ESW_final_save

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 111 •

понять, вимагають незалежної основи. По відношенню до свого об’єкта — соціальної роботи — теорія покликана відповісти на запитання, чому і що необхідно зробити. Теорія дає методиці науковий фундамент, професійний спосіб мислення, набір ідей, закономірностей, які можна перевести на технологічний рівень для застосування в безпосередній практиці.

Соціальна робота вибудовує свою методологію на здобутих у процесі досліджень доказових знаннях, аналізі реальної практики з урахуванням специфіки її контексту. Важливими для неї є теоретичні пояснення природи соціальних проблем і контексту їх розв’язання, прийнятності застосування конкретних технік втручання, обґрунтування практичних дій соціальних працівників. Практичне здійснення соціальної роботи відбувається в єдності з її теоретичним аналізом, прогнозуванням, моделюванням тощо.

Теоретичне обґрунтування соціальної роботи постійно змінюється, розвивається у відповідь на трансформації потреб клієнтів, працівників і оточення. Розвиток теорій і моделей соціальної роботи зумовлений як досягненнями споріднених наук — психології, соціології тощо, так і набуттям соціальною роботою власних емпіричних даних із практики, відпрацювання власних методик роботи, поширенням філософії постмодернізму. Також на соціальній роботі суттєво позначилися ідеологічні та політичні концепції, особливо неолібералізм, який підносив свободу вибору як найвищу цінність, а також соціальні й суспільно-політичні рухи, які обстоювали права дискримінованих груп, і соціально-економічні кризи. Кожна з цих теоретичних концепцій привносила в практику соціальної роботи нові методи, технології, засоби впливу.

Одна з найбільш поширених у вітчизняній науковій літературі класифікацій Т. с. р. розглядає ці теорії за спорідненістю із соціально-гуманітарними науками. Цю класифікацію репрезентують: психологічно орієнтовані теорії; соціологічно орієнтовані теорії; комплексні (біопсихосоціальні) теорії.

1) Психологічно орієнтовані Т. с. р. — це сукупність теоретичних концепції соціальної роботи, які ґрунтуються на пізнання закономірностей психологічного розвитку і статусу людини в суспільстві. Вони зосереджені на психологічних, емоційних, а не соціальних, структурних чинниках виникнення у клієнта складних життєвих ситуацій, відтак допомога клієнтові може відбуватися шляхом оптимізації його щодо використання особистісних і соціальних ресурсів для впливу на несприятливу ситуацію його життя.

Однією з найпоширеніших психологічно орієнтованих Т. с. р. є психодинамічна теорія, в основу якої покладено ідеї та техніки психоаналізу, обґрунтованого австрійським психологом і психіатром З. Фрейдом. Психоаналіз суттєво розширив уявлення про сутність допомоги у соціальній роботі. Психодинамічна Т. с. р. фокусується на внутрішньому житті індивіда, розглядає дії та поведінку людини як такі, що є наслідком процесу її мислення, а не особливостей міжособистісних відносин або навколишньої ситуації. Вона пропонує добре розроблені техніки діагностування соціального відхилення, дає змогу для прогнозування перспектив поліпшення стану. Представниками цього напряму можна вважати К. Юнга, А. Адлера, К. Хорн, Е. Фромма, Е. Берна. Активну роль у становленні психоаналітичної Т. с. р. відіграла американка М. Річмонд.

Когнітивно–біхевіористська (лат. cognio — пізнання та англ. behaviour — поведінка) Т. с. р. ґрунтується на ідеї допомоги клієнтові, орієнтуючись на особливість його мислення, установки, які в кінцевому підсумку спрямовують його дії. Суть допомоги полягає у регуляції соціальної поведінки клієнта шляхом набуття навичок відпрацьовувати механізми своїх вчинків адекватно до соціальних умов. Поведінкові теорії роз-

• 112 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

вивали Дж.-Б. Вотсон, Б. Ф. Скіннер, А. Бандура, представниками когнітивної психології, що лягла в основу конітивно-біхевірористської Т. с. р., є: А. Елліс, А. Бек, В. Глассер. Сучасний розвиток когнітивно–біхевіористської Т. с. р. пов’язують з ім’ям американського фахівця Г. Голдстейна, який модифікував застосування когнітивної та біхевіористської психології для соціальної адаптації клієнтів.

