Gidens_Sotsiologiya2

Конфлікт цивілізацій?

Багато хто занепокоєний тим, що ісламський світ рухається в напрямку конфронтації з тими частинами світу, де не поділяють його вірувань. Як видається, мусульманські країни чинять опір процесам демо­ кратизації, що відбуваються в більшості країн світу. Із 39 країн, де панівною релігією є іслам, тільки кілька можна назвати ліберальнодемократичними. Однією з таких країн є Туреччина, хоча й тут у 1960—80-і роки робилося кілька спроб запровадити військову диктатуру.

У деяких інших країнах, таких як Алжир, де певний час існувало демократичне правління, демократію було призупинено або й зни­ щено. У 1991 році алжирський уряд дозволив вільні вибори, проте заборонив проведення другого раунду, коли стало очевидно, що пере­ могу одержить Ісламська партія, яка перебувала під великим впли­ вом релігійного фундаменталізму. Владу захопили військові, і відтоді в країні точиться щось подібне до громадянської війни між урядом та ісламськими бойовиками.

Якби в Алжирі до влади прийшли мусульмани, цей приклад мог­ ли б наслідувати інші сусідні держави. В Єгипті, з його 55-мільйон- ним населенням, теж діють ісламські повстанці, які прагнуть ство­ рити релігійну державу. Те саме можна сказати про багатьох мусуль­ ман у Марокко та Лівії.

Політолог Семюел Гантінґтон (Huntington, 1993) стверджує, що боротьба західних та ісламістських світоглядів після закінчення «хо­ лодної війни» і в умовах дедалі більшої глобалізації може стати скла­ довою світового «конфлікту цивілізацій». Національна держава вже не справляє головного впливу в міжнародних стосунках; тож проти­ борство й конфлікти виникатимуть між великими культурами й ци­ вілізаціями. Саме такий конфлікт спалахнув у Боснії, в колишній Югославії, де боснійські мусульмани воювали проти сербів, предс­ тавників християнської культури.

Ііслам, і християнство є релігіями, котрі претендують на обраність на особливий доступ до Божого слова. Християнство навчилося жити

вумовах капіталізму й демократії і, якщо Вебер не помилявся, мож­ ливо, навіть інспірувало їхнє зародження. Для багатьох віруючих му­ сульман таке пристосування видається набагато складнішим. Капіта­ лістичне підприємництво та ліберальна демократія для них уособлю­ ють вплив західної культури. Більше того, іслам заперечує розмежу­ вання між приватним життям віруючого та громадськими справами.

Івсе-таки християнство та іслам як «цивілізації», як видно з ци­ тат на початку цього розділу, мають між собою більше спільного, ніж відмінного, оскільки сягають спільних витоків. Кожна з цих релігій протягом століть інспірувала сотні кривавих війн. Водночас у кожній

зних існують міцні традиції терпимості й поміркованості. Ми маємо сподіватися, що вони дозволять обом культурам мирно співіснувати в майбутньому.

Тепер розглянемо останні події в релігійному середовищі Заходу, зокрема, в Британії та Сполучених Штатах.

• 1. Західний берег ріки Йордан і сектор Ґаза

Угруповання фундаменталістів «Хамас», що відкидає ідею співпраці з Ізраїлем, дістає підтримку Національ­ ного фронту визволення Палестини і допомогу палестинців у своїй боротьбі проти ізраїльської окупації.

• 2) Туреччина

Партія добробуту, яка прагне тісніших зв'язків з мусульманським світом, на виборах у жовтні 1991 року здобула перемогу у спілці з двома націоналістичними партіями; цей альянс одержав 17 відсотків голосів, однак не здобув місць у парламенті. Кілька невеликих угруповань фундаменталістів займаються тероризмом.

• 3) Сірія

На початку 1980-х років Мусульманське братство було оголошено поза законом і зазнало жорстоких репресій, проте, як вважається, ще користується певною підтримкою.

• 4) Ліван

Дві мусульманські групи шиїтів, «Гезболла» та «Амаль» (Hezbollah and Amal) користуються підтримкою Ірану й Сірії. У суперництві між ними перевагу має «Гезболла».

