недоторканість тощо.

В основній своїй змістовній суті ідея Г. п. виростає від традиційного визнання прав людини:: рівність перед законом, свобода слова й совісті, утвердження прав політичних, соціальних тощо.

Убудь-якому соціумі, у сучасному зокрема, обмеження Г. п. за ознаками статі, расової, класової, релігійної приналежності розцінюються як порушення статусу громадянина, що суперечить ідеалам демократії.

Удемократичному суспільстві будь-які суперечки, проблеми, непорозуміння, які виникають стосовно громадянських прав, вирішуються виключно судом і здійснюється на засадах конституційної законності.

Одним з найважливіших завдань сучасної вітчизняної освіти є підготовка свідомих

іактивних громадян, які добре розуміють свої Г. п. та свободи, можуть брати на себе суспільну відповідальність, вирішувати проблеми, з якими вони стикаються вже зараз,

іті, що будуть виникати впродовж життєвої та професійної самореалізації. Водночас, демократичні цінності та навички вирішення соціально важливих проблем можуть формуватися виключно на базі досконало сформованих Г. п. Життєва та освітня практика доводить, що найбільш успішно вищезазначені цінності та якості, у тому числі Г. п., формуються та набуваються під час соціальної практики.

Досвід соціально-педагогічної практики останніх років дає підставу стверджувати, що в сучасній освітній практиці, зокрема в період модернізації та реформування української освіти, саме інтеграція виховних соціальних впливів суспільства є одним з найбільш оптимальних шляхів формування громадянськості сучасної особистості, що є вагомим і суттєвим підґрунтям сформованих громадянських прав успішного громадянина держави.

Літ.: Бевз Т. Українська державність і ідеологія, політика, практика (Система народоправства у теоретичній спадщині Н. Я. Григорієва).— К.: ІП і ВНД, 2004.— 248 с.; Енциклопедія освіти / За ред. В. І. Кременя. — К.: Хрінком Інтер, 2008.; Чорна К. І. Виховання громадянина, патріота, гуманіста: Навчально-методичний посібник. — К.: ТОВ «ХІК», 2004.— 96 с.; Громадянин – Держава

– Громадянське виховання: Антологія / упорядники: М. П. Рагозін і О. В. Сухомлинська. — Донецьк: Донбас, 2002.— 262 с.; Сухомлинська О. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання. — 2003.— № 2.— С. 3–9.

Чернуха Н. М.

ДИСКРИМІНАЦІЯ — будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження­ можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп.

Підставою для Д., можуть бути: стать, релігійні погляди, расова належність, колір шкіри, етнічне походження, мова, сімейний стан, політичні й інші погляди, економічне

Правові основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 263 •

та інше становище, місце народження або проживання, вік, стан здоров’я, народження дитини, статус тощо.

Д. має дві форми: а) de jure, закріплена в законах; б) de facto, укорінена в соціальних звичаях. На відміну від Д. de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, Д. de facto знищити не просто.

Розрізняють пряму і непряму Д. Пряма Д. характеризується як намір дискримінувати особу чи групу. Непряма Д. зумовлена впливом політики або конкретних заходів: відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять de facto особу або осіб певної меншини в невигідне становище порівняно з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків); або ж не наймати людей з певним іміджем — жінок з довгими спідницями (під що підпадають мусульманки), чоловіків із довгим волоссям або із сережками у вухах (під що підпадають чоловіки із певним особистим смаком) і т. ін.