Гуманістична теорія вбачає головні резерви в особистості самої людини, у початково закладених у неї силах добра, психічного здоров’я й бажання до самовдосконалення. Тому в рамках цієї Т. с. р. клієнтам відводять роль активних творців власного життя, стиль якого може бути обмежений тільки фізичними або соціальними впливами. Допомога у виборі стратегії дій для клієнта має орієнтуватися на його пошук власного життєвого призначення. Засновниками гуманістичного напряму в психології вважають К. Роджерса, А. Маслоу, Ф. Перлза, В. Франкла та ін.

2) Соціологічно орієнтовані теорії — сукупність теоретичних концепцій соціальної роботи, основою яких є пізнання закономірностей соціального розвитку, структурування суспільства, взаємодії його соціальних інститутів. Ці теорії зосереджують увагу на фізичному й соціальному оточенні клієнта, соціальних нормах і соціальних патологіях, соціальному контролі за поведінкою клієнта, розглядають соціальні причини виникнення складних життєвих ситуацій. Фундаторкою соціологічного напряму соціальної роботи вважають Дж. Адамс.

Системно-екологічна Т. с. р. є однією з найпопулярніших у сучасній соціальній роботі. Відповідно до неї суспільство розглядається як складна соціальна система, утворена із сукупності взаємопов’язаних елементів у вигляді соціальних організацій та інститутів, взаємодія яких вливає на життєдіяльність людини. Ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім’ю можна розглядати як систему, усередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти й виховання, економічними та іншими організаціями. Допомога полягає у виявленні факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей, а також соціальних факторів. Зміст діяльності спеціалістів полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особистісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, або у впливі на зміну умов оточення з тим, щоб соціальне і фізичне середовище якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості. Зацікавленість теорією систем досягла апогею в 70 рр. ХХ ст. з опублікуванням праць американських фахівців із соціальної роботи Г. Голдстейна, Е. Мінахен, К. Гермейна, А. Гіттермана.

Соціально-радикальна Т. с. р. акцентує увагу на ідеї допомоги клієнтові в розвитку його соціальної самосвідомості, передусім її політичної та правової складових. Вона, спираючись переважно на ідеї марксизму і радикального фемінізму, ідеї А. Фрейре, кидає виклик психологічним поясненням проблем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, використання структурних засобів розв’язання проблем, колективних дій. Мета допомоги — підвищити рівень самоконтролю та особистої відповідальності клієнта, самоактуалізації його можливостей у захисті та обстоюванні прав, протистоянні дискримінації.

Теорія ролей і стигматизації, що активно використовується в соціальній роботі, ґрунтується на ідеї рольової поведінки клієнта, який будує свою поведінку відповідно

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 113 •

до загальноприйнятих моделей, схем, що відтворюються індивідуальною свідомістю. Охоплює проблеми клієнта, пов’язані з очікуваною поведінкою і бажаним розвитком з урахуванням минулого досвіду, розуміння значущості актуальних подій і механізмів формування в людини уявлень про її роль у житті.

3) Комплексні (біопсихосоціальні) теорії — сукупність теоретичних концепцій соціальної роботи, які орієнтують на цілісне бачення проблем захисту життєвих сил людини як біопсихосоціальної істоти. Враховують психологічні й соціальні чинники виникнення в клієнтів складних життєвих проблем, ґрунтуються на теоретичних надбаннях і техніках з різних сфер людських знань і діяльності — педагогіки, соціальної психіатрії, психології, соціології тощо.

Теорія кризового втручання орієнтована на допомогу клієнтові, який перебуває в стані глибокої й гострої психологічної кризи і якому необхідне оперативне втручання для виведення з дезадаптивного стану. Соціальні працівники, які застосовують цю теорію, предметом своєї діяльності визначають не лише особу клієнта, але й психотравмуючу соціальну ситуацію в цілому.

Із практики і досліджень у соціальній роботі взяла свій початок зосереджена на завданні модель, яка пропонує концептуальну структуру діяльності — чітку послідовність діагностики проблеми клієнта та роботи з нею. Вона є однією із найбільш технічних теорій і допомагає практичним працівникам усвідомити, яким саме чином будувати процес безпосередньої роботи з клієнтом.

Сімейна терапія заснована на твердженні, що пояснення та вирішення людських проблем полягають у розумінні минулих і нинішніх взаємовідносин між людьми, близько пов’язаних між собою, а не в кожній конкретній людині. Ця теоретична модель, що спирається на ідеї різних наукових шкіл, пропонує соціальним працівникам низку специфічних технік для сімейного, а в деяких випадках, і індивідуального консультування. Зараз співіснують, доповнюючи один одного, три напрями сімейної терапії — екзи­ стенціальний, стратегічний і структурний.