• 5) Ірак

На півдні Іраку великою підтримкою користуються два підпільні угруповання шиїтів-фундаменталістів, які відіграли важливу роль у повстанні після війни в Перській затоці. Найбільше угруповання «Дава», засно­ ване в 1968 році, зазнало суворих репресій, а багато його лідерів Та бойовиків було страчено.

•6) Іран

З1979 року — Ісламська республіка. Більшість у уряді становлять представники політичної еліти, клерикали-шиїти та їхні однодумці. Влада підпримується арештами, стратами та придушенням свободи слова. У 1983 році було запроваджено ісламське законодавство, проте воно має половинчастий характер через суперечності в керівництві. Смертний вирок виноситься за більш як 100 видів злочинів.

•7) Афганістан

Тут діють чотири фундаменталістські партії суннітів — «хізб-і-ісламі», «хізб-і-ісламі-Халіс», «Джаміат-і-іс- ламі», «Іттіхад-і-ісламі» —та кілька невеликих угруповань шиїтів, опозиційних до президента Наджибулли. їхню боротьбу за істинно ісламську республіку підтримує меншість афганців.

• 8) Центральна Азія

Незалежні Азербайджан, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан проходять процес відродження ісламу, будують багато мечетей і дотримуються мусульманських обрядів. За вплив у регіоні змагаються Іран і Саудівська Аравія. Дехто з них прагне ісламської держави на зразок Ірану, іншим до вподоби світська держава на кшталт Туреччини. Фундаменталістська ісламська партія відрод­ ження не змогла створити єдиного ісламського руху в Центральній Азії.

• 9) Пакистан

Ісламський демократичний альянс (ІДА), який об'єднує кілька ісламських партій та партій правого крила і виступає за поширення ісламу, сформував уряд після здобуття 105 місць із 217 в парламенті на виборах у жовтні 1990 року. До ІДА належить фундаменталістська партія Джамат-і-ісламі, що обстоює ідею іс­ ламської держави. Ісламське законодавство діє з 1979 року, проте покарання в дусі ісламу практикуються нечасто, за винятком рідкісних випадків тілесних покарань.

• 10) Саудівська Аравія

Кілька підпільних радикальних груп протидіють фундаменталістському режимові Ваххабі. У листопаді 1979 року одна з груп силою захопила Велику мечеть у Мецці. Суди країни виносять вироки за законами шаріату: прилюдне стинання голови та відрубування рук за крадіжку.

• 11) Йордан

Найбільшим згуртованим блоком, шр має 22 місця у парламенті, є мусульманське братство. У січні 1991 року, з наближенням війни в Перській затоці, воно здобуло в кабінеті 5 місць, проте позбулося їх у червні, коли король Хусейн запланував мирні переговори з Ізраїлем, проти яких виступало братство.

•12) Судан

У1989 році до влади прийшла військова хунта, очолювана генерал-лейтенантом Омаром Баширом. Па­ нівне становище в ній посідає фундаменталістський національний ісламський фронт, на чолі якого пере­ буває Гасан Турабі. Хунта підтримує зв'язки з Іраком, який відрядив до Судану дві тисячі революційних гвардійців. У 1990 році було запроваджено нове кримінальне законодавство, засноване на законах ша­ ріату (за винятком трьох християнських південних провінцій). 1998 року воно набуло повної чинності. Радикальні групи збирають кошти в Саудівській Аравії для ведення «джихаду» проти південних областей.

•13) Єгипет

Мусульманське братство, засноване 1928 року, пройшло через періоди збройних сутичок і переслідувань. Йому досі не дають прав політичної партії, проте в 1987 році братство в альянсі з двома світськими партіями здобуло 37 місць у парламенті. Радикальні фупи, такі як Джихад (члени котрої вчинили замах на А. Садата), діють підпільно. Часто відбуваються сутички з поліцією; 1992 року сотні бойовиків було заарештовано.