Д. за ознакою раси, релігії, гендера, етнічної приналежності, походження, національності, сексуальної орієнтації заборонена в багатьох міжнародних документах з прав людини, а також національному законодавстві України — Конвенціях ООН про ліквідацію всіх форм Д. щодо жінок та про ліквідацію всіх форм расової Д., Конвенції МОП про дискримінацію в галузі найму і праці (1958 р.), Конвенції ООН про запобігання дискримінації в галузі освіти (1960 р.) та ін. У Протоколі № 12 до Європейської Конвенції про основні права та свободи громадян встановлюється загальна заборона дискримінації (ст. 1): «держави — члени Ради Європи, які підписали цей Протокол, беручи до уваги основоположний принцип, відповідно до якого всі особи є рівними перед законом і мають право на рівний захист за законом; будучи сповненими рішучості вжити подальших заходів для сприяння рівності всіх осіб шляхом колективного застосування загальної заборони Д. за допомогою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р. домовилися», що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без Д. за будьякою ознакою, наприклад, за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою». У міжнародних відношеннях поняття Д. також охоплює відношення до держави (або групі держав), зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного права.

Ст. 24 Конституції України встановлює, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Протилежне по відношенню до Д. явище становить позитивна Д., під якою розуміються політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб’єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися Д. Терміни позитивна Д. та позитивні дії виглядають неоднозначними, бо не обмежується тимчасовими спеціальними засобами (п. 1 ст. 4 Конвенції про ліквідацію всіх форм Д. жінок). Чинником подолання гендерної

• 264 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

нерівності, орієнтованим на збільшення представленості жінок у сфері політики, зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені, є тимчасові спеціальні заходи,­ що встановлюються ст. 4 Конвенції про ліквідацію всіх форм Д. жінок.

УКонвенції ООН про ліквідацію всіх форм расової Д. надається визначення поняття «расової Д.» — будь-яке розрізнення, виняток,обмеження чи перевага, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

Уст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Д. визначається як «дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків».

УКонвенції ООН про ліквідацію Д. щодо жінок наводиться визначення поняття «Д. жінок» — будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, які спрямовані на послаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, громадській або будь-якій іншій галузі». Уперше в цій Конвенції на рівні міжнародних норм наголошувалось на відповідальності урядів за Д. жінок. Права жінок, як і соціальні та культурні права, можуть гарантуватися тільки державою, що робить особливо важливим розробку чуйної політики в цій сфері. Тож Конвенція має відігравати і в багатьох випадках відіграє роль каталізатора розвитку державної політики на національному та міжнародному рівнях. У ній уперше мова зайшла про відповідальність урядів за Д. не лише в суспільній, але й у приватній сфері, тобто за Д. в родині. Уперше була сформульована необхідність та легітимність застосування державами позитивних тимчасових дій, упровадження яких прискорює ліквідацію Д. за ознакою статі. Ст. 1–5 і 24 вказують на три зобов’язання держав, які повинні здійснюватися комплексно й виходити за межі формального правового аспекту. Перше зобов’язання — забезпечення відсутності прямої чи непрямої Д. щодо жінок у законодавстві та забезпеченні захисту жінок від Д. з боку державної влади, судових органів, організацій, підприємств і осіб будьякої форми власності за допомогою санкцій та інших засобів. Друге зобов’язання — у покращенні фактичного становища жінок шляхом здійснення конкретних й ефективних стратегій і програм. Третє стосується рішення проблем, пов’язаних з відносинами між чоловіками і жінками, а також гендерними стереотипами, які негативно впливають на жінок не лише через дії окремих осіб, а й унаслідок застосування законодавства та окремих дій з боку організацій незалежно від форм власності.

Правовий захист рівності забезпечується за допомогою різних галузей права — цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального тощо, якими встановлено відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від ознак, перелічених вище. Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить поняття Д., що ускладнює захист від порушення прав. Така ситуація потребує розробки та внесення змін у законодавчі акти.

Відповідальність за Д. передбачена Кримінальним кодексом України (ККУ). Ст. 161 ККУ «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ-

Правові основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 265 •

ності або ставлення до релігії» у якості однієї з форм цього злочину передбачає пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кримінальна відповідальність передбачена за умисні дії, що полягають у прямому чи непрямому обмеженні прав або встановленні прямих чи непрямих привілеїв громадян залежно від ознак, що згадуються. Ця кримінальноправова норма носить переважно декларативний характер, її застосування на практиці фактично відсутнє.

