12. Специфіка сучасної філософії.

Сучасна ситуація є вкрай неоднозначною і визначається певними тенденціями, що відображають як суперечливість і навіть кризовість сучасної загальнокультурної ситуації, так і радикальні зміни в філософських поглядах.

Наявна певна криза проектів раціоналістичного перебудови світу, що пов’язана з непомірними матеріальними бажаннями людини. Розум виявився в XX-ХХІ ст. не тільки позитивною, але і глибоко руйнівною силою, що ставить під питання як буття природи, так і буття самої людини разом з культурою. Антропоцентризм і технократизм як загальнокультурні настанови стали явно нежиттєздатними. З іншого боку, у наявності технологічний вибух, пов'язаний з гігантським прогресом техніки і формуванням інформаційного суспільства, що відкриває перед людством широкі перспективи і становить нові вимоги до пізнаючої свідомості. Усе це змушує припустити, що настільки суперечлива ситуація – знак глобального антропокосмічного повороту, який присутній як в сучасній культурі так й у розумінні самої людини.

Цей поворот проявляється у тому, що старий принцип тотожності макро- і мікрокосмов як би відроджується знову у вигляді двох різнонаправленних, але внутрішньо пов'язаних тенденцій у сучасній науці. Перша з них характерна для природничих наук і полягає у виявленні факту іманентної і непереборної включеності антропологічної складової в природничонаукову картину світу (наприклад, вакуумно-семантичні моделі в теоретичній фізиці, різноманітні гіпотези біополів, “живої речовини простору” та інші теоретичні моделі, властиві сучасним біофізичним та біомедичним дослідженням). При всій гіпотетичності подібних побудов у них виявляється загальна логіка розвитку сучасного природознавства – погляд на Всесвіт не тільки як на відкриту систему, що розвивається, але і як на "живий організм".

Друга тенденція специфічна для науково-експериментальних досліджень мозку і психіки людини, у результаті чого все більше підтверджується космічно-трансперсональний вимір індивідуального людського буття, а через це і значення західних і особливе східних медитативних практик, що походять коренями в глибоку стародавність. Показово, що обидві тенденції (від Космосу до людини і від людини до Космосу) сходяться в одному ключовому пункті – у необхідності ясного і чіткого розуміння сутності і можливостей людської свідомості. Невипадково, що усе більше число представників самих різних наукових дисциплін сходяться в думці: розгадка таємниць Космосу прямо пов'язана з розгадкою таємниці людської свідомості.

Показово, що звертання до феномена свідомості як до центральної філософської проблеми диктується сьогодні не тільки загальнокультурними процесами, але і внутрішньою логікою розвитку самих гносеологічних досліджень. Критичний аналіз найбільш авторитетних і впливових раціоналістичних теоретико-пізнавальних програм XX ст. – праксеологічного реалізму, особливо марксистського типу, і трансценденталізму, особливо в його феноменологічному варіанті, приводить до наступних висновків:

По-перше, результати “відображення” об'єктивного світу людиною на перевірку підтвердили факт непереборної проекції зовні наших власних людських “образів світу”. Це з усією гостротою поставило проблему онтології мови й онтології культурних смислів, залежною від якої багато в чому є і пізнавальна діяльність людини. Звідси – критика гіпертрофованого гносеологізму у філософії XX ст. і розквіт філософії мови і філософії культури з упором на онтологічну проблематику.

По-друге, у результаті критики феноменологічної програми з'ясувалося, що в основі раціонального знання (процедур розуміння і самоусвідомлення) лежать непрозорі для раціональної рефлексії деякі вихідні даності свідомості, якими зневажала класична європейська думка, але значення яких у людському бутті і пізнанні важко переоцінити. У філософській традиції XX ст. ці дорефлексивні структури суб'єктивності розглядаються під різними кутами зору: і як Dasein у його первинних екзистенціалах (ранній М.Хайдеггер), і як вихідне переживання “опору світу” (М.Шелер), і як базовий досвід власного тіла (М.Мерло-Понті, Г.Марсель) тощо.

Звертання багатьох філософських шкіл до онтології культури й онтології людської суб'єктивності фіксує, з одного боку, факт кризи всіх однобічних раціоналістичних теорій як відображення світу, так і його трансцендентального конструювання, а з іншого боку – показує необхідность більш широкого і глибоко розуміння феномена свідомості, специфіки його буття.

Таким чином, проблема свідомості виявляється центральної в сучасній культурі. Однак цей онтологічний поворот сучасної філософії зовсім не усуває гносеології як самостійної й найважливішої галузі філософських досліджень, адже буття свідомості є насамперед буття знання.