Gidens_Sotsiologiya3

«третього світу», який навіть тісніше, ніж інші різновиди, пов'яза­ ний з міжнародними впливами. Міста цього типу є прикордонними центрами, через які проходить значне число іммігрантів із країн «третього світу». Прикладом є Марсель, головний перепускний пункт для північноафриканців, які прибувають до Франції. У Сполучених Штатах найяскравішими прикладами є міста, пов'язані з південно­ американськими спільнотами. Це Маямі з численним кубинським на­ селенням і Лос-Анджелес із його дедалі більшими мексиканськими кварталами.

Нарешті, існують міста, які стають центрами пенсіонерів. Нині значне число пенсіонерів перебирається в місця з кращим кліматом. Ця міграція почасти є внутрішньою: наприклад, в Англії люди оби­ рають нове місце проживання на таких курортах південного узбережБорнмаут або Вортінґ. Місця розселення пенсіонерів теж мають виразний міжнародний характер: британці, які мають власні

літні будиночки в Іспанії, після виходу на пенсію можуть перебира­ тися туди на проживання.

Глобальне місто

Головні міста штаб-квартири є прикладами того, що Саскіа Сасен (Sassen, 1991) називає глобальним містом. Вона ґрунтує свою працю на дослідженні трьох таких міст — Нью-Йорка, Лондона і Токіо. На її думку, сучасний розвиток світової економіки відводить найбіль­ шим містам новітню стратегічну роль. Більшість таких міст здавна були центрами міжнародної торгівлі, проте зараз вони набули чоти­ рьох нових характеристик:

1.Вони перетворилися на «командні пункти» — центри управління та формування політики світової економіки.

2.Такі міста є головними осідками розміщення фінансових фірм і компаній спеціалізованих послуг, які більше, ніж саме вироб­ ництво, впливають на економічний розвиток.

3.Вони є місцями виробництва та інновацій у новостворених га­ лузях.

4.Ці міста є ринками, на яких купуються, продаються та в різний спосіб обмінюються «продукти» фінансових та сервісних галузей.

УНью-Йорка, Лондона й Токіо дуже різні історії, однак ми може­ мо порівняти зміни в їхній природі за останні два-три десятиліття. У сьогоднішній, надзвичайно розпорошеній світовій економіці такі міс­ та забезпечують централізований контроль за проведенням ключових операцій. Як стверджує Сасен, чим більше глобалізується економічне життя, тим більше керівництво ним зосереджується в кількох чіль­ них центрах. Проте глобальні міста — це щось набагато більше, ніж просто місця координування; це умова виробництва. Важливе значен­ ня тут має не виробництво матеріальних благ, а надання спеціалізо­ ваних послуг, необхідних бізнесовим організаціям для управління офісами та підприємствами, розкиданими по всьому світі, а також

для продукування фінансових інновацій і ринків. Послуги й фінансо­ ві блага є тими «товарами», що їх продукує глобальне місто.

Ділові райони глобальних міст забезпечують концентровані ділян­ ки, на яких у тісній взаємодії можуть працювати цілі групи «ви­ робників», котрі часто мають особисті контакти. У глобальному місті місцеві фірми змішуються з національними та мультинаціональними організаціями, а також численними зарубіжними компаніями. Так, у Нью-Йорк-Сіті мають свої офіси 350 зарубіжних банків та 2500 інших іноземних фінансових корпорацій; кожен четвертий банківський службовець міста працює на зарубіжний банк. Глобальні міста кон­ курують одне з одним, проте водночас являють собою взаємозалежну систему, почасти ізольовану від тих країн, де вони розташовані.

Глобальні міста мають свої вади. Службовці фінансових установ та компаній глобального сервісу одержують високу зарплатню, райо­ ни їхнього проживання впорядковані. Водночас традиційні вироб­ ничі місця втрачаються, а сам процес впорядкування створює значну пропозицію низькооплачуваних робочих місць — у ресторанах, готе­ лях і невеликих крамницях. Поряд із розкішним багатством існує бідність: так би мовити, те ж саме протиріччя, що має вияв і в конт­ растних пейзажах лондонського Доклендса.

УРБАНІЗАЦІЯ В КРАЇНАХ «ТРЕТЬОГО СВІТУ»

Міські райони, що нині бурхливо розвиваються в країнах «третього світу», істотно відрізняються від міст індустріалізованих країн. Люди в країнах «третього світу» тягнуться до міст через розпад їхньої традиційної системи аграрного виробництва або з огляду на мож­ ливість здобути в міській зоні високооплачувану роботу. Іноді вони мігрують до міста на відносно короткий час, мріючи повернутися до своїх сіл, заробивши достатньо грошей. Дехто справді повертається, проте більшість, з тієї чи іншої причини втративши своє становище в попередній громаді, вимушені залишитися. Мігранти поповнюють на­ селення зон скватерів (осіб, які оселяються на незайнятій землі. — Прим. перекл.), що густо обліплюють околиці міст. У міських кварта­ лах країн Заходу новоприбульці найчастіше оселяються ближче до центральних частин міста, однак у країнах «третього світу» все на­ впаки — мігранти осідають на території, яка дістала назву «санітарно­ го кордону» міста. Багато людей проживає в умовах, майже неймо­ вірних для тих, хто звик до західних стандартів життя, навіть жителів найзанедбаніших кварталів.

Як приклад візьмімо міста Індії та Латинської Америки. Населен­ ня Індії й досі зростає півидкими темпами, багато людей не може знайти роботу в рамках традиційної економіки аграрних районів. Темпи міграції до міст, навіть за мірками «третього світу», винятко­ во високі. Столиця країни, Делі, зростає найшвидше, проте і Каль­ кутта, і Бомбей, і Мадрас налічують по кілька мільйонів жителів. Ці

міста надзвичайно перенаселені. У багатьох районах безліч волоцюг тиняються протягом дня, а вночі там же і сплять. Вони бездомні.

Інші животіють в обшарпаних, зроблених із мішковини або кар­ тону халупах на околицях міста, де є бодай якийсь вільний клаптик землі. Навіть якщо хтось із іммігрантів і знаходить роботу, темпи міської імміґрації надто високі, щоб мати постійне житло. Мешканці халуп в індійських містах практично не мають жодного майна, там часто існують високорозвинуті форми колективізму та самодопомогових організацій.

Делі

Щоб продемонструвати, як форми організації громади відрізняються від аналогічних форм на Заході, розгляньмо приклад Делі, столиці Індії. Міська зона Делі охоплює «старе місто» та Нью-Делі — збудо­ ваний набагато пізніше масив, де зосереджені будівлі уряду. Як і в інших великих індійських містах, у деяких районах у порівняно невеликих кварталах скупчується багато людей, тоді як в інших ра­ йонах густота населення досить незначна. Старе місто — це заплу­ таний лабіринт невеликих вуличок, тимчасом як у сусідніх кварталах пролягають широкі проспекти. Більшість населення пересувається радше пішки або на велосипедах, ніж на моторизованому транспорті.

Тут не існує чітко виражених ділових районів, як у містах Захо­ ду; банки й офіси знаходяться переважно за межами центру. У старо­ му місті розташовані численні підприємства малого бізнесу, що за­ ймаються здебільшого торгівлею, а багато крамниць має завширшки не більше кількох футів. У таких закладах виробництво й торгівля дуже часто поєднуються. Тут дуже багато вуличних торговців. Квар­ тали Нью-Делі відносно відкриті і спокійні. Ті, хто працює в них, як правило, проживають у порівняно фешенебельних передмістях, на кілька миль ближче до межі міської зони. Уздовж цієї межі, де бага­ то під'їзних шляхів, розкидані тимчасові оселі скватерів, що вини­ кають, як правило, у кожній покинутій чи незабудованій зоні, вклю­ чаючи громадські парки, а іноді квартали, де колись жили заможні люди. Скватери часом поселяються невеликими громадами, а часті­ ше — багатотисячними скупченнями. Міські органи влади періо­ дично очищають такі райони від халуп скватерів, однак вони знову з'являються в інших місцях.

Мехіко-Сіті

Найбільші латиноамериканські міста також оточені незліченними рядами халуп, заселених новітніми мігрантами та родинами, котрих зігнали з місця роботи по відбудові міста і прокладання автомагіст­ ралей. У Мехіко-Сіті більше третини населення проживає у кварта­ лах, де немає протічної води, а в чверті будівель відсутня каналіза­ ційна система. У місті є старий центр, ділові райони, райони розваг та фешенебельні квартали (це все, що бачить більшість туристів).

Водночас майже по всьому периметру міста розташовані занедбані будинки, або трущоби. У місті є великий фонд житла, субсидований державою, проте проживання в цих будинках вимагає такого рівня доходу, який має не більше як 40 відсотків міського населення. Лише близько 10 відсотків городян може придбати чи орендувати помешкання на приватному ринку житла. Для решти мешканців це недоступно. Більшість самі дають собі раду — впорядковують тери­ торію і зводять власні будинки. Найчастіше такі поселення є, влас­ не, незаконними, однак міська влада заплющує на це очі.

У Мехіко-Сіті налічується три види районів «народного житла». Про­ летарські колонії — це зліплені власноруч жалюгідні халупи на око­ лицях міста, здебільшого самоправно. Більше половини населення Ве­ ликого Мехіко живе в таких оселях. Більшість цих районів були заселені скватерами не спонтанно, а з мовчазної згоди місцевих органів вла­ ди та за допомогою нелеґальних забудовників. Останні мають місце­ ву мережу аґентів, яким жителі цих районів змушені регулярно пла­ тити. Земельні ділянки, зайняті поселенцями, найчастіше перебува­ ють у державній або комунальній власності, яку, згідно з мексикан­ ською конституцією, заборонено продавати або передавати у приватні руки.

Другий вид помешкань — це vecindadas, або нетрі. Вони знахо­ дяться здебільшого в старих кварталах міста, де численні родини ту­ ляться у занедбаних будівлях. Два мільйони чоловік животіє у таких нетрях, в умовах, не менш злиденних, як скватери. Третім видом є ciudades perdidas, або злиденні містечка. Вони подібні до colonias pro­ letarias, однак розташовані не на околицях міста, а в його центрі. Деякі з цих поселень останніми роками були зруйновані органами міської влади, а їхні мешканці перебралися до околиць.

94 відсотки федерального району Мехіко-Сіті становлять забудо­ вані квартали, і лише 6 відсотків припадає на вільні ділянки. Рівень «зелених насаджень» — парків та відкритих ділянок з трав'яним по­ криттям — набагато менший, ніж навіть у найгустіше заселених міс­ тах Північної Америки чи Європи. Найбільшою проблемою є забруд­ нення, яке спричинюється переважно вихлопами безлічі автомобілів, автобусів і вантажівок на розбитих дорогах міста, а також промис­ ловими підприємствами. За деякими оцінками, проживання в Мехі­ ко-Сіті дорівнює випалюванню 40 цигарок щодня. У березні 1992 ро­ ку забруднення досягло свого найвищого рівня. Тимчасом як рівень озону трохи менше 100 пунктів вважався «задовільним» для стану здоров'я, того місяця він досяг 398 одиниць. Урядові довелося розпо­ рядитися закрити на деякий період промислові підприємства і школи та заборонити проїзд по вулицях 40 відсотків автомобілів. Один з журналістів так змальовував місто в той період: «З висоти... МехікоСіті, ледь видиме крізь густу сіро-коричневу завісу, виглядало ніби під час грозової зливи. Внизу місто було геть сухим і запорошеним, але «скупане» в озоні» (1992).

Тим часом ще якихось тридцять років тому Карлос Фуентес міг назвати свій роман про Мехіко-Сіті — «Там, де повітря таке чисте».

572 17. МІСТА І РОЗВИТОК СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

Міста і проблема перенаселення

Найбільші міста «третього світу» нині перенаселені, почасти через зростання населення, а почасти внаслідок збільшення кількості мігрантів, які шукають роботу, тікаючи від надзвичайних злиднів. У містах вони далеко не завжди покращують своє становище; однак, перебравшись туди, більшість усе-таки залишається.

Ті з нас, хто проживає в індустріалізованих країнах, можуть вважа­ ти, що зростання населення країн «третього світу» нас не обходить — хай, мовляв, вирішують проблему перенаселення самі. Такі погляди годі виправдати з двох причин, не кажучи вже про аморальність байду­ жого ставлення до долі трьох чвертей населення світу.

Одна з причин — це те, що зростання населення «третього світу» значною мірою завдячує чинникам, що випливають із ролі Заходу. Де­ які з них за своєю суттю позитивні, зокрема поліпшення гігієни та охо­ рони здоров'я. Проте інші, такі як залежність від міжнародної торгівлі, зламали традиційні способи життя. Якщо ця залежність зростатиме наявними темпами, збільшення світового населення може призвести до глобальної катастрофи. Боротьба за обмежені світові ресурси може породити глобальні конфлікти і, як наслідок, великомасштабні війни.

Практично в усіх сьогоднішніх індустріалізованих країнах темпи народжуваності та смертності нижчі порівняно з минулим. То чому так бурхливо зростає населення світу? У більшості країн «третього світу» через відносно раптове впровадження досягнень сучасної меди­ цини та методів гігієни різко зменшилися темпи смертності. Однак темпи народжуваності залишилися високими. Така комбінація по­ родила у країнах «третього світу», порівняно з індустріалізованими країнами, цілком відмінну вікову структуру. Наприклад, у МехікоСіті 45 відсотків населення становлять ті, кому ще не виповнилося й 15 років. У промислово розвинутих країнах до цієї вікової групи на­ лежить тільки близько чверті населення. Незбалансованість поділу за віком у неіндустріалізованих країнах призводить до соціальних та економічних труднощів. Молодь потребує підтримки та освіти, а в цей час вона не може бути економічно продуктивною. Втім, у бага­ тьох країнах «третього світу» бракує ресурсів для забезпечення за­ гальної освіти, і через це діти змушені або працювати повний день, або жебрати на вулиці. Коли вуличні діти виростають, вони стають безробітними, бездомними або тими й тими водночас.

Перспективи змін

Народжуваність у країнах «третього світу» залишається високою че­ рез дотримання традиційних поглядів на розміри родини. Багатодіт­ ні сім'ї часто вважалися бажаними, оскільки були джерелом робочої сили на сімейних фермах. Деякі релігії засуджують контроль за на­ роджуваністю або схвалюють бажання мати багато дітей. Методи контрацепції засуджуються також ісламськими провідниками ба­ гатьох країн, як і католицькою церквою, чий вплив особливо від-

чутний у Південній та Центральній Америці. Навіть політична влада не завжди заохочувала зменшення народжуваності. В Аргентині 1974 року контрацептиви було заборонено в рамках програми якнай­ швидшого подвоєння чисельності населення країни; це розглядалося як засіб розвитку її економічної та військової могутності.

І все-таки у деяких країнах «третього світу» нарешті позначився спад рівнів народжуваності. Прикладом є Китай, в якому зараз про­ живає понад 1 мільярд чоловік — майже чверть усього населення світу. Китайський уряд впровадив одну з найбільш екстенсивних програм контролю народжуваності, чого не було в жодній іншій краї­ ні, поставивши на меті стабілізувати чисельність населення приблиз­ но на існуючому рівні. Уряд запровадив стимули (такі, як кращі житлові умови, безкоштовні медичні послуги та освіта) для родин з однією дитиною, натомість багатодітні сім'ї зіткнулися з особливими труднощами (батькам, у яких народжується третя дитина, зменшу­ ють розмір зарплатні). У відповідь на цю урядову програму в деяких родинах вдалися до таких крайніх заходів, як убивство малолітніх дівчаток. Як свідчать факти, така сувора китайська політика антинароджуваності істотно вплинула на чисельність населення. І все-таки у країні їй чиниться значний опір. Люди не схильні сприймати бать­ ків з однією дитиною як справжню родину.

Програма, прийнята в Китаї, вимагає такого ступеня централізова­ ного контролю з боку уряду, який є неприйнятним або неможливим у більшості інших країн, що розвиваються. Наприклад, в Індії пробу­ вали запровадити багато програм планування сім'ї та використання контрацептивів, проте тільки з незначним успіхом. У 1988 році насе­ лення Індії становило 789 мільйонів чоловік. З 1975 по 1985 роки що­ річний середній приріст населення Індії становив 2,3 відсотка; протя­ гом двадцяти років, з 1980 по 2000-й, він, як передбачалося, має зменшитися до 1,8 відсотка. Однак на 2000-й рік населення Індії ста­ новитиме 1 мільярд. Навіть якщо темпи зростання населення справді зменшаться, приріст його залишатиметься надзвичайно високим.

Технологічний процес у сільському господарстві та промисловості передбачити неможливо, тож ніхто не знає напевне, яку чисельність населення може прогодувати планета. Однак, навіть за сучасних рів­ нів населення, ресурси планети можуть виявитися замалими, щоб створити в країнах «третього світу» рівень життя, подібний до того, що існує в індустріалізованих країнах. Споживання електроенергії, сировини та інших благ у країнах Заходу набагато перевищує цей показник в інших країнах світу. Кожна особа в Сполучених Штатах споживає у 32 рази більше енергії, ніж у таких країнах, як Китай або Індія. Втім, ці рівні споживання почасти залежать від ресурсів, що надходять із країн «третього світу». Якщо в структурі світового спо­ живання енергії не станеться великих змін, таких як поширення використання сонячної енергії та енергії вітру, інші країни світу на­ вряд чи зможуть досягти західного рівня споживання енергії. Ймо­ вірно, існують інші, невідомі досі джерела енергії, якими можна скористатися.

ВИСНОВКИ

Що чекає міста і міських жителів під поглядом проблеми зростання населення? Напрямки, проаналізовані в цьому розділі, утворюють складну мозаїку, позбавлену якоїсь єдиної й загальної тенденції. У розвинутих країнах розширення міст уже, так би мовити, завер­ шується. Розвинені системи комунікації дозволяють людям жити подалі, ніж колись, від місць роботи. Водночас і їхні робочі місця наближаються до них, оскільки нові галузі розташовуються поза міськими центрами. Населення деяких старих міст, особливо тих, що ґрунтуються на традиційних промислових галузях, і далі змен­ шуватиметься, адже люди перебираються до інших районів. І всетаки, ці самі обставини стимулюватимуть подальше упорядкування. Фактично, чим більше занепадатимуть центри міст, тим більше можливостей буде для впорядкування; нерухомість так дешевшає, що оновлення можна проводити, не витрачаючи надмірних коштів.

Тимчасом як у містах індустріалізованих країн населення за­ лишається на стабільному рівні або й зменшується, у країнах «тре­ тього світу» воно продовжує зростати. Умови життя в містах цих країн, як видається, повсякчас погіршуються, принаймні для міських бідняків. Проблеми, що існують в індустріалізованих країнах, хоч би які важливі вони були, бліднуть і стають геть незначними порівняно з труднощами, котрі постали сьогодні перед країнами «третього світу».

1.Традиційні міста у багатьох відношеннях відрізнялися від су­ часних міських зон. Вони були, за сучасними мірками, зама­ лими, обносилися мурами, а в їхніх центрах головне місце посі­ дали культові споруди й палаци.

2.У традиційних країнах у міських зонах проживала тільки незнач­ на частина населення. Сьогодні в індустріалізованих країнах у містах мешкає від 60 до 90 відсотків. У країнах «третього світу» також швидкими темпами розвивається урбанізація.

3.На ранніх етапах становлення соціології міста провідну роль ві­ дігравала діяльність Чиказької школи, члени якої розглядали процеси урбанізації, керуючись екологічними моделями, запози­ ченими з біології. Льюїс Вірт розробив поняття урбанізму як спо­ собу життя, стверджуючи, що міське життя культивує безликість та соціальну відчуженість. Такі погляди не відкидалися цілком, але їх поставлено під сумнів. Як наголошували критики, міське життя не завжди є безликим: у міських кварталах можна під­ тримувати багато тісних особистих стосунків.

4.У новій праці Дейвіда Гарві та Мануеля Кастелза моделі урбаніз­ му поєднано з ширшим суспільством, а процеси урбанізації не розглядаються як самодостатні. Способи життя, що їх вироб-

ляють у містах люди, а також свідоме планування різних квар­ талів виражають найхарактерніші риси розвитку сучасного капі­ талізму.

5.Розширення приміських зон та «спальних районів» сприяло за­ непаду центрів міст. Заможніші групи людей та ділові фірми воліють вибиратися з центру міст, щоб скористатися перевагами нижчих норм місцевих податків. Утворюється зачароване коло: що більше розвивається передмістя, то більші проблеми постають перед жителями центральних частин міст. Оновлення міста — реставрація старих будівель з метою подальшого використання — набуло великого поширення, однак поки що повернути назад про­ цес занепаду центральних районів міст не вдається.

6.Сьогодні в аналізі міського життя необхідно вміти пов'язувати глобальні та місцеві проблеми. Місцеві чинники впливу на роз­ виток міст іноді бувають складовими частинами набагато масш-

табніших процесів. Структура місцевих кварталів, а також на­ прямки їхнього зростання й занепаду часто відображають зміни

у промисловому виробництві на міжнародному рівні.

7.Як і багато інших ділянок соціології, урбанізм зазнає впливу глобалізації. У новій моделі класифікації виділяється п'ять різ­ новидів міст: міста штаб-квартири, інноваційні центри, місця мо­ дульного виробництва, транзитні пункти для країн «третього сві­ ту» та міста пенсіонерів.

8.У країнах «третього світу» відбуваються масштабні процеси роз­ витку міст. Міста в цих країнах у багатьох відношеннях відріз­ няються від міст Заходу і в них часто переважають тимчасові нелеґальні оселі, де умови життя надзвичайно злиденні.

Jim Kemeny, Housing and Social Theory (London: Routledge, 1991). Праця, в якій проблема житлобудівництва розглядається з позицій науки та со­ ціології.

Anthony D. King, Global Cities (London: Routledge, 1991). Дискусія щодо глобального підходу тлумачення сучасного міста.

Paul Lawless, Britain's Inner Cities (London: Chapman 1989). Дослідження проблеми розвитку центральної частини міста та вибору вдалої політики щодо її подолання.

Suzanne Macgregor and Ben Pimlott, Tackling the Inner Cities (Oxford: Cla­ rendon Press, 1991). Обговорення проблеми центрів міст в Британії сього­ дні.

Richard Sennett, The Conscience of the Eye: The Design and Social Life of Cities (London: Paber and Faber, 1993). Пропонована інтерпретація природи міського життя в історичній перспективі.

Philip J. Waller, Town, City and Nation: England 1850—1914 (Oxford: Cla­ rendon Press, 1991). Аналіз соціальних умов розвитку урбанізації в XIX— XX ст.