З об’єктивного боку злочин характеризується вчиненням однієї з наступних дій щодо громадян за ознаками, які відносяться до цієї статті: прямому обмеженні прав громадян; непрямому обмеженні; встановленні прямих привілеїв громадян; встановленні непрямих привілеїв.

Уст. 22 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» йдеться про можливості оскарження Д. за ознакою статі, якими є: а) звернення зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; б) звернення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; в) звернення до уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування (якими визначені заступники керівників центральних органів виконавчої влади та обласних державних адміністрацій); г) звернення до правоохоронних органів держави; ґ) звернення до суду; д) надсилання повідомлень до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується, а також у випадках, коли мають місце серйозні чи систематичні порушення прав, викладених у Конвенції. Останній механізм забезпечується положеннями Факультативного протоколу до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм Д. щодо жінок (1999 р.), ратифікований Україною в 2003 р. Відповідно до ст. 17 Протоколу, застереження до нього не допускаються. Говорити про його ефективність поки зарано.

У2010 р. при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту створена Експертна Рада з питань розгляду звернень за фактами Д. за ознакою статі (наказ № 3036 від 06.09.2010), затверджене Положення про неї. Протягом засідань у 2010-2011 р. розглядалися скарги на Д. у рекламі, дискримінаційні вислови керівників держави, дискримінаційні­ нормативні документи тощо.

Літ.: Гуторова Н. Проблеми кримінально-правового захисту гендерної рівності в Україні // Впровадження гендерних підходів у діяльність правоохоронних органів України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Євпаторія, 18-20 травня 2005 р) — К.: Міленіум, 2005; Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [Електронний ресурс] Законодавство України. — Режим доступу: www/ URL: http://zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2866-15 — 13.06.2012 — Загол. з екрану; Гендерні аспекти Європейського права. Досвід адаптації законодавства країн Центральної та Східної Європи. Круг. стіл 11.10.2005 року. Стенограф. звіт. — Київ. — 2006. — 72 с., Закон України «Про судоустрій» [Електронний ресурс] Законодавство України. — Режим доступу: www/ URL: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3018-14 — 03.08.2010 — Загол. з екрану; Коментар до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». — Київ, ПРО-

• 266 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ОН. — 2011. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок [Електронний ресурс] Законодавство України. — Режим доступу: www/ URL: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_207— 06.10.1999 — Загол. з екрану; Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (науково-практичний коментар) / О.М. Руднєва, Г.О. Христова, О.О. Уварові та ін.; За наук. ред. О. М. Руднєвої. — Харків, 2005. Левченко К.Б. Проблемні питання оскарження дискримінації за ознакою статі // Науковий вісник НУБПУ: Серія «Право» / ред. кол.: Д.О. Мельничук (голова) та ін. — Київ, 2010; Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації [Електронний ресурс] Законодавство України. — Режим доступу: www/ URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_105&p=1300991519833345 — 04.02.1994 — Загол. з екрану; Факультативний протокол до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок [Електронний ресурс] Законодавство України. — Режим доступу: www/ URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_794 — 05.06.2003 — Загол. з екрану; Проект Закону України № 10468 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» жінок [Електронний ресурс] Верховна Рада України. — Режим доступу: www/ URL: http://w1.c1. rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=43370 — 05.07.2012 — Загол. з екрану.

Левченко К. Б.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ ДИТИНИ — (фр. еxploitation — використання, визиск) — безоплатне привласнення результатів праці дитини, використання дитини для отримання вигод чи задоволення власних потреб. Виділяють такі види Е. д.: комерційна сексуальна експлуатація, експлуатація дитячої праці, втягнення у злочинну діяльність, втягнення до жебрацтва, використання у збройних конфліктах.

