- •1. Походження філософії.
- •3.Основні напрямки в філософії Стародавнього Китаю.
- •4. Ранні школи давньогрецької філософії (досократики).
- •5. Розквіт давньогрецької філософії (Сократ, Платон, Арістотель).
- •6.Елліністична і пізньоантична філософія.
- •7. Особливості та головні етапи розвитку середньовічної філософії
- •9. Раціоналізм і емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
- •10. Філософія епохи Просвітництва
- •11. Основні ідеї німецької класичної філософії (і.Кант…)
- •12. Специфіка сучасної філософії.
- •13. Філософія життя" (ф.Ніцше)
- •14. Психоаналітична філософія (з.Фрейд, к.Юнг, е.Фромм).
- •15. Екзистенціалізм
- •16. Неопозитивізм, його етапи
- •17. Філософські ідеї мислителів Руси-України
- •18. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу (хvі-хvii ст.).
- •19.Філософія в Києво-Могилянській Академії
- •20. Сковорода (1722-1794)
- •22. Предмет філософії як науки
- •23.Філософія і світогляд. Сутність і структура світогляду
- •24. Філософія і наука. Особливості й складові філософського знання
- •25. Основні функції філософії.
- •26. Проблема буття в історії філософії.
- •27. Структура буття.
- •28.Ключові характеристики буття (рух, простір, час).
- •29.Походження і сутність свідомості як філософська проблема.
- •30. Ґенеза свідомості.
- •31. Підсвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •32.Структура, рівні і функції свідомості.
- •33.Відмінності діалектики та метафізики
- •34. Закони діалектики.
- •35. Основні Категорії діалектики
- •36. Сутність, та структура пізнавальної діяльності
- •37. Проблема істини в теорії пізнання. Форми істини.
- •38. Критерії істини
- •39. Методи наукового пізнання
- •40.Поняття суспільства в філософії.
- •41. Структура суспільства
- •42. Суспільні відносини і функції суспільства.
- •43. Діалектика природного й соціального в розвитку суспільства.
- •44. Філософія історії як галузь філософського знання.
- •45. Рушійні сили та суб'єкти історичного розвитку.
- •46. Соціально-економічна формація як історичний тип суспільства.
- •47. Цивілізаційний підхід до розуміння природи суспільства
- •48. Людина як предмет філософського аналізу
- •49. Проблема антропосоцюгенезу
- •50. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •51. Особистість і суспільство. Проблема людської свободи.
- •53. Праця як соціально-філософська категорія
- •54. Продуктивні сили.
- •55. Виробничі відносини. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин.
- •56. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •57. Сутність духовного життя суспільства.
- •58. Індивідуальна і суспільна свідомість.
- •59. Структура суспільної свідомості.
- •60. Форми суспільної свідомості, їх єдність і взаємодія.
- •61. Специфіка духовної культури суспільства
- •62. Природа та її місце в життя суспільства
- •63. Соціальна структура суспільства.
- •64. Вчення про класи. Теорія соціальної стратифікації.
- •65. Типи етнічних спільнот, їх ґенеза.
- •66. Соціальний інститут сім’ї, йоги розвиток і функції
- •67. Народонаселення. Закон Мальтуса.
- •68. Політична система суспільства
- •69. Держава в політичній структурі суспільства. Структура й функції держави.
- •70. Ідеологія і наука.
- •71. Філософське уявлення про цінності.
- •72. Соціальна природа цінностей.
- •73. Ієрархія цінностей
- •74. Сучасні глобальні проблеми суспільства та шляхи їх розв'язання.
- •75. Футурологія, її зміст і сутність.
31. Підсвідоме, свідоме і надсвідоме.
Багатство внутрішнього світу людини не обмежується свідомістю, поряд з якою функціонує і рівень несвідомого, під яким у широкому значенні розуміється сукупність активних психічних утворень, станів, процесів, які лежать поза сферою розуму. В різних значеннях і сенсах проблема несвідомого ставилася і розроблялася у філософії протягом всієї їх історії. В цілому сукупність різноманітних ідей і концепцій дає підстави віднести до структури несвідомого сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності тощо. Як біологічна істота людина не вільна і від інстинктів, котрі також належать до сфери несвідомого. Так звані автоматизми та інтуїція можуть зароджуватись з допомогою свідомості, а потім занурюватись у сферу несвідомого.
Виокремлюють особливий шар або рівень несвідомого під назвою підсвідомість, в яку включаються психічні явища, пов’язані з переходом рівня свідомості на рівень автоматизму. Підсвідомість не є суто біологічною передумовою свідомості, яка диктує людині волю тваринних інстинктів, але формується шляхом дії соціального досвіду, має соціокультурну природу. Завдяки включенню підсвідомого зменшується навантаження на свідомість і зростають творчі можливості людини. До сфери надсвідомого відносять “ідеї свише”, осяяння, злиття з вищим розумом. Безсвідоме – це сукупність психічних явищ, станів, дій, які лежать поза сферою людського розуму і не піддаються (по меншій мірі, зараз) контролю з боку свідомості. Проблему співвідношення свідомого і несвідомого намагався розв’язати З. Фрейд, який дійшов до висновку про вирішальну роль несвідомого у психіці людини. Він піддав критиці точку зору, згідно з якою несвідоме є нижчою формою психічної діяльності. Свої висновки він обґрунтував на базі експериментальних і клінічних даних.
В цілому свідоме і несвідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної реальності людини. Між ними спостерігаються суперечності, інколи конфлікти, але несвідоме і свідоме взаємопов’язані, взаємодіють між собою і здатні досягати гармонічної єдності. Свідомість, значною мірою формуючи несвідоме, врешті-решт здатна його контролювати, а також визначати загальну стратегію поведінки людини. Разом з тим, усвідомлена поведінка не вичерпує всіх актів поведінки людини, у ній залишається місце і для несвідомого. Під впливом еволюції свідомості свідоме розвивається, змінюється і збагачується за структурою, функціями, змістом.
32.Структура, рівні і функції свідомості.
29
33.Відмінності діалектики та метафізики
Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Схематично діалектичні заперечення можна показати так:
ТЕЗА АНТИТЕЗА
СИНТЕЗ
Теза – така форма думки (судження), в якій щось стверджуєть¬ся. Антитеза – заперечення тези і перетворення її на свою проти¬лежність. Синтез у свою чергу, заперечує антитезу, стає вихідним момен¬том наступного руху і об'єднує в собі риси двох попередніх ступе¬нів, повторюючи їх на вищому рівні. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв'язок, але й пе¬рехід від одного стану до іншого, що розвивається, на вищій основі.
Діалектичне заперечення виступає насамперед як заперечення, зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня немину¬чість його якісного перетворення. Все реальне має свої внутрішні суперечності, які наростають, загострюються і, зрештою, досягають такого стану, коли розвиток предмета стає неможливим без їхнього розв'язання. Процес розвитку відносин протилежностей у рамках певної суперечності має свої етапи:
1) вихідний стан об'єкта;
2) роздвоєння єдиного — розгортання протилежностей, перетво¬рення об'єкта на свою протилежність (тобто перше заперечення ви¬хідного стану);
3) розв'язання суперечності, перетворення цієї протилежності на свою протилежність (друге заперечення роздвоєного стану), що яв¬ляє собою нібито повернення до вихідного.
В цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а весь процес – запереченням заперечення.
Діалектичне заперечення означає не просто знищення чи механічне відкидання старої якості, а тільки її подолання, зняття, яке включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умову по¬дальшого розвитку, можливості нового заперечення.
В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу ді аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.