- •1. Походження філософії.
- •3.Основні напрямки в філософії Стародавнього Китаю.
- •4. Ранні школи давньогрецької філософії (досократики).
- •5. Розквіт давньогрецької філософії (Сократ, Платон, Арістотель).
- •6.Елліністична і пізньоантична філософія.
- •7. Особливості та головні етапи розвитку середньовічної філософії
- •9. Раціоналізм і емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
- •10. Філософія епохи Просвітництва
- •11. Основні ідеї німецької класичної філософії (і.Кант…)
- •12. Специфіка сучасної філософії.
- •13. Філософія життя" (ф.Ніцше)
- •14. Психоаналітична філософія (з.Фрейд, к.Юнг, е.Фромм).
- •15. Екзистенціалізм
- •16. Неопозитивізм, його етапи
- •17. Філософські ідеї мислителів Руси-України
- •18. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу (хvі-хvii ст.).
- •19.Філософія в Києво-Могилянській Академії
- •20. Сковорода (1722-1794)
- •22. Предмет філософії як науки
- •23.Філософія і світогляд. Сутність і структура світогляду
- •24. Філософія і наука. Особливості й складові філософського знання
- •25. Основні функції філософії.
- •26. Проблема буття в історії філософії.
- •27. Структура буття.
- •28.Ключові характеристики буття (рух, простір, час).
- •29.Походження і сутність свідомості як філософська проблема.
- •30. Ґенеза свідомості.
- •31. Підсвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •32.Структура, рівні і функції свідомості.
- •33.Відмінності діалектики та метафізики
- •34. Закони діалектики.
- •35. Основні Категорії діалектики
- •36. Сутність, та структура пізнавальної діяльності
- •37. Проблема істини в теорії пізнання. Форми істини.
- •38. Критерії істини
- •39. Методи наукового пізнання
- •40.Поняття суспільства в філософії.
- •41. Структура суспільства
- •42. Суспільні відносини і функції суспільства.
- •43. Діалектика природного й соціального в розвитку суспільства.
- •44. Філософія історії як галузь філософського знання.
- •45. Рушійні сили та суб'єкти історичного розвитку.
- •46. Соціально-економічна формація як історичний тип суспільства.
- •47. Цивілізаційний підхід до розуміння природи суспільства
- •48. Людина як предмет філософського аналізу
- •49. Проблема антропосоцюгенезу
- •50. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •51. Особистість і суспільство. Проблема людської свободи.
- •53. Праця як соціально-філософська категорія
- •54. Продуктивні сили.
- •55. Виробничі відносини. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин.
- •56. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •57. Сутність духовного життя суспільства.
- •58. Індивідуальна і суспільна свідомість.
- •59. Структура суспільної свідомості.
- •60. Форми суспільної свідомості, їх єдність і взаємодія.
- •61. Специфіка духовної культури суспільства
- •62. Природа та її місце в життя суспільства
- •63. Соціальна структура суспільства.
- •64. Вчення про класи. Теорія соціальної стратифікації.
- •65. Типи етнічних спільнот, їх ґенеза.
- •66. Соціальний інститут сім’ї, йоги розвиток і функції
- •67. Народонаселення. Закон Мальтуса.
- •68. Політична система суспільства
- •69. Держава в політичній структурі суспільства. Структура й функції держави.
- •70. Ідеологія і наука.
- •71. Філософське уявлення про цінності.
- •72. Соціальна природа цінностей.
- •73. Ієрархія цінностей
- •74. Сучасні глобальні проблеми суспільства та шляхи їх розв'язання.
- •75. Футурологія, її зміст і сутність.
17. Філософські ідеї мислителів Руси-України
У сучасній літературі найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з Х—XII ст., тобто періоду
формування могутньої держави — Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрідність цього процесу — проникнення християнства в культуру Київської Русі, яке прийшло на зміну давньослов’янському міфологічному пантеону на чолі з Перуном та засвоєння греко-римської і візантійської філософської думки. Загальна
спрямованість філософської думки в культурі Київської Русі визначалась суворими ідеологічними та політичними завданнями побудови міцної
централізованої держави. Поширення християнства, яке пов’язують з розвитком письменності й освіченості на Русі, позитивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня народу, залучення його
культурних верств до надбань європейської, насамперед античної, філософської та соціально-політичної думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. Останню характеризує певна «дуальність», паралельне
існування «книжної» і народної культур, що ведуть між собою інтенсивний діалог.
Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема окремих біблійних
книг, текстів отців церкви, уривків текстів античних та елліністичних авторів, відбувався творчий процес засвоєння важливих світоглядних ідей, формувалися підходи до розуміння світу, його пізнання. Слід звернути увагу на значення творів сирійця Іоана Дамаскіна для розвитку вітчизняної філософії, його визначення філософії, яке обґрунтовує думку: філософія є любов’ю до мудрості, істина ж мудрості є Бог. Отже, любов до Бога є істинною філософією.
Провідне місце за своїм світоглядним і філософським значенням належить твору київського митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать», написаного в період князівства Ярослава Мудрого, відомого своїми
культурними і просвітницькими починаннями. Цей твір водночас є пам’яткою красномовної культури, публіцистики, моральної проповіді. Він складається з трьох частин, у яких зіставляються Закон і Благодать,
описується поширення християнства на Русі і висловлюється подяка князю та його сину Ярославу. Перша частина є своєрідним «Філософсько-історичним вступом», що витлумачує смисл світової історії. Аналіз першого питання цієї теми неможливий без звернення до літописних джерел, зокрема знаменитої «Повісті минулих літ» ченця Києво-Печерського монастиря Нестора, через яку проходить ідея єдності руських земель, засуджується князівська міжусобна боротьба, обґрунтовується необхідність
згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Цікаво відзначити, що монах не тільки ретельно, з хронологічною послідовністю описує події, які відбувалися рік у рік, але й моралізує з приводу злощасних подій, вбачаючи в них кару божу за людські гріхи.
Для філософської традиції Київської Русі характерною є етична спрямованість, яка виразно звучить у «Повчанні» видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мономах дає своєрідну настанову володарю держави, суть якої полягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відповідальності, що моральний обов’язок князя — завжди залишатись справедливим. Мірою справедливості є знання. Отже, володар повинен вміти все, бо інакше він стане залежним від інших.
У творі Мономаха виразно звучить принципово нова думка про світську роль держави, роль загальногромадської справи, незалежної від церкви. У
настанові Мономаха досить чітко вимальовується думка про індивідуальну відповідальність особистості перед суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, моралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам’ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість.