7. Особливості та головні етапи розвитку середньовічної філософії

Середньовіччя – період зародження феодальних відносин, панування релігійного світогляду (поширення християнських ідей). Формування нової філософії, що спирається на Святе письмо.

Основні риси: геоцентризм (Бог-Творець), креаціонізм (Бог створив світ), провіденціалізм (передбачення всього Богом), ідея духовності (людина і Бог найдосконаліші). Віра-особливий стан людської душі. Семіотика.

Основні течії філософії середньовіччя: апологетика (третє століття, боротьба з античністю, захист церкви від язичницьких релігій-Квінт Тертуліан (віра несумісна з розумом), Юстин Мученик, Оріген (не матеріалістичність бога, динамічність життя на землі). Патристика (вчення отців церкви, філософія допомагає вирішувати проблеми) - Аврелій Августин (зміст життя-прагнення до щастя, шлях богопізнання; розум лише для сприйняття віровчення, боротьба міста божого (справедливі) і міста земного (без віри), есхатологія (перехід історичного часу в божественну вічність-кінець світу)), Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Нисскій. Схоластика (школи, співвідношення віри і розуму-апологети несумісність, схоласти-рівнозначність, вирішальність розуму) - Пьєр Абеляр, Фома Аквінський (перегляд Аристотеля в дусі католицизму-томізм, теологія, 5 доказів бога). Номіналізм (одиничні поняття, універсалії лише у мові), реалізм (загальні поняття - універсалії, поза свідомістю, незалежно).

Від. розпоч. в Італії. Тут дуже активно розвив. торгівельні відносини. Осн. республіками були Венеція і Генуа. Ваганти – бродячі студенти, які писали вірші, які супротивили церкві. Добі відродж. характеризується: 1) звернення до традицій античного суп., які орієнтув. люд. на повний розв. – народна сміхова культура Середн. – гуманізм – любов до людини. Він вираж. повернення течії антропоцентризму (люд. в центрі світу) – індивідуалізм - прагнення люд. на самовст, неповторний розвиток. В філ.виділ.3 течії: гуманістична, натурфілософ., соціальна. Гуманіст.: оспівув. людину, її почуття, духовн. світ. Протистояння церкві. Петрарка, Данте, Бокате, Раттердамський, Гуттен. Пн. ренесанс: Фр. Нім., Гол., Пол., Ісп. Натурфіл.: відродження давніх традицій. Кузанський, Копернік, Джордж. Бруно. Висловл. думки, які перечили церкві. Галілео Галілей – практично підходив до понять землі. Соціальна: Розгляд. проблеми розвитку суп. Утопічна ф-я (казка легенда) Т. Морр. Томаззо Кампанелло „Місто сонця” – щасливий устрій буде тоді, коли на землі буде панувати бог сонця. Томас Мюнцер – представляв церковні кола, богослов.

Аврелій Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, він створив терію особистості, спрямованої до ітсини та добра він закликав людину до праці надихав її на успіх Зміст добра надається заповідями Гріховне суспільство або не знає вищого закону або не може його здійснити Він вважав що сил людини щоб врятувати душу не достатньо їй потрібна вища благодать Августин ввадав що держава - це різновид зла Вчення Августина справило на розвиток християнських концепцій Фома аквінський головну мету і виправдання держави вбачав у збереженні суспільної злагоди та миру,які досягаються наданням кожній людині прийнятних умов для існування, засобів для морального і духовного розвитку, що допомагають державі у духовному вихованні справжнього християнина Влада монарха на його думку повинна бути мднальним началом і спиратися на мудрітсь правителя, кяий мам ставитися до управління як до мистейтва і бути творцем Аквінський вважав великим гріхом виступи проти влади, намагався обгрунтувати зверхність церкви над світською владою.

8. Провідні напрямки філософської думки епохи Ренесансу. Відродження - філософ. соціо-лог. ученія в епоху становлення раннього буржуазного общ-ва (в основному в Італії) 14-17ст. Офіційною філо-софією в цю епоху залишалася схоластика, але виникнення культури гуманізму, значні досягнення в галузі природознавства призвели до того, що філософія перестала грати роль служниці богослов'я і перспектива її розвитку набула антісхоластічеську спрямованість. Перш за все вона проявилася в етиці. Відновлення етичних навчань стоїцизму (Петрар-ка) і епікурізма (Валла), спрямований-них проти християнської моралі. Натбольшую роль у філософії епохи відродження зіграли натурфілософські концепції (Бруно, Кордан, Парацельс), що свідчили про крах схоластичних методів осмислення природи. Найбільш важ-ними результатами цього природничо-наукового напрямку в філософії були: методи експериментально - математичного дослідження природи; детерміністкое тлумачення дійсності, протилежне теологічному тлумачення; форму-ліровка наукових, вільних від елементів антропоморфізму (наділення суб'єктів, з кот.человек стикається у своєму житті, людськими качест-вами) законів природи (Галілей в механіці). Визначальними рисами натурфілософські напряму у філософії були: метафізичне розуміння останніх (неподільних) елементів природи як абсолютно безякісних, неживих, відсутність історичного погляду на природу і в зв'язку з цим деистическая непоследо-вательность (деїзм-передбачає наявність бога, як безособової причини буття, що не бере участь у подальшому розвитку світу), що зберігає відокремлених ленне положення бога в нескінченному світі.Величезні соц.-економ.ізмененія знайшли своє відображення в багатьох соціолог.концепціях, для кот.било характерно розуміння общ-ва як суми ізольованих індивідів.У боротьбі із середньовічним теократизм на перший план культури відродження виступають гуманістичні, антропо-центричні мотиви. Антропоцентризм-принцип, згідно кот.человек є центр всесвіту і мета всіх відбуваються у світі подій. Гуманізм-відбиваний антропоцентризм, кот.ісходіт з человеч.сознанія і має своїм об'єктом цінність людиника.презирство до земного єства заме-вується визнанням творчих здібностей людини, розуму, прагнення до земного щастя. Гуманізм починається тоді, коли людина починає розсуджу-дати про себе, про свою роль у світі, про свою сутність і рпедназначеніі, про сенс і мету свого буття. Ці міркування мають завжди конкретні історичні та соціальні передпосі-ки, гуманізм по своїй суті завжди висловлює певні соціальні, класові інтереси. Гуманізм ренес-Санса проявлявся в революційних ідеях, звернених на внутрішню, земну "божественність" людини, у залученні людини до життєвої активності, утвердженню віри чоло-століття в себе.У вузькому сенсі слова гуманізм визначається як ідейної рух, змістом кот.является вивчення і поширення античних мов, літератури, мистецтва і куль-тури. Тому італійський гуманізм характеризується як літературний, філологічний.