Останнім роками в західній соціальній роботі поширилася психосоціальна терапія, яка передбачає довготривалий соціальний супровід клієнта соціальним працівником і приділяє особливу увагу їх взаємостосункам. В основі теорії — прагнення вичленити проблеми із середовища, підсилюючи при цьому сильні сторони Я клієнта та механізми, за допомогою яких він може подолати проблеми самостійно за достатньої підтримки соціального працівника. Психосоціальна терапія спрямована на зміну особистості клієнта, стосунків та / або соціальної ситуації.

До теорій соціальної роботи відносять і соціально-педагогічну теорію, яка ґрунтується на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціальної групи, який здійснюється через систему інститутів — сім’ю, школу, позашкільні заклади. Ці інститути мають коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив тих чи інших факторів.

Літ.: Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ.— К., 2000.— 437 с.; Соціальна робота з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом: Методичний посібник для проведення курсів підвищення кваліфікації / За ред. Семигіної Т. В.— К.: Києво-Могилянська академія, 2006.— 620 с.; Соціальна робота. У 3- х ч.— Ч. 2. Теорії та методи соціальної роботи / За ред. Семигіної Т. В., Григи І. М.— К.: Києво-Могилянська академія, 2004.— 224 с.; Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник.— К.: УДЦССМ, 2002.— 536 с.; Теорії та методи соціальної роботи / За

• 114 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ред. Семигіної Т. В., Миговича І. І.— К.: Академвидав, 2005.— 328 с.; Эниклопедия социальной работы.— М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993.

Семигіна Т. В.

ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНІ. Фактор (лат. factor — той, що робить, продукує) — рушійна сила якого-небудь явища або процесу, що визначає його сутність, головний напрям, суттєву обставину в якому-небудь процесі, явищі. Соціальний (лат. socialis) — суспільний, пов’язаний з життям і відносинами людей у суспільстві.

Ф. с. — рушійні сили розвитку суспільства, соціального в особистості, явища чи процеси, що зумовлюють ті чи інші соціальні зміни. Факт соціальний — одинична суспільно­ значуща подія або деяка сукупність однорідних подій, типових для тієї чи іншої сфери суспільного життя або характерних для певних соціальних процесів.

Ф. с.— це все те, що безпосередньо й опосередковано впливає на людину, групу, соціум: ідеологія і політика держави, суспільство, сім’я, дитячий садок, школа, шкільний колектив, особистість учителя, неформальні молодіжні об’єднання, до яких належить дитина, засоби масової інформації, книжки тощо. Усю сукупність факторів можна згрупувати за суб’єктним і об’єктним проявом.

Об’єктні Ф. с.— це внутрішні фактори, щодо яких проявляються й суттєво відображаються зовнішні (суб’єктні), впливаючи на стан, процеси, що в них відбуваються. До внутрішніх Ф. с. належать: особистісні (соціальна та інша своєрідність людини, її потенціал і стан до прояву в самовдосконаленні й самореалізації); середовищні (соціокультурне середовище соціуму — колективу, групи, сім’ї, освітньої установи, формального чи неформального об’єднання); виховні (потенціал виховання). По суті — це потенціал Ф. с., який може бути реалізований або не реалізований у процесі його розвитку під впливом зовнішніх факторів.

Суб’єктні — зовнішні Ф. с.— усе те, що безпосередньо й опосередковано впливає на об’єкт дії (особистість, соціум, її членів), суттєво відображаючись на його стані, процеси, що в ньому відбуваються. До них належить усе те, що знаходить свій прояв, суттєво відображаючись на об’єкті: особистісні (довільний чи мимовільний прояв потенціалу і стану однієї особистості на іншу); середовищні (безпосередній чи опосередкований вплив Ф. с. на особистість і соціум — колектив, групу, сім’ю, освітню установу, формальне чи неформальне об’єднання); виховні (дієвість виховання, її результат).

