Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ESW_final_save

.pdf
Скачиваний:
31
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
3.05 Mб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУПравыйУКРАЇНИколонтитул • 1 • ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ НАПН УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙЦЕНТРПРОБЛЕМСОЦІАЛЬНОЇПЕДАГОГІКИТАСОЦІАЛЬНОЇРОБОТИ НАПНУКРАЇНИІЛУГАНСЬКОГОНАЦІОНАЛЬНОГОПЕДАГОГІЧНОГОУНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА УКРАЇНСЬКААСОЦІАЦІЯСОЦІАЛЬНИХПЕДАГОГІВТАСПЕЦІАЛІСТІВІЗСОЦІАЛЬНОЇРОБОТИ ВБО УКРАЇНСЬКИЙ ФОНД «БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДІТЕЙ»

Е н ц и к л о п е д i я

для фахiвцiв соцiальної сфери

За загальною редакцією професора І. Д. Звєрєвої

Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України

«Унiверсум»

Київ

Сiмферополь

2012

УДК 378.147 Правыйколонтитул•1•

ББК 65.272 я2 Е 645

Рецензенти:

Олексюк  О.   М. — доктор педагогічних наук, професор Кравченко Т.   В. — доктор педагогічних наук, професор Плахотнік О.   В. — доктор педагогічних наук, професор

Колектив авторів:

Алєксєєнко Т.  Ф., канд. пед. наук, ст. н. співр., Басюк Т.  П., Безпалько О.  В., доктор пед. наук, проф., Бех І.  Д., доктор психолог. наук, проф., академік НАПН України, Болтівець С.  І., док­ тор психолог. наук, проф., Братусь І.  В., канд. пед. наук, Буніна Л.  І., канд. пед. наук, доцент,

Ваховський Л.  Ц., доктор пед. наук, проф., Веретенко Т.  Г., канд. пед. наук, проф., Гужва Т.  М., Гулевська-Черниш Г.  В., Жданович Ю.  М., канд. пед. наук, Журавель Т.  В., канд. пед. наук, Заверико Н.  В., канд. пед. наук, доцент, Звєрєва І.  Д., доктор пед. наук, проф., Зимівець Н.  В.,

канд. пед. наук, Караман О.  Л., канд. пед. наук, доцент, Кічук Я. В., доктор пед. наук,

Кияниця З.  П., канд. пед. наук, Ковальчук Л.  Г., канд. пед. наук, Кузьмінський В.  О., канд. екон. наук, доцент, Лактіонова Г.  М., доктор пед. наук, проф., Лавренко О.  В., Левченко К.  Б.,  док­ тор юридич. наук, проф., Лесіна Т.  М., канд. пед. наук, доцент, Липський І.  А., доктор пед. наук, проф, Лютий В.  П., канд. пед. наук, доцент, Лях В.  В., Лях Т.  Л., канд. пед. наук, доцент,

Мардахаєв Л.  В., доктор пед. наук, проф., Міщенко Н.  І., канд. пед. наук, Мiщик Л.  І., док­ тор пед. наук, проф., Окушко Т.  К., канд. пед. наук, ст. н. співр., Омельченко С.  О., доктор пед. наук, проф., Песоцька О.  П., канд. пед. наук, доцент, Петрович В.  С., канд. пед. наук, доцент,

Петрочко Ж.  В., доктор пед. наук, Пилипенко О.  І., канд. пед. наук, доцент, Пінчук І.  Н., канд. пед. наук, доцент, Поліщук В.  А., доктор пед. наук, проф., Постолюк Г.  І., Рижанова А.  О.,

доктор­ пед. наук, проф., Савченко С.  В., доктор пед. наук, проф., Сейко Н.  О., доктор пед. наук, проф., Семигіна Т.  В., магістр соц. роб., канд. політ. наук, доцент, Сидоров В.  М., Терницька С.  В., канд. пед. наук, Троценко Н.  Є.,  канд. пед. наук, Харченко С.  Я., доктор пед. наук, проф., Цюман Т.  П., канд. пед. наук, доцент, Черная К.  І., канд. пед. наук, ст. наук. співр., Чернуха Н.  М., доктор пед. наук, проф., Юрків Я.  І., канд. пед. наук 

Гриф «Рекомендовано» надано листом Міністерства освіти

і науки, молоді та спорту України № 1/11–6111 від 03.05.2012

Е645 Енциклопедія для фахівців соціальної сфери / За заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої.— Київ, Сiмферополь: Унiверсум, 2012.— 536 с.

