Gidens_Sotsiologiya2

досить істотні відмінності між різними країнами, якщо приділити більше уваги мобільності вниз, а також мобільності великої амплі­ туди (Heath, 1981; Grusky and Hanser, 1984).

У своїй публікації «Постійний потік» Роберт Еріксон і Джон Ґолдторп (Erikson and Goldthorpe, 1993) повідомляють про результати своїх недавніх досліджень соціальної мобільності. Вони вивчали мо­ більність у Західній та Східній Європі, Сполучених Штатах, Австра­ лії та Японії. Були проаналізовані дані дванадцяти національних до­ сліджень мобільності впродовж майже сімдесяти років у цьому сто­ річчі. Вони з'ясували, що немає довготермінової тенденції до зрос­ тання показників мобільності. Загальний показник мобільності «не змінюється в якомусь певно. означеному напрямку» (с. 367). По­ казники масштабу мобільності в Сполучених Штатах якщо й вищі, ніж у інших розглянутих країнах, то зовсім не набагато.

Низхідна мобільність

Хоча низхідна мобільність — явище менш поширене, ніж мобіль­ ність угору, проте цей феномен зустрічається часто. Інтраґенераційна мобільність униз теж має місце. Мобільність цього типу дуже часто асоціюється з психологічними проблемами й тривогами, вна­ слідок яких індивіди стають неспроможні підтримувати стиль жит­ тя, до якого вони звикли. Зменшення потреби в робочій силі й ско­ рочення штатів теж є одним із джерел мобільності вниз. Наприклад, якщо людина середнього віку втрачає роботу, їй або дуже важко знову влаштуватися на якусь службу, або вдається знайти роботу з нижчим рівнем доходу, аніж раніше.

Досі було проведено дуже мало досліджень низхідної мобільності у Сполученому Королівстві. Проте є всі підстави для припущення, що мобільність униз, як інтра-, так і інтерґенераційна, зростає нині у Британії подібно до Сполучених Штатів. У США відомі кілька дослід­ жень цього феномену. В 1980-х і на початку 1990-х pp., уперше по другій світовій війні, відбулося загальне зниження середніх реальних заробітків (заробітків без інфляційних відсотків) людей, що перебува­ ють на середньому рівні «білокомірцевої» праці в США. Таким чином, навіть якщо пропозиція вакансій у цій сфері збільшується порівняно з іншими, праця в ній уже не може забезпечувати потреби певного життєвого стандарту, як це було раніше.

Реструктуризація та «ущільнення» корпорацій є головними при­ чинами таких змін. Перед лицем дедалі гострішої глобальної конку­ ренції багатьом компаніям довелося скоротити свої робочі штати. Бу­ ло скасовано багато «білокомірцевих», як і повногодинних «синьокомірцевих» професій — їх замінили низькооплачуваними роботами з неповним робочим днем.

Низхідна мобільність у Сполучених Штатах сьогодні особливо по­ ширена серед розлучених жінок із дітьми. Для прикладу ми можемо розповісти про Сандру Болтон, життя якої Джон Шварц описує у своїй книжці «Забуті американці». Доля Сандри спростовує ідею,

10. СТРАТИФІКАЦІЯ І КЛАСОВА СТРУКТУРА

нібито люди, які напружено працюють і дотримуються всіх правил, не можуть не домогтися успіху. Чоловік Сандри протягом шістьох років їхнього шлюбу регулярно вдавався до насильства, і працівники служби дитячої опіки дійшли висновку, що він є загрозою для своїх двох дітей. Вона взяла формальне розлучення з чоловіком, після того як служба опіки над дітьми повідомила її, що дітей від неї заберуть, якщо вона його не залишить.

