5.5 Фінансово-економічний механізм регіонального управління

Ринкові механізми регіонального розвитку.

Локальний ринок пов'язаний з виробництвом і обміном то­варів та послуг, призначених для задоволення внутрішнього попиту. Сукупність локальних ринків формує регіональний ри­нок, група останніх - міжрегіональний, національний.

Умови нормального функціонування регіонального ринку:

• вільна конкуренція виробників продукції;

• вільне ціноутворення;

• послідовне дотримання прав власності, свободи під­приємницької діяльності, відмова від адміністративного диктату з боку місцевої влади;

• наявність державних гарантій підприємцям;

• розвиток позикових установ і компаній, банківської системи, регіональних бірж тощо;

• організація всім доступної й достовірної ділової ін­формації про стан ринкового середовища;

• організація системи соціального спокою на терито­рії;

• порядність агентів ринку.

Інвестиційна політика регіонів.

Серед головних складових інвестиційного клімату регіонів виділяють: інвестиційний потенціал, інвестиційний ризик і ін­вестиційне законодавство.

Інвестиційний потенціал регіону - це сукупність ха­рактеристик, які враховують основні його економічні параметри, насиченість території факторами виробниц­тва, споживчий попит населення та ін. Інвестиційний потенціал регіону форму­ється принаймні з таких окремих потенціалів: виробничий, кадровий, ресурсно-сировинний, споживчий, інфраструктурний, інституційний, інтелектуальний, інноваційний, кліматичний, економіко-географічний.

Інвестиційний ризик зазвичай оцінюється з урахуванням таких обмежень: економічного, соціального, політичного, еколо­гічного, кримінального.

Інвестиційне законодавство формується зі спеціальних нормативних актів державного та регіонального рівнів, які ре­гулюють інвестиційну діяльність. Так, на території України діють Закон України „Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. № 1560-ХІІ, Закон України „Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. № 93/96 - ВР, „Бюджетний кодекс України" від 2001 р.

Фінансовий механізм державного регулювання регіональним розвитком.

Фінанси місцевих органів влади - це система формування, розподілу і використання місцевою владою фінансових ресур­сів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як власних, так і делегованих.

В Україні фор­мами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (фінанси місцевого самоврядування), фінанси АР Крим, фі­нанси області (міст Київ і Севастополь), фінанси району.

В Україні існує два основних різновиди фінансових орга­нів: фінансові органи місцевого самоврядування і місцеві ор­гани виконавчої влади.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої вер­тикалі належать:

• Міністерство фінансів АР Крим;

• Фінансові управління і відділи обласних, Київської і Севас­топольської міських, районних, районних у місті Київ і Се­вастополь державних адміністрацій.

Крім цих фінансових органів на вищезазначених територі­ях, а також у районах міст обласного підпорядкування, функ­ціонують:

• місцеві органи Головного управління Державної податкової служби;

• місцеві органи Державної фінансової інспекції України;

• місцеві органи Державної казначейської служби України.

До функцій місцевих фінансів можна віднести:

• інструмент перерозподілу ВВП;

• фіскальну функцію;

• інструмент забезпечення громадських послуг;

• інструмент забезпечення економічного зростання;

• агентську функцію - проблеми громадської безпеки, охорони право­порядку, державної реєстрації тощо.

Внутрішні міжурядові фінансові відносини (ВМФВ) - це реальні фінансові відносини, які склалися між різними рівня­ми влади по вертикалі.

Країни формують систему ВМФВ відповідно до таких тео­ретичних концепцій:

• концепція бюджетного федералізму - її покладено в основу ВМФВ в дер­жавах з федеративним устроєм. Її характерною рисою є чітке розмежування витрат різних рівнів влади з надан­ням їм фіскальних повноважень і можливості самостійно фо­рмувати власну прибуткову базу.

• концепція бюджетного унітаризму - основні принципи організації якої визначаються центральною владою. Відповідно до цього бюджетний унітаризм покладено в основу МВФВ в унітарних країнах.

• концепція бюджетної децентралізації - процес розширення фінансових повноважень. Бюджетна децентралізація містить у собі риси як бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму.

• концепція субсидіарності - у наш час усе більшого сприйняття набуває ця специфічна форма бюджетної децентралізації. Термін субсидарність означає допомогу. Допомога пови­нна сприяти фінансовій автономії місцевої влади, але не її підлеглості.

Інколи на практиці застосовується формування ВМФВ "знизу-вгору". У певному сенсі ця система побудована на матрикулярних внесках. Сутність цієї системи полягає в такому:

• формування загальнодержавних фінансових потоків почи­нається на рівні базових територій;

• базові території передають частину фінансових ресурсів на більш вищий рівень відповідно до переданих на цей рівень фінансових повноважень.

За подібним принци­пом формується фінансова система Євросоюзу.

Фінансова автономія - це право і можливість приймати рішення у фінансовій сфері. Якщо це право не передбачене законодавством, місцева влада не має фінансової автономії.

Бю­джетний кодекс України відносить до місцевих бюджетів як бюджети місцевого самоврядування, так і бюджети адміністра­тивно-територіальних одиниць.

Місцевий бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами влади Автономної Республіки Крим, областей, районів, районів у містах, а також органами місцево­го самоврядування.

Бюджетним Кодексом України закріплені такі основні принципи, на яких базується бюджетна система України: принцип єдності бюджетної системи, принцип збалансованості, принцип самостійності, принцип повноти, принцип субсидіарності, принцип цільового використання бюджетних коштів.

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та видатки, способи, на основі котрих формуються доходи та здійснюються видатки.

Основу самостійності місцевого бюджету становлять власні та закріплені доходи.

Власні доходи - формуються на території, підвідомчій від­повідному місцевому органу влади і згідно з його рішенням. До власних доходів належать:

• місцеві податки і збори;

• платежі, що встановлюються місцевими органами влади;

• доходи комунальних підприємств;

• доходи від майна, що належить місцевій владі, та ін.

Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за пев­ним бюджетом.

Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Залежно від методологічного підходу до складання бюдже­ту вирізняють три основних типи бюджету.

1. Лінійно-об'єктний (постатейний) бюджет. Основні його риси:

• кошти розподіляються між статтями або об'єктами витрат;

• основою розрахунків на наступний бюджетний рік є дохо­ди та видатки минулого року.

2. Виконавчий бюджет. Розподіл витрат відбувається за видами діяльності, а не за статтями витрат.

3. Програмний бюджет:

• бюджет створюється під певні програми;

• новий бюджет спирається не на досвід минулої роботи, а на перспективний результат;

• дозволяє збільшити раціональність рішень, що приймаються.

Змістовий модуль 2 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ СТРУКТУР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