Тема 1 основи теорії державного управління

1. Державне управління: сутність, зміст та специфіка.

2. Системні аспекти державного управління.

3. Еволюція науки державного управління. Основні теорії та школи державного управління.

4. Методологія, закони та принципи державного управління.

5. Мета, завдання, зміст навчальної дисципліни «Державне та регіональне управління».

1. Державне управління: сутність, зміст та специфіка.

Управління — це цілеспрямований вплив, необ­хідний для узгодженої спільної діяльності людей.

Розвиток суспільства відбувається під впливом соціального управління.

Соціальне управління — це цілеспрямований вплив на су­спільство для його впорядкування, збереження, удосконален­ня та розвитку. Воно складається з двох типів: саморегулюван­ня суспільства і державного управління.

Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб'єктів управління, розмежовують державне управління (суб'єкт управлінського впливу — держава), суспільне управління (суб'єкт управлінського впливу — суспільство та його структу­ри), менеджмент (суб'єкт управлінського діяння — підприє­мець, власник).

«Державне управління» за змістом відрізняється від «менеджменту». Управління в бізнесі, зосереджуючись у сфері підприємницької діяльності, спрямоване на отримання прибутку, тоді як державне управління - на вирішення завдань, пов'язаних із забез­печенням потреб усього суспільства. Тобто, менеджмент і державне управління є різними формами соціально-економічного управління, які не можна ототожнювати. Водночас існує багато спільного у змісті форм цих двох видів управління. Більшість ефективних і дійових управлінських методів, технологій, способів, інструментів народилися та пройшли апро­бацію саме у бізнесі і лише згодом інтегрувалися в сферу урядового (державного) управління.

Сьогодні у вітчизняній літературі все частіше застосовуються понят­тя «публічна влада», «публічне управління», що відповідає сучасним тен­денціям і практиці функціонування інститутів демократичного суспільства.

Публічна влада, втілюючись у формі державної і муніципальної влади, здійснюється системою органів, яка має відповідну назву «органи публічної влади». Зазначене поняття охоплює як сукупність державних органів усіх гілок влади, так і органів влади Автономної Республіки Крим та систему органів місцевого самоврядування (рисунок 1.1).

У сучасних умовах виокремлюють поняття "публічне управ­ління". Воно зорієнтоване на реалізацію публічних (загальних) інтересів і включає такі складові, як державне управління (суб'єктом є органи державної влади), муніципальне управління (суб'єктом є виконавчі і представницькі органи місцевого самоврядування) і громадське управління (суб'єктом є громадські інституції).

Рисунок 1.1 - Система публічної влади

На сучасному етапі розвитку управлінської науки існують різ­ні підходи до розуміння поняття «державного управління». Серед їх різно­маніття виділимо основні:

• державне управління як уся діяльність держави в цілому;

• державне управління як одна з головних функцій держави в цілому;

• державне управління як позаполітичне підґрунтя діяль­ності виконавчих органів або ж неполітизованої частини апарату іншої гілки державної влади, а також управління державними та напівдержавними організаціями;

• державне управління як діяльність виконавчої влади в цілому.

Враховуючи, що державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридич­но визнаних цілей, можна запропонувати такі його ознаки:

• державне управління — це соціальне, політичне явище, вид суспільної діяльності, пов'язаної зі здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законо­давчу, виконавчу та судову;

• державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси цілевизначення (здійснюється політичною системою), цілепокладання та цілездійснення (здійснюються відповідно законодавчою та виконавчою гілками влади). Державне управління має політичний та адміністра­тивний аспекти;

• державне управління — це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в ціло­му або на окремі її ланки з метою реалізації державної політики, виробленої полі­тичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах оптимального функціонування та розвитку держави;

• цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави;

• цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави;

• органи державної влади як суб'єкти державного управлін­ня діють у межах компетенції, визначеної для них у відповід­них нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями;

• виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи міс­цевого самоврядування в межах делегованих повноважень;

• державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави.

Наведені ознаки дають змогу запропонувати таке визначен­ня категорії "державне управління": державне управління — цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив дер­жави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досяг­нення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та за­конодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Основними специфічними рисами державного управління є такі:

по-перше, державне управління завжди є певною органі­зуючою діяльністю, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини;

по-друге, необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб'єкта управління;

по-третє, тип відносин, які виникають між суб'єктом та об'єктами державного управління, є завжди державно-владним;

по-четверте, організуюча діяльність державно-владного типу полягає у виконанні та розпорядництві щодо вимог за­конів, тобто є підзаконною;

по-п'яте, державне управління здійснюється у правово­му полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього настає юридична відповідальність;

по-шосте, жоден орган державної влади не визначає са­мостійно основні цілі свого існування і діяльності. Ці цілі встановлюються для органу "зовні", зазвичай правовими при­писами, виданими органами вищого організаційно-правового статусу;

по-сьоме, специфіку діяльності органів державної влади становить можливість забезпечити підлеглість шляхом засто­сування державного примусу;

по-восьме, державному управлінню притаманна органі­заційна єдність за одночасного охоплення великої кількості спеціальних проблем;

по-дев'яте, "продукція" органу державної влади має особливий характер, що зумовлює складність визначення про­дуктивності та ефективності його роботи;

по-десяте, державні процеси вимагають прозорості та більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають іс­тотніше втручання й увагу з боку громадськості.

Можна виокремити такі характеристики держав­ного управління:

1) виконавчо-розпорядчий характер - головною метою діяльності виконавчих структур є організація виконання зако­нодавчих актів, прийнятих парламентом, та актів глави держави. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загально­обов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених припи­сів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням;

2) підзаконність державного управління - розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави;

3) масштабність державного управління - означає, що державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою у державі. Вона поширюється на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління,

та універсальність державного управління - реалізується через діяль­ність органів виконавчої влади, котра немож­лива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі без винятку сфери суспільного життя та здійс­нюється на всіх рівнях управління;

4) ієрархічність - система органів виконавчої влади по­будована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим;

5) організуючий характер державного управління - виражається через його управлінський вплив, що виникає у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.

Ефективна реалізація державно-управлінських механізмів забезпечується за умови формування сучасної парадигми дер­жавного управління з чітко окресленими і зрозумілими для всіх інституцій суспільної системи її вихідними принципами:

• розширення участі громадськості у формуванні страте­гічних ініціатив, її прагнення бути активним учасником соціально-політичного процесу;

• відкритість інституцій влади, що доповнюється широким обговоренням концептуальних засад і вектора розвитку;

• ствердження інтелектуального діалогу з опозицією та не­залежними експертами як засобу отримання відповідей на складні політичні питання;

• не лише проголошення, але й послідовна реалізація та­ких пріоритетних економічних, соціальних, гуманітарних цін­ностей, як благополуччя, розвиток через самоствердження кожної людини;

• принципове збільшення ролі наукового обґрунтування здійснюваних на рівні держави управлінських рішень тощо.