Gidens_Sotsiologiya2

нія — в найгіршому. Разом з тим у Чехословаччині існували на­ пружені стосунки між чехами та словаками, тож країна поділи­ лася на дві окремі держави.

2.Рівень досягнутого країною економічного розвитку. В цьому від­ ношенні ведуть перед Чеська Республіка та Угорщина.

3.Міра ефективності державного управління за попереднього, кому­ ністичного режиму. Країна, якою ефективно керували за існуван­ ня авторитарної системи, найімовірніше, збереже ефективність управління і в умовах демократії.

4.Міцність та різноманітність громадських і політичних організа­ цій, котрі змогли зберегти незалежність від комуністичного прав­ ління.

5.Реальна спроможність новостворених урядів до розробки та впро­ вадження в життя радикальної політики економічних реформ.

6.Ступінь розмежування й ворожості між субнаціональними та етнічними групами, регіонами чи класами. Внаслідок такого роз­ межування Югославія вже розпалася, Чехословаччина поділила­ ся на окремі країни, а доля решти поки що неясна.

Ці ж умови придаються і для нових держав, утворених після роз­ паду Радянського Союзу, включаючи й саму Росію. Більшість із них починають ще з гіршого становища, ніж країни Східної Європи. У цих країн взагалі немає досвіду незалежності ліберальної демократії, а деякі з них навіть ніколи не існували як незалежні держави. Хоч би що сталося в найближчі кілька років, карта Європи, а разом з нею й глобальний політичний порядок змінилися на краще, адже колиш­ ній Радянський Союз простягався далеко у глиб Азії.

Ймовірність надійного встановлення ліберальної демократії зале­ жить від поступу ринкових реформ. У звіті ЄБРР, опублікованому наприкінці 1994 року, розглядались економічні показники проґресу посткомуністичних країн у напрямку ринкової економіки. Головни­ ми критеріями змін були досягнутий проґрес у приватизації промис­ ловості; ступінь структурної перебудови підприємств, мета якої — позбутися попередніх методів керівництва; відкритість для конку­ ренції та зовнішньої торгівлі, а також реформа банківської системи. За цими показниками найвищого рівня змін досягнуто в Чеській Рес­ публіці, Угорщині й Польщі; найнижчого — в Азербайджані, Грузії, Туркменистані та Україні.

Юґославія, федеративна держава, яка до 1989 року видавалася однією з передових серед посткомуністичних країн, поринула у кри­ ваву війну. Конфлікт у Боснії-Герцеґовині, складовій частині колиш­ ньої Югославії, яка домагалася незалежності, забрав 500 тисяч жит­ тів. Незважаючи на цю страхітливу цифру, боснійський конфлікт за­ лишився відносно локальним та обмеженим. Нові відносини між Схо­ дом та Заходом запобігли великомасштабній ескалації воєнних конф­ ліктів, що відбувалися в цьому столітті. Зараз ми повернемося до проблем, зумовлених постійною важливістю збройної сили та війни у суспільстві.

ВІЙНА ТА ВІЙСЬКОВІ

Події 1989-го і подальших років добре показали важливість викорис­ тання військової влади під час найголовніших соціальних чи полі­ тичних перетворень. Соціологія військової влади є важливою части­ ною політичної соціології, і саме її ми обговорюватимемо в заключ­ ній частині цього розділу. Спершу ми розглянемо історію воєн, а після цього — причини «холодної війни» та її наслідки.

Від обмеженої війни до тотальної

До початку двадцятого століття, навіть у періоди великих битв, в останніх брав участь лише незначний прошарок населення — сол­ дати (переважно незначна частка чоловіків) та цивільні особи, що проживали у районах воєнних дій. Ці війни можна назвати обме­ женими. Проте перша світова війна (1914—1918), в якій брали участь величезні угруповання солдатів, вочевидь не була обмеженою. У тотальній війні беруть участь кілька антагоністичних країн, які мають високий відсоток чоловічого населення і мобілізують всю еко­ номіку на воєнні потреби. Воєнні дії за тотальної війни відбуваються у всьому світі. Перша світова війна, або «велика війна», у багатьох відношеннях була водорозділом у розвитку воєнних дій двадцятого століття. Вона повністю справдила свою назву для країн-учасниць — більшості європейських країн, а також Росії, Японії та Сполучених Штатів, оскільки історичних аналогів їй не існувало. Число жертв серед військових та цивільних значно перевищувало показники будь-якого попереднього збройного конфлікту.