ISBN 978-966-8048-55-5

Енциклопедія містить вісім розділів, в яких систематизовано найпоширеніші поняття, терміни й категорії соціальної роботи та соціальної педагогіки, що відображають теоретико-методологічні основи, зміст і напрями соціальної/соціальнопедагогічної роботи, її правові, психологічні, соціокультурні, політичні основи, технології та інновації, а також соціальні інститути та інституції. Зміст термінів, що викладено, розкривається на основі новітніх досягнень соціальної педагогіки, психології, соціології, філософії тощо. У виданні знайшли відображення поняття, які ще не були висвітлені в виданнях подібного характеру, зокрема «альтернативний догляд», «патронаж соціальний», «сімейні групові наради», «технологія соціальна», «франчайзинг» тощо.

Пряма цільова аудиторія — фахівці із соціальної роботи.

Видання стане певним пізнавальним ресурсом у професійному самовдосконаленні практиків соціальної сфери, воно буде у нагоді й тим, хто опановує професії соціального педагога та соціального працівника.

ISBN 978-966-8048-55-5

©І. Д. Звєрєва, 2012. Упоряднення

Правый колонтитул • 3 •

ПЕРЕДМОВА

Наразі стрімкий розвиток соціальної сфери обумовлюється соціальним замовленням суспільства, що, перш за все, спрямоване на формування засад нової соціальної політики. Сучасна соціальна політика держави та Національна доктрина розвитку освіти визначили низку першочергових завдань школи і педагогічної науки щодо різнобічного розвитку та соціальної адаптації особистості в сприятливих соціальних умовах.

Соціальна робота та соціальна педагогіка як окремі галузі педагогічного знання саме зараз перебувають на етапі активного розвитку теоретичних положень та аналізу й систематизації досягнень соціальної та соціально-педагогічної практики. Свідченням цього є розробка методологічних засад соціальної роботи та соціальної педагогіки ; обґрунтування нових парадигм соціального виховання, соціальної підтримки, соціальної допомоги, соціалізації особистості ; формування понятійнотермінологічного апарату цих галузей, розвиток та розробка інноваційних технологій соціальної та соціально-педагогічної діяльності. За останні роки як соціальна робота, так й соціальна педагогіка збагатилися численними науковими доробками, серед яких десятки дисертаційних та монографічних досліджень, навчальних та методичних посібників, сотні публікацій з проблем соціальної роботи та соціальнопедагогічнох діяльності в різних сферах соціального середовища та з різними категоріями населення.

Розвиток соціальної педагогіки як теорії неможливий без активної соціальнопедагогічної практики. Однією з передумов ефективності соціально-педагогічної діяльності та розв’язання соціальних проблем є наявність висококваліфікованих фахівців соціальної сфери, які мають ґрунтовну теоретичну підготовку та володіють різними технологіями соціальної та соціально-педагогічної діяльності.

Все вищезазначене обумовлює необхідність пошуку нових підходів до теоретичної підготовки соціальних педагогів / соціальних працівників, фахівців соціальної роботи з урахуванням сучасних тенденцій в практиці.

Пропоноване видання відрізняється від інших інноваційним підходом щодо викладення матеріалу, представлення сучасних надбань в соціальній сфері шляхом синтезу напрацьованих методологічно-концептуальних засад соціальної роботи

• 4 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

та соціальної педагогіки як науки, практики та навчальної дисципліни. Видання підготовлено з урахування положень Державних стандартів підготовки спеціалістів за спеціальністю «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота». Це й обумовило його структурну побудову. Видання має чітки визначені розділи, що розкривають теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи, зміст і напрями, основи соціальної політики, правові, психологічні, соціокультурні основи соціальної/соціально-педагогічної роботи, інституції, що здійснюють роботу в соціальній сфері, висвітлює технології та інновації. Саме такий підхід дає можливість

визначити як загальне, та й специфічне в розвитку наукових засад та практичному

здійсненні соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності.

Це стало можливим завдяки тому, що до складу авторського колективу увійшли відомі теоретики української школи соціальної педагогіки, російські колегі, представники вищих навчальних закладів, які викладають курси для спеціальностей «Соціальна­ педагогіка» та «Соціальна робота» протягом тривалого періоду часу, та практики соціальної сфери, що мають значний досвід в організації соціальної / соціально-педагогічної роботи у соціальній сфері.

