Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом.

Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликано забезпечувати суспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку.

Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України здійснює державну політику в галузі ветеринарної медицини, охороняє довкілля.

Організаційно-правові засади управління торгівлею.

Сфера управління торгівлею охоплює декілька напрямів діяльності — зовнішньоекономічний, торговельний, побутового обслуговування населення.

Систему органів у сфері управління торгівлею складають: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Головне управління економіки обласної державної адміністрації, управління економіки районної державної адміністрації, Головне управління економіки Київської міської державної адміністрації, управління економіки Севастопольської міської державної адміністрації та управління економіки районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

Організаційно-правові засади управління зовнішньоекономічною діяльністю.

З метою забезпечення всебічного розвитку на взаємовигідній основі економічних відносин з іншими державами в Україні здійснюють правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки й техніки, економічні зв'язки в сфері будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різних послуг.

Спеціальним галузевим органом управління цією сферою діяльності є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Свою роботу воно будує, керуючись вимогами законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

3.2 Державне управління в соціально-культурній сфері

Соціально-культурне будівництво можна охарактеризувати як діяльність щодо збереження й зміцнення здоров'я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання й виховання, підготовки й перепідготовки кадрів для народного господарства тощо.

Можна визначити такий зміст державного керівництва соціально-культурним будівництвом в Україні:

• правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів;

• створення системи центральних та місцевих органів управління конкретними галузями соціально-культурного будівництва;

• вжиття організаційних та інших заходів щодо вдосконалення структури та поліпшення організації, підвищення ефективності роботи;

• розгляд Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів найважливіших питань щодо соціально-культурного будівництва, визначення пріоритетів державної політики в цій сфері;

• створення системи соціальних гарантій та захисту прав громадян;

• здійснення фінансування й матеріально-технічного забезпечення соціально-культурної сфери;

• створення достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ;

• утворення спеціальних фондів.

Для управління в сфері соціально-культурного будівництва властиве поєднання як органів державного управління, так і органів громадського самоврядування. З чітким законодавчим розподілом повноважень, відповідальності, фінансово-економічної бази між загальнодержавним, територіальним і місцевими рівнями управління центр ваги управління соціально-культурною сферою має бути перенесений на рівень регіонів.