Gidens_Sotsiologiya2

«Форд» моделі Т. Це дозволило запровадити спеціалізовані інстру­ менти та устаткування, створені для швидкості, точності й простоти операцій. Однією з найважливіших інновацій Форда була сконстру­ йована ним конвеєрна лінія, ідея котрої, як кажуть, належала чи­ казьким різникам худоби, які оббіловували туші тварин на рухомій лінії. Кожний робітник на конвеєрній лінії Форда виконував спеціа­ лізоване завдання, наприклад, умонтовував ручки у лівобічні дверця­ та автомобілів, що рухалися конвеєром. До 1929 року, коли вироб­ ництво моделі Τ припинилося, було виготовлено 15 мільйонів авто­ машин.

Недоліки фордизму та тейлоризму

Був час, коли здавалося, що фордизм являє собою ймовірне май­ бутнє промислового виробництва в цілому. Однак на практиці це не підтвердилося. Цією системою можна скористатися лише в таких галузях, де виробляються стандартизовані товари для великих рин­ ків, як, приміром, виробництво автомобілів. Запровадження механі­ зованих виробничих ліній вимагає величезних коштів, а система Форда зовсім негнучка; скажімо, щоб внести зміни у виріб, необхід­ не значне реінвестування коштів. Фордівську систему виробництва легко скопіювати, якщо для створення заводу наявні достатні фон­ ди. Проте в тих країнах, де робоча сила коштує дорого, фірми, кон­ куруючи з компаніями країн, де вона ціниться дешевше, стикаються з труднощами. Це був один із чинників, котрий призвів до підне­ сення японської автомобільної промисловості (хоча нині рівень зарплатні в Японії вже не низький), а згодом і розквіту Південної Кореї.

Системи низької довіри та системи високої довіри

Фордизм і тейлоризм деякі представники промислової соціології на­ зивають системами низької довіри. Перелік робіт визначається ке­ рівництвом компанії і пов'язаний з технічним устаткуванням. Осо­ би, котрі виконують робочі завдання, піддаються суворому нагляду і мають незначну свободу дій. Там, де існує багато позицій з низь­ ким рівнем довіри, ступінь невдоволення працівників та їхнього від­ чуження є високим, а виробничі конфлікти трапляються часто. Си­ стема високої довіри — це коли робітникам дозволено контролювати темп і навіть зміст їхньої праці в межах генеральних напрямків компанії. Такі системи переважно концентруються на вищих рівнях промислових організацій.

З початку 1970-х років і дотепер фірми в Західній Європі, Сполу­ чених Штатах та Японії експериментували з альтернативами систе­ мам низької довіри. До них належали автоматизовані конвеєри та групове виробництво, за якого робоча група відіграє визначену роль при виконанні робочого завдання. Розглянемо ці стратегії по черзі.

Автоматизація

Поняття автоматизації, або програмованого устаткування, було за­ проваджено у середині XIX ст., коли американець Крістофер Спен­ сер винайшов автомат — програмний верстат, на якому виготовля­ лися ґвинти, гайки та шестерні. На той час вплив автоматизації відчувався у порівняно небагатьох галузях, однак з проґресом у ство­ ренні промислових робіт її вплив безумовно посилився. Робот — це автоматичний пристрій, що може виконувати функції, які зазвичай здійснюються людьми-робітниками. Термін «робот» придумав близь­ ко п'ятдесяти років тому драматург Карел Чапек від чеського слова robota, тобто «примусова праця».

Уперше роботи у невеликій кількості з'явилися в промисловості в 1946 році, коли в машинобудівній галузі було винайдено пристрій для автоматичного регулювання обладнання. Проте роботи підвище­ ної складності виникають тільки з моменту появи мікропроцесорів, фактично з 1970-х років. Перший робот, керований міні-комп'юте­ ром, створив 1974 року Цинцинаті Міласон. Сьогодні роботи можуть виконувати численні операції, скажімо, зварювання, фарбування пульверизатором, піднімання й переміщення частин обладнання. Деякі роботи можуть розрізняти деталі відчуттям або на дотик, а інші — візуально ідентифікувати певний перелік об'єктів. Як зазна­ чали Роберт Ейрес та Стівен Мілер:

«Немає відданішого і невтомнішого фабричного робітника, ніж робот. Роботи можуть бездоганно знову й знову виконувати такі операції, як електрозварювання та пульверизаторне фарбування різноманітних об'єктів, їх можна швидко перепрограмувати для виконання цілком відмінного завдання... Через кілька років ми зможемо побачити багато промислових роботів, задіяних на виробничих підприємствах середніх розмірів. Роботи постачатимуть деталями цілі групи автоматичних машин у робочих камерах, які можна випускати серіями з метою ство­ рення замкненої виробничої системи, керованої мікропроцесорами» (Ayres and Miller, 1985).

Більшість роботів, що їх використовують у промисловості всього світу, зосереджена у виробництві автомобілів. Користь, яку прино­ сять роботи у виробництві, поки що порівняно обмежена, оскільки їхня здатність розпізнавати різні об'єкти та маніпулювати своїми не­ зграбними частинами досі не досягла належного рівня розвитку. Однак немає сумніву, що автоматизоване виробництво ближчими ро­ ками пошириться швидкими темпами. Будова роботів ускладнюєть­ ся, а витрати на них зменшуються.

Групове виробництво

Групове виробництво, тобто взаємодія робочих груп на конвеєрних лініях, іноді поєднувалося з автоматизацією як спосіб реорганізації праці. Провідна ідея цього — посилити мотивацію робітників, дозво­ ляючи групам співпрацювати у виробничих процесах, аніж вимагати

370 12. ПРАЦЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ

від кожного працівника витрачати цілий день на виконання окремої повторюваної операції, як, наприклад, вставляння ґвинтів у ручки дверцят автомобілів.

Прикладом групового виробництва є гуртки якості (ГЯ) — групи у складі від п'яти до двадцяти робітників, які регулярно збираються для обговорення та вирішення виробничих проблем. Робітники, котрі належать до ГЯ, проходять додаткову підготовку, що дає їм змогу застосовувати технічні знання в обговоренні виробничих питань. ГЯ були започатковані у Сполучених Штатах, взяті на озброєння кілько­ ма японськими компаніями, а згодом, у 1980-х роках, знову стали популярними на Заході. Вони символізують розрив з положеннями тейлоризму, оскільки доводять, що робітники достатньо досвідчені, щоб зробити свій внесок у визначення та методи вирішення завдань.

Гнучке виробництво

Однією з найважливіших змін у світових виробничих процесах в останні кілька років стало впровадження комп'ютеризованого дизай­ ну. Хоча тейлоризм та фордизм досягли успіху у виробництві масо­ вих виробів (однаковісіньких) для масових ринків, вони виявились абсолютно неспроможними виробляти невеликі партії товарів, не ка­ жучи вже про товари, спеціально виготовлені для індивідуального замовника. Комп'ютеризований дизайн, поєднаний з іншими видами комп'ютерної технології, докорінно змінив цю ситуацію. Стенлі Дейвіс говорить про появу «масового покупця»: нові технології уможливлюють великомасштабне виробництво товарів, призначених для конкретних покупців. На традиційному конвеєрі можна було щодня виробляти п'ять тисяч сорочок. Тепер можна пристосувати до потреб конкретного покупця кожну з цих сорочок так само швидко, як п'ять тисяч ідентичних сорочок, причому з незначними витра­ тами (Davis, 1988).

Ще до впровадження комп'ютеризованого дизайну японці запо­ чаткували те, що вони назвали гнучким виробництвом. Запровадив­ ши виробничі системи, котрі чи не в усьому відрізняються від систе­ ми масового виробництва, започаткованої Генрі Фордом у Детройті, японські виробники автомобілів змогли домогтися помітного зростання глобального обсягу продажу від середини 1970-х до початку 1990-х років (Dertouzos, 1989). Японці зробили наголос на підготовці квалі­ фікованої робочої сили, на способах прискорення впровадження ново­ го дизайну виробів та виведення нових товарів на ринок.