Підготовлене видання є енциклопедичним довідником для фахівців соціальної сфери. Воно буде корисним й тим, хто опановує професії соціального педагога та со-

ціального працівника.

Авторський колектив

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи

• 6 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 7 •

АБІЛІТАЦІЯ (лат. abilitatio; від лат. habilis — зручний, пристосувальний) — комплекс заходів (послуг), спрямованих на формування нових і підсилення вже існуючих ресурсів соціального, психічного та фізичного розвитку дитини або сім’ї. А. в соціальнопедагогічній діяльності — це система заходів, спрямованих на опанування знань і навичок, необхідних для незалежного проживання особистості в соціальному середо­ вищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов’язків, уміння здійснювати самообслуговування. Термін найчастіше використовують стосовно дитини з особливими потребами, а також сім’ї, яка знаходиться в кризовій ситуації. Йдеться про розвиток у дитини тих функцій і здібностей, які в нормі з’являються без спеціальних зусиль оточуючих, а в дитини з проблемами можуть виникати тільки в результаті спрямованої роботи спеціалістів, що поєднує педагогічні, психологічні, юридичні, медичні, технічні, соціальні засоби. Цей процес передбачає навчання дитини з обмеженими можливостями основним соціальним навичкам, пристосування побутових умов до потреб дитини, педагогічну корекцію з метою вироблення та підтримки навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичок захисту власних прав та інтересів, отримання навичок самоаналізу та позитивного сприйняття себе й оточуючих.

Літ.: Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник .— К.: ДЦ ССМ, 2002.— 536 с.; Словарь по социальной педагогике / Авт.-сост. Л. В.  Мардахаев.— М.: Академия, 2002.— 368 с.; Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е. И. Холостовой.— М.: Юристъ, 1997.— 424 с.; Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А. Й.  Капської, І. М.  Пінчук, С. В.  Толстоухової.— К.: УДЦССМ, 2000.— 260 с.

Харченко С. Я.

АДАПТАЦІЯ (лат. adapto — пристосовую) — процес взаємодії живих організмів та оточуючого середовища, який призводить до пристосування їх до умов життєдіяльно­ сті. Це поняття виникло в ХІХ ст. і спочатку використовувалося лише в біології. Пізніше воно стало застосовуватися не лише до життєдіяльності організмів, але й до особисто­ сті та колективної поведінки.

Усоціальній психології А. визначають як пристосування індивіда до групових норм

івласне соціальної групи. Психологічна А. особистості в суспільстві відбувається завдяки таким психологічним механізмам, як рефлексія, ідентифікація, емпатія, прийом соціального зворотнього зв’язку тощо. Соціальна А. — процес пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи стосунків із соціальними об’єктами, інтеграція особистості в соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища. Психологічна та соціальна А. знаходяться у взаємозалежності. Без психологічної А., що спонукає людину до адаптивної діяльності, яка немовби «дає старт» соціальній А., остан-

• 8 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ня була б просто неможливою. На характері розвитку соціальної А. позначаються індивідуальні психічні ознаки особистості (мислення, увага, пам’ять, почуття); характеристики­ темпераменту (інтенсивність, темп реакцій, ригідність, пластичність); риси характеру особистості (цікавість, відповідальність, комунікабельність, працелюбність чи ледарство). Проте не можна переоцінювати вплив психіки на соціальну А. людини, оскільки причини, що породжують соціальну А. та визначають її суть, лежать у соціальній сфері.

Процес соціальної А. безперервний, зважаючи на те, що в навколишньому середо­ вищі постійно відбуваються зміни соціальної дійсності, які, безперечно, потребують нових способів пристосування індивіда. Соціальна А. здійснюється з різною мірою інтенсивності. Періоди підвищеної адаптивної інтенсивності можна співвіднести з пожвавленням соціальної діяльності суспільства, і навпаки, уповільнення явищ соціальної трансформації зменшують інтенсивність соціального пристосування індивіда.

Соціальна А. особистості — це атрибутивна властивість суб’єктів соціальної життєдіяльності, що реалізується шляхом інтерпретації внутрішніх і зовнішніх інформаційних моделей соціального буття з погляду їхньої відповідності адаптивним установкам, які не суперечать розумінню оточуючої дійсності та були: а) цілеспрямовано сформовані зовні; б) стихійно засвоєні в процесі соціалізації; в) відкриті самостійно.