Сандра не одержує ніякої підтримки від свого колишнього чолові­ ка, який за два тижні до остаточного оформлення розлучення пован­ тажив їхні меблі та цінні речі на вантажівку і зник у невідомому напрямку. Тоді як у шлюбі Сандра жила досить заможним життям типової родини середнього класу, сьогодні вона перебивається з хліба на воду. Вона спробувала залишитися в коледжі, підтримуючи себе та дітей випадковою роботою, проте не спромоглася в такий спосіб за­ робити грошей, достатніх для нормального життя.

Тоді вона влаштувалася секретаркою в медичному центрі на пов­ ний робочий день. Поки вона була на службі, її дітей доглядала сусід­ ка. Займаючись вечорами та під час літньої відпустки, вона зрештою таки закінчила коледж. Після того вона зверталася до багатьох уста­ нов, але їй так і не пощастило знайти вакансію, де б їй платили біль­ ше, ніж на її секретарській роботі. Зароблених грошей не вистачало їй із дітьми навіть на повсякденні потреби, тому їй довелося піти на ще одну роботу, контролером вечорами у супермаркеті, — і навіть потому вона ледве зводить кінці з кінцями.

«Ти намагаєшся поводитися з повною відповідальністю, — каже Сандра, — і за це ти покарана, бо наша нинішня система не створює тобі для цього умов. Адже я так тяжко працюю. Це взагалі на межі людських можливостей» (Schwarz, 1991).

Внаслідок свого розлучення Сандра опустилася від досить комфортабельного життя до життя в бідності. І вона така не одна — в Сполучених Штатах чи Британії.

Соціальна мобільність і успіх

Багато людей у сучасних суспільствах вірять, що кожен може до­ сягти вершини, якщо тяжко й достатньо наполегливо працюватиме, проте цифри показують, що таке трапляється рідко. Чому ж так важко домогтися успіху? З одного боку, відповідь на це дуже проста. Навіть у «досконало плинному» суспільстві, в якому кожен має рівні шанси добутися до вершини, це вдається лише незначній меншості. Соціоекономічний порядок має форму піраміди, тому на вершині є не так багато місця для тих, кого вабить влада, статус або багатство. Не більш як дві-три тисячі людей із п'ятдесятивосьмимільйонного населення Британії можуть стати директорами однієї з двохсот най­ більших корпорацій.

Крім усього цього, ті, хто перебуває нині на вершині багатства і влади, мають багато засобів, щоб утримати свої переваги й передати їх своїм же нащадкам. Вони в спромозі забезпечити своїм дітям най-

кращу освіту, яка потім допоможе їм влаштуватися на добру роботу. Попри високі податки на багатство та посмертне мито, заможні люди здебільшого знаходять можливості передати дітям значну частку своєї власності. Більшість із тих, хто досягає вершини, починали з хорошого старту — походження з родин багатіїв або професіоналів високої кваліфікації. Вивчення життєвих ліній людей, які зуміли за­ багатіти, показують, що мало хто починав із нуля. Переважна біль­ шість людей, які «зробили гроші», або успадкували їх, або одержали в якийсь інший спосіб бодай невелику кількість грошей, які потім зуміли примножити.

Вільям Рубінстайн вивчав походження британських мільйонерів 1980-х років (Rubinstein, 1986). Він побудував своє дослідження, спираючись на дані про людей, які померли в 1984-му та 1985 роках, залишивши в спадщину принаймні один мільйон фунтів. (Щодо жи­ вих мільйонерів, майже неможливо зібрати реальні факти). Рубінс­ тайн з'ясував, що ті, чиї батьки були багатими бізнесменами або зем­ левласниками, досі складають 42 відсотки в рядах мільйонерів. Лю­ ди, які напевне одержали матеріальну допомогу від своїх родин (ті, чиї батьки були професіоналами високої кваліфікації), складають ще 29 відсотків. Сорок три відсотки мільйонерів успадкували понад 100 ти­ сяч фунтів кожен, а ще 32 відсотки успадкували суми від 10-ти до 100 тисяч. У Британії досі найпевніший засіб забагатіти — це наро­ дитися багатим.

