Gidens_Sotsiologiya2

560 17. МІСТА І РОЗВИТОК СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

Можна подумати, що Лос-Анджелес якесь особливе місто. Може, в ньому більше насильства, люди нервовіші, ніж в інших містах. Крім того, місто стоїть на перехресті геологічних аномальних ліній; у лютому 1994 року великий землетрус викликав сцени, дуже подібні до описаних вище. І все-таки Лос-Анджелес має багато спільного з більшістю інших великих міст США, а також з великими містами Британії та інших країн світу. Місто є концентрованим та підси­ леним вираженням соціальних проблем, якими вражене американ­ ське суспільство в цілому.

Першою з таких проблем є бідність; другою — етнічний поділ та антагонізм, особливо між білими й чорношкірими; третьою — зло­ чинність; четвертою — проста незахищеність. Незахищеність і не­ впевненість випливають з перших трьох чинників, незалежно від їхнього безпосереднього впливу на конкретну людину.

Як і в Сполученому Королівстві, бідність у Сполучених Штатах набула більшого поширення з 1980-х років. Частка населення, що живе за офіційною межею бідності, у середині 1990-х років була най­ вищою за останні чверть століття. Бідність відокремлює великі сеґменти населення від ширших кіл суспільства, створюючи знедоле­ ні декласовані групи; багато найбідніших груп зосереджується в за­ непадаючих центральних районах міст або в нетрищах.

Етнічний поділ і класовий поділ накладаються один на одного. Протягом 1980-х років до США прибуло більше іммігрантів, ніж за будь-яке інше десятиліття з 1920-х років. Вони зазвичай оселялися в найбільших містах, побільшуючи чорно- і жовтошкіре населення, яке вже там проживало. В Атланті, Вашингтоні, Балтіморі, Чикаго, Детройті, Новому Орлеані та Окленді проживає понад 60 відсотків представників «меншин» (чи ж не меншини!). У Детройті проживає майже 80 відсотків «меншин»; це найбільш сегреговане з усіх амери­ канських міст. Більшість представників колишнього білого населен­ ня покинули місто протягом останніх 50 років, залишивши по собі багато недовіри й незадоволення.

Насильницькі злочини в містах набули масштабів епідемії. У в'язницях США перебуває більший відсоток населення, ніж у будьякій іншій країні. Щодня в американських містах гинуть десять мо­ лодих людей від куль чи ножа; тридцять дістають поранення. Водно­ час пропозиція житла в центральних кварталах є така обмежена, що багато міських бідняків змушені виділяти дві третини своїх доходів на оплату помешкання.

Як зауважує Чіснерос,

«усі ці труднощі й жорстоке насильство спостерігаються не тільки в Лос-Анджелесі, а всюди. Повільне руйнування сотень кварталів — це плоди недбайливості, самоусунення, небажання або неспроможності ін­ вестувати кошти в усіх нас... Навіть якщо ми й не проводимо багато часу в межах міста, його життєздатність істотно важлива для всієї краї­ ни, щоб генерувати продуктивність, створювати можливості та реалізу­ вати обіцянки кращого майбутнього» (1993).

Урбанізм у Британії

Субурбанізація та занепад центрів міст

Більшість моделей змін у містах повоєнної Америки повторюються у Британії. Протягом останніх тридцяти років населення усіх го­ ловних центральних районів міст Сполученого Королівства зменши­ лося, переважно завдяки пересуванню до навколишніх приміських зон і «спальних містечок» (містечка за межами міста, в яких за­ звичай живуть ті, що працюють у місті) та сіл. За період з 1970 по 1985 роки населення Великого Лондона зменшилося майже на півмільйона, тимчасом як у багатьох невеликих містах і містечках за цей же період воно зросло, наприклад, у Кембриджі, Іпсвічі, Норвічі, Оксфорді та Лестері. Центри великих міст зазнали проґресуючих збитків у сфері виробництва, особливо на півночі країни.

За деякими винятками, «переліт до передмістя» був не так чітко виражений, як у США, і наслідковий занепад центральних районів міст відбувся більш плавно. Однак деякі центри міст, наприклад у Ліверпулі, занедбані так само, як і більшість центральних кварталів американських міст. У звіті англіканської церкви від 1985 року «Віра в місто» центральні міські райони змальовано в похмурих тонах: «Сірі стіни, засмічені вулиці, забиті наглухо вікна, графіті, руїни й сміття — така похмура реальність районів і церковних при­ ходів, за які ми відповідаємо... помешкання у центральних районах є старішими, ніж десь-інде. Близько чверті будинків Англії було спо­ руджено до 1919 року, проте їхня частка у центральних кварталах становить 40—60 відсотків» (Church of England, 1985, p. 18).