Результатом соціальної А. є адаптованість особистості — ступінь її пристосування до умов життя і діяльності. Адаптованість може бути: внутрішньою, що виявляється у формі перебудови функціональних структур і систем особистості при певній трансформації середовища її життя і діяльності (у цьому випадку зовнішні форми поведінки й діяльності особистості змінюються відповідно до зовнішніх вимог середовища — тобто відбувається повна, генералізована А. особистості); зовнішньою (поведінковою, пристосувальною), коли особистість внутрішньо змістовно не перебудовується і зберігає себе, свою самостійність (у результаті має місце інструментальна А. особи­ стості); змішаною, при якій особистість частково перебудовується і підлаштовується до середовища, його цінностей, норм і водночас зберігає своє Я, свою самостійність.

Будь-яка А., у тому числі й соціальна,— це складова соціалізуючого процесу, яку необхідно розглядати в діалектичній єдності двох діяльностей: зовнішньої — матеріально-духовної, яка спрямована переважно на зміну умов зовнішнього сере­ довища, та внутрішньої — суб’єктивно-психічної, спрямованої, перш за все, на перетворення внутрішнього­ світу суб’єкта. Тому важливий компонент соціальної А. — це узгодженість оцінок, особистих можливостей і прагнень індивіда з цілями та цінностями соціального середовища.

Значну роль у процесі соціальної А. відіграє адаптаційний потенціал людини. Це рівень можливостей особистості входити в нові умови соціального середовища, а також у ті, що постійно змінюються. Він пов’язаний з адаптивною підготовкою особистості,­ тобто тими вміннями та навичками пристосування, яких індивід набуває в процесі життєдіяльності.

Соціальна А. може здійснюватися у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їхнього критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) і асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм і цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).

Розрізняють активну та пасивну А. У процесі активної А. індивід прагне енергійно взаємодіяти з середовищем, впливати на його розвиток і зміни, долати труднощі й перешкоди, удосконалювати суспільні процеси. При пасивній А. індивід не прагне до

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 9 •

змін оточуючої дійсності, пасивно реагує на існуючі норми, оцінки, способи діяльності, слабо мобілізує біологічні та психологічні ресурси для пристосування в соціальному середовищі. Через це при зустрічі індивіда з певними об’єктивними труднощами, хворобами, екстремальними ситуаціями як результат низької А. може формуватися соціальна дезадаптація, що виявляється в різних формах девіантної поведінки.

Літ.: Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях.— К.: Центр навчальної літератури, 2003.— 138 с.; Ромм М. В. Адаптация личности в социуме: теоретико-методологический аспект: Монография.— Новосибирск: Наука, 2002.— 275 с.; Розум С. И. Психология социализации и социальной адаптации человека.— СПб.: Речь, 2006.— 356 с.; Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник.— К.: ДЦ ССМ, 2002.— 536 с.; Крысько В. Г. Словарь-справочник по социальной психологии.— Спб.: Питер, 2003.— 416 с.

Безпалько О. В.

АДИКЦІЯ (англ. аddiction — схильність, пагубна звичка, пристрасть) — у загальному розумінні залежність це прагнення покластися на когось чи щось з метою отримання задоволення або адаптації, залежність від деяких предметів, речовин чи видів діяльності. Залежність поділяють на нормальну та надмірну. Усі люди мають вроджену схильність до формування залежності від таких життєво необхідних об’єктів, як повітря, вода, їжа. Більшість людей протягом життя мають стійку здорову прихильність до батьків, друзів, дружини, чоловіка. Схильність до надмірної залежно­ сті породжує залежну поведінку, тісно пов’язану як зі зловживанням особистістю кимось або чимось, так і з порушенням її потреб. У сучасній літературі, говорячи про залежну поведінку, часто використовують термін «адиктивна поведінка», уведений В. Міллером для визначення зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, включаючи алкоголь, наркотики й тютюн, до того, як від них сформується фізична залежність. Перевага терміна «адиктивна поведінка» полягає в його інтернаціональній транскрипції, а також у можливості ідентифікувати особистість з подібними звичками як «адикта» або «адиктивну особистість».

Значний внесок у вивчення адиктивної поведінки внесли зарубіжні (Р. Браун, Х. Мілкман, С. Сандервірт, Д. Пайнз) і російські (О. Личко, В. Битенський, Ц. Короленко, А. Єгоров, Є. Змановська, В. Рибаков, В. Менделевич, А. Худяков) дослідники. Зараз в Україні проблеми адиктивної поведінки досліджують Н. Максимова, С. Толстоухова, Н. Пихтіна, Г. Золотова та інші.