Рівні мобільності

Загальні рівні мобільності досить широко вивчалися у Британії про­ тягом повоєнного періоду, хоча знову ж таки дослідники концентру­ вали свою увагу переважно на чоловіках. Одне з найперших дослі­ джень було здійснене Девідом Ґласом (Glass, 1954). У своїй праці автор проаналізував інтерґенераційну мобільність протягом тривало­ го часу, що передував 1950-м рокам. Його висновки збігаються з висновками вчених, які обстежували дані мобільності в міжнародно­ му плані (див. вище) — близько 30 відсотків мобільності від «синьокомірцевих» занять до «білокомірцевих» посад. Власне, дослідження Ґласа було одним із тих, на які широко посилалися при міжна­ родних порівняннях. Хоча випадків мобільності спостерігалося й ба­ гато, то була здебільшого мобільність короткої амплітуди. Мобіль­ ність угору була набагато поширеніша, ніж мобільність униз, і пере­ важно концентрувалася на середніх рівнях класової структури. Лю­ ди суспільного дна мали тенденцію там і залишатися; майже 50 від­ сотків синів висококваліфікованих фахівців та менеджерів теж пра­ цювали в цій же таки професійній сфері.

Одне з наступних досліджень було здійснене Джоном Ґолдторпом та його колеґами в Оксфорді на основі матеріалів опитування 1972 ро­ ку (Goldthorpe et al., 1980). Вони спробували з'ясувати, наскільки змінилися моделі соціальної мобільності відтоді, коли збирав свої дані Ґлас, і дійшли висновку, що загальний рівень мобільності чоловіків був вищий, ніж у попередній період, причому значно збільшилося число випадків руху великої амплітуди. Головна причина цього, проте, була не в тому, що система професійної зайнятості стала більш егалітарною. Рушієм цих перемін було дедалі інтенсивніше зростан­ ня кількості вищих «білокомірцевих» вакансій супроти «синьокомірцевих». Дослідники виявили, що дві третини синів некваліфікованих та напівкваліфікованих робітників ручної праці самі були на такій же роботі, що й їхні батьки. Близько 30 відсотків професіоналів та мене­ джерів походили з робітничого середовища, тим часом лише 4 від­ сотки чоловіків, зайнятих «синьокомірцевою» працею, походили із се­ редовища висококваліфікованих професіоналів та менеджерів.

Дослідження Ентоні Гіта, попри неповноту зібраних даних, пока­ зує, що шанси мобільності для жінок вузько обмежуються браком можливостей для працівників жіночої статі у сфері менеджерської та висококваліфікованої професіональної діяльності (Heath, 1981). По­ над половина дочок професіоналів високої кваліфікації або менедже­ рів перебувають на рутинних офісних посадах, не більше 8 відсотків займають позиції, порівнянні з позиціями їхніх батьків. Лише 1,5 від­ сотка жінок із «синьокомірцевих» родин опиняються на таких поса­ дах (хоча 48 відсотків працюють на рутинній офісній роботі).

Перше оксфордське дослідження мобільності (розглянуте нами ви­ ще. — Ред.) було оновлене за даними, зібраними десятьма роками пізні­ ше (Goldthorpe and Payne, 1986). Головні висновки попередньої праці були підтверджені, але вдалося виявити і деякі зміни. Наприклад,

зросли шанси для чоловічої молоді із «синьокомірцевого середовища» добутися до менеджерських або тих, які вимагають високої професій­ ної кваліфікації, посад. Знову ж таки пояснення цьому знайшлося в змінах структури професійної зайнятості, де відбувалося значне змен­ шення «синьокомірцевих» посад супроти «білокомірцевих». Мобіль­ ність униз мала місце навіть рідше, ніж у попередній період. Проте на­ багато більша, ніж раніше, пропорція чоловіків з робітничого сере­ довища опинилася в стані безробітних унаслідок зростання масштабів масового безробіття, починаючи з 1970-х років.