• 14) Лівія

Найбільшу внутрішню зафозу режимові становлять неорганізовані ісламські фупи, які мають часто сутички із силами безпеки. У в'язниці кинуто кількасот бойовиків.

• 15) Туніс

Члени партії Еннахдха («Відродження») брали участь у виборах у квітні 1989 року як незалежні. З початку 1990 року щодо партії, котра так і не стала легальною, вживаються репресивні заходи. її газети було закрито, а бойовиків заарештовано після сутичок із поліцією та викриття планів здійснення «ісламської революції». Керівництво партії у 1991 році зазнало розколу.

• 16) Алжир

Ісламський фронт порятунку (FIS), легалізований у 1989 році, здобув 55 відсотків голосів на регіональних виборах у червні 1989 року і 49 відсотків — у першому раунді загальнонаціональних виборів у фудні 1991 року. Уряд відмовився проводити другий раунд виборів. Більшість членів Фронту було ув'язнено, У березні 1992 року партію було офіційно заборонено, а місцеві ради, контрольовані Фронтом, було розпущено.

• 17) Марокко

Ісламські угруповання відіфали провідну роль в антиурядових виступах у 1990 і 1991 роках. Найбільшу з них — «Справедливість і добробут», оголошену поза законом, було розпущено у 1990 році. Її лідери перебувають під домашнім арештом, а деякі члени — у в'язниці. Партія, разом з іншими нелегальними, радикальнішими уфупованнями, такими як Ісламська молодь, перейшла в підпілля.

Джерело: The Economist, 4 April 1992, p. 73.

РЕЛІГІЯ В СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ

Згідно з проведеним 1851 року переписом віруючих, близько 40 відсот­ ків дорослого населення Англії й Велсу щонеділі відвідували церкву; на 1900 рік цей показник зменшився до 35 відсотків, на 1950 рік — до 20 відсотків, а сьогодні він наближається до 10 відсотків. Провідні британські деномінації протягом 1980-х років втратили в середньому 5 відсотків парафіян, причому найбільше зниження числа віруючих (близько 8 відсотків) спостерігалося серед римо-католиків (HMSO 1992).

Утім, таке явище відбувається дещо нерівномірно. Наприклад, існує різниця між церквами, які визнають, і тими, що не визнають Трійцю. Англіканці, католики, методисти, пресвітеріани та деякі інші вірять у єдність Трійці в одному Бозі. Число парафіян цих церков змен­ шилося від 8,8 мільйона в 1970 році до 6,5 мільйона у 1994 році. Тим часом кількість парафіян деяких церков, що не визнають Трійцю, та­ ких як мормони й свідки Єгови, за цей період зросла (див. таблицю 16.2).

Більшість дорослого населення Британії фактично вважають себе належними до релігійної організації. При опитуванні тільки 5 відсот­ ків британців визнали, що вони не мають ніяких релігійних уподо­ бань. Майже 70 відсотків населення вважали себе вірними Англікан­ ської церкви, хоча більшість із них, можливо, відвідували церкву кілька разів за все життя або й узагалі там не бували. Окрім Англі­ канської церкви, Пресвітеріанської церкви Шотландії та Католиць­ кої церкви, до інших релігійних груп Британії належать євреї, мор­ мони, мусульмани, сікхи та індуси. До невеликих сект належать Плімутське братство, растафаріани й Місія божественного світла.

У західних країнах, включаючи Сполучене Королівство, також виникло кілька нових релігійних рухів. Вони беруть початок у бага­ тьох релігійних традиціях, декотрі з яких ще недавно були невідомі на Заході. Кілька з них, такі як Товариство Естеріуса (Aestherius Society) та Фундація Еміна (Emin Foundation), вже існували в Британії, тимчасом як інші походять з різних європейських країн. Однак більшість із них зародилися в США або на Сході. Їх члени — це переважно новонавернені віруючі, а не особи, виховані у конкретній вірі. Вони, як правило, добре освічені і походять із родин середнього класу.

