Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ESW_final_save

.pdf
Скачиваний:
27
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
3.05 Mб
Скачать

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 181 •

роботи, досяг певного рівня компетентності у соціально-педагогічній діяльності; відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не менше 5 років.

Соціальний педагог вищої категорії має вищу освіту зі спеціальностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етичного кодексу, виявляє високий рівень професіоналізму, ініціативу, досконало володіє ефективними формами, методами організації педагогічної роботи серед дітей, молоді, батьків; забезпечує високу якість своєї праці, має власні методичні розробки, відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не менше 8 років.

Літ.: Безпалько О. В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі / Ольга Володимирівна Безпалько.— К.: Центр навчальної літератури, 2009.— 208 с.; Бочарова В. Г. Педагогика социальной работы / В. Г. Бочарова.— М.: SYS-Аргус, 1994.— 256 с.; Заверико Н. В. Соціальна педагогіка: навч. посібник / Наталія Віталіївна Заверико.— Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2011.— 260 с.; Звєрєва І. Д. Соціальна робота з дітьми та молоддю в Україні / Ірина Дмитрівна Звєрєва.— К.: Правда Ярославовичів, 1998.— 432 с.; Соціальна педагогіка: підручник / За ред. А. Й. Капської.— К.: Центр навчальної літератури, 2011.— 468 с.; Коваль Л. Г. Соціальна педагогіка: навч. посібник / Л. Г., Коваль І. Д. Звєрева, Хлєбік С. Р.— К.: Вид-во ІЗМН, 1997.— 390 с.; Социальная педагогика: курс лекций / Под общей ред. М. А. Галагузовой.— М.: Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 2000.— 418 с.; Соціальна педагогіка: підручник / За заг ред. І. Д. Звєрєвої.— К.: Центр навчальної літератури, 2006.— 316 с.

Веретенко Т. Г., Звєрєва І. Д.

СОЦІАЛЬНИЙПРАЦІВНИК—професійнопідготовленийфахівець,щомаєнеобхіднуквалі- фікацію у сфері соціальної роботи та виконує різноманітні види соціальної роботи. С. п. допомагає людям вирішувати проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечує взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем у цілому, підвищує відповідальність організацій за людину, впливає на соціальну політику. Професія  С. п. спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність, об’єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпеченнятаі саморозвитку. Теоретико-методичні засади діяльності С. п. у різних сферах життєдіяльності суспільства та з різними категоріями клієнтів досліджено у роботах В. Андрущенка, О. Безпалько, І. Звєрєвої, І. Козубовської , Г. Лактіонової, І. Миговича, В. Синьова, А. Капської, С. Харченка та ін. Проблеми підготовки та професійного становлення соціальних працівників розглядаються у працях Р. Вайноли, В. Васильєва,  І. Григи, І. Звєрєвої, О. Карпенко, І. Ковчиної, І. Козубовської, Л. Міщик, В. Поліщук та ін. Перші соціальні працівники з’явились у європейських країнах (Великій Британії, Німеччині) і США у кінці ХVIII ст. Це були представники благодійних організацій (спершу їх називали «доброзичливими відвідувачами»; термін «соціальний працівник» був введений С. Паттеном у 1900 р.), які на добровільних засадах надавали допомогу біднякам, формували у них вміння і навички самодопомоги, сприяли у здобутті освіти, працевлаштуванні,­ проявляли турботу про здоров’я цієї категорії населення (The Social Work History Station). Процес здобуття С. п. професійного статусу завершився у кінці ХІХ ст., пройшовши такі стадії як: формування групи людей, для яких надання соціальної допомоги стало основним видом діяльності; нагромадження досвіду практичної соціальної роботи, дедалі більшглибокого його усвідомлення; поступове формування теоретич-