Під комерційною сексуальною Е. д. розуміють використання дітей для задоволення статевої пристрасті будь-яким способом з оплатою цього або без такої з метою отримання прибутку або будь-якою іншою корисливою метою. Комерційна сексуальна Е. д. є формою примусу та насильства над дитиною. До неї відносять дитячу проституцію, дитячу порнографію, ранні шлюби. Дитяча проституція — використання дитини з метою сексуальних дій для отримання оплати чи іншої винагороди в будь-якій формі. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), близько 2800 дітей у світі щодня примушують до заняття проституцією. Дитяча порнографія — будь-яке, незалежно від форми, представлення дитини, що бере участь у реальних чи уявних сексуальних діях, або показ статевих органів дитини із сексуальними намірами. Просліджується чіткий зв’язок між порнографією та насильством над дітьми в реальному світі. Діти, втягнуті в створення порнографічної продукції, часто піддаються сексуальному та іншим видам насильства. Біля 12 млн. зразків дитячих порнографічних зображень є доступними в Інтернеті. Останнім часом виділяють окремий вид дитячої проституції — туризм з метою сексуальних стосунків з дітьми. Цей вид сексуальної Е. д. може використовуватись як іноземцями, так і громадянами країни переважно в курортних, прикордонних містах з метою отримання дешевих сексуальних послуг від дітей. В Україні вже зафіксовані факти сексуального туризму громадян Франції, Швеції, США, Німеччини, Італії, Туреччини та деяких інших країн. Ранні шлюби — це шлюби за участі дітей. Вони не є поширеними в Україні. У деяких країнах (Індія, Непал, країни Центральної Азії) ранні шлюби пов’язані з релігійною практикою, що часто є завуальованою формою дитячої проституції.

Під експлуатацією дитячої праці розуміють використання найманої праці дітей без дотримання вимог чинного законодавства стосовно віку, з якого дозволяється працевлаштування,­ нормування її оплати та забезпечення нормативних вимог її без-

Правові основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 267 •

пеки для здоров’я, надання соціальних та інших гарантій. За даними Міжнародної організації праці (МОП) в усьому світі понад 218 млн. дітей віком від 5 до 14 років працюють, щоб вижити. Основні види дитячої праці в Україні: виснажлива й надмірно тривала праця дітей у домашньому господарстві; робота в промисловості, в установах та організаціях, яка не відповідає фізичним і розумовим здібностям дітей, шкодить їхньому здоров`ю, заважає навчанню та розвитку­ дитини; робота в сімейному бізнесі, що перебуває поза громадським та державним контролем;­ робота на вулиці

внесприятливих погодних умовах, часто й у несприятливому соціальному оточенні (миття автомашин, вулична­ торгівля, жебракування тощо); найгірші форми дитячої праці (використання дітей у злочинній діяльності, проституції, секс-бізнесі, жебракуванні тощо). Найбільшим споживачем дитячої праці є малий бізнес, промисловість, сільське господарство, торгівля, сфера послуг, домашнє господарство, вугільна промисловість, збирання вторинної сировини, праця на вулиці, лісове господарство, будівництво. Крім того, варто звернути увагу на такі недосліджені та невивчені сфери як дозвілля, домашнє господарство, цирк, спорт, навчальні заклади, лікувальні заклади, заклади Департаменту з питань виконання покарань. Специфікою проблеми експлуатації дитячої праці в Україні є характерне для українців толерантне ставлення до праці дітей, оскільки праця завжди вважалась способом виховання та освіти дитини. Перетворення праці дітей у «зловживання владою з боку дорослого» залишається для суспільства поки невизначеним поняттям, що ускладнює вирішення цієї проблеми, так як і пошук розмежування між експлуатацією дитячої праці та трудовим вихованням. З метою ідентифікації та оцінки ситуації з експлуатацією дитячої праці, а також вилучення дітей та їх направлення для надання соціальної допомоги запроваджено систему моніторингу дитячої праці. Моніторинг дитячої праці — це активний процес щодо зупинення використання дитячої праці, який включає