Маршал та його колеґи здобули в 1980-і роки результати, які вели­ кою мірою підтверджували висновки Ґолдторпа й інших. Вони вияви­ ли, що близько третини людей на високих «білокомірцевих» або про­ фесійних посадах походили з «синьокомірцевого» середовища. Подіб­ ні результати засвідчують наявність значної плинності в британському суспільстві. Для багатьох людей справді відкриваються можливості просунутися вгору по щаблях соціальної ієрархії, з погляду як інтраґенераційної, так і інтерґенераційної мобільності; але по цій драбині досі доволі важко підійматися жінкам, і плинність сучасного суспіль­ ства пояснюється здебільшого його тенденцією побільшувати число посад високого ранґу. Маршал та його колеґи зробили такий висновок: «Хоча «нагорі» й стало більше місця, це аж ніяк не означає, що виникла цілковита рівність можливостей туди дістатися» (Marshall et al., 1988, p. 138). Проте слід пам'ятати й про те, що ми вже відзначали раніше: мобільність — це тривалий процес, і якщо суспільство стає «відкритішим», наслідки цього можуть проявитися лише через покоління.

Проблеми вивчення соціальної мобільності

Вивчення соціальної мобільності виявляє різні проблеми. Напри­ клад, зовсім не очевидно, чи мобільність від «синьокомірцевої» до «білокомірцевої» праці завжди буде коректно визначати як мобіль­ ність «угору». Кваліфіковані робітники «синьокомірцевої» праці мо­ жуть бути в кращому економічному середовищі, ніж багато людей більш рутинної «білокомірцевої» роботи. Природа праці постійно змінюється з плином часу, й не завжди очевидно, що професії, роз­ глядувані як «ті самі», досі є тими самими. Наприклад, клерківські професії, як ми вже переконалися, дуже змінилися за останні кілька десятиріч через механізацію та комп'ютеризацію офісної праці. Ще одна трудність полягає в тому, що при вивченні інтерґенераційної мобільності буває важко визначити, в яких точках відповідних кар'єр робити порівняння. Батько може досягти лише середини своєї кар'єри, коли його дитина починає своє трудове життя; батьки і їхній нащадок можуть бути водночас мобільними, можливо, в одно­ му напрямку або (рідше) в різних. Де ми повинні їх порівнювати — на початку чи наприкінці їхніх кар'єр?

Усім цим труднощам можна до певної міри дати раду. Можна спробувати поміняти професійні категорії, коли стає очевидно, що природа професії радикально змінилася за період даного досліджен-

ня. Наприклад, ми могли б об'єднати «синьокомірцеві» професії ви­ щого ранґу в одну групу з рутинними «білокомірцевими», розгляда­ ючи мобільність із цих посад і на ці посади як один процес. Пробле­ ма, в якій точці індивідуальних кар'єр робити порівняння при ви­ вченні інтерґенераційної мобільності, може бути розв'язана (там, де дозволяють дані) порівнянням батьків і дітей тільки на початку або в кінці їхніх кар'єр. Але ці стратегії не можна вважати цілком задо­ вільними. До точних цифр, які дають дослідження мобільності, слід підходити обережно, вони можуть бути тільки приблизними. Ми мо­ жемо робити лише загальні висновки з досліджень мобільності, а надто там, де йдеться про міжнародні порівняння.

Ваші особисті шанси на мобільність

Які висновки можна зробити зі студій мобільності про ті можливості кар'єри, що постають перед вами, людиною, котра прагне влашту­ ватися на добру роботу в 1990-і роки? Як і люди попередніх генера­ цій, ви маєте шанси пробитися нагору, якщо ви ще не потрапили в привілейовані верстви населення за правом народження. Цілком імо­ вірно, що пропорція менеджерських вакансій та вакансій, які вима­ гають високої професійної кваліфікації, буде й далі збільшуватися коштом посад нижчого ранґу. Ті, хто добре проявив себе під час навчання, мають реальну нагоду заповнити ці «порожні місця».