• 182 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

них засад професійної соціальної роботи; відкриття спеціальних навчальних закладів для підготовки фахівців соціальної роботи; формування системи професійних асоціацій; розгортання політичної кампанії, спрямованої на формування соціальної політики, як основи для здійснення практичної соціальної роботи; розробка та впровадження Етичного кодексу соціального працівника (Г. Попович). В Україні термін С. п. як назва самостійного виду професійної діяльності було упроваджено Постановою Державного комітету праці СРСР від 23 квітня 1991 р. № 92 «Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців». Незважаючи на те, що в Україні професія С. п. є відносно молодою, процес її становлення здійснювався не з нульової позначки. Аналізуючи передумови професіоналізації соціальної роботи в Україні, Г. Попович  наводить дані, які дають підставу стверджувати, що до 1917 р. цей процес багато у чому був подібний до того, який відбувався у європейських державах і США. Проте, розпочата професіоналізація на тривалий час була порушена у зв’язку із наданням цьому виду діяльності особливого характеру відповідно до нової політичної доктрини соціалістичного розвитку країни. Як самостійна сфера наукової і професійної діяльності соціальна робота не визнавалася, оскільки саме вживання цього терміну автоматично передбачало визнання наявності соціальних проблем у соціалістичній державі. Специфічною формою її розвитку протягом семи десятиліть служила система соціального забезпечення, державного страхування та охорони здоров’я, особливо у сфері охорони материнства та дитинства, патронажу і диспансеризації, освіти, культури, пенітенціарної системи. Л. Міщик  зазначає, що розвиток системи соціальної роботи гальмувався організаційною, кадровою, фінансовою незабезпеченістю. Процес ускладнювався сформованим підходом, відповідно до якого функції С. п. розподілялися поміж традиційно діючими службами, установами освіти, охорони здоров’я, спорту, дозвілля, внутрішніх справ, соціального забезпечення. Такий підхід до організації соціальної роботи не задовольняв потреби ані окремих індивідів, ані суспільства в цілому. Тому постала об’єктивна необхідність у ліквідації роз’єднаності соціальних, педагогічних, психологічних, правових заходів і зорієнтованості системи служб соціальної допомоги населенню на реалізацію його потреб. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні сформувалися всі необхідні умови для переходу від окремих елементів досвіду соціальної роботи до державного рівня вирішення проблеми організації системи служб соціальної допомоги населенню, працівникам і службовцям, з розгалуженою структурою та кадровим забезпеченням. Професійна діяльність С. п. багатопланова за своїм змістом і охоплює широкий діапазон існуючих в суспільстві соціальних відносин і процесів. Клієнтами  С. п. є представники соціально вразливих верств населення (діти, молодь, жінки, національні меншини, люди похилого віку, неповні та багатодітні сім’ї); люди з обмеженими функціональними можливостями і особливими потребами (інваліди, люди з фізичними та психічними захворюваннями) і їх сім’ї; люди, які випали із суспільного життя або піддаються гнобленню (бездомні, «діти вулиці», особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, які страждають від залежностей); люди, які потрапили до скрутної життєвої ситуації (безробітні; біженці; особи, які зазнали насильства). Зважаючи на багатоцільовий і різноплановий характер професійної діяльності С. п. має володіти певними професійними знаннями, вміннями та професійно зумовленими особистісними якостями. Базовими для С. п. є знання про розвиток людини та її поведінку, особливо під впливом соціального, культурного, економічного середовища; соціально-психологічні механізми надання та отримання допомоги; способи комунікації людей, вербальної і невербальної поведінки; групові процеси та взаємовплив групи й індивіда; значення соціокультурних факторів і їх вплив на індивіда, групу, громаду (релігія, духовні цінності, закони, соціальні

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 183 •

інститути); психологію міжособистісних та міжгрупових відносин; громаду, процеси, що мають місце у ній, способи розвитку та зміни, її соціальні служби і ресурси; соціальні служби (структуру, організацію, методи роботи); про себе як особистість і ті особистісні відносини, які можуть впливати на професійну діяльність». С. п. має вміти: забезпечувати посередництво між особистістю, сім’єю і соціумом, між різними громадськими та державними структурами; вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну, діагностичну та практичну роботу з різними об’єктами професійної діяльності; володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування; творчо використовувати інновації в практиці соціальної роботи; володіти методикою науково-дослідної роботи при аналізі конкретних явищ і процесів в соціальній сфері, використовувати та впроваджувати отримані результати досліджень тощо. Особистісні якості С. п. науковці поділяють на психофізіологічні, психологічні та психолого-педагогічні. Психофізіологічні характеристики визначають здібності до професії С. п. До них належать психічні процеси (сприйняття, пам’ять, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), увага як стан свідомості, емоційні та вольові прояви (стриманість, індиферентність, наполегливість, послідовність, імпульсивність). Психологічні — розкривають психологічний аспект особистісних характеристик, яким має відповідати С. п. (самоконтроль, самокритичність, самооцінка власних вчинків, стресовитривалість, ініціативність, висока сприйнятливість до нового, здатність працювати самостійно, розв’язувати конфлікти тощо). До психологопедагогічних характеристик відносять — комунікабельність, емпатійність, атрактивність, красномовність тощо.

