2.2 Державна влада як складова державно-владного механізму

Державна влада - це інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реа­лізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві.

Муніципальна влада - це різновид публічної влади, що функціонує у межах адміністративно-територіальної одиниці, реалі­зується від імені територіальної громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, котрі наділені законом відпо­відними повноваженнями і ресурсами, з метою вирішення питань місцевого значення, з огляду на інтереси населення, на підставі законів та власної фінансово-економічної бази.

Політичне управління - це процес узгодження інтересів і устано­вок держави з інтересами громадянського суспільства, різних соціаль­них верств, прошарків і груп, суспільних об'єднань і організацій на основі пізнання та використання об'єктивних потреб розвитку соціуму.

Для політичного управління характерна численність об'єктів, які утво­рюють такі основні види:

• партійне управління: суб'єкт - політичні партії;

• парламентське управ­ління: суб'єкт - законодавчий орган держави;

• державне управління: суб'єкт - система органів виконавчої влади;

• муніципальне управління: суб'єкт - територіальні громади;

• громадське управління: суб'єкт - недер­жавний сектор.

Відповідно, державне управління - це політична функція, що реа­лізується через владно-організуючу діяльність, яка узгоджує спіль­ну працю і побут людей з метою досягнення поставлених загально­суспільних цілей та завдань.

Ефективність функціонування державно-владного механізму прямо залежить від політичного режиму. Політич­ний режим є сукупністю способів, засобів і методів практич­ного здійснення правлячими колами, головним чином вищи­ми посадовими особами, державної владної волі.

Основні види політичних режимів:

1) Демократія — форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джере­лом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свобо­ди людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства. Демократизація розглядається як процес, під час якого суспільство, держава, їх структури та інститути вироб­ляють у собі або залучають ззовні демократичні форми, удоско­налюють механізми врахування інтересів людини, її знань, досвіду у процесах управління з метою оптимізації управлін­ських рішень і кращого використання резервів суспільства.

Розрізняють дві основні форми демократії:

1.1) Пряма (ідентитарна) де­мократія - передбачає постійну участь усіх грома­дян у розробці рішень, відсутність відмінностей між державою і суспільством; її формами в державному управлінні, які дають змогу народу прямо виявляти свої інтереси і волю є: загальнодержав­ні і місцеві (локальні) референдуми, вільні вибори й обговорен­ня, на низовому соціологічному рівні — загальні збори грома­дян, конференції і з'їзди їх представників (у рамках місцевого самоврядування).

1.2) Опосередкована (репрезентарна, представницька) де­мократія - розглядається як найбільш оп­тимальна форма демократичної організації влади та суспіль­ства, для неї характерні: суверенітет народу, представниц­тво, верховенство закону, поділ влади, політичний, економіч­ний та ідейний плюралізм, гласність.

2) Авторитаризм - є протилежністю демократичного режиму, містить різні види автократії (самоуправства, самодер­жавства), тоталітарних режимів, диктатур режимів особистої влади і деспотичних правлінь. Авторитарне керівництво су­спільством означає концентрацію політичної влади на вершині державної ієрархії в руках однієї людини або вузької групи найбільш впливових у суспільстві осіб.

2.1) Тоталітарний режим — це, як правило, сильна автократія, що ґрунтується на харизматичному лідерстві і претендує на керівництво всіма сферами життя суспільства та окремих гро­мадян з метою здійснення певної вищої місії нації або народу. Тоталітаризм має яскраво виражений репресивний характер.