Цьому переходу від обмеженої до тотальної війни сприяли при­ наймні два чинники: індустріалізація війни та зростання масової мі­ літаристської організації. ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ВІЙНИ означає за­ стосування сучасних промислових методів до виробництва і вдоскона­ лення зброї. Сучасні масові мілітаристські системи перетворилися на бюрократичні організації і значно змінили природу організації та ве­ дення воєн. До того ж у міру зростання масштабів війни урядами було запроваджено загальну військову повинність — призов усіх здо­ рових чоловіків у певних вікових межах.

Військові витрати та «холодна війна»

Двадцяте століття, безумовно, стало найбільш воєнізованим та руй­ нівним в історії людства. За сьогоднішніми даними, у війнах заги­ нуло понад 100 мільйонів чоловік, тобто в середньому 3500 чоловік на день. Більшість із них загинуло під час двох світових воєн. До 1989 року військові бюджети прогресивно зростали; озброєння стало надзвичайно складним і більш нищівним. Великомасштабна ядерна зброя може знищити мільйони людей.

До кінця 1980-х років найбільші військові витрати були зумовле­ ні «холодною війною» — антагоністичним суперництвом між Сполу-

ченими Штатами та колишнім Радянським Союзом, що тривало з кінця 1940-х років мало не до 1990 року. Кожна із сторін не тільки витрачала щороку величезні суми на модернізацію озброєння та утримання значного числа військовослужбовців, але й запровадила екстенсивні системи країн-союзників, проводячи регулярні навчання їхніх збройних сил. Радянський Союз зосередив увагу на Східній Європі і, крім того, надавав зброю та військові консультації держа­ вам Середнього Сходу, Азії та Африки. Сполучені Штати створили систему союзників, до якої увійшла Організація північноатлантич­ ного договору (НАТО), що охопила значну частину світу.

Торгівля зброєю

Більша частина світової торгівлі зброєю припадає на торговельні операції індустріалізованих держав з країнами «третього світу». Провідними експортерами зброї у світі були Сполучені Штати та СРСР. До початку війни у Перській затоці 1991 року СРСР і деякі інші західні держави надавали або продавали зброю та інші пов'я­ зані з озброєнням товари Іраку, котрому загрожувала поразка у війні з Іраном. Певні види цієї зброї, особливо ті, що постачав Ра­ дянський Союз, виявилися застарілими й неадекватними порівняно з найновішими західними технологіями озброєнь, що й засвідчив результат війни в Перській затоці, в якій Ірак зазнав нищівної поразки від збройних сил ООН, переважно фінансованих США. Разом з тим передова технологія пропонується кожному, хто тільки бажає її купити і може за це заплатити.

Світові витрати на озброєння зростали по висхідній лінії з 1950-х до кінця 1980-х років. 1977 року світові видатки на озброєння пере­ вищили 1 мільярд доларів США щоденно, тобто 50 мільйонів доларів щогодини. До кінця 1980-х років ці показники майже подвоїлись у реальних показниках (враховуючи інфляційні чинники). Загальні військові витрати у 1993 році оцінювалися в розмірі 5 відсотків від сукупного світового доходу. Ця цифра перевищує показник промис­ лового виробництва всього Африканського континенту; вона також перевищує аналогічний показник в усій Азії (якщо виключити Япо­ нію).

З огляду на закінчення «холодної війни» можна з великою віро­ гідністю передбачити скорочення військових витрат розвинутих країн світу. Пов'язані з озброєнням витрати різко зменшилися в Росії й інших колишніх республіках Радянського Союзу. Сполучені Штати, Британія та інші країни Заходу також планують скорочення витрат на озброєння на наступні кілька років. Разом з тим це змусить експортувати зброю, аби компенсувати втрачені вітчизняні ринки. Невідомо, чи закінчення «холодної війни» позначиться на скороченні того, що країни «третього світу» розглядають як заходи внутрішньої і зовнішньої безпеки. Як ми побачимо з наступних розділів, аж ніяк не зрозуміло, наскільки можна розраховувати на дивіденди від миру в світовому масштабі.