Більшість нових релігійних рухів, на відміну від давніх визнаних релігій, ставлять набагато більше вимог до своїх віруючих щодо часу та зобов'язань. Деякі групи відомі тим, що з метою завоювання ціл­ ковитої прихильності осіб застосовують методику «бомбардування лю­ бов'ю». Потенційного неофіта бентежать своєю увагою та постійним виявом любові доти, доки він чи вона емоційно не з'єднаються з гру­ пою. Справді, деякі новостворені рухи звинувачують у «промиванні мізків» їхнім адептам, тобто в прагненні контролювати їхню свідо­ мість таким чином, щоб позбавити їх здатності самостійно приймати рішення. Такі звинувачення висувалися членам секти Муна (див. нижче). Загалом, згідно з дослідженням, таке тлумачення є перебіль­ шенням; групи рідко домагаються або досягають такого ступеня пану­ вання над своїми членами, а більшість потенційних членів цілком спроможні при бажанні відмовитися пристати до певного руху.

У Сполученому Королівстві існує чіткий поділ релігійних погля­ дів за віком, статтю, класом та місцем проживання. Загалом, літні люди більш релігійні, ніж молодші. Відвідування церкви серед мо­ лодих людей досягає піку в 15-річному віці, після чого середні показники відвідування знижуються, поки люди не досягають 30— 40-річного віку, а тоді їхній інтерес відроджується; отже, частота від­ відування церкви зростає із віком. Жінки частіше належать до релі­ гійних громад, ніж чоловіки. В англіканських церквах така різниця ледь помітна, проте, наприклад, у храмах Християнської науки жі­ нок учетверо більше, ніж чоловіків.

Загалом, частота відвідування церкви та тверда віра більш харак­ терні для заможних, ніж для бідніших груп населення. Англіканську церкву прозвано «консервативною партією за молитвою», і тут дійсно є дешиця правди. Серед католиків, як правило, більше робітників. Така класова орієнтація проявляється у виборчих уподобаннях; англіканці воліють голосувати за консерваторів, а католики частіше голосують за лейбористів, як і багато методистів, адже методизм з самого початку був тісно пов'язаний із розквітом партії лейбористів. Належність до релігійних груп також істотно коливається залежно від місця прожи­ вання: 35 відсотків дорослих осіб у Мерсісайді та 32 відсотки в Ланкаширі є парафіянами, порівняно з лише 9 відсотками в Хамберсайді та 11 відсотками — в Нотінґемширі. Однією з причин цього є міґрація. Так у Ліверпулі проживає багато ірландських католиків, у північних районах Лондона — євреї, а у Бредфорді — мусульмани й сікхи.

На повсякденній поведінці релігійні відмінності значно більше

позначаються у Північній Ірландії, аніж десь-інде у Британії. У су­ тичках між протестантами й католиками, що там відбуваються, з кожного боку бере участь незначна меншість представників кожної віри, проте вони часто відзначаються запеклістю й жорстокістю. Вплив релігії в Північній Ірландії не так просто відмежувати від інших причин суперечностей, віра в об'єднану Ірландію, коли неза­ лежна Ірландія та Північна Ірландія стануть однією державою, зазвичай побутує серед католиків і заперечується протестантами. Втім, політичні міркування та націоналістичні переконання відігра­ ють, поряд з релігійними віруваннями, важливу роль.

РЕЛІГІЯ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ Розмаїття

Становище релігійних організацій у Сполучених Штатах дещо не­ звичне. Свобода віросповідання ґарантувалася однією із статей аме­ риканської конституції задовго до поширення толерантного ставлен­ ня до різних релігійних вірувань та обрядів у будь-якому іншому західному суспільстві. Перші поселенці були біженці, які рятува­ лися від релігійного гніту політичної влади, тож вони наполягали на розмежуванні держави й церкви. У США не існує «офіційної» церкви, такої як англіканська церква в Англії.