Зміни, котрі відбувалися на європейських чи американських ав­ томобільних заводах початку 1980-х років протягом 24 годин на добу, на японських фабриках можна було здійснити впродовж п'яти хвилин. Метою була найвища якість з самого початку, коли б не ви­ никала потреба у подальших удосконаленнях. Групове виробництво досягло високого рівня; інтегровані робочі бригади включали скла­ дальників, робітників та підсобних працівників. Завдяки такій орга­ нізації планувальники змогли пристосуватися до виробничого циклу

(період часу від першої концепції нової моделі до моменту сходження з виробничої лінії останнього автомобіля) тривалістю сім з половиною років. Тим часом планувальники в Сполучених Штатах та Європі донедавна мали справу з 13—15-річними циклами. Зараз вони вже майже наздогнали японців, здебільшого копіюючи їхній досвід. Разом з тим, як зауважив Лестер Туроу, говорячи про США: «Най­ кращі американські заводи не такі добрі, як найкращі японські, а найгірші американські підприємства набагато гірші за найгірші японські» (Thurow, 1993).

ТЕНДЕНЦІЇ У СИСТЕМІ ЗАЙНЯТОСТІ

Система зайнятості в усіх індустріалізованих країнах зазнала істот­ них змін у нашому столітті. У 1990 році понад 3/4 зайнятого насе­ лення працювало фізично (були «синіми комірцями»). Близько 28 від­ сотків з них становили кваліфіковані робітники, 35 відсотків — напівкваліфіковані, а 10 відсотків не мали ніякої кваліфікації. «Білих комірців» та фахівців-професіоналів було порівняно небагато. До середини нашого століття робітники фізичної праці становили мен­ ше 2/3 працюючого населення, а сфера розумової праці відповідно розширилася.

Переписи населення Сполученого Королівства відбувалися 1971-го, а потім 1981 року. За цей період частка людей, що працювали «синіми комірцями», зменшилася серед чоловіків з 62 до 56 відсот­ ків, а серед жінок — з 43 до 36 відсотків. Число посад фахівців та управлінських кадрів, на яких перебували чоловіки, зросло майже на 1 мільйон. До 1981 року на рутинних роботах «білих комірців» було зайнято на 170 тисяч менше чоловіків, і таку ж роботу виконувало на 250 тисяч більше жінок. Скорочення обсягу фізичної праці тісно пов'язане із зменшенням частки осіб, зайнятих у виробничій сфері. 1981 року на виробництві працювало менше на 700 тисяч чоловіків та на 420 тисяч жінок, ніж десятьма роками раніше.

Такі тенденції тривають і сьогодні, проте вони дещо сповіль­ нилися. Дослідження робочої сили, проведене урядом 1990 року, показало, що на фізичній роботі було зайнято трохи більше 50 відсот­ ків чоловіків та 33 відсотки жінок. Найразючіший контраст між чо­ ловіками і жінками спостерігався серед «білих комірців» — виконав­ ців рутинної праці порівняно з кваліфікованими професіями «синіх комірців». 1990 року попереднім видом трудової діяльності займали­ ся 31 відсоток жінок і лише 6 відсотків чоловіків, тимчасом як ква­ ліфікованою фізичною роботою — 25 відсотків чоловіків і лише 4 від­ сотки жінок. У ряді інших індустріалізованих країн такі зміни пішли ще далі, ніж у Британії. Наприклад, згідно з деякими оцін­ ками, близько 40 відсотків робочої сили CШA сьогодні зайнято на фізичній роботі (Rossides, 1990).

З приводу розгляду обставин таких змін точаться запеклі дебати. Як видається, причин є декілька. Однією з них є тривале впровад-

ження устаткування, що економить людську працю. Це дістає найви­ щий вияв у поширенні в останні роки інформаційної технології та комп'ютеризації в промисловості. Іншою причиною є зростання ви­ робництва за межами Заходу, особливо на Далекому Сході. Тради­ ційні галузі виробництва у західних країнах зазнали істотного скоро­ чення через їхню неспроможність конкурувати з ефективнішими да­ лекосхідними виробниками, в яких менші витрати на робочу силу.

Окрім усього іншого, ці події вплинули на характер виробничого конфлікту. Зараз ми переходимо до розгляду цієї теми.

