70. Ідеологія і наука.

Різниця між поняттями «ідеологія» і «наука» обумовлено в першу чергу різницею в підходах до дослідження суспільної свідомості. Якщо поняття науки вироблялося переважно в рамках логіко-гносеологічного знання Висловлюючись традиційним для нас мовою, ідеологія відрізняється від науки як класова свідомість від свідомості поза-або безкласового.

Ідеологія як класова свідомість викликає неприйняття в деяких інтелектуальних шарах суспільства. З одного боку, ідеологію звинувачують в ненауковості, в хибному тлумаченні дійсності під впливом групового егоїзму і класового інтересу.Для багатьох вчених вона стала синонімом помилкового свідомості, що видає особливий інтерес за загальний і додає особисту думку видимість науки. З іншого боку, в ній бачать реальну загрозу духовної та інтелектуальної свободи окремого індивіда, знаряддя влади над ним чужих йому ідей, своєрідну диктатуру колективно-групового, класово-знеособленого свідомості над свідомістю індивідуальним. У цьому випадку ідеологія постає як відчужене від індивіда (панівне над ним) свідомість, що є прямим наслідком відчуження його праці та суспільних відносин. Обидві ці претензії до ідеології не позбавлені підстави, якщо виходити з прямої залежності свідомості людей від їхнього суспільного буття.

Різниця між наукою та ідеологією виводиться також з іншого аспекту відмінності знання і свідомості. При затвердженні того, що знання теж є свідомість, про перший ми судимо по його відношенню до свого предмету, а про друге - по його зв'язку з суспільним буттям людей, з характером і типом їх соціалізації. Знання може бути істинним або хибним (відповідним або невідповідним предмету), свідомість ж завжди битійственного, тобто включено прямо чи опосередковано в людський життєвий процес, в різні види групового спілкування і взаємодії. Навіть при наявності в суспільстві максимально істинного на даний момент знання люди в більшості своїй можуть жити, орієнтуючись на свідомість, далеке від усякої науковості. І якщо всупереч всім доводам науки вони ніяк не можуть розлучитися зі своїми ілюзіями, забобонами, помилками, то причина цього полягає не у слабкості наукових доказів, а в суспільному бутті людей з його колізіями та суперечностями.

71. Філософське уявлення про цінності.

Цінністю називається позитивне чи негативне значення речей, подій, духовних витворів тощо. Цінність має як об'єктивний так і суб'єктивний характер. Основними типами цінностей е гносеологічні ( наукові відкриття), етичні, естетичні, соціальні, ринкові, професіональні, інди-відуально-особисті, групові, загальнолбдські. На основі аналізу і співвідношення цінностей формується ціннісна орієнтація особи, яка є важливою складовою частиною її світогляду і ре-гулятором поведінки. Ціннісна орієнтація, як і самі цінності. соціально обумовлена і вимагає відповідного підбору. Основними типами ціннісної орієнтації є переконання, моральні принци-пи, інтереси, мотиви, психологічні установки.

72. Соціальна природа цінностей.

Спосіб буття людини, рівень виділення людини з природи характеризується саме існуванням культурних цінностей. Суспільний спосіб життя людини, існування суспільних потреб зумовили і ціннісний тип світосприйняття. Народившись ще в первісному суспільстві, потреби людини охоплювали основні сфери побуту — праця, ритуальні танці, навчання, звичаї поховання, дарування, гостинність, заборона кровозмішування, жарти, релігійні і магічні дійства тощо складали основу перших ціннісних комплексів. Соціальні потреби в житті людини вимагали належного, потрібного, але ще явно не існуючого співвідношення речей. Тому-то цінності формували особливий світ духовного буття, що підносило людину над реальним. З розвитком суспільства і вдосконаленням його структури, поглибленням духовності людини ускладнювалося і ціннісне сприйняття світу, охоплюючи і народжуючи нові й нові потреби в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства.

Звичайно ж, суспільні цінності, хоча й виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували таких рис, що люди їх ідеалізували. Ціннісна свідомість створює власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина висловлює не об'єктивно, а суб'єктивно зовнішню дійсність, наділяючи її людським змістом. Тому-то цінність є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність. Світ цінностей — це світ саме практичної діяльності. Емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюються практично. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим же є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення має предмет для людей, у чому ж його цінність. В об'єктивному світі не існують самі по собі красиве і потворне, піднесене і хибне, трагічне і комічне, добро і зло. Світ цінностей людина будує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності охоплює ідеальний момент, в період якого складаються задум, дії, його ідеальна мета, а також життєвий сенс діяльності, насамперед, — заради чого здійснюються всі дії.