Особистісні (суб’єктні) фактори характеризують вплив потенціалу і стану людини (соціокультурного середовища) на конкретну особистість, стримуючи чи стимулюючи її (окрему особистість, групу, сім’ю, соціум), суттєво впливаючи на неї у вихованні, прояві в тій чи іншій ситуації, професійній діяльності тощо. Вони сприяють накопиченню соціального досвіду або набуттю іншого, такого, що відповідає індивідуальним потребам, інтересам, а також своєрідності соціокультурного середовища­ самореалізації. Так, негативний (нездоровий) стан організму (людини, соціокультурного середовища), своєрідність характеризуються віктимністю. Віктимологія (лат. victime — жертва та грец. logos — слово, поняття, учення) — учення про поведінку жертви насильства. Термін було введено в кримінології для вивчення людини як жертви кримінального впливу і причин такого впливу; в соціальній педагогіці — А. Мудриком. Ним виокремлено розділ — соціально-педагогічна віктимологія, що вивчає теорію і практику несприятливої соціалізації людини (вивчення людини як жертви несприятливих для

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 115 •

неї умов соціалізації). Віктимізатор (той, що віктимізує, домінує, дезорганізує, руйнує) — це людина (група), що вирізняється своїми віктимними можливостями впливу на конкретну людину, групу. Він сприяє віктимізації (соціальній деформації, десоціалізації) і виступає в ролі того, хто віктимізує, зазіхає на позитивну соціалізацію іншого.

Ф. с. з позиції особистісних (суб’єктних) варто враховувати, аналізуючи розвиток сім’ї, її роль у вихованні дітей, дитячого виховного колективу, формальної й неформальної молодіжної організації. У цьому разі важливо пізнати їхній потенціал і стан, щоб врахувати в процесі аналізу і визначення перспектив розвитку в соціокультурному середовищі, що склалося.

Середовищні фактори становлять собою типові і / або нетипові для конкретної людини, соціокультурного середовища умови, що відображаються на її здатності проявляти природну активність, досягати мети в самореалізації, професійній діяльності.

Урі Бронфенбреннер (1917–2005) — американський фахівець у галузі дитячої психології — створив психологічну теорію екологічних систем, згідно з якою психологічна екологія людини розглядається як сукупність таких підсистем, як мікросистема сім’ї, мезосистема локального середовища спілкування й проживання, екзосистема великих соціальних організацій і макросистема, що формується сукупністю культурних звичаїв і цінностей. Кожна підсистема — це сукупність (групи) факторів, які суттєво впливають на соціалізацію людини: мікросередовище — усе, що безпосередньо оточує людину від самого народження і чинить найсуттєвіший вплив на її розвиток: сім’я, батьки, обстановка в сім’ї, умови життя, іграшки, книги, які вона читає; мезосистема — взаємозалежність, що складається між різними життєвими сферами, які визначають і суттєво впливають на дієвість виховання підростаючого покоління школою і сім’єю; об’єднаннями, до якого належать члени сім’ї; сім’єю та вулицею, де діти проводять свій вільний час; екзосистема — суспільні інститути, органи влади, адміністративні установи, які опосередковано впливають на соціальний розвиток і виховання дитини; макросистема — норми культури й субкультури, світоглядні та ідеологічні позиції, що панують у суспільстві та виступають нормативним регулятором виховної системи.

А. Мудрик, російський учений, педагог, виокремлює три групи факторів середовища, що впливають на соціалізацію людини: макрофактори — космос, планета, світ; мезофактори — етнокультурні та регіональні умови, тип поселення, засоби масової комунікації; мікрофактори — інститути соціалізації (сім’я, дошкільні установи, школа, ВНЗ, трудовий колектив), релігійні організації, група однолітків і субкультура.

Ф. с. з позиції середовищних (об’єктних) важливо враховувати, проектуючи соціально-педагогічну діяльність, аналізуючи способи її реалізації і безпосередньо реалізуючи. У цьому випадку можна прогнозувати досягнення дієвості в соціальнопедагогічній діяльності.

Виховні фактори характеризують особливості реалізації внутрішнього потенціалу суб’єктів у виховній діяльності. До них належать реалізація вихователями себе, свого авторитету, педагогічної майстерності (мистецтва виховання) через спрямованість виховання, цілі, які вони ставлять, технології виховної діяльності, засоби виховання. Вони відображаються на результаті виховання людини і на її подальшому позитивному чи негативному самопрояві в житті і діяльності. Під впливом виховання формується певна своєрідність у культурі самопрояву, активність, що відповідає (не відповідає) можливостям дитини й стимулює (стримує) її прояв у соціокультурному середовищі життєдіяльності. Такий результат може бути позитивним, характеризуючи успішність

• 116 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

дитини, молодої людини в житті, або негативним — невмінням проявляти себе в якійнебудь ситуації, у присутності певних осіб, скутістю, нездатністю досягати поставленої життєвої мети тощо.