Війна і загальна безпека

Чи зростає завдяки останнім політичним подіям рівень безпеки у світі? Звісно, загроза загальної ядерної катастрофи значно зменши­ лась. Однак імовірність ядерної війни не зникла. 1992 року налічува­ лося принаймні 50 тисяч одиниць ядерних озброєнь (Barnaby, 1992), а 1994-го було розгорнуто ще близько 20 тисяч (див. мал. 13.2). Біль­ шість із них належать Сполученим Штатам, Росії та іншим державам колишнього СРСР. Значні запаси ядерної зброї мають Британія, Фран­ ція і Китай; віднедавна ядерною державою став Ізраїль; таку ж можливість мають Індія та Пакистан. Окрім того, засоби для насліду­ вання їхнього прикладу мають і інші держави.

Головною проблемою тепер є стримування ядерного розповсю­ дження — поширення ядерної зброї на ті держави, які дотепер не володіють нею (Levanthai and Tanzer, 1991). Важко обіцяти загальну безпеку, коли ядерну зброю мають тридцять, сорок чи більше дер­ жав. Однак уряди західних країн, котрі виправдовують наявність ядерних арсеналів стримуванням аґресії, навряд чи подивуються, якщо й інші країни захочуть мати такі ж арсенали з тих самих причин. Адже якщо якась держава здобуває таку можливість, супер­ ник прагнутиме того ж самого. Таким чином імовірність ядерного розповсюдження зростатиме.

Безпосередня небезпека, що виникла через розпад Радянського Сою­ зу, як видається, минула. Ядерні боєголовки, розгорнуті на територіях сьогоднішніх незалежних республік, зосереджуватимуться на терито­ рії Росії, де існує вищий рівень адекватної безпеки і контролю за ними. І все-таки, через витрати на утримання ядерної зброї та ядерних мате­ ріалів у доброму стані, виникають сумніви щодо їх довготривалої безпеч­ ності. Більше того, інші країни можуть наймати колишніх радянських вчених, що мають досвід роботи у сфері ядерного озброєння.

Мал. 13.2. Розгорнуті ядерні боєголовки, 1950—1994.

Джерело: Commission on Global Governance, Our Global Neighbourhood (Oxford University Press 1995), p. 13.

Головне занепокоєння викликає розповсюдження двох необхідних для ядерної зброї матеріалів — високозбагаченого урану та плутонію, а також місце, яке вони посідають у мирному виробництві атомної енергії. За наявності технологічного досвіду володіння будь-яким з цих матеріалів уможливлює створення ядерної зброї. Зокрема, Япо­ нія та Німеччина володіють такими ж багатими запасами плутонію, як і ядерні арсенали Сполучених Штатів, і можуть, при бажанні, швид­ ко створити ядерну зброю. Великомасштабну загрозу розповсюджен­ ня створює також переробка використаного палива атомних електро­ станцій. Планується, що до початку нового століття з використаного палива на переробних заводах Європи та Японії буде вироблено 2 ти­ сячі метричних тон плутонію. Для виготовлення ж атомної бомби потрібно менше п'ятнадцяти фунтів. Оскільки період розпаду плуто­ нію триває тисячі років, проблема ґарантування його безпечності й мирного використання виросте, ймовірно, до грізних розмірів.

СВІТ БЕЗ ВОЄН?

Ядерні боєголовки — не єдина нищівна зброя, що її спроможна ви­ найти людина. Наприклад, виробництво хімічної зброї коштує недо­ рого. Ірак використав хімічну зброю у війні з Іраном у 1980-і роки і погрожував скористатися нею під час війни в Перській затоці 1991 року. Хімічну зброю застосовують, переважно скидаючи на військові частини противника бомби з отруйним газом, що може викликати миттєву смерть. Один з таких штучно виготовлених отруйних газів використано під час нападу на пасажирів метро в Токіо у 1995 році. Тоді кілька чоловік загинуло, а багато інших госпіталізовано.

І все-таки настав час докорінних змін у світовому політичному порядку, і для зменшення в світі загрози існують усі можливості. Небезпеку видно неозброєним оком: до можливого розповсюдження ядерної зброї та інших способів масового знищення додається вплив нових форм націоналізму, етнічних і релігійних антагонізмів, а та­ кож нерівність між багатими й бідними країнами. Все це потенційні джерела глобальних конфліктів. З іншого боку, деякі з головних чин­ ників, що сприяли виникненню війн у минулому, особливо прагнен­ ня до загарбання нових територій силою, сьогодні вже не такі акту­ альні. Сучасні країни значно більше залежать одна від одної в гло­ бальному масштабі, а їхні кордони здебільшого визначено й погодже­ но світовою спільнотою. Сьогоднішні способи ведення війни, особли­ во ядерної, настільки руйнівні, що їх не можна використовувати для досягнення реалістичних політичних чи економічних цілей.