Проте вакансій високого статусу, звичайно ж, забракне для всіх, хто прагне їх посісти, й комусь із вас доведеться змиритися з тим, що ваша кар'єра складається зовсім не так, як ви сподівалися. Хоча на менеджерському рівні та рівні висококваліфікованих професіоналів створюється значно більше вакансій, аніж раніше, їхня загальна кількість у економіці знижується порівняно з числом людей, які активно шукають роботу. Одна з причин такого становища — дедалі більше число жінок, котрі змагаються з чоловіками за скінченне чис­ ло вакансій. Друга (наслідки якої поки що важко точно передбачи­ ти) — дедалі ширше застосування інформаційної технології у вироб­ ничих процесах. Оскільки комп'ютеризоване обладнання сьогодні може розв'язувати проблеми навіть надзвичайної складності, яким раніше могли дати раду лише люди, то можливо і навіть дуже ймо­ вірно, що в майбутні роки багато вакансій зникне.

Якщо ви жінка, то хоч ваші шанси зробити добру кар'єру й поліп­ шуються, на шляху вашого просування до успіху постануть дві головні перешкоди. Чоловіки-менеджери та чоловіки-роботодавці досі дис­ кримінують жінок, які претендують на вакантні посади. Вони так роб­ лять принаймні почасти тому, що, на їхню думку, «жінки по-справ­ жньому не зацікавлені в кар'єрі» і схильні покинути трудові лави, як тільки заведуть сім'ю. Другий із цих факторів справді досі дуже істот­ но впливає на шанси жінок. Бо суть, зрештою, не в тому, що вони не зацікавлені в кар'єрі, а в тому, що їм часто справді доводиться обирати між можливістю зробити кар'єру і можливістю мати дітей. Чоловіки рідко бажають брати на себе повну відповідальність за домашню робо-

ту та догляд за дітьми. І хоча сьогодні набагато більше жінок, ніж рані­ ше, вміють організувати своє домашнє життя так, щоб продовжувати кар'єру, на їхньому шляху все ще чимало великих перешкод.

БІДНІСТЬ І НЕРІВНІСТЬ

Значна кількість людей у Сполученому Королівстві існує в умовах бідності, десь на самому дні класової системи. Багато з них погано харчуються й живуть у антисанітарних умовах, маючи значно мен­ шу середню тривалість життя, аніж більшість населення. Проте за­ можніші люди рідко мають чітке уявлення про масштаби бідності.

Це не новий феномен. 1889 р. Чарлз Бут опублікував працю, де показав, що третина лондонців жили в жахливій убогості (Booth, 1889). Громадськість була шокована. Як могло статися, що в країні, яка на той час була, мабуть, найбагатшою в світі, в самому центрі не­ озорої імперії, так широко розповсюдилася бідність? Книжку Бута використав його однофамільник Вільям Бут, генерал Армії Спасіння. Його книжка «Сутінки над Англією, та де вихід?» (Booth, 1970, перше видання 1890 р.) починається цифрами, взятими з розрахунків Чарлза Бута, які показували, що в Лондоні живуть 387 тисяч «дуже бідних» людей, 220 тисяч — «на межі голодної смерті» й 300 тисяч таких, що «помирають з голоду». За рік було продано майже чверть мільйона примірників книжки Вільяма Бута, так зумів він заполонити уяву гро­ мадськості. Він стверджував, що масштаби бідності можна радикально зменшити за допомогою практичних програм реформування та соціаль­ ної допомоги.

Що таке бідність?

Як визначити бідність? Зазвичай проводять різницю між виживанням,

або абсолютною бідністю, і відносною бідністю. Чарлз Бут був одним з перших, хто спробував запровадити послідовний стандарт бідності виживання, що означає відсутність основних параметрів здорового іс­ нування — достатньої їжі та даху над головою, які вможливлюють ефективне фізичне функціонування тіла. Бут припустив, що ці пара­ метри будуть одними й тими самими для людей однакового віку та фізичного складу, що живуть у будь-якій країні. Це поняття досі широко застосовується при аналізі бідності в будь-якому реґіоні світу.

