- •1. Походження філософії.
- •3.Основні напрямки в філософії Стародавнього Китаю.
- •4. Ранні школи давньогрецької філософії (досократики).
- •5. Розквіт давньогрецької філософії (Сократ, Платон, Арістотель).
- •6.Елліністична і пізньоантична філософія.
- •7. Особливості та головні етапи розвитку середньовічної філософії
- •9. Раціоналізм і емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
- •10. Філософія епохи Просвітництва
- •11. Основні ідеї німецької класичної філософії (і.Кант…)
- •12. Специфіка сучасної філософії.
- •13. Філософія життя" (ф.Ніцше)
- •14. Психоаналітична філософія (з.Фрейд, к.Юнг, е.Фромм).
- •15. Екзистенціалізм
- •16. Неопозитивізм, його етапи
- •17. Філософські ідеї мислителів Руси-України
- •18. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу (хvі-хvii ст.).
- •19.Філософія в Києво-Могилянській Академії
- •20. Сковорода (1722-1794)
- •22. Предмет філософії як науки
- •23.Філософія і світогляд. Сутність і структура світогляду
- •24. Філософія і наука. Особливості й складові філософського знання
- •25. Основні функції філософії.
- •26. Проблема буття в історії філософії.
- •27. Структура буття.
- •28.Ключові характеристики буття (рух, простір, час).
- •29.Походження і сутність свідомості як філософська проблема.
- •30. Ґенеза свідомості.
- •31. Підсвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •32.Структура, рівні і функції свідомості.
- •33.Відмінності діалектики та метафізики
- •34. Закони діалектики.
- •35. Основні Категорії діалектики
- •36. Сутність, та структура пізнавальної діяльності
- •37. Проблема істини в теорії пізнання. Форми істини.
- •38. Критерії істини
- •39. Методи наукового пізнання
- •40.Поняття суспільства в філософії.
- •41. Структура суспільства
- •42. Суспільні відносини і функції суспільства.
- •43. Діалектика природного й соціального в розвитку суспільства.
- •44. Філософія історії як галузь філософського знання.
- •45. Рушійні сили та суб'єкти історичного розвитку.
- •46. Соціально-економічна формація як історичний тип суспільства.
- •47. Цивілізаційний підхід до розуміння природи суспільства
- •48. Людина як предмет філософського аналізу
- •49. Проблема антропосоцюгенезу
- •50. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •51. Особистість і суспільство. Проблема людської свободи.
- •53. Праця як соціально-філософська категорія
- •54. Продуктивні сили.
- •55. Виробничі відносини. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин.
- •56. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •57. Сутність духовного життя суспільства.
- •58. Індивідуальна і суспільна свідомість.
- •59. Структура суспільної свідомості.
- •60. Форми суспільної свідомості, їх єдність і взаємодія.
- •61. Специфіка духовної культури суспільства
- •62. Природа та її місце в життя суспільства
- •63. Соціальна структура суспільства.
- •64. Вчення про класи. Теорія соціальної стратифікації.
- •65. Типи етнічних спільнот, їх ґенеза.
- •66. Соціальний інститут сім’ї, йоги розвиток і функції
- •67. Народонаселення. Закон Мальтуса.
- •68. Політична система суспільства
- •69. Держава в політичній структурі суспільства. Структура й функції держави.
- •70. Ідеологія і наука.
- •71. Філософське уявлення про цінності.
- •72. Соціальна природа цінностей.
- •73. Ієрархія цінностей
- •74. Сучасні глобальні проблеми суспільства та шляхи їх розв'язання.
- •75. Футурологія, її зміст і сутність.
44. Філософія історії як галузь філософського знання.
Філософія історія — галузь філософського знання, що вивчає: історичний процес та його складові як своєрідні, внутрішньо розгалужені й водночас цілісні утвори в їх взаємозв'язку і змінах, природу, способи та форми історичного пізнання, особливості, ланки й шляхи використання історичних знань. На відміну від історичної науки, філософія історія розглядає історію не об'єктно, не як «чистий предмет», не як частину об'єктивної реальності саму по собі; в центрі її уваги — співвідношення «людина — світ як історія». Тому найважливішими завданнями філософії історія є не тільки розробка та конкретизація поняття про історію, а й осягнення ідеї історії, моменту збігу поняття про історію, історичних знань з історичною реальністю — з неминучими надалі розходженням між ними, повторним збігом і відтворенням цього циклу на нових щаблях історичного процесу і в якісно відмінних формах.