всебе здійснення регулярних моніторингових візитів з метою ідентифікації дітей, які працюють, проведення оцінки ризиків, яким вони підлягають, направлення дітей до організацій, які надають допомогу; а також подальший нагляд за цими дітьми, для отримання інформації про те, що вилучені діти задоволені отриманими послугами; проведення з ними просвітницької та профілактичної робіт. В Україні ця система впроваджується в Донецькій і Херсонській областях. З метою боротьби проти дитячої праці через практичні проекти, МОП у 1992 році започаткувала Міжнародну програму з викоренення дитячої праці (ІПЕК), яка сьогодні­ діє у 60 країнах світу.

Під втягненням дітей у злочинну діяльність розуміють залучення дітей до вчинення одного чи кількох діянь, передбачених Кримінальним кодексом України в якості злочинів шляхом схилення, примушування, спонукання, умовляння, погрожування, підкупу, обману, розпалювання низьких почуттів чи мотивів або будь-яким іншим способом. Дітей втягують до розповсюдження наркотиків серед своїх підлітків, крадіжок, збуту крадених речей тощо.

Тісно пов’язана з експлуатацією дитини проблема торгівлі людьми, зокрема дітьми. Адже торгівля дітьми здійснюється для отримання прибутку шляхом експлуатації різних можливостей та здібностей дитини. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) щороку у світі близько 1 млн. 200 тис. дітей потерпає від торгівлі людьми. Поширення цих явищ, пов’язане з економічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Корупція й відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів — усе це є також факторами, які прямо чи

• 268 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

опосередковано призводять до Е. д. Недостатній рівень обізнаності з проблемою та її можливими наслідками серед учнівської та студентської молоді, батьків та в суспільстві загалом зі свого боку сприяють загостренню проблем.

Аналіз реальних історій дітей, які потерпіли від торгівлі людьми й різних форм експлуатації, свідчить про причетність батьків до цих ситуацій. Вони найчастіше самі виступають торговцями, вербувальниками чи експлуататорами, продаючи своїх дітей або примушуючи їх працювати жебраками в магазинах, барах, на дорогах, у шахтах, сільськогосподарських угіддях, у секс-індустрії.

Використовуються різні способи втягнення дитини в ситуації експлуатації та торгівлі дітьми. Деякі з потерпілих у віці 11―18 років були доведені до несвідомого стану в результаті вживання спиртних напоїв, наркотиків, токсинів. Дітей закривають у квартирах, примушують побиттям, голодом і наркотиками до надання послуг; спроби втечі закінчуються побиттям, травмами та навіть смертю. Поширеним способом втягнення дітей в експлуатацію й торгівлю людьми — це пропонування привабливих умов. Проте є багато випадків, котрі свідчать про використання вербувальниками чи експлуататорами примусу в той чи інший спосіб, погроз. Важливо відзначити, що потерпають від різних форм експлуатації й торгівлі людьми діти не тільки з бідних, але і з цілком благополучних родин. Е. д. і торгівля ними може призвести до серйозних наслідків на все життя або навіть поставити під загрозу саме життя дитини, завдаючи фізичної, психічної, духовної, моральної шкоди, включаючи загрозу ранньої вагітності, летальні пологи, запізнення фізичного та розумового розвитку, травми, фізичну інвалідність і хвороби статевих органів, ВІЛ / СНІД. Не викликає сумніву той факт, що потерпілі діти можуть бути соціально дезадаптовані, а процес реабілітації складним і травматичним.