Зміст професійної діяльності С. п. визначається її функціями на мікро-, мезо-, макрорівнях. Домінуючими функціями С. п. на макрорівні є: організаційно-управлінська, дослідницька, прогностична, просвітницька, моніторингово-оціночна, моніторинговокоординаційна, діагностико-прогностична, функція впливу на соціальну політику, функція забезпечення соціальної компоненти у діяльності різноманітних відомств і структур, засобів масової інформації. На мезорівні: комунікативна, посередницька, організаційно-регулятивна, профілактична, соціально-терапевтична, соціальновиховна, просвітницька, соціально-реабілітаційна, координаційно-посередницька. На мікрорівні: діагностична, прогностична, педагогічно-терапевтична, корекційнореабілітаційна, охоронно-захисна, мобілізаційно-спонукальна, реабілітаційноадаптивна, попереджувально-профілактична. З точки зору спеціалізацій С. п. виокремлюють групи фахівців, зайнятих управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб та органів соціального захисту), наданням населенню різного роду послуг із соціального обслуговування (соціально-економічних, соціально-медичних, соціальнопедагогічних, соціально-психологічних, соціально-правових і соціально-побутових), профілактичною та превентивною роботою тощо. Основними сферами працевлаштування С. п. є органи державного та місцевого самоврядування, державні та приватні соціальні служби, громадські організації та професійні спілки й асоціації, центри зай­ нятості і працевлаштування, кадрові агентства, центри соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального обслуговування, державні та приватні підприємства, науково-дослідні центри та вищі навчальні заклади.

Літ.: Бочарова В. Г. Профессиональная социальная работа: личностно-ориентированный подход: [монографія] / В. Г Бочарова.— М.: Изд-во АСОПиР, 1999.— 184 с.; Закон України «Про соціальні послуги» від 19.04.2011. [Електронний ресурс].— Режим доступу: 08.02.2011: <http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=966–15> — Загол. з екрану.— Мова укр.; Міщик Л. І. Со-

• 184 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

ціальна педагогіка: Навч. посіб. / Л. І. Міщик.— К.: ІЗИН, 1997.— С. 3–5.; Обучение практике социальной работы. Международный опыт и перспективы / под ред. М. Доэла, С. Шардлоу.— М.: Аспект Пресс, 1997.— 223 c.— С.68.; Пейн М. Сообщество как основа социальной политики и социального действия // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон; пер. с англ. А. В. Соловьева.— М.: Аспект-пресс, 1997.— С. 96.; Попович Г. М. Інсти­ туціалізація соціальної роботи в Україні: [монографія] / Г. М. Попович.— Ужгород: Ґражда, 2003.— 184 с.; The Social Work History Station [Електронний ресурс].— Режим доступу: 10.02.2011: <http://www.boisestate.edu/socwork/dhuff/XX.htm> — Загол. з екрану.— Мова англ.

Звєрєва І. Д., Поліщук В. А.

СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД / СОЦІАЛЬНЕ СУПРОВОДЖЕННЯ — вид соціальної роботи, спрямованої на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей і молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

С.с. є формою підтримки та передбачає надання конкретній особі, групі осіб, сім’ї як правило комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціальноекономічних, соціально-медичних, інформаційних послуг впродовж певного (часто тривалого) терміну. Мета соціального супроводження — поліпшення життєвої ситуації, мінімізація негативних наслідків чи повне розв’язання проблеми одержувача / одержувачів послуг. С. с. здійснює фахівець чи група / команда, що складається переважно з фахівців, але можлива участь у ній і волонтерів.

