
- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Донецьк
- •2013 Удк 35/354:338.24 ббк 65.050я73
- •Удк 35/354:338.24 ббк 65.050я73
- •1 Дидактичні засади викладання
- •Заочна форма навчання (за інтегрованим навчальним планом)
- •1.2 Ідентифікація навчальної дисципліни «державне та регіональне управління»
- •1. Ідентифікація навчальної дисципліни.
- •2. Опис. Змістові модулі.
- •3. Рівень.
- •4. Навчальна дисципліна “Державне та регіональне управління” є нормативною.
- •5. Викладацький склад:
- •7. Форми та методи навчання:
- •Тематичний план навчальної дисципліни
- •2 Навчально-методичні рекомендації щодо вивчення змістових модулів і тем навчальної дисципліни «державне та регіональне управління»
- •Тема 1 основи теорії державного управління
- •1.2 Системні аспекти державного управління
- •1.3 Основні теорії та школи державного управління
- •1.4 Методологія, закони та принципи державного управління
- •1.5 Мета, завдання, зміст навчальної дисципліни «Державне та регіональне управління»
- •Тема 1. Основи теорії державного управління.
- •2.2 Державна влада як складова державно-владного механізму
- •2.3 Цілі державного управління
- •2.4 Функціональна структура державного управління
- •2.5 Сутність і систематизація методів державного управління
- •2.6 Організаційна структура державного управління
- •2.7 Світовий досвід державного управління
- •Тема 3 державне управління в окремих сферах суспільного розвитку
- •Організаційно-правові засади управління промисловістю.
- •Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом.
- •Організаційно-правові засади управління торгівлею.
- •Організаційно-правові засади управління зовнішньоекономічною діяльністю.
- •3.2 Державне управління в соціально-культурній сфері
- •Організаційно-правові засади управління освітою.
- •Організація державного управління наукою.
- •Організаційно-правові засади управління охороною здоров'я населення.
- •Організаційно-правові засади управління культурою.
- •Організаційно-правові засади управління фізичною культурою, спортом і туризмом.
- •Засади й принципи державної молодіжної політики.
- •Управління в сфері соціального захисту населення.
- •3.3 Управління адміністративно-політичною діяльністю
- •Організаційно-правові засади управління обороною.
- •Організаційно-правові засади управління національною безпекою.
- •Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами.
- •Організаційно-правові засади управління закордонними справами.
- •Організаційно-правові засади управління юстицією.
- •Тема 4 роль різних гілок влади у процесі державного управління
- •4.1 Конституція України про гілки влади в Україні
- •4.2 Верховна Рада та державне управління
- •4.3 Інститут Президента та державне управління
- •Тема 5 державне управління на регіональному рівні
- •5.1 Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка
- •5.2 Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління
- •5.3 Регіональне управління та місцеве самоврядування
- •5.4 Фактори регіонального розвитку
- •5.5 Фінансово-економічний механізм регіонального управління
- •Тема 6 система органів державної влади в україні: конституційні основи їх функціонування, роль в управлінні
- •6.1 Єдина система органів виконавчої влади
- •6.2 Управлінські зв'язки в системі органів виконавчої влади
- •Тема 7 центральні органи виконавчої влади в україні
- •7.1 Кабінет Міністрів України: структура і компетенція
- •7.2 Міністерства України та їх повноваження
- •7.3 Державні служби (державні комітети) України. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом
- •Тема 8 регіональні органи державного управління
- •8.1 Територіальні органи центральних органів виконавчої влади: права, компетенція, функції
- •8.2 Основні завдання, правовий статус, компетенція місцевих державних адміністрацій
- •8.3 Повноваження місцевих державних адміністрацій. Відносини місцевих державних адміністрацій у системі вертикальних та горизонтальних зв'язків
- •8.4 Управління факультативними територіальними одиницями
- •Тема 9 місцеве самоврядування та його особлива роль у державному управлінні
- •9.1 Правовий статус органів місцевого самоврядування в системі державного управління
- •9.2 Система місцевого самоврядування в Україні
- •9.3 Громадянин в державному управлінні
- •Тема 10 внутрішня організація та управління органу державної влади
- •10.1 Орган державної влади як об'єкт організації
- •10.2 Організаційна структура органу державної влади: сутність і види
- •10.3 Менеджмент органу державної влади
- •10.5 Інформаційне та комунікаційне забезпечення, зв'язки з громадськістю в системі управлінської діяльності органу державної влади
- •10.6 Лідерство в державному управлінні
- •10.7 Законність та відповідальність у державному управлінні
- •Тема 11 державна служба в україні
- •До державних службовців належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті й мають відповідні службові повноваження.