Як і в Сполучених Штатах, нові промислові об'єкти значною мі­ рою створювалися подалі від центру міста, або по зовнішній межі міста, або в малих містечках. Цей процес почасти штучно підсилю­ вався розробкою проектів нових міст, таких як Мілтон Кейнс у Бекінґемширі. Прагнучи відродити життя в центральних районах, органи влади запровадили низку державних програм, які включали, наприклад, субсидії на реконструкцію власникам будинків або подат­ кові пільги для підприємців, однак ці заходи найчастіше не при­ носили успіху. У доповіді Скармена від 1982 року, де підсумову­ валися результати офіційного розслідування Брікстонських бунтів у Лондоні, що сталися роком раніше, вказувалося на відсутність ско­ ординованого підходу до вирішення проблем центральних районів міст (Scarman, 1982). У 1985 році бунти повторилися в кількох рай­ онах (включаючи знову-таки Брікстон та маєток Бродвотер Фарм у Тотенхемі, північний Лондон, де було вбито полісмена). Подальші міські заворушення відбулися в 1990 — 1991 pp. в Оксфорді, Брістолі та інших містах. Бунт стався в Брікстоні і в 1995 році.

Пол Гарісон, описуючи Хекні, одне з найбідніших лондонських містечок, змалював атмосферу відчаю:

«Перед силами поліції поставили практично нездійсненне завдання — утримати покришку на посудині з вибухонебезпечною сумішшю інгре­ дієнтів, які динаміка британського суспільства зібрала разом у центрі

Йоркшир, Вест Мідлендс, Західний Йоркшир, а також Тайн і Веар. Ради графств відповідали за загальне планування міських районів, а невеликі районні ради — за освіту, деякі соціальні послуги, бу­ дівництво житла та інші види послуг. У Лондоні існувала інша система. Протягом 21 року ним керувала Рада Великого Лондона (РВЛ), утворена в 1965 році. Близько половини надходжень, від

З кінця 1970-х років на місцеві органи влади почали чинити тиск, вимагаючи обмежити видатки з бюджету та згорнути послуги на міс­ цевих рівнях, навіть у центральних міських районах, найбільш занепалих. Законопроект, проведений через парламент у 1980 році, пе­ редбачав покарання тих представників влади, котрі перевищили рів­ ні видатків, визначені національним урядом. Деякі ради найзанедбаніших центральних районів міст не змогли утриматися у встанов­ лених бюджетних рамках, що призвело до запеклих конфліктів між урядом та рядом метропольних рад, особливо контрольованих Лей­ бористською партією, наприклад у Ліверпулі або Шефілді. Дехто з самого початку відмовився дотримуватися будь-яких обмежень, ви­ значених у Вайтхолі, а 80 членів рад — у Ліверпулі або Шефілді. Дехто з самого початку відмовився дотримуватися будь-яких обме­ жень, визначених у Вайтхолі, а 80 членів рад у Ліверпулі й Ламбеті було оштрафовано за небажання співпрацювати.

Наприкінці 1980-х років місцеві фінансові відділи були уражені подушним податком (що офіційно називався «збором з громади»). Його запровадили з метою гарантії сплати кожним індивідом — за­ можним чи бідним, котрий може голосувати за збільшення видатків місцевих органів влади і одержувати від цього вигоди — податку, а не місцевого збору, котрим був податок на нерухомість. Незважаючи на всі модифікації, новий податок було важко збирати, і, хоча його врешті-решт стягли, наслідки виявилися показовими. Багато місь­ ких рад одержали меншу суму надходжень, ніж раніше, і були виму­ шені економити на тому, що всі вважали життєво важливими послу­ гами. Відсоток осіб, що відмовилися сплачувати податок, у централь­ ній частині був більший, ніж десь-інде, і, намагаючись уникнути сплати, багато найбідніших повикреслювали свої імена зі списків виборців і втратили право голосувати.

Від державного житла до приватного

Закон, прийнятий у 1980 році, надав наймачам державного житло­ фонду — орендованих помешкань, що їх надають місцеві органи влади, — право викуповувати ці будинки із знижкою до 60 відсот­ ків, залежно від тривалості періоду проживання в них. Така по­ літика здобула велику популярність, і багато людей скористалися наданою їм можливістю. 85 відсотків проданої нерухомості стано­ вили не квартири, а будинки, і це свідчило, що більшість проданих об'єктів — за межами центральних районів міст. На 1988 рік у

564 17. МІСТА І РОЗВИТОК СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

країні налічувалося на 1,3 мільйони менше орендованих будинків, ніж вісьмома роками раніше.