С.с. / С. с.— тотожні за змістом терміни, зміст яких визначено у відповідних нормативних документах. Сьогодні  С. с. знаходить все ширше використання. Стосовно деяких груп, наприклад, прийомних та опікунських сімей, дитячих будинків сімейного типу, соціальне супроводження є обов’язковим компонентом процесу функціонування сімейних форм виховання. Соціальне супроводження прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу (далі — соціальне супроводження) — робота, що передбачає надання фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді (далі — ЦСССДМ) у співпраці з фахівцями інших підприємств, установ, організацій комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціальномедичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу. Ця норма передбачена відповідними положеннями, що затверджені постановами Кабінету Міністрів України.

С.с. має чотири основні ознаки: можливість для надання комплексу послуг; тривалий термін; залучення соціальним працівником, у разі потреби, інших фахівців і волонтерів; згода одержувача на соціальний супровід і його співучасть у забезпеченні змін ситуації на краще.

С.с. є ефективною технологією у роботі з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. Особливого значення він набуває у роботі з жінками при існуванні ризику відмови від новонародженої дитини. С. с. відіграє важливу роль, коли мова йдеться про випускників шкіл-інтернату з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки та піклування, чи молодим людям, які повернулися після відбуття покарання за скоєний злочин.

С.с. базується на індивідуальному підході до особи, на оцінці потреб кожного з одержувачів послуг і спільному визначенні шляхів подолання чи пом’якшення проблем. Соціальний працівник розробляє план здійснення С. с. на конкретний термін і слідкує за його виконанням, корегуючи у разі потреби. Обов’язковою є процедура проведен-

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 185 •

ня оцінки та самооцінки ефективності С.с.  Основними причинами для припинення С. с. можуть бути: вирішення проблеми, відмова одержувача від послуги; зміна місця проживання; порушення чи невиконання умов угоди з боку одержувача послуг. У реальності С. с. іноді припиняється за браком фахівців. У залежності від категорії осіб чи сімей, яких супроводжує соціальний працівник, С. с. має особливості щодо змісту, технологій і процедур, документування, терміну дії. Як правило, це знаходить відображення у відповідних нормативних документах. Спільним для усіх видів С. с. є те, що він має підготувати особу / групу осіб до самостійного вирішення проблем шляхом мобілізації власних ресурсів, набуття необхідних життєвих навичок, вміння використати ресурси громади.

Літ.: Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва О. В. Беспалько, С. Я. Харченко та ін.; За заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової.— К.: Центр навчальної літ-ри, 2004.— 256 с.; Соціальний супровід // Режим доступу: http://zakon.licasoft.com.ua/component/lica/?href=0& view=text& base=24& id=22870& menu=22927; Соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу // Режим доступу: http://zakon.licasoft.com. ua/component/lica/?href=0& view=text& base=24& id=22856& menu=22913; Створення та соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: Навч.- метод. комплекс / Автори-упорядн.: Г. М. Лактіонова, Ж. В. Петрочко, А. В. Калініна та ін.; за заг. ред. Г. М. Лактіонової, Ж. В. Петрочко.— К., Науковий світ, 2006.— 270 с.

Лактіонова Г. М.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ — різновид професійної діяльності, яка спрямована на реалізацію завдань соціального виховання, створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності. Її зміст і структура як виду професійної діяльності, з одного боку, відповідають філософським і психологічним трактуванням діяльності, а з іншого, виражають соціальний аспект цієї діяльності, що визначається соціальним замовленням, соціальними проблемами, соціокультурними особливостями середовища та частково відображені в соціальній політиці держави.

Мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні сприятливих соціокультурних умов соціалізації особистості. Серед пріоритетних завдань соціальнопедагогічної діяльності як складової соціального виховання виокремлюють: створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей і самореалізації особистості; зміцнення та активізацію адаптаційного потенціалу особистості; соціально-педагогічне забезпечення прав дітей і молоді; надання соціально-педагогічної підтримки та допомоги особистості; попередження та локалізацію негативних впливів на особистість факторів соціального середовища. Результат соціально-педагогічної діяльності — формування в особистості певного рівня соціальних якостей, самосвідомості, самовизначення та самоствердження як складових суспільного буття відповідно до її можливостей та особливостей соціального середовища.

Один із пріоритетів у соціально-педагогічній діяльності — це допомога в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції у суспільство, допомога в її розвитку, вихованні, освіті, професійному самовизначенні. Тому її мета — сприяння в адаптації та позитивній соціалізації особистості шляхом допомоги їй у засвоєнні соціальних норм і цінностей; створення умов для психологічного комфорту та безпеки як дорос-

• 186 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

лого, так і дитини; задоволення потреб і забезпечення прав особистості; попередження негативних явищ у сім’ї, школі, іншому найближчому соціальному оточенні. Соціально-педагогічна діяльність переважно «адресна», спрямована на конкретну людину та вирішення її індивідуальних проблем шляхом вивчення особистості та навколишнього­ середовища, пошуку засобів, які допоможуть індивіду вирішити його проблему.

Соціально-педагогічна діяльність здійснюється за кількома напрямами: діяльність щодо допомоги та підтримки особистості в адаптації до умов певного соціального середовища; діяльність щодо профілактики явищ дезадаптації (соціальної, культурної, психологічної), яка включає в себе роботу з людьми девіантної поведінки та маргінальними групами; діяльність щодо реабілітації стосовно тих людей, які мають відхилення від норми в фізичному, психічному, соціальному розвитку; посередницька діяльність у взаємостосунках індивіда чи групи з середовищем, що обумовлено інтересами їхнього соціокультурного становлення та розвитку; культурно-дозвільна діяльність, спрямована на розвиток особистості шляхом залучення її до участі в гуртках, секціях, клубах і культурно-мистецьких заходах.

Головне у соціально-педагогічній діяльності — це створення для особистості прий­ маючого та підтримуючого середовища, «оздоровлення» її соціальних стосунків, «запуск» механізмів самоорганізації, саморозвитку, самозабезпечення на будь-якому рівні — від індивідуально-особистісного до групового.

Літ.: Алєксєєнко Т. Ф. Зміст і напрями соціально-педагогічної діяльності // Соціальна педагогіка: теорія і технології. Підручник. / За ред. І. Д. Звєрєвої.— К.: Центр навчальної літератури, 2006.— С. 48–59; Безпалько О. В. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в територіальній громаді: теоретико-методичні основи. Монографія.— К.: Наук. світ, 2006.— 363 с.; Бочарова В. Г. Социально-педагогическая деятельность как научная категория. Научный док­ лад.— М., 2002.— 31 с.; Селивоненко О. Г. Ценностные ориентации социально-педагогической деятельности на современном этапе развития социальной педагогики // Образование и общество.— 2001.— № 5.— С. 224–31; Социальная педагогика: Курс лекций / Под ред. М. А. Галагузовой.— М.: ВЛАДОС, 2000.— 416 с.

Безпалько О. В.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА — різновид соціально-педагогічної діяльності, який здійснюється у певній соціальній інституції та спрямований на точно визначений об’єкт впливу.

Уконтексті того, на кого спрямована діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з різними категоріями дітей, молоді, дорослих або окремими соціальними групами, а з урахуванням місця, де вона відбувається, — про соціально-педагогічну роботу в навчальному закладі, реабілітаційному центрі, притулку, громаді тощо. Про соціально-педагогічну роботу йдеться також тоді, коли фахівець працює з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб’єктсуб’єктної взаємодії. Отже, поняття «соціально-педагогічна робота» характеризує соціально-педагогічну діяльність у площині безпосередньої соціальної практики

вчітко окреслених умовах.

Упроцесі соціально-педагогічної роботи з різними цільовими групами залежно від конкретних умов реалізують профілактичні, реабілітаційні, культурно-дозвільні, просвітницькі та інші програми.