Однією з найбільш обнадійливих подій останніх років стало ши­ роке визнання того факту, що давній вислів: «Якщо хочеш миру, готуйся до війни», — в атомну добу втратив свою актуальність.

Майкл Маґуайр, добре відомий аналітик з питань оборони, ствер­ джує, що протягом наступних 20—30 років існує реальна можливість

створення вільного від ядерних озброєнь світу (MccGwire, 1995). Світ без ядерної зброї (NWW) постане тоді, коли всі ядерні держави пого­ дяться упродовж визначеного періоду ліквідувати усі свої запаси ядерної зброї. На переконання Маґуайра, NWW є єдиним способом зупинити розповсюдження і не дати ядерній зброї потрапити до рук аґресивних держав та терористичних груп. Це — реалістичний крок, оскільки багато військових і політичних діячів дійшли висновку про непридатність ядерної зброї для стратегічних цілей. Єдиною причи­ ною для володіння нею є те, що інші вже мають або можуть її одер­ жати. У кожному разі, ризик війни завжди існуватиме. Проте СЯЗ є єдиним способом уникнути катастрофічної ядерної конфронтації, яка все ще може знищити великі території нашої планети і, можливо, навіть усе людство.

1.Держава — це політичний апарат, який керує певною територією і засновує свої повноваження на правовій системі та на здатності скористатися силою заради впровадження своєї політики.

2.Сучасні держави — це національні держави, які існують пере­ важно у формі конгресової або парламентської системи. Поняття суверенності (повноваження уряду на чітко визначеній території)

означає як загальновизнану законність національної держави, так і визнання її кордонів іншими державами. Кожна спільнота набуває чітко вираженого характеру через асоціацію її з націона­ лізмом.

3.Демократія — це політична система, коли править народ. У пред­ ставницькій (або прямій) демократії рішення ухвалюють люди, які самі зазнають їх впливу. Ліберальна демократія — це пред­ ставницька багатопартійна демократія (на зразок Сполученого Королівства, коли громадяни можуть голосувати за одну прина­ ймні з двох партій.

Хоча демократія й набула поширення, їй властиві певні проблеми. У таких країнах, як Сполучене Королівство, уряд не має змоги задовольнити багато потреб своїх громадян. Незадово­ лення урядом зростає, тимчасом як політична активність знижу­ ється.

4.Політична партія — це організація, орієнтована на здобуття за­ конного контролю над діяльністю уряду шляхом виборів. У біль­ шості західних держав найбільші партії асоціюються із загаль­ ними політичними інтересами — соціалізмом, комунізмом, лібе­ ралізмом чи консерватизмом. Між настроями виборців та кла­ совими відмінностями здебільшого існує певний зв'язок. У ба­ гатьох країнах Заходу останнім часом спостерігається зниження лояльності до традиційних партій та дедалі глибше розчарування партійною системою в цілому.

5.За останні роки британська політика зазнала значного впливу тетчеризму — комплексу доктрин, що пережив період правління самої пані Тетчер. Тетчеризм базується на переконанні в доціль­ ності зменшення ролі держави та панування ринкового підпри­ ємництва.

6.Тетчеризм вніс зміни в ідеологію Консервативної партії. За остан­ ні двадцять років партія лейбористів теж зазнала суттєвих змін. Зокрема «Нові лейбористи» під орудою Тоні Блера відійшли від давніших соціалістичних переконань, у тому числі від націоналі­ зації та планової господарської системи.

7.Утворення Європейського Союзу мало важливий вплив на всіх його держав-учасниць. Хоча майбутнє ЄС ще не цілком очевидне, зрозуміло, що він не перетвориться на «супернаціональну держа­ ву», а збереже свої індивідуальні риси.

8.Політична карта Європи зазнала трансформацій завдяки краху комунізму в 1989 році і подальших подій. Росія та країни Східної Європи перетворюються на парламентські демократії, хоча цей процес переходу пов'язаний з багатьма труднощами та проблемами.