Така ситуація виникла почасти через відсутність рівноцінної за­ міни державному житлу, пропонованому на продаж, а почасти внаслі­ док падіння попиту на оренду нерухомості. Приватний сектор оренди житла десятиліттями скорочувався, проте до певного часу це компен­ сувалося будівництвом нових державних будинків, що здавалися в оренду. Закон про житлобудівництво, прийнятий у 1988 році, дереґулював ринок оренди нерухомості, скасувавши попередньо існую­ чий контроль за рівнем оплати. Однак частка нерухомості, що здава­ лася в оренду, зросла дуже незначно.

Фонд державного житла невпинно розкуповували заможні меш­ канці. Так держава позбулася більшості своїх найкращих будинків. Постає небезпека руйнування решти державного житлофонду, і не­ зрозуміло, де проживатимуть люди, яким більше немає куди поді­ тися. У багатьох державних будинках процеси руйнації вже поча­ лися, певною мірою через фінансові обмеження, з якими зіткнулися більшість рад (Raynsford, 1991).

На фоні тривалого економічного спаду в Сполученому Королівстві кінця 1980-х — початку 1990-х років вартість житла різко зменши­ лася. Багато людей, включаючи тих, хто викупив державні будинки, заставили їх на великі суми у той час, коли, здавалося, вартість бу­ динків безмежно зростатиме і дасть їм, за умови продажу житла, великі прибутки. Сподіваних прибутків вони не одержали, тож число випадків відмови від власності тих осіб, які вже не могли сплачувати рахунки по заставних, значно зросло. В Сполученому Королівстві на­ багато більше людей мешкає у власних будинках, ніж у будь-якій іншій країні, і більшість людей воліють проживати не в орендованих помешканнях, а мати власний будинок, сплачуючи гроші будівельним компаніям. Водночас продаж державних будинків деякою мірою рико­ шетом ударив по тих, хто мав намір максимально від цього виграти.

Упорядкування або «оновлення міста»

Оновлення — реставрація старих будівель для їх подальшого ви­ користання — набула у великих містах значного поширення. Іноді такі спроби робилися в рамках запланованих програм, однак частіше це результат оновлення будівель у занедбаних міських кварталах і подальший їх продаж групам осіб з високими доходами, а також створення таких закладів обслуговування, як крамниці й ресторани для їхніх потреб.

Найперший приклад — реставрація району Доклендс у Лондоні. То що це — унікальна історія успішного відродження міста чи, так би мовити, цілковита поразка? У кожного з цих поглядів є свої при­ хильники, хоча всі згодні з тим фактом, що, оскільки економіка в стані спаду, оновлення Доклендса було не таким вдалим, як споді­ валися його прибічники. Площа Доклендса охоплює близько восьми з половиною квадратних миль території Східного Лондона, що при-

лягає до Темзи. В економічному відношенні тут був цілковитий зане­ пад через закриття доків та промисловий спад. Доклендс дістав назву «найбільшої реконструйованої території у Західній Європі» та «най­ більшої нагоди з часів лондонської пожежі».

Доклендс близько прилягає до фінансового центру — Лондон-Сіті, а з іншого боку межує також з бідняцькими, пролетарськими кварта­ лами. Починаючи з 1960-х років точилися палкі суперечки, що три­ вають і сьогодні, з приводу того, якою має бути його доля. Багато жителів Доклендса та сусідніх районів обстоювали реконструкцію за рахунок програм розвитку в інтересах бідніших жителів. Із створен­ ням 1981 року Корпорації по реконструкції Доклендса, цей район посів чільне місце в стратегії заохочення приватних підприємців до першочергової участі у програмі відродження міст.

Сьогодні район разюче відрізняється від навколишніх бідняцьких кварталів. Тут багато сучасних будівель, часто примхливого дизайну. Склади перетворилися на розкішні квартири, а поряд з ними виросли нові будинки. На пристані Кенері споруджено величезний офіс із цен­ тральною будівлею, котру видно з багатьох інших частин Лондона. Водночас серед цієї пишноти трапляються занедбані будівлі та пусти­ рі. Багато офісів стоять порожні, як і деякі нові помешкання, котрі не вдалося продати за початково запланованою ціною. У кварталах Доклендса є кілька найбідніших будинків у країні, і їх мешканці мало виграли від сусіднього будівництва. На продаж пропонувалося багато «доступних за ціною» помешкань, однак лише незначна частина місцевих жителів спромоглися або захотіли їх купити. У 1991 році пристань Кенері опинилася в тяжкій фінансовій кризі, і тривалий час більшість будинків залишалися порожніми.