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 187 •

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю спрямована на формування особистості та підготовку її до соціального функціонування засобами освіти, виховання, психокорекційної роботи, психолого-педагогічної підтримки з урахуванням педагогічних можливостей різних агентів соціалізації. Соціально-педагогічну роботу здійснюють переважно фахівці соціальної сфери (соціальні педагоги, соціальні працівники, психологи тощо) і волонтери.

Літ.: Безпалько О. В. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в територіальній громаді: теоретико-методичні основи. Монографія.— К.: Наук. світ, 2006.— 363 с.; Звє- рєва І. Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика: Монографія.— К.: Правда Ярославичів, 1998.— 393 с.; Соціальна педагогіка. Підручник / За ред. проф. А. Й. Капської.— К.: Центр навчальної літератури, 2006.— 468 с.

Безпалько О. В.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ — має за мету здійснення посередництва між освітніми установами, сім’єю, трудовими колективами, громадськістю, організацію їх взаємодії з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків; сприяння участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно корисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей, талантів, професійному самовизначенню та соціальній адаптації учнівської молоді; залучення до культурно-освітньої, профілактичновиховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи різних установ, громадських організацій, творчих спілок, окремих громадян; вплив на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, надання потрібної консультативної психолого-педагогічної допомоги дітям і підліткам, групам соціального ризику, дітям, які потребують піклування тощо.

Професійна взаємодія соціального педагога у загальноосвітньому закладі включає його самого та тих членів педагогічного колективу, з якими він співпрацює в процесі розв’язання конкретних завдань. Коло осіб, з якими він взаємодіє, залежить від характеру об’єкта допомоги та певної проблеми. Ними є: представник адміністрації з соціальних питань; співробітники відділень освіти, інспектори; працівники відділу соціального захисту; працівники позашкільних закладів; спеціалісти; співробітники соціальних служб; робітники відділу культури та спорту.

Відповідно до концепції реформування загальноосвітньої школи Міністерство освіти та науки України ставить перед практичними психологами та соціальними педагогами (лист Міністерства освіти та науки України від 02.08.2001 р. № 1/9–272 «Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів») такі завдання:

1) Здійснювати психологічний супровід розвитку дітей та учнівської молоді: визначати психологічну готовність дітей до навчання в школі; здійснювати первинне обстеження при комплектуванні перших класів; здійснювати психологічний супровід процесу пристосування першокласників до шкільного життя; проводити профілактику дезадаптації­ учнів під час переходу з початкової до середньої школи; проводити роботу з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями; здійснювати психологічний супровід розвитку підлітків; надавати допомогу соціального педагога, психолога в професійному самовизначенні старшокласників; проводити роботу з учнями старшого шкільного віку.

188 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

2)Брати участь у виховній роботі загальноосвітнього навчального закладу: допомагати в налагодженні шкільної дисципліни; запобігати конфліктам в учнівських колективах; виявляти дітей «групи ризику» і проводити роботу з ними; допомагати вихователям у створенні стабільної ситуації розвитку дитини; проводити профілактику правопорушень серед неповнолітніх; орієнтувати учнів на здоровий спосіб життя; попереджати суїцидальну поведінки дітей і підлітків.

3)Проводити роботу з оптимізації навчально-виховного процесу: виявляти дітей, які потребують спеціального корекційного навчання; здійснювати психологічне забезпечення диференційованого навчання учнів; шукати шляхи оптимізації навчальновиховного процесу; надавати психологічної підтримки вчителям; брати участь у прий­ нятті ефективних управлінських рішень; здійснювати гуманізацію та демократизацію навчально-виховного процесу.

Перелічені види роботи практичного психолога та соціального педагога можна доповнювати пріоритетними для кожного загальноосвітнього навчального закладу напрямами, а також специфічними завданнями, виходячи з конкретних запитів педагогічного колективу: наприклад, робота з хворими дітьми, дітьми, потерпілими внаслідок аварії ЧАЕС, дітьми, які зазнали насильства, схильними до суїцидальної поведінки тощо.