ПРОФСПІЛКИ ТА ВИРОБНИЧИЙ КОНФЛІКТ

Тривалий час між робітниками та їхнім економічним і політичним керівництвом існували конфлікти. У XVIII столітті в містах Європи часто відбувалися повстання проти військового призову та надмір­ них податків, а також голодні бунти у часи неврожаю. Такі «доіс­ торичні» форми трудового конфлікту тривали у деяких країнах аж до кінця минулого століття. Наприклад, у 1868 році у кількох вели­ ких містах Італії відбувалися голодні бунти (Geary, 1982). Такі тра­ диційні форми протистояння були не просто спорадичними, ірраціо­ нальними сплесками: загрозою насильства домагалися обмеження цін на зерно та інші головні продукти харчування.

Виникнення профспілок

Трудовий конфлікт між робітниками та роботодавцями у першій по­ ловині XIX століття часто мав напіворганізований характер. Там, де виникало протистояння, робітники досить часто залишали робочі місця і виходили на вулицю, виказуючи незадоволення своєю некерованою поведінкою або участю у виступах проти органів влади. Подекуди у Франції наприкінці XIX століття робітники погрожу­ вали повісити ненависних роботодавців. Страйкова форма боротьби, яка сьогодні асоціюється з організованими торгами між робітниками та управлінцями, розвивалася повільно й несистематично. Закони про профспілки, прийняті у Британії у 1799 та 1800 роках, заборо­ няли мітинґи організованих груп робітників, а також прилюдні де­ монстрації. Ці закони за двадцять років було скасовано через очевидний факт, що вони більше заохочували, ніж запобігали гро­ мадським заколотам. Число членів профспілок зростало, і невдовзі профспілки стали масовою організацією. Профспілкову діяльність було легалізовано в останній чверті XIX століття, після чого членст­ вом у профспілках до 1920 року було охоплено 60 відсотків робіт­ ників Британії. Британський профспілковий рух координується за­ снованим 1868 року Конгресом профспілок — центральним органом, який налагодив тісні стосунки з партією лейбористів.

На початку цього століття між фактом існування профспілок та тенденцією до страйків існувала слабка залежність. Більшість ранніх

страйків виникали спонтанно, тобто не ініціювались якоюсь конкрет­ ною організацією робітників. Доповідь американського члена Комісії з питань праці у 1907 році показала, що близько половини усіх страйків того часу не були інспіровані профспілками (Ross, 1954). Очевидно, що така ж ситуація існувала і в Британії. Ця ситуація змінилася на кінець першої світової війни, відколи частка страйків, що відбувалися серед неспілчанських робітників, значно зменши­ лася.

Розвиток профспілкового руху в різних країнах істотно відрізняв­ ся, так само як і вплив профспілок на робітників, роботодавців та уряд. У Британії і Сполучених Штатах профспілки існували довше, ніж у більшості європейських країн. Наприклад, профспілки Німеч­ чини були значною мірою знищені нацистами у 1930-х роках і від­ новлені тільки після другої світової війни, тимчасом як у Франції профспілкового руху фактично не існувало до 1930-х років, коли було повністю визнано свободу організації профспілок та укладання колективних трудових угод.

Чому існують профспілки?

Хоча кількість членів профспілок та масштаб їхніх повноважень іс­ тотно різняться, вони існують у всіх західних державах. Усі ці краї­ ни визнають законне право робітників на страйки, що ставлять еко­ номічні вимоги. Чому профспілки стали невід'ємною рисою сучасно­ го суспільства? Чому конфлікт між профспілками та керівництвом видається більш-менш постійною характеристикою промислового се­ редовища?

Дехто вважає, що профспілки є фактично різновидом середньовіч­ них ґільдій — об'єднань людей, зайнятих однаковим ремеслом, — відтвореним у контексті сучасного виробництва. Таке трактування, можливо, допоможе нам зрозуміти, чому профспілки часто виникали перш за все серед ремісників, однак воно не пояснює того, чому вони так послідовно асоціюються з обговоренням рівня зарплатні та тру­ довими конфліктами. Тут треба зважити на той факт, що профспілки утворилися з метою захисту матеріальних інтересів робітників у про­ мисловому оточенні, яке зводило їх разом і солідаризувало і в якому вони мали дуже незначні офіційні повноваження.