У Сполучених Штатах, окрім того, налічується значно більше різних релігійних груп, ніж у будь-якій іншій індустріально розви­ неній країні. У більшості країн Заходу більшість населення офіційно належить до єдиної церкви, такої як англіканська церква в Британії або римо-католицька церква в Італії. Близько 90 відсотків американ­ ського населення становлять християни, однак вони належать до різних церков та деномінацій. У багатьох групах налічується лише кількасот членів, проте більш як 90 релігійних організацій, за їхніми оцінками, мають понад 50 тисяч членів, а 22 з них заявляють, що число їхніх адептів перевищує 1 мільйон. Поки що найбільшою релі­ гійною організацією Сполучених Штатів є католицька церква, до якої належить близько 50 мільйонів віруючих. Однак це лише близько 27 відсотків усіх віруючих. Близько 60 відсотків населення становлять протестанти, поділені на численні деномінації. Найбіль­ шою серед них є Південна баптистська конвенція, яка налічує понад 13 мільйонів чоловік; за нею йдуть Об'єднана методистська, Націо­ нальна баптистська конвенція, лютеранська та єпископальна церкви. Серед нехристиянських груп найбільшими є єврейські конгрегації, що налічують близько 6 мільйонів віруючих.

Приблизно 40 відсотків американського населення відвідує цер­ ковні служби щотижня. Майже 70 відсотків належать до церков, си­ нагог чи інших релігійних організацій, і більшість із них є актив­ ними членами своїх конґреґацій.

У 1995 році над Боснією було збито літак Збройних сил США, на

борту якого перебував капітан Скот О'Ґрейді. Він провів шість жахли­ вих днів, рятуючись від боснійського полону, аж поки його не знайшли і не переправили в безпечне місце. «Перше, що я хочу зро­ бити, — сказав він в інтерв'ю засобам масової інформації світу, — це подякувати Богові. Якби не Божа любов до мене і моя любов до Бога, я б не пережив цього. Він доставив мене сюди, і я впевнений у цьому всім своїм серцем». Якби таке у такій самій ситуації сказав британ­ ський чи французький пілот, це викликало б деякий подив. В устах американця ці слова видавалися цілком природними. В Америці спос­ терігається значно вищий рівень набожності, ніж у більшості європей­ ських країн. На кожній американській банкноті є напис «Ми віримо в Бога», що свідчить про вплив релігії у Сполучених Штатах.

Результати дослідження показують, що 95 відсотків американців, за їхніми словами, вірять у Бога, 80 відсотків вірять у диво та життя після смерті, 72 відсотки — в ангелів і 65 відсотків — у диявола (Stark and Bainbridge, 1985). Результати дослідження світових цін­ ностей (A World Values Survey), опубліковані 1994 року, показали, що 82 відсотки респондентів вважають себе релігійними особами, порівняно з 55 відсотками у Британії, 54 відсотками в Західній Ні­ меччині і 48 відсотками у Франції. Те ж саме опитування показало, що 44 відсотки американців відповіли, що відвідують церкву прина­ ймні раз на тиждень, порівняно з 14 відсотками в Сполученому Коро­ лівстві, 10 відсотками у Франції та лише 4 відсотками у Швеції (див. малюнок 16.2 і журнал «The Economist» за 8 липня 1995 р., с. 20).

З часів другої світової війни у США спостерігається значно багат­ ша гама релігійних рухів, ніж будь-коли раніше, в якій відбувається небачений процес злиття різних деномінацій та їх розмежувань. Більшість із них виявилися недовговічними, проте кілька завоювали численних прихильників. Як приклад можна навести Об'єднану цер­ кву, що її заснував кореєць Сун М'юнґ Мун. Цю секту, яка демонст-

рує всі риси руху «тисячолітників», було засновано в Сполучених Штатах у 1960-і роки. Послідовники Муна повірили в його пророцтво про настання кінця світу в 1967 році, однак факт подальшого існу­ вання світу в тому ж вигляді, що й раніше, не означав кінця діяль­ ності секти. Як і багато попередніх провідників рухів «тисячолітників», Мун скориґував свої ідеї у світлі свого невдалого пророцт­ ва. Фактично його доктрина завоювала навіть більше прихильників, ніж раніше, і тепер їх число нібито становить 40 тисяч чоловік. Віру­ вання членів Об'єднаної церкви являють собою суміш східних учень з аспектами фундаменталістського християнства та антикомуністич­ ними ідеями, а нові члени секти проходять курс суворої релігійної підготовки.