Філософські погляди на історію в давньому суспільстві були органічною складовою ще міфологічного світогляду філософських та історичних учень (напр., у Греції — Платона, Арістотеля, Полібія; в Китаї— Конфуція, Шан Яна, Сим Цяня). Однак формування філософії історії як самостійної філософської дисциплінивідбувається пізніше і пов'язане з іменами Вольтера (який запровадив термін "Філософія історія"), А. Р. Тюрго, М. Ж. Кондорсе, Й. Гердера, Гегеля (прогресистський напрям); Монтеня, Руссо (регресистський); Ібн Хальдуна, Н. Макіавеллі, Дж. Віко (циклічний).
З часткою умовності можна розрізнити три напрями філософії історії:
Перший визначається питаннями про співвідношення природи й історії; своєрідність історичного процесу, його витоки, сенс і спрямованість; основні діахронічні, на зразок доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства; формаційного ряду, з якого виходить марксизм, чи традиційної схеми — античність, середньовіччя, нова й новітня історія — та інваріантні, архетипні (на кшталт культурно-історичних типів М. Данилевського, культур О. Шпенглера, цивілізацій А. Дж. Тойнбі чи культурних суперсистем П. Сорокіна) одиниці виміру історії, взаємозумовленість свободи, випадковість і необхідність у русі суспільства.
Розробки другого напряму філософії історіі поділяються нині на два великі субнапрями: наукоцентричний(марксизм, школа «Анналів» — Блок, Л. Февр, Бродель; аналітична філософія історії — Т. Нагель, К. Гемпель, Л. Уайт та ін.) та наукобіжний (віталістська філософії історіі — Ф. Ніцше, В. Дільтей, О. Шпенглер, X. ОртегаіГасет, екзистенційна та герменевтична — М. Гайдеггер, Гадамер, Ю. Габермас, П. Рікьор). Специфікою кожного з цих двох напрямів зумовлені коло й характер розгляду гносеологічних питань філософії історіі.
Наукоцентричний зосереджується на таких проблемах: суб'єкт і об'єкт історичного пізнання; особливості й структура історичного наукового дослідження; співвідношення в історичному пізнанні опису, обгрунтування і пояснення творчості та відображення, фактуального, емпіричного й теоретичного історичного знання, його верифікація та фальсифікація в історичній науці; специфіка з'ясування історичних законів, своєрідності історичної реальності; побудова наукової історичної теорії та створення історичної картини світу тощо.
Наукобіжний напрям, уникаючи визначення пізнання як суб'єктоб'єктної взаємодії і навіть самого поняття «пізнання», зосереджує увагу на особливостях осягнення світу як історії, трактуючи це осягнення як повернення до буття суб'єктивності, неможливості розкладання на суб'єкт і об'єкт історії чи історичного пізнання. До наріжних тут належать такі питання: світ як історія, життєвий світ; людське буття, людський досвід, доля, час, екзистенція, екзистенціали, людська ситуація, історичне апріорі, свобода, вибір, переживання, «симпатичне вживання», духовна реальність тощо. Останнього часу вимальовується тенденція до інтеграції зазначених напрямів.
У просторі третього виміру філософії історіі ті характеристики, які в рамках перших двох поставали в проблемному зрізі, оскільки їх з'ясування було там метою діяльності історика, постають уже як нормативи і регулятиви його подальшої творчості. При цьому в кожному з двох напрямів — наукоцентричному та наукобіжному — методологічне використання цих характеристик в осягненні історичного процесу відбувається посвоєму. В межах першого — безпосередньо, за допомогою співпереживання, «симпатичного вживання», інтелектуальної інтуїції і т. п. В межах другого напрацьовані в філософії історіі узагальнення, поняття, категорії, закони, підходи й методи сприймаються історикомфахівцем не лише безпосередньо, а й опосередковано, через проміжні рівні теоретичного узагальнення — загальнонауковий та власне історичний. Останній також поділяється на рівні: всезагальної теорії (фундаментальної, базової); галузевих історичних теорій; концепцій і гіпотез; емпіричний рівень.