Gidens_Sotsiologiya2

принципів, і доводили своє виключне право на істину, вважаючи свою віру єдиною правдивою релігією (Zeitlin, 1984, 1988).

До утворення Ізраїлю, незабаром після закінчення другої світової війни, не існувало держави, де іудаїзм був би офіційною релігією. Єврейські громади збереглися в Європі, Північній Африці та Азії, хоча їх часто переслідували; кульмінацією цього стало знищення на­ цистами мільйонів євреїв у концентраційних таборах під час війни.

Християнство

Багато іудейських поглядів було запозичено та впроваджено в хри­ стиянство. Ісус був ортодоксальним євреєм, а християнство утвори­ лося як секта іудаїзму; невідомо, чи Ісус прагнув заснувати окрему релігію. Його учні почали думати про нього як про Месію (це гебрейське слово означає «помазаник», а грецькою мовою звучить як «Христос» ('Chist'), — «той, на кого чекали євреї». Павло, грецькомовний громадянин Риму, був головним ініціатором поширення хри­ стиянства і багато проповідував у Малій Азії та Греції. Хоча христи­ ян спочатку нещадно переслідували, врешті імператор Костянтин запровадив християнство як офіційну релігію Римської імперії. Християнство протягом наступних двох тисячоліть перетворилося на найвпливовішу силу в культурі Заходу.

Сьогодні християнство має найбільше число віруючих і більше, ніж будь-яка інша релігія, поширене в світі. Християнами вважають себе більше мільярда чоловік, проте існує багато різновидів христи­ янства, під поглядом теології та організації церкви. Головними відга­ луженнями християнства є римо-католицизм, протестантизм і східне православ'я.

Іслам

Коріння ісламу, сьогодні другої за величиною релігії світу (див. таб­ лицю 16.1), сягає витоків християнства. Іслам походить від пропо­ відей пророка Мухамеда, що жив у VII столітті н.е. Як вважається, єдиний бог ісламу Аллах має владу над усім людством і природним світом. Стовпами ісламу є п'ять найголовніших релігійних обов'яз­ ків мусульман (як називають прихильників ісламу). Перший із них — це виголошення кредо ісламу: «Немає бога, крім Аллаха, а Мухамед — пророк його». Другий — читання встановлених молитов п'ять разів на день, чому передує ритуальне омовіння. Під час молитви віруючий має завжди повернутися обличчям до священного міста Мекки, що в Саудівській Аравії, незалежно від того, як далеко він від неї. Третім стовпом є дотримання Рамадану, місячного посту, під час якого за денного світла не можна їсти й пити. Четвертим є подання милостині (грошей біднякам), що вимагається законом іс­ ламу і часто обкладається податком з боку держави. Нарешті, від кожного віруючого вимагається, принаймні один раз, здійснити па­ ломництво до Мекки.

На переконання мусульман, Аллах говорив устами перших проро­ ків, включаючи Мойсея та Ісуса, ще до Мухамеда, чиї проповіді най­ повніше являють його волю. Іслам набув значного поширення і тепер налічує понад 1 мільярд вірних у світі. Більшість із них зосереджена в Північній та Східній Африці, на Середньому Сході та в Пакистані. (Стислий огляд мусульманських вірувань подано нижче в підрозділі, присвяченому Ісламській революції).

Релігії Далекого Сходу

Індуїзм

Між іудаїзмом, християнством та ісламом, з одного боку, та релігі­ ями Далекого Сходу, з іншого, існують глибокі відмінності. Найдав­ ніша з усіх великих релігій, котра зберігає світову популярність і сьогодні — це індуїзм, основні засади якого зародилися близько 6 тисяч років тому. Індуїзм — політеїстична релігія. У ньому існує стільки течій, що деякі науковці пропонують розглядати його ком­ плексом взаємопов'язаних вірувань, радше ніж єдиним релігійним спрямуванням; багато місцевих культів та релігійних обрядів пов'я­ зуються кількома загальноприйнятими віруваннями.

Більшість індусів приймають доктрину про цикл перевтілення — віру в те, що всі живі істоти є частиною вічного процесу народження, смерті та відродження. Другою головною рисою індуїзму є кастова система, заснована на вірі в те, що люди народжуються з певною по­ зицією в соціальній та ритуальній ієрархії, згідно з характером їхньої діяльності у попередньому житті. Для кожної касти існує різ­ ний комплекс обов'язків та ритуалів, і доля кожного в наступному житті значною мірою залежить від сумлінного виконання цих обо­ в'язків. Індуїзм не заперечує можливості найрізноманітніших релі­ гійних поглядів і не проводить чіткої межі між віруючими та невіру­ ючими. Існує понад 750 мільйонів індусів, з яких практично всі про­ живають на Індійському субконтиненті. На відміну від християнства та ісламу, індуїзм не прагне перетворити інших на «правдивих вірую­ чих ».