Християнський фундаменталізм

Зростання числа християнсько-фундаменталістських релігійних ор­ ганізацій у Сполучених Штатах є однією з найхарактерніших рис останніх двадцяти п'яти років. На думку фундаменталістів, «Біблія, мовляв, є посібником для політиків, урядовців, бізнесменів, родин та довідником у всіх справах людства» (Capps, 1990). Фундамента­ лізм є реакцією на ліберальну теорію і на відвідування церкви людь­ ми, котрі не виявляють особливого інтересу до релігії. Найвпливовішими фундаменталістськими групами в Сполучених Штатах є Пів­ денна баптистська конвенція, Божі асамблеї та адвентисти сьомого дня.

«Електронна церква»

Електронні засоби (телебачення й радіо) відіграли головну роль у змінах, які з 1960-х років позначилися на стані релігії в Сполучених Штатах. Превелебний Білі Ґрехем першим почав регулярні проповіді з-за океану, і, завдяки ефективному використанню мас медіа, цей баптистський проповідник здобув велику популярність. За останні двадцять років ми дедалі частіше ставали свідками ще більш хитро­ мудрого й систематичного використання засобів масової інформації для розповсюдження релігійних послань і збагачення священиків. З'явилося поняття «електронна церква» — релігійні організації, що діють насамперед через медіа, ніж через зібрання місцевої конгре­ гації. Тепер релігійні програми можна транслювати у країни «тре­ тього світу» (наприклад, в Африку й Азію), а також в інші індуст­ ріальні країни.

Чільними піонерами електронної церкви були фундаменталісти та інші групи, що прагнуть навернути невіруючих. Однією з підстав для цього є «система зірок» — запальних проповідників, котрі приваблю­ ють прихильників, звертаючись до них особисто. Деякі з цих пропо­ відників ідеально вписуються в електронні засоби, завдяки яким їхні харизматичні якості можна проектувати на аудиторію з тисяч і на­ віть мільйонів осіб. Крім Білі Ґрехема, мас медіа зробили своїм го-

ловним ремеслом й інші «електронні проповідники» у США, такі як Орал Робертс, Джері Фелвел, Джімі Сваґерт, Пет Робертсон, а також Джім Бекер та його колишня дружина Темі Фей, які у своїй діяль­ ності майже цілком покладаються на радіо- й телепередачі.

Деякі релігійні радіоведучі, такі як Джім і Темі Бекер та Джімі Сваґерт, були замішані в сексуальних чи фінансових скандалах, що серйозно зашкодило їхній репутації. Оскільки авторитет цих осіб по­ хитнувся, дехто вважає, що пік впливу електронної церкви вже поза­ ду. Можливо, євангелістські та фундаменталістські групи втрачають своє панівне становище, однак широкомасштабні зв'язки релігійних організацій з електронними засобами інформації навряд чи вичер­ палися. Як видно з розділу 14, телебачення, радіо та інші форми електронної комунікації мають у сучасному світі найголовніший вплив, і це й надалі стимулюватиме трансляції релігійних програм.

Відомий телеведучий-євангеліст Пет Робертсон не зміг потрапити в число кандидатів на пост президента від Республіканської партії у 1988 році. Після цієї невдачі він заснував Християнську коаліцію, політичний рух з релігійною орієнтацією, який домігся значного впливу. Ця коаліція налічує 1,6 мільйона членів і володіє значними фінансовими ресурсами, котрі дозволяють їй вкладати гроші в лобіс­ тську діяльність та рекламу. 1995 року коаліція зробила презентацію «контракту з американською родиною», що передбачає заборону абортів, послаблення податкового тиску на родину, в'язничні пока­ рання і контроль за розповсюдженням порнографії.

У відповідь ліберальні церковні провідники склали «Заклик до оновлення». Вони погодилися з арґументом Християнської коаліції про необхідність впровадження моральних цінностей у вирішення по­ літичних питань, однак наполягали, що цими цінностями мають бу­ ти терпимість і гуманізм, а не консервативні цінності правих респуб­ ліканців.