- •Відповідальність державних службовців. Особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
- •11.3 Формування та реалізація державно-службових відносин
- •11.4 Культура та етика державного службовця
- •11.5 Бюрократія і бюрократизм у державному управлінні
- •Тема 12 ефективність державного управління.
- •12.1 Соціальна ефективність державного управління
- •12.2 Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади
- •12.3 Поняття та види контролю в державному управлінні
- •12.4 Контроль, інституціалізований за гілками державної влади
- •12.5 Громадський контроль
- •Тема 13 відносини органів публічної влади в системі управління
- •13.1 Відносини центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій з підприємствами, установами та організаціями
- •13.2 Роль органів місцевого самоврядування в окремих сферах суспільного розвитку Місцеве самоврядування й промисловість.
- •Місцеве самоврядування й торгівля.
- •Місцеве самоврядування й охорона здоров'я населення.
- •Місцеве самоврядування й культура.
- •Місцеве самоврядування й фізична культура, спорт і туризм.
- •Місцеве самоврядування й соціальний захист населення.
- •13.3 Звернення громадян як засіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні
- •13.4 Публічність (комунікативність) процесу прийняття рішень у державному управлінні
- •Тема 14 розвиток системи державного та регіонального управління
- •14.1 Реформування органів державної влади в процесі конституційної реформи в Україні
- •14.3 Концептуальні засади реформування місцевих органів влади та напрями регіональної політики
- •Список джерел, що рекомендуються
- •Для вивчення навчальної дисципліни
- •«Державне та регіональне управління» в умовах ects
- •І. Основна література
- •Іі. Нормативні матеріали монмс України і ДонНует імені Михайла Туган-Барановського
1.4 Методологія, закони та принципи державного управління
Державне управління як наука і мистецтво. До складу науки державного управління входять дві взаємопов'язані частини: теорія управління і мистецтво управління. Якщо теорія управління орієнтована, в основному, на відображення раціонального аспекту реальних систем управління, їх загальних закономірностей і моделей, то мистецтво управління визначається навичками, інтуїцією, здібностями людей, їх умінням творчо застосовувати управлінську науку в практиці з урахуванням конкретних особливостей функціонування об'єкта і суб'єкта державного управління.
Методологія державного управління.
Об'єктом дослідження науки державного управління є діяльність органів виконавчої влади.
Предметом науки державного управління є організація, форми і закономірності функціонування системи органів виконавчої влади.
Виходячи з об'єкта і предмета, основними напрямами досліджень науки державного управління визначають такі:
а) теорія та історія державного управління;
б) державна служба;
в) механізми державного управління.
Державне управління як наука і як навчальна дисципліна має свої особливості. Як галузь науки - охоплює теоретичні дослідження проблем організації, становлення й розвитку державного управління, зокрема побудови й оптимального функціонування системи органів виконавчої влади. Як навчальна дисципліна - дає своїм слухачам знання принципів, функцій, методів і прийомів управління, організації державного апарату і державної служби, форм управлінської діяльності, державно-управлінських відносин.
Науковий метод - це спосіб, підхід, інструмент, прийом, яким користується певна наука для дослідження закономірностей, що становлять її предмет.
В управлінській науці вирізняють три групи найважливіших методів дослідження:
загальні методи дослідження явищ і процесів управління;
логічні методи пізнання;
емпіричні методи дослідження.