Літ.: Інформаційний вісник: Вища освіта.— К., 2006.— № 18.— 88 с.; Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: навч.-метод. посібник / за заг. ред. К. Б. Левченко та О. А. Удалової.— К.: Версо-04, 2005.— 210 с.; Механізми взаємодії органів державної влади та неурядових організацій у протидії жорстокому поводженню з дітьми: навчально-методичний посібник / за ред. К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної.— К.: Юрисконсульт, 2005.— 452 с.; Орлеан А. М., Лизогуб Б. В. Тлумачення та розмежування термінів, пов’язаних з сексуальною та іншою експлуатацією дітей // Проблеми освіти: науково-методичний збірник, спец. випуск.— К., 2006.— С. 30–36; Система захисту дітей від жорстокого поводження: навч.— метод. посібник / за ред. К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної.— К.: Держсоцслужба, 2005.— 396 с.

Ковальчук Л. Г.

ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ — будь-які форми фізичного, психічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім’ї або поза нею (спільний Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення). Сьогодні це єдине існуюче в Україні визначення поняття «жорстоке поводження з дітьми». Воно зазнає критики, головним чином через те, що тлумачить досліджуваний феномен через факти вчинення насильства. Але жорстоке поводження не обмежується насильством, воно є більш широким поняттям. Складність полягає ще й у тому, що не існує юридичного визначення «жорстоке поводження». Тортури, насильство, жорстоке ставлення, поводження, що принижує людську гідність,— це все є складовими жорстокого по-

Правові основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 269 •

водження. Жорстоке ставлення до дітей зумовлюється як недієздатністю і залежністю дитини, її невмінням себе захистити, її слабкістю, так і позицією сильного, дорослого, який сам реалізується на дитині, відстоює свою позицію сильного. Інституціональні види жорстокого поводження з дітьми: у сім’ї (батьків, опікунів дітей); у школі, дитячій установі (вихователів до дітей); у мікросередовищі до дитини (сусіди, молодь у дитячому колективі, у виховних установах тощо). Проявами жорстокого поводження з дітьми є обман дітей, ігнорування потреб дітей, порушення їх прав; відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд); ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі); відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності; безвідповідальність до дітей; бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації; насильство в усіх видах; брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини; таке ставлення до дитини, яке не враховує її вік: дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї; авторитарний стиль спілкування з дитиною; нехтування дитиною. Жорстоке поводження з дітьми виявляється на рівнях: «батьки — діти» (родинні зв’язки), «дорослі — діти» (професійне, особисте спілкування), «діти — діти» (міжособистісні стосунки), «діти — чужі, незнайомі» (випадкові зустрічі).

Жорстоке поводження з дітьми в школі, виховній установі з боку вчителів, вихователів виявляється в приниженнях, постановці в куток; битті; роздяганні дитини перед іншими як покаранні; згадуванні при класі про недоліки дитини, особливості сім’ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо; непосильній праці; ігноруванні фізичних потреб дитини (не можна піти до туалету); існуванні «любимчиків»; підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцінках; суворій дисципліні, яка тримається на страху, а не на інтересі до навчання; авторитаризмі, вимогах без пояснень; недоцільних вимогах до зовнішнього вигляду дитини (зачіски, форми) і застосовування дій щодо його покращення — підстригання власноруч, зняття прикрас, відбір мобільних телефонів тощо; педофілії, розбещенні.

Жорстоке поводження з дітьми в мікросередовищі виявляється в образливих прі­ звиськах; насміханні над виглядом, видом діяльності, поведінкою дітей, які вирізняються серед однолітків; примушуванні до негативних дій (доведи, що не боїшся вчителя, що ти не гірше за інших — палиш, вживаєш наркотики, дорослий, займаєшся сексом тощо); бойкоті, ігноруванні; битті; відбиранні у слабших дорогих речей, грошей, їжі; погрозах, приниженнях; примусу до «служіння» сильному — нести портфель, бути на підхваті, чергувати, тощо; зґвалтуваннях; цькуванні.

Жорстоке поводження з дітьми може бути: брутальним, ігноруючим, контролюючим (як гіперопіка), авторитарним, насильницьким.

Серед соціальних і культурних умов, що сприяють жорстокому поводженню з дітьми слід виділити: відсутність у соціальній свідомості неприйняття тілесних покарань, культ насильства в засобах масової інформації, відсутність ефективної профілактичної політики держави, недостатнє розуміння проблеми суспільством, низька правова грамотність населення, недосконалість законодавства.

Особливою формою жорстокого поводження з дітьми є тілесні покарання. Незважаючи на благородну виховну мету застосування тілесних покарань, наслідки для подальшого розвитку дитини, такі ж як і від інших форм жорстокого поводження. Жорстокість особливо стосовно дітей породжує у них почуття провини, невпевненість у собі, сприяє формуванню психологічних комплексів і значною мірою деформує процес соціалізації. Як наслідок, в особистості формуються переважно негативні якості:

• 270 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

агресія, жорстокість, ненависть до світу, безцільність буття, жадоба неусвідомленої помсти або ж, у протилежному випадку, дитина починає шукати психологічний захист, опіку, безпеку в інших людей. При застосуванні насильства в дитини зникає почуття довіри до кривдників, захищеності. Перенесене в дитинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя. Важливим є використання альтернативних методів виховання дітей, що залежить від педагогічної культури батьків, вихователів, учителів, соціального оточення, культури в мікросередовищі, моральних цінностей.

Літ.: Інформаційний вісник: Вища освіта.— К., 2006.— № 18.— 88 с.; Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: навч.-метод. посібник / за заг. ред. К. Б. Левченко та О. А. Удалової.— К.: Версо-04, 2005.— 210 с.; Механізми взаємодії органів державної влади та неурядових організацій у протидії жорстокому поводженню з дітьми: навчально-методичний посібник / за ред.: К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної.— К.: Юрисконсульт, 2005.— 452 с.; Проблеми освіти: науковометодичний збірник, спец. випуск.— К., 2006.— 264 с.; Система захисту дітей від жорстокого поводження: навч.-метод. посібник / за ред. К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної.— К.: Держсоцслужба, 2005.— 396 с.

Ковальчук Л. Г.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ЩОДО ДІТЕЙ І СІМЕЙ З ДІТЬМИ — сукупність законів та інших нормативних документів, в яких регламентується діяльність в Україні різних соціальних інститутів та інституцій щодо забезпечення прав дітей та сімей з дітьми.

Основним законом України як демократичної держави є Конституція, яка гарантує: правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства (ст. 24); охорону сім’ї, дитинства, материнства і батьківства державою (ст. 51); переслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації; утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 52); право на освіту (ст. 53) та ін.

Протягом останніх десяти років в Україні набули чинності та стали частиною національного законодавства важливі міжнародні документи у сфері захисту прав дітей,

ут. ч. тих, які опинилися у складних життєвих обставинах, як-от: Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифікований у квітні 2003 р.); Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифікований в червні 2004 р.); Європейська конвенція з питань боротьби проти торгівлі людьми (підписана в листопаді 2005 р.); Європейська Конвенція про здійснення прав дітей (дата підписання від імені України 07.05.1999 р., дата ратифікації 03.08.2006 р. (із заявою)); Конвенція про контакт з дітьми (дата підписання від імені України 15.05.2003 р., дата ратифікації 20.09.2006 р. (із заявою)); Європейська конвенція про громадянство (ратифікована

угрудні 2006 р., набрала чинності з 01.04.2007 р.), Керівні принципи ООН щодо Альтернативного догляду дітей (2010 р.), Резолюція Ради Європи «Діти без батьківського піклування: необхідність негайних дій» (2010 р.) Заключні зауваження та рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо зведеної 3-ої та 4-ої Національної доповіді України щодо виконання Конвенції ООН про права дитини (2011 р.) та ін.

Засади державної політики України у сфері забезпечення прав дітей і сімей з дітьми, у т. ч. тих, які опинилися у складних життєвих обставинах, закріплено

низкою кодексів, законів та підзаконних актів: Сімейним кодексом (СК), Кримінальним кодексом (КК), Цивільним кодексом (ЦК) України, законами України «Про