9.Війни завжди відігравали в політиці важливу роль. Характер вій­ ни упродовж століть істотно змінився. З розвитком сучасного су­ спільства відбувся процес індустріалізації війни, застосування технічних методів її ведення. В атомну добу є підстави споді­ ватися припинення великомасштабних війн, оскільки їхні мож­ ливі наслідки надто катастрофічні.

Christopher Dandeker, Surveillance, Power and Modernity (Cambridge: Polity Press, 1990). Огляд розвитку систем влади сучасних суспільств з приділенням особливої уваги ролі армії.

Stephen George, An Awkward Partner: Britain in the European Community

(Oxford: Oxford University Press, 1990). Корисний огляд часто напруже­ них відносин Британії з рештою країн Європейського Співтовариства.

David Held, Models of Democracy, Second Edition (Cambridge: Polity Press, 1996). Класична й дуже вагома праця про різноманітні форми демократії.

John Kingdom, Government and Politics in Britain (Cambridge: Polity Press, 1991). Всеохоплююче та критичне видання про британську політику.

James N. Rosenau, Turbulence in World Politics: A Theory of Change and Continuity (London: Harvester, 1990). Спроба ґрунтовного перегляду сут­ ності глобального політичного порядку.

John Scott, Who Rules Britain? (Cambridge: Polity Press, 1991). Найкраща книга про еліту та владу в британському суспільстві.

D. W. Urwin and W. E. Patterson, Politics in Western Europe Today: Perspec­ tives, Policies and Problems since 1980 (London: Longman, 1990). Корисна загальна хрестоматія з оглядом політичного життя різних країн Західної Європи.

«Колись давно не було іграшок, тож усім було нудно. Потім з'яви­ лося телебачення, але й воно невдовзі набридло. Всі хотіли контролю­ вати ситуацію. Тому й винайшли відеоігри». Так описав історію люд­ ства Віктор, восьмирічний син Марші Кіндер, авторки книжки «Гра з владою» (1991), в якій досліджується вплив телебачення та відеоігор на дітей. Віктор — чемпіон родини з гри «нінтендо» і, крім того, завзятий телеглядач.

Віктор — не один такий у своїх уподобаннях. Відеоігри, особливо «нінтендо», є масовою розвагою такого масштабу та сили, якого ще не бачила наша глобальна ера, і в ці ігри грають діти й підлітки майже у всьому світі. Хоча більшість таких ігор коштує дорого, вони продаються у великих кількостях навіть у деяких небагатих країнах світу; у багатших їх розпродують мільйонами копій.

Головною принадою «нінтендо» та інших систем-конкурентів, що швидко з'являються в продажу, є чистота зображення і звуку. Ігри стають такими «реальними», що постає серйозне питання: чи такі хлопці, як Віктор, не сприймають «нінтендо» як справжню реаль­ ність? І, можливо, це питання стосується кожного з нас. Адже чи не всі ми стали постійними споживачами популярної культури. Терміном «ПОПУЛЯРНА КУЛЬТУРА» означають розважальні заходи, що їх дивляться, читають і переживають сотні тисяч, ба мільйони людей. Зворушливі сюжети «мильних опер», на зразок «Істендери» (East En­ ders), приваблюють мільйони людей щотижня, а деякі — взагалі щодня.

У цьому розділі ми дослідимо вплив тих форм популярної куль­ тури, які часто називають ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. До засобів масової інформації (або мас медіа. — Прим. перекл.) належать не тільки відеоігри і телебачення, але й газети, фільми, журнали, рекламні оголошення, відео та CD (компакт-диски). Таке ж значення, як прикметник «популярний» у словосполученні «популярна культу­ ра», має і слово «масовий», оскільки мас медіа охоплюють величезні аудиторії. Іноді мас медіа називають також масовими комуніка­ ціями.

Мас медіа часто асоціюються тільки з розвагами, на кшталт «нінтендо», і вважаються досить неістотним явищем у житті біль­ шості людей. Проте такий погляд є обмеженим, оскільки масові ко­ мунікації присутні і в багатьох інших сферах соціальної діяльності. Мас медіа, на зразок газет або телебачення, мають величезний вплив на наш досвід та громадську думку. І не тільки тому, що це позна-