16. Неопозитивізм, його етапи

На початку 20ст.виникає і набуває поширення новий варіант позитивістської філософії-“третій позитивізм” або “неопозитивізм”(Н) розвинувся в руслі головного ідейно-теоритичного спрямування перших двух етапів позитивізму.Проте шукаючи інших двух етапів позитивізму.Проте шукаючи інших, більш відповідних для його функції спосо-бів інтеграції реальності,ніж відчуття і переживан-ня,він звертається до мови.Рішучий крок у цьому напрямку було зроблено австро-англійським філо-софом Л.Вітченштейном(1889-1951)виходячи з постанов позитивізму він звертається до ідеї “Ло-гічного атонізму” викладеної у працях ангійського філософа Б.Рассела.Світ є сукупністю фактів,а не речей,а факти у логічному просторі суть,світ.Між світом і сукупністю висловлювань існує чітка від-повідальність.Новий момент який з’являється у вченого,а потім набуває специфічного неопозити-вістського розвитку на наступних етапах позитив. Філософії вичвляється у тлумаченні висловлювань Більшість питань і висловлювань філософів випливає з того,що найглибші проблеми насправді не є проблемами.Саме так перші неопозитивійські групи розуміли своє завдання.На першому етапі розвитку неопозитивізму(“логічного позитивізму). Неопозитивісти запропонували попередньо пере-водити обрані для верифікації філософські тверд-ження з форми загальності в форму одиночності і тільки після цього зіставляти їх з фактами.Проте вже від самого початку,як тільки неопозитивісти спробували застосувати верифікацію до конкрет-них філософських тривожень,виявилась неможли-вість зведення загальних тверджень до одиничних. Зазнавши невдачі в спробах знайти критерії оцінки висловлювань шляхом верифікації,вони продов-жили пошуки в інших напрямках.Ці пошуки привели до повороту що призводить неопозити-візм до діючого його стану-симантичного, поза-тивісти відмовляються від розуміння безпосеред-ньо даної реальності і переходять до розуміння реальності як сукупності “значень”. початковий позитивізм, представниками якого були О.Конт, Г. Спенсер, О.Михайловський. Програма початкового похитивізму зводилися до таких засад:

- пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпритації;

- вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спецільними науками.

- у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії» Г. Спенсером в 10- томнику «Синтетична філософія».

Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були : Австрійський фізик Е.Мах, Р. АвенаріусЮ Ж.А. Пуанкаре.

Вони звернули уваги на факт релятивності наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об`єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання , відірваної від світу.

Третя форма похитивізму - неопозитивізм, який має два різновиди : логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму - це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування.

Представники : Б. Рассел, А.Тарський, К. Поппер.