- •1. Походження філософії.
- •3.Основні напрямки в філософії Стародавнього Китаю.
- •4. Ранні школи давньогрецької філософії (досократики).
- •5. Розквіт давньогрецької філософії (Сократ, Платон, Арістотель).
- •6.Елліністична і пізньоантична філософія.
- •7. Особливості та головні етапи розвитку середньовічної філософії
- •9. Раціоналізм і емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
- •10. Філософія епохи Просвітництва
- •11. Основні ідеї німецької класичної філософії (і.Кант…)
- •12. Специфіка сучасної філософії.
- •13. Філософія життя" (ф.Ніцше)
- •14. Психоаналітична філософія (з.Фрейд, к.Юнг, е.Фромм).
- •15. Екзистенціалізм
- •16. Неопозитивізм, його етапи
- •17. Філософські ідеї мислителів Руси-України
- •18. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу (хvі-хvii ст.).
- •19.Філософія в Києво-Могилянській Академії
- •20. Сковорода (1722-1794)
- •22. Предмет філософії як науки
- •23.Філософія і світогляд. Сутність і структура світогляду
- •24. Філософія і наука. Особливості й складові філософського знання
- •25. Основні функції філософії.
- •26. Проблема буття в історії філософії.
- •27. Структура буття.
- •28.Ключові характеристики буття (рух, простір, час).
- •29.Походження і сутність свідомості як філософська проблема.
- •30. Ґенеза свідомості.
- •31. Підсвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •32.Структура, рівні і функції свідомості.
- •33.Відмінності діалектики та метафізики
- •34. Закони діалектики.
- •35. Основні Категорії діалектики
- •36. Сутність, та структура пізнавальної діяльності
- •37. Проблема істини в теорії пізнання. Форми істини.
- •38. Критерії істини
- •39. Методи наукового пізнання
- •40.Поняття суспільства в філософії.
- •41. Структура суспільства
- •42. Суспільні відносини і функції суспільства.
- •43. Діалектика природного й соціального в розвитку суспільства.
- •44. Філософія історії як галузь філософського знання.
- •45. Рушійні сили та суб'єкти історичного розвитку.
- •46. Соціально-економічна формація як історичний тип суспільства.
- •47. Цивілізаційний підхід до розуміння природи суспільства
- •48. Людина як предмет філософського аналізу
- •49. Проблема антропосоцюгенезу
- •50. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •51. Особистість і суспільство. Проблема людської свободи.
- •53. Праця як соціально-філософська категорія
- •54. Продуктивні сили.
- •55. Виробничі відносини. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин.
- •56. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •57. Сутність духовного життя суспільства.
- •58. Індивідуальна і суспільна свідомість.
- •59. Структура суспільної свідомості.
- •60. Форми суспільної свідомості, їх єдність і взаємодія.
- •61. Специфіка духовної культури суспільства
- •62. Природа та її місце в життя суспільства
- •63. Соціальна структура суспільства.
- •64. Вчення про класи. Теорія соціальної стратифікації.
- •65. Типи етнічних спільнот, їх ґенеза.
- •66. Соціальний інститут сім’ї, йоги розвиток і функції
- •67. Народонаселення. Закон Мальтуса.
- •68. Політична система суспільства
- •69. Держава в політичній структурі суспільства. Структура й функції держави.
- •70. Ідеологія і наука.
- •71. Філософське уявлення про цінності.
- •72. Соціальна природа цінностей.
- •73. Ієрархія цінностей
- •74. Сучасні глобальні проблеми суспільства та шляхи їх розв'язання.
- •75. Футурологія, її зміст і сутність.
75. Футурологія, її зміст і сутність.
Футурологія (від лат. futurum — майбутнє та грец. logos — слово, вчення) — уявлення про майбутнє людства; галузь знань, що охоплює перспективи соціальних процесів. Термін «Футурологія» запропонував у 1943 р. німецький соціолог О. Флехтхейм, маючи на увазі особливу «філософію майбутнього», що протистоїть ідеології та утопії. З поч. 60х pp. це поняття поширюється на Заході в розумінні «історія майбутнього», «наука про майбутнє», що покликана виявити прогностичні функції всіх наукових дисциплін. Оскільки перспективи соціальних процесів вивчаються багатьма науками, термін «Футурологія» через його багатозначність і невизначеність наприк. 60х pp. поступається місцем поняттю «дослідження майбутнього», котре охоплює теорію і практику прогнозування.
У 60-х pp. у річищі «Футурології» було висунуто теорію «постіндустріального суспільства» (Д. Белл, Г. Кан, Р. Арон, Б. де Жувенель), з позицій теорії конвергенції (Ф. Бааде. Ф. Поллак, Ю. Гальтунг) ліворадикальний напрям обґрунтовував неминучість катастрофи «західної цивілізації» в процесі науковотехнічної революції.
З 60-х pp. у футурологічних концепціях майбутнє суспільства розглядається як створюване діяльною людиною, а не детерміноване наперед дією певних чинників, що визначають тенденцію, яку можна лише передрікати. Усвідомлення феномену самоздійснення і саморуйнування соціальних прогнозів спонукало розвиток нормативного підходу в соціальному прогнозуванні. Образ бажаного майбутнього, покликаний зорієнтувати діяльність людини в сьогоденні, постав у вигляді сукупності довгочасних цілей.Провідну роль у 70х pp. у футурології відігравав Римський клуб (міжнародна неурядова організація, заснована 1968 р. італійським громадським діячем А. Печчеї), за ініціативою якого розгорнулося глобальне моделювання перспектив людства за допомогою комп'ютерної техніки. З кінця 70х pp. Футурологія тлумачиться як течія, що стверджує необхідність переходу до нової цивілізації, побудованої на принципах гуманізму.