Соціальний педагог у загальноосвітньому закладі надає учням і їхнім батькам такі види соціальних послуг: допомагає в адаптації дітей при вступі до школи, у переході із одного ступеня навчального закладу до іншого та при випуску з навчального закладу; попереджає конфлікти, які можуть виникнути в учнівському колективі; допомагає у вирішенні конфліктних ситуацій на ранній стадії та запобігає розвиткові складніших проблем; допомагає учням у формуванні навичок вирішення та подолання кризових станів; навчає соціальним навичкам; виступає посередником між загальноосвітнім закладом і сім’єю, допомагає батькам і вчителям зрозуміти інтереси та потреби дітей в отриманні освіти і віднайти способи їх задоволення в навчальному закладі; допомагає визначати індивідуальні навчальні програми для дітей, які цього потребують; виступає посередником між батьками та вчительським колективом, спонукає батьків до активної участі в житті навчального закладу, повідомляє адміністрації і педколективу необхідну інформацію про становище в сім’ях учнів, які потребують соціально-педагогічної підтримки; — слідкує за відвідуванням учнями навчального закладу, допомагає їм у подоланні причин, що призводять до пропусків занять; попереджає та знижує негативний вплив факторів ризику на дітей. Разом із педагогічним колективом навчального закладу соціальний педагог бере участь у педрадах, батьківських зборах та інших нарадах, що стосуються соціально-педагогічного життя навчального закладу; проводить консультації з учителями та іншими працівниками навчального закладу з різних соціальнопедагогічних проблем із метою сприяння покращенню умов життя та навчання учнів; організовує співробітництво з учителями та іншими спеціалістами школи (психолог, дефектолог, лікар) при розробці індивідуальної стратегії і тактики допомоги дезадаптованим учням; надає допомогу в оцінці та аналізі дисциплінарних порушень учнів тощо.

До посадових обов’язків соціального педагога входить також турбота про дітей, які за певних причин не відвідують школу; надання допомоги та підтримки батькам при переведенні дитини в інший навчальний заклад; захист прав дітей — представників національних меншин; виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час і вирішення питання їхньої освіти; сприяння дітям і батькам в отриманні гарантованих їм пільг; організація різноманітних благодійних акцій тощо.

Зміст і напрями соціальної / соціально-педагогічної роботи • 189 •

Основні функції соціального педагога в загальноосвітніх закладах: діагностична — вивчення та оцінювання особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу загалом, неформальних молодіжних об’єднань; спрямованого впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивних сил у мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей і підлітків; організаторська — забезпечення змістовного дозвілля дітей і підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім’ї, представників громадськості до соціальнопедагогічного процесу загальноосвітнього закладу; консультативна — надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога; захисна — забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо); прогностична — прогнозування на основі спостережень і досліджень посилення негативних або позитивних сторін соціальної ситуації, що впливають на розвиток особистості чи групи; прогнозування та програмування процесу соціального розвитку мікрорайону та конкретного мікросоціуму, діяльності тих інститутів, які беруть участь у соціальному формуванні особистості; попереджувальнопрофілактична та соціально-терапевтична — передбачення та приведення до дії механізмів запобігання і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічномуплані; організація соціотерапевтичної допомоги, забезпечення захисту прав учня в суспільстві, допомога підліткам і молоді в період соціального професійного визначення. Специфіка функцій соціального педагога потребує безперер­ вного самовдосконалення, широкої поінформованості, обізнаності, ерудиції, глибоких спеціальних знань.

Враховуючи специфічний характер соціально-педагогічної діяльності, режим роботи соціального педагога є варіативним і гнучким. Графік роботи соціального педагога затверджується керівником загальноосвітнього навчального закладу. В інструктивнометодичних листах, які регламентують діяльність соціального педагога, наводиться такий орієнтовний перелік документації: тексти нормативних документів щодо соціально-педагогічної роботи, законів і підзаконних актів щодо захисту прав дітей; посадова інструкція; перспективні плани роботи на півріччя; графік консультацій; програми по окремих напрямках соціально-педагогічної роботи, які реалізує спеціаліст у школі; документація по роботі з дітьми, які скоїли правопорушення; документація щодо питань опіки та піклування учнів школи; журнал реєстрації звернень учнів, батьків, педагогів із зазначеними видами наданої їм допомоги; соціальні паспорти кожного класу; результати соціального інспектування неблагополучних сімей; звіти про роботу з проблемними сім’ями учнів; методичні матеріали для різних напрямів соціальнопедагогічної роботи.

Літ.: Мардахаев Л. В. Методика и технология работы социального педагога / Л. В. Мардахаев.— М.: Союз, 1999.— 154 с.; Методика и технологии работы социального педагога: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений [Б. Н. Алмазов, М. А. Беляева, Н. Н. Бессонова и др.]; Под ред. М. А. Галагузовой, Л. В. Мардахаева.— М.: Издательский центр «Академия», 2002.— 192 с.; Мудрик А. В. Социальная педагогика / А. В. Мудрик.— М.: АСАDЕМІА, 1999.— 183 с.; Соціальна педагогіка: [Підручник] / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої.— К.: Центр навчальної літератури, 2006.— 316 с.; Шульга В. В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі: [Метод. реком.] / В. В. Шульга.— К.: Ніка-Центр, 2004.— 124 с.

Веретенко Т. Г.

• 190 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

СУБ’ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ / СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ — це органи державної влади, державні соціальні інститути, установи та служби, неурядові організації, фізичні особи (соціальні педагоги та працівники, інші фахівці), що реалізують соціальну політику, сприяють нормалізації соціально-психологічних взаємостосунків, розвитку самостійності членів суспільства, беруть участь у соціальному вихованні та виконують ті чи інші завдання, забезпечуючи сприятливі умови для соціалізації особистості. Кожен із фахівців, який здійснює соціально-педагогічну роботу з клієнтами та об’єктами, належить до певного соціально-виховного інституту чи соціальної служби, які спеціалізуються з надання того чи іншого виду допомоги, організовуючи свою діяльність на основі законів і законодавчих актів, визнаних державою.

Суб’єктів соціально-педагогічної роботи, залежно від їхніх функцій, можна розділити на кілька груп:

1) Організації, установи, соціальні інститути суспільства:

держава зі своїми структурами у вигляді законодавчої, виконавчої та судової влади різного рівня; у цій структурі особливу роль відіграють Міністерства освіти та науки, у справах сім’ї та молоді, праці та соціальної політики, Державна соціальна служба для сім’ї, дітей і молоді, а також виконавчі органи управління соціальною та соціальновиховною роботою на регіональному рівні (органи соціального захисту, управління (відділи) освіти та науки, у справах сім’ї та молоді), міст, місцевих адміністрацій, які працюють під юрисдикцією держави;

соціальні служби та заклади соціального спрямування різної відомчої підпорядкованості: центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді зі спеціалізованими формуваннями, як-от служби соціальної підтримки сім’ї, по роботі зі споживачами ін’єкційних наркотиків, «Телефону Довіри», школи волонтерів тощо; служби у справах неповнолітніх органів місцевої виконавчої влади; центри соціальної роботи та практичної психології, територіальні центри соціального обслуговування різних категорій населення; соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри соціально-психологічної реабілітації для дітей і молоді з функціональними обмеженнями; соціальні притулки для дітей і підлітків; соціальні гуртожитки; центри соціально-психологічної допомоги неповнолітнім, які опинилися в складних життєвих обставинах; соціальні центри матері та дитини; центри екстреної психологічної допомоги по телефону, дружні клініки для молоді, центри для ВІЛ-інфікованих дітей і молоді тощо;

соціально-виховні інститути: дошкільні заклади, загальноосвітні школи, професійнотехнічні навчальні заклади, школи-інтернати, спеціалізовані школи-інтернати для дітей із різними видами захворювань і дітей, які відчувають складності в навчанні, заклади державної системи опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі оздоровчі табори, навчально-реабілітаційні центри; вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації, позашкільні заклади, клуби за місцем проживання тощо;

заклади й установи соціально-педагогічної корекції, реабілітації та профілактики правопорушень: виправно-виховні колонії для неповнолітніх, спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

2) Неприбуткові та неурядові організації та об’єднання: благодійні фонди, спілки та товариства, громадські організації соціального спрямування всеукраїнського, регіонального та місцевого рівнів, у т.  ч. волонтерські організації, Дитячий Фонд України,

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]