Залежна (адиктивна) поведінка має багато різновидів, диференційованих переважно за об’єктом А. У реальному житті більш поширені такі об’єкти залежності: а) психоактивні речовини (легальні й нелегальні наркотики), б) їжа, в) гра; г) секс; ґ) релігія та релігійні культи. Відповідно до названих об’єктів Є. Змановська виділяє такі форми залежної поведінки: а) хімічна залежність (куріння, алкоголь, залежність від ліків, наркоманія, токсикоманія); б) порушення харчової поведінки (переїдання, голодування, відмова від їжі); в) гемблінг — ігрова залежність (азартні ігри, комп’ютерна залежність); г) сексуальні А. (зоофілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, вуайєризм, некрофілія, садомазохізм); ґ) релігійна деструктивна поведінка (релігійний фанатизм, залученість до секти).

Вибір особистістю конкретного об’єкта залежності визначається його специфічним впливом на організм людини. Люди мають індивідуальну схильність до тих чи інших об’єктів А.

• 10 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

Популярність алкоголю пов’язана із широким спектром його дії: він може з однаковим успіхом використовуватися для збудження, зігрівання, розслаблення, лікування простудних захворювань, підвищення впевненості й розкутості.

Різні форми А. мають тенденцію сполучатися або переходити одна в одну, що доводить єдність механізмів їх функціонування. Наприклад, курець із багаторічним стажем може відчувати постійне бажання їсти, коли відмовляється від цигарок, а людина, залежна від важких наркотиків, для «підтримки ремісії» переходить на вживання легких наркотиків або алкоголю.

Форми адиктивної поведінки мають принципово схожі психологічні механізми.

Узв’язку із цим виділяють такі загальні ознаки адиктивної поведінки:

1.Залежна поведінка виявляється в стійкому прагненні особистості до зміни психофізичного стану. Будь-який об’єкт залежності (алкоголь, наркотик, гра та ін.) дозволяє адикту випробовувати значущі для нього переживання, до яких він прагне, але не може досягти самостійно.

2.Формування А. супроводжує зниження контролю особистості над прагненням до об’єкта залежності. Це прагнення особистість переживає як імпульсивно-категоричне, непереборне, ненасичуване. Зовнішньо це може виглядати як боротьба із самим собою, а частіше — як втрата самоконтролю спочатку над своєю поведінкою, а потім і над своїм життям.

3.Адиктивна поведінка — безперервний процес формування й розвитку залежно­ сті. А. нерідко має нешкідливий початок, індивідуальний перебіг із посиленням залежності та результат.

4.Циклічність залежної поведінки має фази: наявність внутрішньої готовності до адитивної поведінки; посилення бажання та напруги; очікування й активний пошук об’єкта А.; отримання об’єкта й досягнення специфічних переживань; розслаблення; стадія відносного спокою (ремісія).

5.Адиктивна поведінка не обов’язково призводить до захворювання або смерті, але закономірно викликає міжособистісні зміни та соціальну дезадаптацію. Виявляються типові соціально-психологічні зміни, які супроводжують формування А.Первинне значення має формування адиктивної установки — сукупності когнітивних, емоційних і поведінкових особливостей, які створюють адиктивне ставлення до життя.

Адиктивна установка полягає в появі надцінного емоційного ставлення до об’єкта А. (наприклад, у турботі про постійний запас сигарет, алкоголю, наркотиків); інтелектуальному виправданні А.: «усі курять», «алкоголь знімає стрес»; формуванні «мислення за бажанням», унаслідок чого знижується критичність до негативних наслідків адиктивної поведінки та адиктивного оточення («усе нормально», «я можу себе контролювати», «наркомани, алкоголіки — хороші люди»); розвитку недовіри до всіх інших, зокрема й до спеціалістів, які намагаються надати адикту медико-соціальну допомогу; прояві анозогнозії — заперечення хвороби або її тяжкості («я не алкоголік», «якщо захочу, кину пити»). Адиктивна установка неминуче призводить до того, що об’єкт залежності стає метою існування, а вживання — способом життя. Життєвий простір звужено до ситуації отримання об’єкта, минулі моральні цінності, інтереси, відносини перестають бути значущими. Бажання «злитися» з об’єктом настільки домінує, що людина здатна подолати будь-які перешкоди на шляху до нього, виявляючи неабияку винахідливість і завзятість, брехня стає незмінним супутником адиктивної поведінки.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]