Визначення бідності під поглядом параметрів фізичного існуван­ ня мають чимало неадекватностей, зокрема, коли формулюються як специфічний рівень доходу. Єдиний критерій бідності, якщо встано­ вити його не досить високо з урахуванням можливостей певного пристосування під конкретні умови, часто створюватиме таку ситуа­ цію, коли певні індивіди опиняться вище лінії бідності, тоді як їхній доход не покриватиме навіть основні потреби фізичного існування. Наприклад, у деяких регіонах країни життя буває значно дорожчим, ніж у інших. До того ж оцінка бідності з погляду прожиткового міні-

муму не бере до уваги тиск життєвих стандартів, які повсюди зроста­ ють. Набагато реалістичнішим буде пристосовувати уявлення про рі­ вень бідності до норм та сподівань, які змінюються в суспільстві разом з економічним розвитком. Більшість населення світу живе в оселях, де немає ні ванни, ні душу; але навряд чи можна не розгля­ дати водогін як доконечну потребу в будь-якому індустріалізованому суспільстві. Проте з формулюваннями поняття відносної вбогості ви­ никають складні проблеми. Тут теж широко застосовуються критерії доходу, але вони приховують неоднаковість у фактичних потребах різних людей.

БІДНІСТЬ СЬОГОДНІ

На відміну від Сполучених Штатів та багатьох інших країн, де вста­ новлюється офіційний «рівень бідності», у Британії уряд не дає влас­ ного тлумачення бідності.

В дослідженнях, які здійснювалися у Сполученому Королівстві, зазначалося, що кожен, хто має прибуток на рівні або нижче рівня додаткових виплат, живе «в бідності». «Додаткові виплати» надава­ лися людям, чий прибуток не досягав рівня, що вважався необхідним для виживання. Ті, хто мав доходи, які складали від 100 до 140 від­ сотків рівня додаткових виплат, визначалися як такі, що «живуть на межі бідності». Додаткові виплати більше не існують, але останні цифри досі пов'язують нас із періодом, коли вони застосовувалися.

Кількість людей, які живуть у бідності або на межі бідності, разю­ че зростала протягом 1980-х років. У 1979 р. 6 мільйонів людей, 12 відсотків населення, підпадали під першу категорію, а 22 відсотки до двох категорій сукупно. На 1987 рік ці цифри відповідно зросли до 19-и і 28 відсотків; 10 мільйонів людей жили в бідності, а ще 5 додат­ кових мільйонів на її межі (Blackburn, 1991). Таке велике зростання в двох категоріях стало наслідком зростання безробіття за цей період.

Хто вони — бідні? Люди з таких категорій особливо часто живуть у бідності: безробітні, ті, хто працює неповний робочий день або чиє службове становище нестабільне, люди старшого віку, хворі та інва­ ліди, ті, що живуть у дуже великих родинах і/або в сім'ях з однією матір'ю (або батьком). Близько половини всіх старих пенсіонерів жи­ вуть у бідності. Багато людей, які, можливо, одержували цілком при­ стойну платню, коли працювали, по виході на пенсію починають одер­ жувати значно менше. Сім'ї без батька, де всі турботи лягають на плечі матері, значною мірою поповнюють ряди бідняків. Високий рівень без­ робіття в 1980-х та на початку 1990-х років навряд чи зменшиться в близькому майбутньому, і тривале безробіття головних годувальників та їхніх дітей призводить до зубожіння дедалі більшого числа сімей.