До загальних методів належать:
традиційний метод - дає можливість класифікувати функції державного управління;
інституційний підхід - дає можливість дослідити взаємозалежність і взаємозв'язок між змінами інституційних структур апарату державного управління і змістом державної політики;
соціологічний підхід - дає можливість досліджувати апарат державного управління з точки зору його ефективності і продуктивності;
комплексний підхід - дає можливість вийти за межі суто адміністративно-управлінської сфери і застосувати методи інших суспільно-гуманітарних наук та наукових знань - політології, юридичної науки, менеджменту, історії, соціології, філософії, психології тощо;
історичний підхід - дає можливість установити переваги та недоліки існуючої сьогодні в Україні структурно-функціональної моделі виконавчої влади, стан її співвідношення та взаємодії з іншими гілками державної влади та окреслити підходи щодо її вдосконалення та оптимізації;
культурологічний підхід - дає можливість установити залежність управлінської поведінки суб'єктів державного управління від рівня культури суспільства;
біхевіористський підхід - фокусує увагу на людському факторі, взаємозв'язках та співпраці державних службовців.
Другу групу становлять логічні методи пізнання:
системний підхід - дає можливість розгляду державно-управлінських явищ у сукупності соціальних зв'язків, виявлення цілого та його частин, вивчити окремі складові апарату державного управління у загальній системі організації державної влади;
функціональний підхід - фіксуючи увагу на специфіці змісту управлінської діяльності, є підставою виявлення об'єктивно необхідних на відповідному етапі державотворення функцій державного управління, пошуку оптимальних варіантів їх розподілу в апараті державного управління;
метод структурного аналізу - зважаючи на те, що виконавча влада реалізується через відповідну структуру - систему органів, сприяє розробці науково обґрунтованої методології визначення функцій апарату державного управління;
структурно-функціональний - дає можливість запропонувати практичні заходи щодо оптимізації відповідності між структурою і функціями кожного окремого суб'єкта державного управління (органу виконавчої влади);
метод аналізу і синтезу - сприяє узагальненню основних понять, принципів, категорій науки, дає можливість побудувати об'ємну модель системи органів виконавчої влади;
метод порівняльного аналізу - дозволяє вести пошук оптимальної системи виконавчої влади та апробовувати зарубіжні механізми, що успішно застосовувалися, для вирішення тих чи інших управлінських проблем у вітчизняному державотворенні;
ситуаційний метод - сприяє розробленню науково обґрунтованої методології оптимізації державного управління.
До логічних методів також віднесені інші теоретичні прийоми - індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагальнення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та інші.
До третьої групи належать методи емпіричних досліджень:
аналіз наукових праць з проблематики публічної адміністрації українських, зарубіжних і радянських учених;
аналіз документальної бази (законів, нормативно-правових актів, управлінських документів, статистичних даних тощо);
аналіз та узагальнення практичної діяльності публічної адміністрації у контексті переходу до нової парадигми місії публічної влади.
Закони державного управління - відображають найбільш істотні, загальні та стійкі відносини залежності в суспільстві через констатацію об'єктивних, необхідних, повторюваних зв'язків між процесами і явищами, які випливають з їх сутності та зумовлюють їхній розвиток.
Закон єдності системи державного управління (закон синергії) - полягає у виникненні в системі нових інтегративних якостей, не властивих складовим, що утворюють цю систему.
Закон пропорційності - проявляється у необхідності забезпечення співвідношення між керуючою та керованою підсистемами усередині їх, а також між ними з метою забезпечення найефективнішого їх функціонування.
Закон необхідної різноманітності - стверджує, що для створення управлінської системи, спроможної на розв'язання проблеми з певним рівнем різноманітності, необхідно забезпечити цю систему ще більшим рівнем різноманітності.
Закон спеціалізації - передбачає, що управління сучасними суспільними справами призводить до розмежування його функцій, до специфічного їх виявлення в конкретних умовах, на різних рівнях, різних напрямах.
Закон ієрархічності - логічна модель розвитку організації набуває такого вигляду: місія цілі управлінські функції структура.
Закон інтеграції - інтегруючими факторами виступають цілі, завдання та інтереси суспільства, що вимагають підтримки нормальної життєдіяльності і розвитку складної соціальної системи у відповідності з перманентними змінами і викликами внутрішнього та зовнішнього середовища.
Закон домінування глобальної мети - суттю якого є підтримка цілісності підсистем державного управління (економічної, політичної, організаційної, соціальної, технічної, гуманітарної) через наявність мети (місії) системи, що має домінувати над цілями кожної з підсистем.
Закон доктринальності - полягає у розробці та реалізації доктрини - теоретичної основи загальних вихідних положень державної політики, що у процесі державного управління дає можливість здійснювати системний характер управлінського впливу.
Закон економності - характеризує ефективність управління, зокрема досягнення поставленої цілі з урахуванням найменших часових втрат, а також матеріальних, людських і фінансових ресурсів.
Закон пріоритету соціальних цілей - означає, що ні виробництво, ні політика, ні економіка не є метою розвитку суспільства та умовою підтримки рівноваги і розвитку, а постійне підвищення якості життя його членів, їх благополуччя, безперервне вдосконалення умов життя.
Закон суб'єктивності - маючи об'єктивно-суб'єктивну природу, державне управління значною мірою є суб'єктивною діяльністю різних суб'єктів (органу виконавчої влади, керівника цього органу, державного службовця), котра виражається через управлінську культуру, специфіку традицій та історичного досвіду, інтересів, потреб, позицій тієї чи іншої посадової особи.
Закон історичності - полягає у необхідності врахування історичних особливостей розвитку системи виконавчої влади в умовах реформування публічної адміністрації.
Принципи державного управління — це закономірності, відносини, взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила.
Серед загальних принципів державного управління можна виділити такі:
Законність - означає, що право має домінувати над владою, зокрема над діяльністю органів виконавчої влади, унеможливлювати свавілля з боку чиновників, створювати умови для широкого громадського контролю за їх діяльністю.
Правова впорядкованість - зумовлює необхідність головним чином законодавчого визначення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління.
Об'єктивність - зумовлює необхідність врахування у всіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей суспільних сил.
Демократизм - передбачає формування такої системи управління, яка базувалася б на демократичних засадах її здійснення в інтересах усіх або переважної більшості громадян, можливості їх максимального залучення до обговорення важливих державно-управлінських рішень, відкритості інформації, рівного доступу громадян до державної служби.
Публічність (відкритість) - передбачає доступність державного управління для громадян; відкритість функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.
Поділ влади - процеси формування та закріплення загальної волі у законах, виконання законів та безпосереднього управління, контролю за законами і розв'язання конфліктів при їх застосуванні розділені, розмежовані між гілками влади, а отже, скоординовані за допомогою взаємного стримування та противаг.
Єдиноначальність і колегіальність - означає розумне поєднання в управлінській діяльності методів одноосібного керівництва призначеним або обраним керівником, який наділяється значною службовою компетенцією і несе персональну відповідальність за результати роботи державного органу, та широкої колегії - групи осіб, які мають рівні права і обов'язки або дорадчі права з питань, що належать до компетенції органу виконавчої влади.
Централізація і децентралізація - апарат державного управління повинен бути побудованим на засадах розумного співвідношення концентрації влади і її децентралізації, оскільки порушення такого балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків.
Плановість - полягає в обов'язковому плануванні діяльності будь-якого органу та його структурного підрозділу, у створенні планів соціально-економічного і культурного розвитку окремих населених пунктів, територій, регіонів, галузей народного господарства, проектуванні та реалізації програм вирішення тих чи інших проблем.
Ефективність - головним критерієм ефективності сучасного державного управління є якнайповніша відповідність управлінської діяльності інтересам суспільства, якісне та своєчасне надання громадянам управлінських послуг, забезпечення прав і свобод громадян, їх практичної реалізації.