На початкових етапах розвитку сучасного суспільства робітники в більшості країн не мали політичних прав і великого впливу на умови праці, в яких вони опинялися. Профспілки спочатку утворювались як засоби відновлення рівноваги влади між робітниками та робото­ давцями. Робітники не мали влади як окремі особи, однак завдяки колективній організації їхній вплив значно зріс. Роботодавець може обійтися без праці якогось конкретного робітника, але не без усіх чи більшості робітників, що працюють на фабриці або заводі. Проф­ спілки спочатку були переважно «оборонними» організаціями, які створювали засоби протидії робітників тотальній владі над їхнім іс­ нуванням, що її мали роботодавці.

374 12. ПРАЦЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ

Нещодавні досягнення

Природно, що самі профспілки з роками змінилися. Деякі з них дуже розрослися і, як постійно діючі організації, обюрократилися. У профспілках працюють повний день оплачувані службовці, котрі можуть і не мати чіткого уявлення про умови праці членів своєї організації. Діяльність та погляди профспілкових лідерів, таким чи­ ном, можуть цілком відрізнятися від поглядів тих, чиї інтереси вони представляють. Рядові члени іноді починають конфліктувати із стра­ тегіями своїх власних профспілок. Більшості профспілок не вдається найняти достатню кількість робітниць. Хоча деякі з них ініціювали кампанії з метою збільшити число жінок у профспілках, багато їх у минулому активно відраджували представниць слабкої статі від вступу до цих організацій.

У наш час профспілки у країнах Заходу відчувають загрозу з боку трьох взаємопов'язаних чинників змін: високі рівні безробіття, що послаблюють позиції профспілок у переговорах; занепад традиційних виробничих галузей, в яких присутність профспілок завжди була сильною; зростаюча інтенсивність міжнародної конкуренції, особли­ во з боку азіатських країн, де рівні зарплатні часто нижчі, ніж на Заході. У Сполучених Штатах та кількох європейських країнах, включаючи Британію, Францію, Німеччину та Данію, до влади у 1970—1980-х роках прийшли праві уряди, переважно налаштовані обмежити надмірний, на їхню думку, вплив профспілок у галузі.

Закони про зайнятість, прийняті у Британії у 1980 та 1982 роках, принесли нові обмеження леґальних прав профспілок. Офіційне ви­ значення «трудового конфлікту» було звужене, щоб виключити мож­ ливість пікетування постачальників роботодавця. Закон про проф­ спілки, прийнятий 1984 року, вимагав від профспілок перед органі­ зацією акцій у сфері промисловості процедури голосування, а також запроваджував інші обмеження прав профспілок. Службовці, котрі наймалися на роботу в центр урядових комунікацій (GCHQ), позбав­ лялися прав вступати до профспілок. Така пересторога була вмотиво­ вана тими міркуваннями, що акція промислового характеру в GCHQ може становити загрозу національній безпеці. Такі заходи, звичайно, мали значний вплив на профспілковий рух на національ­ ному та місцевому рівнях. У поєднанні з іншими, глобальнішими чинниками, про які згадувалося вище, вони різко послабили вплив профспілок.

У Сполучених Штатах профспілки стикаються з кризою навіть значніших масштабів, ніж у більшості європейських країн. За остан­ ні п'ятнадцять років умови праці робітників та їхня зарплатня, про що мають опікуватися профспілки, у кількох провідних галузях украй погіршилися. Працівники автотранспорту, сталеливарної та автомобільної галузей погодилися на нижчі від попередньо обумов­ лених рівні зарплатні. У кількох найбільших страйках профспілки відігравали другорядну роль, найяскравішим прикладом чого є, на-

певно, розвал профспілки контролерів авіаліній на початку 1980-х років.

Занепад членства у профспілках та їхнього впливу є загальним явищем для індустріалізованих країн, що годі пояснити лише полі­ тичним тиском правих сил в урядах на профспілки. Позиції профспі­ лок послаблюються переважно у періоди високого рівня безробіття, як це було тривалий час у багатьох країнах Заходу (продовження те­ ми див. нижче). Тенденції до гнучкішого виробництва, як правило, применшують вплив профспілкового руху, який набуває поширення і розквіту на великих фабриках, де багато людей працюють разом.