Під впливом зовнішніх Ф. с. змінюються внутрішні, удосконалюються або втрачають наявний раніше потенціал.

Лит.: Бронфенбреннер У. Два мира детства. Дети в США и СССР.— М.: Прогресс, 1976; Мардахаев Л. В. Социальная педагогика: полный курс: учебник.— 5-е изд., перераб. и доп.— М.: Юрайт, 2011; Мудрик А. В. Социальная педагогика: учеб. для студ. пед. вузов.— 7-е изд., испр. и доп.— М.:Академия, 2009; Bronfenbrenner U. Two Worlds of Childhood: US and USSR. Penguin, 1975.

Мардахаєв Л. В.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ — суб’єктивна характеристика й оцінка благополуччя, заснована на сприйманій відмінності між дійсним і бажаним станом життя; об’єктивна комплексна характеристика й оцінка благополуччя кількісними та якісними показниками, що характеризують ступінь розвитку й задоволення потреб, створення рівних для всіх людей умов з метою їхнього всебічного гармонійного розвитку.

Я. ж. належить до тих понять, які використовують дослідники різних наукових дисциплін:­ економіки, соціології, менеджменту, етнографії, філософії, медицини, педагогіки, державного управління та інших (С. Айвазян, С. Баженов, Н. Маликов, J. Bond, L. Corner, A. Bowling, J. Czapiński, T. Panek, C. Hennessy, W. Lassey, M. Lassey, T. Tomaszewski, A. Walker).

Уперше термін Я. ж. став використовуватися в західнонімецькій та американській соціології при обговоренні проблем індустріального й постіндустріального суспільства. Сьогодні використовують різні визначення терміну Я. ж. Наразі, Всесвітньою Організація Охорони здоров’я Я. ж. трактується як інтегральний показник благополуччя індивідуума, суспільства й визначається як «ступінь сприйняття окремими людьми або групами людей того, що їхні потреби задовольняються, а необхідні для досягнення благополуччя та самореалізації можливості надаються».

Практичне значення категорії Я. ж. полягає в здатності задавати для індивідуума або спільноти норми благополуччя, забезпечення гідності і свободи людей, визначати для них бажаний образ майбутнього, що дозволяє використовувати дану категорію як універсальний управлінський інструмент. Існує безліч показників (норм) Я. ж., які умовно можна розділити на дві групи: об’єктивні і суб’єктивні.

Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує використовувати для оцінки Я. ж. наступні критерії та їх показники: фізичний: сила, енергійність, втома, біль, дискомфорт, сон, відпочинок; психологічний: позитивні емоції, мислення, вивчення, запам’ятовування, концентрація уваги, самооцінка, зовнішній вигляд, негативні переживання; ступінь самостійності (незалежності): повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування; життя в суспільстві: особисті стосунки, суспільна цінність суб’єкта, сексуальна активність; навколишнє середовище: безпека, побут, забезпеченість, доступність і якість медичного й соціального забезпечення, доступність інформації, можливість навчання та підвищення кваліфікації, дозвілля, екологія; духовність: релігія й особисті переконання.

У практиці соціальної роботи використовують інтегровану модель якості життя (N. Kelley-Gillespie), яка включає наступні складові: соціальне благополуччя, фізичне

Теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 117 •

благополуччя, психічне благополуччя, інтелектуальне благополуччя, духовне благополуччя, благополуччя, що залежить від стану навколишнього середовища.

Соціальний працівник на етапі першого знайомства й у процесі взаємодії з клієнтом оцінює та відстежує зміни різних показників якості його життя, як об’єктивних (умови життя, наявність соціальних контактів, обстановка в сім’ї тощо), так і суб’єктивних (самопочуття клієнта, його оцінка життя і потреби). Виявлення потреб клієнта, з одного боку, дозволяє визначати оптимальні форми роботи з ним і види соціальних послуг, яких він потребує. З іншого боку, соціальний працівник може сприяти формуванню

вклієнта нових потреб (у спілкуванні, у використанні інформації), створюючи умови для більш різноманітного й повноцінного його життя.

Показниками об’єктивної оцінки Я. ж. як категорії, за допомогою якої характеризують істотні обставини життя населення, служать наукові нормативи потреб і інтересів людей, по співвідношенню з якими можна об’єктивно судити про ступінь задоволення цих потреб і інтересів. Показники об’єктивної оцінки Я. ж. носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Показники об’єктивної оцінки поділяють на три блоки. Перший блок показників Я. ж. характеризує фізичне здоров’я населення та демографічне благополуччя, які оцінюють за рівнями народжуваності, тривалості життя, природного відтворення. Другий блок відображає задоволеність населення індивідуальними умовами життя (достаток, житло, харчування, робота тощо), а також соціальну задоволеність положенням справ у державі (справедливість влади, доступність освіти й охорони здоров’я, безпека існування, екологічне благополуччя). Третій блок показників оцінює духовний стан суспільства. Рівень духовності визначається за характером, спектром і числом творчих ініціатив, інноваційних проектів, а також за частотою порушень загальнолюдських етичних заповідей.

Для проведення міжнародних стандартизованих порівнянь Я. ж. в країнах світу застосовують індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), котрий є економічним інде­ ксом, застосовуваним для характеристики Я. ж. в різних країнах. ІРЛП включає в себе три показники: середня тривалість майбутнього життя при народженні (оцінює довголіття); рівень грамотності дорослого населення країни і сукупну частку учнів; рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення. У залежності від значення ІРЛП країни прийнято класифікувати за рівнем його розвитку: високий (0,8–1), середній (0,5–0,8) і низький (0–0,5) рівень. Висока Я. ж. передбачає, що всі сторони існування людей — від умов праці, побуту, відпочинку, організації сфери обслуговування, охорони здоров’я, освіти та стану навколишнього середовища до наявності політичних свобод і можливості користуватися засобами культури — відповідають потребам сучасної людини, сучасними досягненнями.

Суб’єктивні показники оцінки Я. ж. пов’язані з оцінками сприйняття, що присутні головним чином у різних соціальних оглядах або опитуваннях громадської думки. Це — задоволеність роботою й життєвими умовами, соціальним статусом, фінансовим становищем і сімейними відносинами. Ці показники використовуються як такі, що доповнюють величини для окремих об’єктивних показників. Так, наприклад, індекс якості життя (англ. quality-of-life index) розроблений компанією Economist Intelligence Unit, ґрунтується на методології, яка пов’язує результати досліджень щодо суб’єктивної оцінки Я. ж. в країнах з об’єктивними показниками Я. ж. в цих країнах.

Я. ж.— категорія не настільки стандартизована, як поняття «якість», представлене

вміжнародних стандартах ISO, тому кожне співтовариство розробляє це поняття са-

• 118 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

мостійно, виходячи зі своїх ідеалів. Отже, Я. ж.: інтегральний показник благополуччя індивідуума, суспільства, країни; комплексне поняття, відображає ступінь задоволення потреб людини, що оцінюється як за рівнем задоволеності людиною своїм життям за її власною суб’єктивною самооцінкою, так і вимірюється фахівцями за набором об’єктивних показників; оціночна категорія життя людини, яка узагальнено хара­ ктеризує параметри всіх складових її життя, життєвого потенціалу, життєдіяльності й умов життєдіяльності (інструментів, ресурсів і середовища) по відношенню до деякого об’єктивного чи суб’єктивного еталону.

Літ.: Баженов С. А. Качество жизни населения: теория и практика.— М.: ЭКОС, 2002.— 178 с.; Глоссарий терминов по вопросам укрепления здоровья // Всемирная организация здоровья.— Женева,1998.— 48 с.; Злобина, Г. Ю. Качество жизни: структурные составляющие и перспективные направления развития.— М.: Социум, 2007.— 96 с.; Качество жизни. Краткий словарь.— М.: Изд. Смысл, 2009.— 168 с.; Як виміряти якість життя громадян країни? [Електронний ресурс] / Інформаційне агентство УНІАН.— Режим доступу : www/ URL: http://health.unian. net/ukr/detail/190061.—14.05.2008.—Загол.зекрану;Kelley-GillespieN. AnIntegratedConceptual Model of Quality of Life for Older Adults Based on a Synthesis of the Literature [Электронный ресурс] / Applied Research Quality Life.— 2009.— № 3.— P. 259–282.— Режим доступа: www/ URL: http://wqli.fmhi.usf.edu/_docs/knowledge-base/wqli-papers/AnIntegratedConceptualModelOfQo LForOlderAdults_Kelley-Gillespie%282009%29.pdf.— 2009.— Загл. с экрана; 2010 Quality of Life Index [Электронный ресурс] / liviInternational Living.— Режим доступа: www/ URL: http://www1. internationalliving.com/qofl2010/.— 2010.— Загл. с экрана.

Зимівець Н. В.

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 119 •

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи

• 120 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери