23.Філософія і світогляд. Сутність і структура світогляду

Світогляд – це знання людини про оточуючий світ на основі яких у неї формується переконання, цінності і т.п. Світогляд – людина – біопсихосоц. істота

Чуттєво-емоційне

Знання Теоретичне(наукове)

Рівні світогляду:

Світовідчуття – зір, слух, нюх і т.д

Світосприйняття – образи

Світорозуміння – поняття, думки, висновки

Історичні типи світогляду, їх характеристика

Наївний реалізм

Міфологічний

Релігійний

Філософський

Наївний реалізм – чуттєво-емоційна основа

Міфологія(“міф”- легенда) –спроба людей пояснити світ, походж. світу, рік, озер,тайни народження та смерті іт.п.Психіка людини потребує міфу.

Міфи:

Історичні Політичні Економічні Культурологічні

К-на нація створює історію минулого разом з міфами.Напр., 14 липня – Взяття Бастилії.Це символ початку революції у Франції .Насправді там залишилось 6 в’язнів і маркіз.Це фр. міф.

Приклад ек. міфу: 10-15 р. Назад був міф про те , що сусп.форма власності – найкраща.Після перемоги демократії – новий міф “про ринкову ек-ку”.

Релігія( з лат. “благочестя”) – віра у надістоту.Р. має свою історію.Найдавніші форми:

Тотемізм – віра в спільне походження і кровну близкість якоїсь групи людей з якимось видом тварин, рослин. Фетішизм- поклоніння речам (талісман) : амулет, кістка і т.д. Магія – це спроба знайти зв’язок між людиною та вищими силами (військова, любовна, промислова магія) Анемізм – віра в привидів, призраків, домовиків іт.д. Політеїзм – багатобожжя ( пантеон богів і т.д.) Монотеізм – віра в одного бога (др. Євреї) Виник християнство , буддизм, іслам і т.д.

Релігія вчить жити в цьому світі по певним законам і т.д. Філософія –теорет. світогляд.Виникає пізніше міфології та релігії та склад. з таких розділів :

Онтологія – вчення про буття, його сутність , форми.Відповідає на питання : Як устроєн світ, для чого він, звідки? Гносеологія – теорія пізнання, досліджує проблеми джерела, форм, можливостей, істинності.

24. Філософія і наука. Особливості й складові філософського знання

З часів виникнення філософії її проміжна позиція між світоглядом і наукою надавала певну можливість ототожнювати її або з наукою, або зі світоглядом. Обидві позиції є крайностями, які нівелюють саму специфіку філософського знання.

Крайньою позицією щодо сутності філософії є ототожнення її з наукою. Найчастіше специфіку філософії вбачають у вищому рівні уза¬гальнення. Дійсно, результати філософського пізнання формулюються в універсальних, граничного рівня узагальнення положеннях. Наука теж уза¬гальнює здобуте знання. Філософію з наукою зближує принципова тео¬ретичність, прагнення не тільки до узагальнення, до максимальної раціо¬налізації знання, але й до обґрунтованості, доказовості суджень, системності і логічності думки. І філософія, і наука спрямовані, перш за все, на здо¬буття певних знань, їх основною функцією є функція пізнавальна. Все це робить філософію «наукоподібним» знанням. Але знання, на яке націлена наука і філософія, - різного ґатунку. Якщо наука прагне здобути знання законів фізичного, емпіричного світу, яке, врешті решт, за словами одного з філософів, є «знанням заради досягнення і панування», то філософія є знанням «заради спасіння» (М. Шелер), знанням про те, «як жити». А знан¬ня, «як жити» вже не є строго науковим, бо стосується вічних проблем людського існування. Воно є знанням світоглядним.

Філософія - це не наука, а цілком самостійна, унікальна форма осяг¬нення світу. Але філософія має ознаки науковості, вона орієнтується на наукові критерії знання. Філософія є таким способом мислення, коли пред¬мет пізнання (він може бути будь-яким - від космосу і природи до інтимно-душевної сфери людини) розглядається з позиції граничної мети існування людини, сенсу її життя, призначення у світі. А призначення людини -реалізуватися, відбутися, стати людиною. Адже людина є самостворюючою істотою, символом чого є визнання її як «образу і подоби Божої». Лише внаслідок такого призначення людини у світі і виникають всі світоглядно-філософські проблеми.