Страйки

Що таке страйк? Відповідь аж ніяк не є очевидною чи простою для формулювання. Скажімо, як розрізнити страйк і нетривалу зупинку в роботі? У статистиці страйків багатьох країн робиться спроба роз­ межувати ці поняття, причому страйками вважаються зупинки в роботі тривалістю понад конкретний час (наприклад, півдня), або ж за критерій береться певна кількість залучених до страйку робіт­ ників. Чи відносяться до страйкової діяльності відмова працювати понаднормовий час або «праця за всіма правилами»?

Тому видається доцільним визначити «страйк» у достатньо вузь­ кому розумінні, бо інакше цей термін втрачає точність. Ми можемо визначити страйк як тимчасове припинення роботи групою найманих працівників з метою висловити незадоволення або поставити свої ви­ моги (Hyman, 1984). Всі складові цього визначення є важливими у розмежуванні страйків та інших форм протистояння й конфлікту. Страйк є тимчасовим, якщо робітники мають намір повернутися до цієї ж роботи і до того самого працедавця; коли ж вони кидають свою роботу назавжди, цей термін не годиться. Як припинення роботи, страйк слід відрізняти від відмови працювати понад нормований час або від «сповільнення темпу». У страйку має бути задіяна група ро­ бітників, оскільки страйк означає реакцію не окремого працівника, а колективну акцію. Страйк спрямований проти працедавців, що допо­ магає розмежовувати страйки і протести, які організовують оренда­ тори житла або студенти. Нарешті, страйк означає прагнення ви­ казати своє незадоволення або висунути вимогу; робітники, відсутні на роботі лише через відвідання ними спортивних змагань, не мо­ жуть вважатися страйкарями.

Страйки являють собою тільки один аспект чи різновид конфлік­ ту, в який можуть втягуватися робітники та управлінці. Інші близькі форми організованого конфлікту є локаути (коли роботу припиня­ ють не робітники а, радше, роботодавці), а також обмеження випуску продукції (рестрикціонізм. — Ред.) і зіткнення інтересів під час обго­ ворення умов угоди. До неорганізованих виявів конфлікту можуть відноситися висока плинність робочої сили, прогули та пошкодження виробничого устаткування.

Статистика страйків

Внаслідок довільних трактувань суті страйку не викликає подиву те, що в різних країнах існує різна практика ведення обліку страйків. Можливими є міжнародні порівняння страйкової активності, які, однак, вимагають обережності при інтерпретуванні. Те, що вважа­ ється страйком в одній країні і, отже, включається до статистичних даних, може не реєструватися в іншій. Наприклад, у Британії страй­ ком вважається припинення роботи десятьма або більше робітниками, тоді як у Сполучених Штатах (з 1982 року) у статистиці страйків реєструються акції, в яких беруть участь тисяча і більше робітників.

Здебільшого публікуються три показники страйкової активнос­ ті — число страйків на рік, частка робочої сили, зайнята в страйках за певний рік, а також кількість робочих днів, втрачених через страйки. Усі три показники, взяті разом, дають приблизну уяву про відмінність в рівнях страйків у різних країнах. Згідно з усіма трьома критеріями, серед найбільш схильних до страйків країн є Італія і Канада, а найменш схильні до них Німеччина і Скандинавські краї­ ни. На середньому рівні перебувають Сполучені Штати та Сполучене Королівство. За даними офіційної статистики, між числом страйків і рівнем економічних успіхів не існує якогось певного зв'язку. Інакше кажучи, країни з низьким рівнем страйкової активності необов'яз­ ково мають кращі економічні показники, ніж держави, де страйку­ ють більше. Це й не дивно; точність порівняльної статистики страй­ ків у будь-якому випадку сумнівна, а трудові конфлікти чи протисто­ яння можна виразити не тільки страйком, а й іншими способами. Крім того, гармонійні відносини у виробничому середовищі не­ обов'язково призводять до високої продуктивності праці.