Електронні релігійні проповіді стали надзвичайно популярними в Латинській Америці, де транслюються північноамериканські прог­ рами. Рухи протестантів, здебільшого п'ятидесятників, істотно впли­ нули на такі країни, як Чилі й Бразилія, де проживають переважно католики.

ВИСНОВОК: РЕЛІГІЯ, СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ

Згідно з результатами опитувань, близько 70 відсотків британців вважають себе віруючими в божественні сили, а у США, як ми побачили, розвивається багато сект і культів поряд із визнаними церквами. В Ірані та інших країнах Середнього Сходу, Африки й Індії західному впливу кидає виклик життєздатний і динамічний ісламський фундаменталізм. У Північній Ірландії триває поділ релі­ гійних уподобань, що складався століттями, тимчасом як найактив-

538 16. РЕЛІГІЯ

ніші члени кожної з деномінацій ведуть між собою відкриту війну. Папа римський прибуває до Південної Америки, і мільйони місце­ вих католиків з ентузіазмом вітають його турне. У світлі цих подій припущення про послаблення впливу релігії в сучасному світі може здатися дивним.

Проте соціологи загалом погоджуються з послабленням позицій релігії, розглядаючи це як довгострокову тенденцію. СЕКУЛЯРИЗА­ ЦІЯ — це процес втрати релігією впливу на різні сфери суспільного життя. Секуляризація має кілька аспектів або вимірів. Один із них стосується рівня членства в релігійній організації, тобто кількості осіб, які належать до церкви чи іншої релігійної організації і ак­ тивно відвідують проповіді та інші церемонії. За винятком США, всі індустріалізовані країни зазнали істотної секуляризації за цим по­ казником. Картина втрати релігією впливу, що спостерігається у Британії, характерна для більшості держав Західної Європи, включа­ ючи католицькі країни, такі як Франція або Італія. Церкву регуляр­ но відвідує більше італійців, ніж французів, й італійці частіше бе­ руть участь у найголовніших ритуалах (таких, як відзначення Ве­ ликодня), проте в обох випадках спостерігається зменшення інтересу до релігії.

Другим показником секуляризації є те, наскільки церкви та інші релігійні організації підтримують свій соціальний вплив, багатство

іпрестиж. Раніше релігійні організації могли істотно впливати на уряди й соціальні інституції і користувалися в громаді великою пова­ гою. Яким є становище нині? Відповідь на це питання зрозуміла. На­ віть якщо ми обмежимося XX століттям, то побачимо, що релігійні організації дедалі більше втрачають соціальний і політичний вплив,

іця тенденція, за деякими винятками, спостерігається у всьому світі. Керівники церков не можуть більше автоматично зберігати свій вплив на можновладців. Тимчасом як деякі визнані церкви залиша­ ються дуже багатими за будь-якими нормами, а нові релігійні течії можуть швидко нагромадити кошти, матеріальне становище багатьох традиційних релігійних організацій є непевним. Церкви і храми до­ водиться продавати або залишати напризволяще.

Третім показником секуляризації є вірування й цінності. Ми мо­ жемо назвати його виміром релігійності. Рівень відвідування та сту­ пінь соціального впливу церков, очевидно, не обов'язково є безпосе­ реднім виявом вірувань чи ідеалів. Багато релігійних людей нерегу­ лярно відвідують церковні служби або не беруть участі у громадських церемоніях; з іншого боку, регулярне відвідування церкви та участь у церемоніях не завжди означає дотримання стійких релігійних пере­ конань, адже люди можуть робити це за звичкою або тому, що цього від них очікують члени їхньої громади.

Як і в інших вимірах секуляризації, нам потрібне чітке розуміння минулого, щоб з'ясувати, наскільки роль релігії послабилася сьогод­ ні. У багатьох традиційних суспільствах, включаючи й середньовічну Європу, віра у повсякденному житті була не такою стійкою і не на­ стільки важливою, ніж можна подумати. Наприклад, дослідження