Доклендс роздирають безпрецедентні протиріччя між «мати» і «не мати». Хоча тут було споруджено багато нових будівель та оновлено чимало старих, район вочевидь не став цілісною територією. Його на­ звали «недільною пустелею, призначеною для роблення грошей, поз­ бавленою справжньої душі та рятівної грації класичної архітектури, надійного транспорту та громадських місць» (Brownhill, 1990, p. 177).

Річард Сенет, протестуючи проти таких проектів, як Доклендс, стверджував у своїй книжці про історію міста «Совість погляду» (The Conscience of the Eye / 1993), що проектувальникам міст слід намагатися зберегти або повернутися до того, що він називає «гуманне місто». Великі, безликі будівлі в багатьох містах змушують людей замикатися в собі, відвертають їх один від одного. Однак міста можуть повернути людей обличчям до інших, допомігши їм пізнати різноманітність культур і способів життя. Нам слід прагнути до створення міських вулиць не просто безпечних, а й «сповнених життя», чого не можуть забезпечити «транспортні артерії з їхнім стрімким автомобільним рухом». Приміські вулички з однаковісінькими тротуарами та крам­ ницями такі ж далекі від «гуманного міста», як і транспортні магіс­ тралі. Натомість нам слід черпати натхнення в старих міських квар­ талах, таких як у центрах багатьох італійських міст, котрі орієнтова­ ні на людину і поєднують розмаїття із вишуканістю архітектури.

17. МІСТА І РОЗВИТОК СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

УРБАНІЗМ ТА МІЖНАРОДНІ ВПЛИВИ

У сьогоднішньому аналізі міського життя, як і в багатьох ділянках соціології, ми мусимо вміти пов'язувати глобальні та місцеві проб­ леми. Деякі чинники впливу на центри міст беруть початок від змін, що відбуваються далеко за межами Британії. Наприклад, проблеми Ліверпуля або Тісайду значною мірою випливають із занепаду де­ яких головних галузей, котрі раніше тут зосереджувались, але не витримали міжнародної конкуренції.

Аналізуючи, яким чином міські райони дедалі тісніше пов'я­ зуються з міжнародною системою економічних відносин, Лоґан і Молотч визначили п'ять майбутніх різновидів міста (Logan and Molotch, 1987, chapter 7). Перший — це місто штаб-квартир. Місто цього ти­ пу є осідками великих транснаціональних корпорацій, які розгор­ тають тут свою головну діяльність, зорієнтовану на глобальні питан­ ня. Наприклад, Лондон перетворився на одну з провідних штаб-квар­ тир у світі — центр фінансових та промислових операцій, а також мереж комунікацій і транспорту, котрі простягаються по всьому світу.

Другий різновид міста — це інноваційний центр. Це міський район, де зосереджені науково-дослідні установи, які розробляють науково-технічні технології, що повсюдно застосовуються у вироб­ ництві товарів. Прикладом є Кембридж, де університет має зв'язки з великим «науковим парком». Найвпливовішим світовим центром є Сілікон Велі в північній Каліфорнії. Інноваційні центри Сполучених Штатів, і меншою мірою Британії, часто безпосередньо пов'язані з потребами військового виробництва. Бюджетні витрати міністерства оборони на науково-дослідні роботи становлять близько третини усіх видатків на науково-дослідні розробки у Сполучених Штатах; розмі­ щення найбільших контрактів істотно позначається на рівні розквіту інноваційних центрів.

Сілікон Велі — сукупність містечок, що розкинулися на багато квадратних миль. Майже те саме спостерігається і в інших галузях. Наприклад, долина річки По на півночі Італії є місцем зосередження італійської індустрії моди. У цій долині багато людей зайняті взаємо­ пов'язаною діяльністю, це — дизайнери, швачки, ткачі та фарбуваль­ ники. В долині тягнеться ряд невеликих містечок, таких як Пратс або Бієла, де виробляється 80 відсотків від загального обсягу випуску вовняних тканин у країні.

Третій різновид міста — це місце модульного виробництва. В іс­ нуючому сьогодні складному міжнародному поділі праці товари ви­ робляються і комплектуються у віддалених один від одного регіонах по всьому світу. Деякі міські райони стають місцями виготовлення частин виробів, а остаточне комплектування здійснюється в інших реґіонах або країнах. Наприклад, кілька транснаціональних компа­ ній збудували свої заводи в Белфасті, звідки комплектуючі частини для кінцевих виробів надходять в інші місця.

Четвертий різновид міста — це транзитний пункт для країн