Частка дітей (до п'ятнадцяти років), які живуть у сім'ях, чиї при­ бутки складають менш як 50 відсотків від середнього національного (один зі способів визначення бідності), зросла за останні роки. В 1979 р. десять відсотків дітей жили в таких сім'ях. На 1991 р. ця частка зросла до 31 відсотка. Розглядаючи це та інші дослідження,

Вінод Кумар доходить висновку, що «аналіз даних, що базується на різних вимірах бідності, показує на існування непомилкової тенден­ ції, що веде до різкого зростання кількості дітей, що живуть у біднос­ ті» (Kumar, 1993, p. 187).

Найважливіші фактори, які впливають на поширеність дитячої бідності, — це високий рівень безробіття, збільшення пропорції низькооплачуваних посад у економіці та зростання кількості сімей без одного з батьків.

Чому бідні досі бідні?

Деякі загальні фактори впливу на рівень бідності вже виявлені і встановлені. Добре опрацьовані й систематично запроваджувані про­ грами соціальної допомоги в поєднанні з політикою уряду, активно спрямованою на зменшення безробіття, знижують рівні бідності. Іс­ нують деякі суспільства (скажімо, Швеція), де бідність майже пов­ ністю викорінена. За це, звичайно, довелося платити високу соціаль­ ну ціну, і не тільки за рахунок високих рівнів оподаткування, а й утворення густої мережі бюрократичних урядових аґенцій з досить вагомими владними повноваженнями. Проте, що більший розподіл багатства та доходи у країні віддається під контроль ринкових ме­ ханізмів, як це було у Великій Британії в 1980-х роках, то більші виникають матеріальні нерівності. Теорія, яка спрямовувала полі­ тику урядів, очолюваних пані Тетчер, полягала в тому, що зменшен­ ня податкового тиску на індивідів та корпорації створить високі рівні економічного зростання, плоди якого «перетечуть» до бідних. Проте факти не підтверджують цієї тези. Така економічна політика, можливо, й прискорить (або не прискорить) економічний розвиток, проте в результаті неминуче поглиблюється прірва між бідними і багатими, побільшуючи кількість людей, які живуть в умовах бід­ ності. (Порівняльні дані про обсяг та ефект програм соціальної до­ помоги наведено в таблиці 10.2).

Мал. 10.1. Графік зображує відношення чоловічих заробітків у верхніх 10 відсотках населення до чоловічих заробітків у нижніх 10 відсотках. Що вища цифра (див. вертикальну вісь), то більша нерівність.

Джерело: Independent on Sunday, 21 July 1996.

Опитування показали, що більшість британців вважають, що бід­ няки самі винні у своїй бідності, й з підозрою дивляться на тих, хто живе «з урядових подачок». Багато людей вважає, що ті, хто отримує соціальну допомогу, могли б знайти роботу, якби захотіли. Такі до­ кази, однак, не відповідають реаліям бідності. Близько чверті людей, які офіційно вважаються бідними, працюють, але їхні заробітки над­ то низькі, щоб піднятися над порогом бідності. Решту переважно складають діти до чотирнадцяти років, люди, старші за шістдесят п'ять, хворі або інваліди. Попри переконаність у народі про високий рівень обману у сфері одержання соціальної допомоги, лише один від­ соток заяв на одержання такої допомоги виявляється необгрунтова­ ним, що набагато нижче за рівень шахрайства, пов'язаного з не­ сплатою податків, де, за приблизними оцінками, втрачається понад десять відсотків державного прибутку внаслідок неправильного за­ повнення декларацій або інших методів ухиляння.

Бідність і залежність від соціальної допомоги

Бути бідним не обов'язково означає загрузнути в убогості. Чимала частка людей, які на часі бідні, раніше мали кращі умови життя або сподіваються покращити своє становище у майбутньому. Одначе для багатьох бідність — це довічний вирок, а надто для тих, хто тривалий час не може влаштуватися на роботу.

Опоненти сьогоднішніх інституцій соціальної допомоги твердять, що ці останні продукують «залежність від допомоги», тобто що люди стають залежні від тих самих програм, які ставлять на меті допо-