Gidens_Sotsiologiya3

У цьому розділі ми проаналізуємо еволюцію головних теоретичних підходів у соціології, визначивши дилеми, яких вони стосуються. Крім цього, ми розглянемо деякі головні теоретичні трансформації сьогодення.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ

Витоки соціології — праці Маркса, Дюркгайма та Вебера — були переважно європейськими. Втім, у нашому столітті цей предмет міцно вкорінився в усьому світі, а деякі з найважливіших досягнень мали місце в Сполучених Штатах. Праця Джорджа Герберта Міда (1863—1931), викладача філософії Чиказького університету, спра­ вила важливий вплив на розвиток соціологічної теорії. Мід наголо­ шував на чільній ролі мови й символів у суспільному житті людини в цілому. Розроблена ним теорія згодом дістала назву символічний інтеракціонізм. Мід приділяв більше уваги аналізу соціальних про­ цесів невеликого масштабу, ніж дослідженню цілих суспільств. Хоча він починав свою працю досить давно, символічний інтеракціонізм набув широкої популярності набагато пізніше. Тому ми обговоримо його роль після знайомства з функціоналізмом та структуралізмом.

Толкот Парсонс (1902—1979) був найвидатнішим американським соціологом-теоретиком повоєнного періоду. Цей плідний автор тво­ рив у багатьох емпіричних, а також теоретичних сферах соціології. Він зробив внесок у дослідження сім'ї, бюрократії, професій та, серед інших, у дослідження політики. Він був одним із головних ініціато­ рів розвитку функціоналізму, теоретичного підходу, вперше започат­ кованого Дюркгаймом і Контом. Згідно з функціоналістськими по­ глядами, у дослідженні будь-якого суспільства ми маємо звернути увагу на те, як об'єднуються його різні «частини», або інституції, що забезпечують безперервність цього суспільства в часі.

Утім, європейські мислителі й досі відіграють видатну роль в но­ вітньому розвитку соціологічної теорії. Підхід, що набув неабиякого значення, — це структуралізм, який тісно пов'язує соціологічний аналіз з вивченням мови. Структуралістична думка вперше з'явилася у середовищі лінґвістів, а потім була перенесена до царини суспіль­ них наук антропологом Клодом Леві-Стросом (1908). Її витоки можна також віднести до праць Дюркгайма та Маркса.

Ідеї Маркса обговорювалися й розвивалися більш як століття після його смерті. Вчення послідовників Маркса визначається як марксизм.

Функціоналізм

Ідеї функціоналізму, як уже зазначалося, були започатковані Дюркгаймом, котрий розглядав функціональний аналіз як головну скла­ дову свого формулювання завдань соціологічної теорії та досліджень. Водночас на розвиток функціоналізму в його сучасному вигляді іс­ тотно вплинула антропологія. До початку цього століття антрополо­ гія ґрунтувалася здебільшого на звітності й документах, складених колоніальними адміністраторами, священиками та мандрівниками. Тому антропологія XIX століття була досить суб'єктивною і неадек­ ватно документально оформленою. Автори писали книжки, в яких наводилися приклади, зібрані по всьому світу, не надто дбаючи про достовірність своєї інформації або про конкретне культурне сере­ довище, з якого вони походили. Наприклад, роль релігії аналізува­ лася на основі порівняння численних прикладів вірувань та обрядів, узятих із цілком відмінних культур.

Сучасна антропологія датується тим періодом, коли дослідники перестали вдовольнятися цим підходом і почали проводити тривалі польові дослідження різних культур світу. Двома ініціаторами польо­ вих антропологічних досліджень були британський автор, на якого істотно вплинули ідеї Дюркгайма, А.Р. Редкліф-Браун (1881—1955) та Броніслав Малиновський (1884—1942), поляк, який провів багато років у Британії. Малиновський здійснив деякі з найвідоміших ан­ тропологічних досліджень, провівши багато часу на Тробріанських островах у Тихому океані. Редкліф-Браун досліджував життя меш­ канців Андаманських островів, які населяли архіпелаг неподалік від узбережжя Бірми.

Обидва, і Редкліф-Браун, і Малиновський, стверджують, що ми маємо вивчати суспільство або культуру у цілому, якщо хочемо зро­ зуміти його головні інституції і те, чому його члени поводяться так, а не інакше. Ми можемо, наприклад, аналізувати релігійні вірування й традиції суспільства, тільки продемонструвавши, як вони співвід­ носяться з іншими інституціями в їхніх межах, оскільки різні час­ тини суспільства розвиваються у тісному взаємозв'язку.

Досліджувати функцію соціальної практики або інституції — зна­ чить аналізувати той вклад, який ці практика чи інституція вносять у безперервність суспільства в цілому. Найкраще це можна зрозумі­ ти, провівши аналогію з людським організмом — порівняння, до якого вдавалися Конт, Дюркгайм та багато інших авторів-функціона- лістів. Щоб дослідити такий орган тіла, як серце, ми маємо показати, як він співвідноситься з іншими частинами тіла. Перекачуючи кров по всьому тілу, серце відіграє життєво важливу роль у підтриманні життєдіяльності організму. Подібним чином, аналіз функції соціаль­ ного інституту означає демонстрацію його ролі в підтриманні існу­ вання суспільства. Наприклад, згідно з Дюркгаймом, релігія потвер­ джує вірність людей ключовим соціальним цінностям, сприяючи в такий спосіб підтриманню соціального взаємозв'язку.

терміном. Проте, за Сосюром, це не так. Ми можемо переконатися в цьому на тому прикладі, що в мові існує багато слів, які взагалі нічого не означають, наприклад, «і», «але» або «все-таки». Більше того, існують цілком повнозначні слова, які позначають міфічні об'єк­ ти, що не існують реально, наприклад, «одноріг». Якщо значення слова не походить від об'єкта, який воно позначає, то звідки ж воно бере початок? Сосюр відповідає, що це значення створюється відмін­ ностями між спорідненими поняттями, які визначаються правилами мови. Значення слова «дерево» походить від того факту, що ми від­ різняємо «дерево» від «куща», «чагарника», «лісу» та безлічі інших слів з подібними, однак відмінними, значеннями. Значення створю­ ються в рамках самої мови, а не через об'єкти навколишнього світу, які ми наділяємо відповідними значеннями.

Структуралізм і семіотика

Сосюр доповнює свій аналіз важливою заувагою, що значення ство­ рюються не тільки за допомогою звуків (мовлення) чи знаків на папері (письмо). Значення можуть створюватися будь-якими об'єк­ тами, що систематично розрізняються. Для прикладу візьмімо ву­ личний світлофор. Ми користуємося контрастом зеленого й червоно­ го кольорів, надаючи їм значення «йдіть» та «зупиніться» (жовтий колір означає «приготуйтеся зупинитися»). Зауважте, що значення створюється не самими кольорами, а різницею між ними. Не мало б значення, якби ми користувалися зеленим кольором для сигналу «стій», а червоним — для сигналу «йдіть», поки ми усвідомлюємо різницю між ними. Сосюр називає науку про позамовні значення семіологією, однак сьогодні найчастіше вживається термін семіо­

тика.

Дослідження семіотики можуть відбуватися в багатьох різних ас­ пектах людської культури. Одним з прикладів є одяг і мода. Що робить певний стиль одягу модним у той чи той час? Звісно, це не сам одяг, який ми носимо, адже короткі спіднички можуть бути модними цього року, а наступного — вийти з моди. Речі робить модними знову-таки відмінність між тим, що носять ті особи, які «в курсі справи», і тим, що вдягають «несучасні» люди. Іншим прикладом із сфери одягу є носіння жалобного вбрання. У нашому культурному середовищі ми демонструємо жалобу тим, що вдягаємось у чорне. З іншого боку, у деяких інших культурах люди на знак жалоби носять біле. Тут значення має не сам колір, а той факт, що люди в жалобі відрізняються своїм одягом від звичайного стилю.

Структуралістський підхід ширше застосовувався в антропології, ніж у соціології, особливо в Сполучених Штатах. За прикладом ЛевіСтроса, який популяризував термін «структуралізм», структураліст­ ський аналіз застосовували у дослідженні родинних зв'язків, міфів, релігії та в інших сферах. Водночас, багато теоретиків-соціологів за­ знавали впливу понять, узятих із структуралізму. Мішель Фуко, про праці якого згадувалося в кількох розділах, хоча й не називав себе

структуралістом, запозичив кілька головних понять із структураліст­ ської думки. Структуралістські концепції було застосовано до ви­ вчення засобів масової інформації (газет, журналів, телебачення), іде­ ології й культури в цілому.

Ідеї структуралізму мають свої вади, що обмежують їхню цінність як загальної теоретичної структури в соціології. Структуралізм заро­ дився в процесі вивчення мови і виявився більш придатним для ана­ лізу одних аспектів людської поведінки, аніж дослідження інших. Він доцільний у дослідженні комунікації й культури, однак має обмежену цінність у більш практичних питаннях суспільного життя, таких як економічна або політична діяльність.

Символічний інтеракціонізм

У символічному інтеракціонізмі більше, ніж у будь-якому іншому теоретичному підході, надається значення активному, творчому індивіду. З часів Міда цей напрямок творчо розвинули багато інших авторів, а в Сполучених Штатах він став головним суперником функціоналістських поглядів. Як і у випадку із структуралізмом, симво­ лічний інтеракціонізм виник у зв'язку з дослідженням мови, однак Мід розвинув це вчення в іншому напрямку.

Символи

Як стверджує Мід, мова дозволяє нам стати самосвідомими істо­ тами — усвідомити нашу власну індивідуальність, а ключову роль у цьому процесі відіграє символ. Символ — це річ, котра підмінює собою дещо інше. Пригадаймо наведений Сосюром приклад: слово «дерево» є символом, яким ми позначаємо об'єкт — дерево. Як за­ значає Мід, якщо ми створили таке поняття, ми можемо думати про дерево, навіть не маючи його в полі зору. Ми навчилися думати про об'єкт у символічний спосіб. Символічна думка звільняє нас від обмеження нашого життя тими речами, які ми бачимо, чуємо або відчуваємо фактично.

На відміну від нижчих тварин, люди живуть у надзвичайно символізованому всесвіті. Це стосується й нашого самоусвідомлення. (Тварини, на відміну від людей, не мають відчуття самоусвідомлен­ ня.) Кожний з нас — самосвідома істота, оскільки ми вчимося «ди­ витися на себе» збоку, бачити себе такими, як бачать нас інші. Коли дитина починає вживати слово «я» для позначення об'єкта (самого чи самої себе), який інші називають «ти», він (вона) демонструє поча­ ток самоусвідомлення.

Практично вся взаємодія між людськими індивідами, як стверд­ жують символічні інтеракціоністи, є обміном символами. Взаємоді­ ючи з іншими, ми безперервно добираємо «ключі» до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці де-

талі, щоб наповнити змістом слова й поведінку інших. Припустімо, наприклад, що чоловік і жінка вперше зустрічаються на побаченні. Кожен з них, найімовірніше, проведе більшу частину вечора, при­ дивляючись до іншого та розмірковуючи, як розвиватимуться їхні стосунки і чи розвиватимуться взагалі. Ніхто з них не хоче демонст­ рувати свої наміри надто відверто, хоча кожне розуміє, що події розвиваються. Обоє дуже обережні у своїй поведінці, намагаючись подати себе у сприятливому світлі; однак, усвідомлюючи цей факт, кожний, імовірно, вишукуватиме ті аспекти поведінки іншого, які б могли виказати його справжні наміри. Складний і витончений процес символічного тлумачення формує взаємодію двох осіб.

Соціологи — прихильники символічного інтеракціонізму зазви­ чай зосереджують увагу на взаємодії «обличчям до обличчя» у ситу­ аціях повсякденного життя. Праця Ервіна Гофмана, яка обговорюва­ лася в розділі 4 («Соціальна взаємодія та повсякденне життя»), стала особливо яскравим вкладом у цей вид дослідження, внісши свіжий струмінь у вчення, яке у Міда було сухим, абстрактним теоретичним підходом. У подачі Гофмана та інших символічний інтеракціонізм дозволяє глибоко зазирнути в природу наших вчинків у процесі пов­ сякденного суспільного життя. Втім, символічний інтеракціонізм критикують за те, що він зосереджує надмірну увагу на дрібницях. Символічним інтеракціоністам завжди було важко мати справу з ве­ ликомасштабними структурами й процесами — явищами, на яких найбільше наголошують дві інші традиції.

Марксизм

Функціоналізм, структуралізм та символічний інтеракціонізм — не єдині теоретичні традиції, що мають важливу роль у соціології, і такий троякий поділ також не єдиний спосіб класифікації теоре­ тичних підходів. Одним із впливових підходів, який ставить цей поділ під сумнів, є марксизм. Природно, всі марксисти спираються деякою мірою на твори Маркса, однак можливі численні інтерпрета­ ції його головних ідей, а сьогодні існує багато марксистських шкіл, які займають дуже відмінні теоретичні позиції.

У широкому розумінні марксизм можна поділити за напрямками, що відповідають межам між охарактеризованими вище трьома теоретичними традиціями. Багато марксистів приховано або відверто сприйняли функціоналістський підхід до історичного матеріалізму, їхній варіант марксизму цілком відмінний від марксизму із структу­ ралістським ухилом, а найвідомішим автором, що розвинув такі по­ гляди, був француз Луї Алтусер (1969). Ці обидва види марксистської думки відрізняються від поглядів марксистів, які наголошували на активному, творчому характері людської поведінки. Символічний ін­ теракціонізм безпосередньо вплинув на небагатьох із цих авторів, однак вони прийняли погляди, близькі до цього напрямку. Тут можна згадати Юрґена Габермаса, чиї праці було розглянуто в розді­ лі 1 та в інших розділах (див. також 1987).

У всіх своїх варіантах марксизм відрізняється від немарксистських традицій у соціології. Більшість авторів-марксистів розгляда­ ють марксизм як частину «пакета» соціологічного аналізу й полі­ тичної реформи. Як вважається, марксизм має ґенерувати програму радикальної політичної зміни. Більше того, марксисти більше наго­ лошують на класовому поділі, конфлікті, владі та ідеології, ніж бага­ то соціологів-немарксистів, особливо тих, які зазнали впливу функці­ оналізму. Найкраще розглядати марксизм не як різновид підходу у рамках соціології, а як сукупність творів, що існують поряд із соціо­ логією, причому і марксизм, і соціологія часто накладаються і зазна­ ють взаємного впливу. Немарксистська соціологія і марксизм завжди існували у відносинах взаємного впливу та протистояння.

ТЕОРЕТИЧНІ ДИЛЕМИ

Як нам оцінити відносну цінність цих чотирьох теоретичних підхо­ дів? Хоча у кожного з них є палкі прихильники, ці підходи багато в чому доповнюють один одного. Функціоналізм та більшість варіан­ тів марксизму зосереджуються на більш широкомасштабних влас­ тивостях суспільних верств чи суспільств. їх хвилюють переважно «великі питання», наприклад: «Як суспільство тримається разом?» або «Якими є головні умови, що породжують суспільні зміни?». На­ томість символічний інтеракціонізм концентрує більшу увагу на особистісних контекстах суспільного життя. Структуралізм відріз­ няється від інших підходів тим, що зосереджується здебільшого на культурних характеристиках соціальної діяльності.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ В СОЦІОЛОГІЇ

ОҐЮСТ Конт

(1798—1857)