Прагнення будь-що-будь уподібнити філософію науці, саме «науковіс¬тю» виправдати сам факт її існування, виходить з переоцінки значимості науки, з піднесення її в культ. Але не все, що не є наукою, обов'язково по¬гане, неповноцінне або недосконале. Мистецтво, релігія, мораль - це все не наука у духовній культурі людства. Так само філософія не тотожна науці, але від того вона не стає гіршою. Як колись висловився всесвітньо відомий фізик Е. Фейнман, «якщо філософія - не наука, то це не означає, що з нею щось не гаразд. Просто не наука вона і крапка». Що ж саме відрізняє філософію від науки?

А. По-перше, як вже зазначалось, вони розрізняються змістом, колом проблематики.

Б. Звідси випливає ще одна суттєва відмінність філософії і науки. На¬ука прагне відкинути все суб'єктивне, тоді як у філософії суб'єктивний початок грає особливу роль.

Г. У філософії і науці по-різному відбувається роль автора-творця. Кожен результат наукового дослідження, якщо він справді об'єктивний, може бути у принципі відтвореним будь-яким іншим науковцем-дослідником. Національність і віра, сімейні відносини і риси характеру, усі особливості людини не впливають на результати наукової творчості. Філософське знання відображає унікальність духовного досвіду, неповторність долі і своєрідність особистості його творця, внутрішній світ автора.

Д. Оскільки філософське пізнання залежить від обсягу пережитого до¬свіду, його висновки не можуть не відрізнятися від результатів наукового пізнання. Наукова істина має загальнопримусовий, обов'язковий характер. Наукова істина єдина, а наукові теорії однієї галузі пра¬гнуть до єдності і зближення. Для філософії це у принципі неможливо. Ви¬сновки філософії позбавлені такої чіткої однозначності і загальноприйнятності, яка притаманна науці. Саме тому історія філософії - це нескінченна різноманітність шкіл, напрямків, течій, які доповнюють одне одного і не прагнуть об'єднання і збігу. Історія філософії переконливо доводить непо¬вноту і недостатність будь-якої окремої філософської системи. Жодне фі-лософське вчення не може претендувати на виключність, на володіння єди¬ною і обов'язковою для інших істиною. У цьому розумінні філософське знання плюралістичне. «Плюралізм» - термін, який був застосований американським філософом, засновником прагматизму У. Джемсом для вира-ження права особистості мати свій світогляд, необов'язковий для всіх.

Е. Істина, у тому числі і філософська, є процесом, що встановлюється через вільний діалог різноманітних філософських систем і концепцій. Але діалогічний характер філософського знання набагато виразніший, ніж у науці, і шляхи розвитку наукового і філософського знання - різні. Філосо-фія постійно звертається до свого минулого, до діалогу з ним, тому історія філософії- невід'ємна частина самої філософії.

Ж. Розрізняє філософію і науку й міра «практичності», безпосередньо¬го зв'язку з сьогоденням. Так, наука, у кінцевому підсумку, має цілком практичне призначення - задовольняти конкретні потреби людей. Філосо¬фія ж - теоретичне уявлення про Абсолют, вона — знання вічного, і тільки потім її результати використовують для пізнання тимчасового. Тому філо¬софія не повинна бути служницею ні релігії, ні науки, ні ідеології.

3. Поява філо¬софії в історії людства була пов'язана саме з особистісною творчістю. Фі-лософія виростає з міфології разом з автономною, незалежною теоретич¬ною думкою. Не випадково, наприклад, що міф «не має імен», це є тисячо-річна безіменна традиція. Філософія ж починається з особистості, з відо¬браження неповторного духовного досвіду. Наука може бути колективною, а її результати - здобутком спільних творчих пошуків вчених. Релігійний, а і им більше міфологічний світогляд є завжди формою духовної єдності людей у соціальних групах або спільнотах. Філософія є справою власного ро¬зуму, творчості вільної особистості. Без особистісного відношення філосо¬фія вироджується у догматизм. Філософське пізнання - це пізнання світу і себе цілісною особистістю, пізнання не тільки раціональне, але й духовно-досвідне. Тут серце, совість, віра, любов та ненависть, тобто емоційно-чуттєва сторона, весь духовний світ людини має значення.