Найновіші тенденції у виробничому конфлікті

У добре відомій праці, опублікованій на початку 1960-х років, ствер­ джувалося, що страйки «відживають своє». Згідно з думкою авторів, тривалі та інтенсивні протистояння є переважно рисами початкових стадій індустріалізації. Оскільки, на думку авторів, порядок перего­ ворів у сфері виробництва вже міцно вкорінився, то страйкова ак­ тивність спадає (Ross and Hartman, 1960). Щойно цю тезу було про­ голошено, одразу ж у багатьох західних країнах, включаючи Брита­ нію, пройшла хвиля виробничих конфліктів. Визначною рисою страйкової активності у Британії 1960-х — початку 1970-х років було різке зростання числа неофіційних страйків. Здається, що у цей період багато робітників були незадоволені своїми офіційними профспілками не менше, як і своїми працедавцями.

У 1980-х — на початку 1990-х років центр страйкової діяльності зміс­ тився назад до офіційних профспілок. Водночас рівень страйків у Бри­ танії значно знизився, що великою мірою пояснюється політичним та економічним кліматом, у якому тепер опинилися профспілки. Це видаєть­ ся загальною міжнародною тенденцією. За двома-трьома винятками, всі західні країни в цей період відчули послаблення страйкової активності.

ЖІНКИ І ПРАЦЯ

Донедавна у країнах Заходу оплачувана робота здебільшого була привілеєм чоловіків. За останні кілька десятиліть ця ситуація ради­ кально змінилася: все більше жінок поповнюють лави робочої сили. У наступних параграфах цього розділу ми розглянемо походження та значення цього феномена, що знаменує одну з найважливіших змін у сучасному суспільстві.

Жінки та робочі місця (історичний погляд)

Для переважної більшості населення в доіндустріальних країнах (і більшості людей у країнах «третього світу» сьогодні) виробнича ді­ яльність та робота в домогосподарстві не розмежовувалися. Вироб­ ництво відбувалося або в домашніх умовах, або поблизу від дому. Всі члени сімей у середньовічній Європі брали участь у сільськогоспо­ дарських роботах або в ремісничій діяльності. У містах майстерні містилися переважно вдома, а члени родини виконували різні фун­ кції у виробничому процесі. Наприклад, у ткацькій справі діти про­ чісували вовну, старші дочки та матері пряли пряжу, а батьки ткали її. Таким чином жінки й діти безпосередньо допомагали чолові­ кам — кравцям, шевцям та пекарям. Жінки часто користувалися значним впливом у родині завдяки своїй важливій ролі в еконо­ мічних процесах, навіть попри те, що вони не мали стосунку до чоловічих справ: політики та воєн. Дружини ремісників часто вели ділові рахунки, як і дружини фермерів, а багато вдів володіли май­ ном і самі ним порядкували.

Ситуація суттєво змінилася через розмежування робочого місця і проживання завдяки розвитку сучасного виробництва. Переміщення виробництва на механізовані фабрики було, напевне, найголовнішим та єдиним чинником. Праця виконувалася у машинному темпі робіт­ никами, спеціально найнятими для цього, тож працедавці почали укладати угоди не з родинами, а з окремими особами. Разом з тим минуло багато часу, поки старий підхід до сімей як до одного цілого вичерпав себе; у Британії та багатьох інших європейських країнах роботодавці ще довго наймали на роботу цілі сім'ї. Якщо батько, на­ приклад, наймався на роботу на фабрику, його дружина та діти пра­ цювали домашніми слугами або помічниками на фермі.

Після відходу від цієї практики встановлений був глибокий поділ між оселею та робочим місцем. Жінки почали асоціюватися з «до­ машніми» цінностями, хоча думка, що «місце жінки вдома», має різ­ ний підтекст для жінок різних верств суспільства. Заможним жінкам подобається, коли їм прислужують покоївки, няні та домашні лакеї. Найважчими були обов'язки незаможних жінок, котрим доводилося виконувати хатню роботу і, крім того, працювати на виробництві, щоб додати дещо до заробітків своїх чоловіків.

Рівень зайнятості жінок поза домівкою для всіх класів залишався досить низьким аж до початку XX століття. У Британії ще навіть у