10.2 Організаційна структура органу державної влади: сутність і види

Організаційна структура державного органу — це сукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб та ін.) та взаємозв'язок між цими структурними елементами.

Ланка управління — це самостійний елемент структури управління, який виконує одну чи декілька функцій управлін­ня, наприклад відділ або окремий державний службовець в органі державної влади.

Рівень управління — це послідовність підпорядкування од­них ланок управління іншим, знизу догори.

Важливим елементом структури органу державної влади є внутрішні зв'язки. Прийнято вирізняти верти­кальні та горизонтальні зв'язки.

В основі вертикальних зв'язків лежать відносини детер­мінації, тобто підпорядкованості. Вертикальні зв'язки встановлюються між керівниками та їх підлеглими.

Горизонтальні зв'язки базуються на відносинах інтердепенції (взаємозв'язку, взаємозалежності) або констеляції (опосе­редкованої залежності) та встановлюються між рівноправними керівниками і структурними підрозділами, які взаємодіють у процесі управлінської діяльності.

Залежно від типів зв'язків між елементами розрізняють лі­нійну, функціональну та лінійно-функціональну структури ор­гану.

Лінійна структура органу державної влади (рисунок 10.1) ство­рюється на основі побудови апарату управління тільки із взаємопідлеглих елементів, у вигляді ієрархічної драбини.

В — виконавці підрозділу

Рисунок 10.1 - Лінійна структура державного органу

Лінійна структура державного органу формується за при­нципом єдиноначальності. Лінійна структура є логічно найбільш стрункою та формаль­но вираженою, але разом з тим найменш гнучкою. Вона чітко функціонує при стабільних завданнях, виконанні операцій, що повторюються, але важко пристосовується до нових цілей. Го­ловний недолік лінійної структури — слабка координація ла­нок, підлеглих одному керівникові, а також те, що керівник повинен бути компетентним в усіх питаннях роботи підлеглих йому ланок.

Функціональна структура державного органу (рисунок 10.2) бу­дується на основі поділу управлінської праці. Кожна ланка цієї системи управління здійснює визначену функцію. Керівні вказівки стають більш кваліфікованими, але порушується принцип єдності розпорядництва, оскільки нижчестоящі ланки не знають, чиї розпорядження виконувати в першу чергу, а також, як їх узгоджувати між собою.

На практиці найбільшого поширення набула організаційна структура, яка має назву лінійно-функціональна (або лінійно-штабна), що є поєднанням лінійного та функціонального управління (рисунок. 10.3).

В — виконавці підрозділу

Рисунок 10.2 - Функціональна структура органу державної влади

Лінійно-функціональна структура забезпечує новий поділ праці, за якого лінійні ланки управління покликані приймати рішення та розпоряджатися, а функціональні — консультува­ти, інформувати, планувати, тобто збирати інформацію, що може допомогти лінійному керівникові при прийнятті рішень.

В— виконавці основних (операційних) підрозділів;

Ф — керівники або виконавці функціональних підрозділів

Рисунок 10.3 - Лінійно-функціональна структура органу державної влади

Лінійно-функціональні структури особливо ефек­тивні для організацій, які функціонують у стабільному ре­жимі, рівномірно розвиваються, не відчувають значних впливів навколишнього середовища.

З розвитком організацій, більшою залежністю їх від навко­лишнього середовища та необхідністю адаптування до змін ви­никли нові види організаційних структур, серед яких найбіль­ше поширені програмно-цільові, матричні та дивізіональні.

Основу програмно-цільової структури становить спеціаль­ний орган (підрозділ), призначений для формування, коор­динування та регулювання усіх горизонтальних зв'язків, які належать до даної програми (рисунок 10.4).

вертикальні зв'язки;

горизонтальні зв'язки

Рисунок 10.4 - Схема зв'язків при програмно-цільовій структурі державного органу

Відповідно до повноважень та відповідальності, якими наді­лено керівника програми, розрізнюють такі основні органі­заційні варіанти побудови програмно-цільових структур: ко­ординаційну; проектну, або продуктову; змішану.

При програмно-цільовій структурі координаційного типу керівники програми практично не наділяються правами прийнят­тя рішень і несуть лише часткову відповідальність за виконання певної складової програми. Ця система досить ефективна в умовах великої кількості програм.

При проектній, або продуктовій, структурі на керівника програми покладається вся відповідальність за якість і термі­ни виконання робіт. Її застосування доцільне, коли ор­ганізація виконує обмежену кількість складних програм.

При змішаному варіанті організації програмно-цільової структури на керівника програми покладається вся повнота функціонального керівництва.

За матричної схеми організаційної структури виконавець має двох або більше керівників, яким він підлеглий. Викона­вець (за програмою або проектом) знаходиться в точці перетину міжфункціональних зв'язків, які регулюються як керівником програми, так і лінійними керівниками (рисунок 10.5).

Ключовими фігурами при управлінні організація­ми з дивізіональною структурою стають не керівники функ­ціональних підрозділів, а менеджери. При цьому здійснюється структуризація організації за критеріями продуктової, спожи­вацької, регіональної спеціалізації.

Умовні позначення:

К — лінійний керівник;

Ф_1; Ф₂ — функціональні ланки (керівники);

РП₁, РП₂ — керівники проектів;

Іф₁П₁, ..., Іф₂П₂ — групи функціональних працівників, що оперативно підлеглі керівникові проекту (РП₁, РП₂) при мето­дичному керівництві функціональної служби (Ф₁, Ф₂)

Рисунок 10.5 - Матрична структура органу державної влади