Буддизм, конфуціанство, даосизм

До етичних релігій Сходу належать буддизм, конфуціанство і дао­ сизм. У цих релігіях боги відсутні. Вони радше роблять наголос на моральних ідеалах, котрі пов'язують віруючого з природним оточен­ ням та єдністю Всесвіту.

Буддизм бере початок від повчань Сіддхартхи Гаутами, Будди («просвітленого»), котрий був індуїстським принцом невеликого ко­ ролівства в південному Непалі в VI столітті до Р.Х. Згідно з Буддою, люди можуть уникнути циклу перевтілення, відмовившись від своїх бажань. Шлях до порятунку пролягає через самодисципліну та меди­ тацію, відмежовані від світських обов'язків. Кінцевою метою буд-

дизму є досягнення нірвани, повної духовної самореалізації. Будда заперечував індуїстський ритуал та доцільність каст. Подібно до індуїзму, буддизм толерує багато місцевих різновидів, включаючи віру в місцеві божества, і не претендує на виключну роль. Сьогодні буддизм є найвпливовішою релігією у кількох державах Далекого Сходу, включаючи Таїланд, Бірму, Шрі-Ланку, Китай, Японію й Корею.

Конфуціанство було основою культури правлячих кіл у традицій­ ному Китаї. «Конфуцій» (латинізована форма «Кун Фу-цзи) жив у VI столітті до Р.Х., у той же час, що й Будда. Як і Лао-цзи, засновник даосизму, Конфуцій був учителем, а не релігійним пророком на кшталт релігійних провідників Середнього Сходу. Прихильники Конфуція вважають його не богом, а «наймудрішим з усіх мудреців». Конфуціанство прагне пристосувати людське життя до внутрішньої гармонії природи, наголошуючи на пошані до предків. Подібними принципами керується й даосизм, котрий робить акцент на медитації та ненасиллі як засобах до вищого життя. Хоча деякі елементи кон­ фуціанства й даосизму досі зберігаються у віруваннях та обрядах ба­ гатьох китайців, вони значною мірою втратили свій вплив у Китаї внаслідок рішучої протидії з боку уряду.

Таблиця 16.1. Віруюче населення світу, 1993 рік.

ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ

На соціологічний підхід до релігії ще й досі істотно впливають ідеї трьох «класичних» соціологів теоретиків: Маркса, Дюркгайма та Ве­ бера. Жоден з них сам не був віруючим, і всі вони вважали, що значимість релігії в сучасний період зменшуватиметься. На думку кожного з них, релігія у її фундаментальному розумінні була ілю­ зією. Усі три мислителі вважали, що прихильники різних вірувань можуть бути повністю переконані в обґрунтованості їхніх поглядів та ритуалах, у яких вони брали участь, однак саме розмаїття релігій та їх очевидний зв'язок з різними типами суспільства роблять такі переконання за своєю суттю неслушними. Людина, народжена в ав­ стралійській громаді мисливців та скотарів, могла б дуже просто перейняти різні вірування від когось, народженого в кастовій си­ стемі Індії або в католицькій вірі середньовічної Європи.

Маркс і релігія

Незважаючи на свій вплив на предмет нашої розмови, Карл Маркс ніколи детально на вивчав релігію. Його ідеї здебільшого засновані на працях кількох теологів та філософів початку XIX століття. Одним із них був Людвіґ Фоєрбах, автор відомої праці під назвою «Суть християнства» (The Essence of Christianity / Feuerbach, 1957), вперше опублікованої 1841 p. Згідно з Фоєрбахом, релігія побудова­ на на уявленнях та цінностях, створюваних людьми в процесі куль­ турного розвитку, проте помилково спроектованих на божественні сили або богів. Оскільки люди достеменно не розуміють своєї власної історії, вони зазвичай приписують суспільно створені цінності й норми діяльності богів. Так, переказ про десять заповідей, котрі Бог дав Мойсею, є міфічною версією походження моральних приписів, котрі керують життям іудейських та християнських віруючих.

Допоки ми не зрозуміємо природи релігійних символів, що їх ми самі й створили, продовжує Фоєрбах, ми приречені залишатися в'яз­ нями історичних сил, які нам непідвладні. Фоєрбах уживає термін «відчуження», котрим він позначає розрізнення богів чи божествен­ них сил та людських істот. Створені людиною цінності та ідеї починають розглядатися як продукт чужих або окремішніх істот — релігійних сил і богів. Тимчасом як наслідки відчуження в минулому були нега­ тивними, розуміння релігії як відчуження, за Фоєрбахом, дає велику надію на майбутнє. Коли люди усвідомлюють, що цінності, спроекто­ вані на релігію, насправді їхні власні, такі цінності можуть реалізу­ ватися на цьому світі, радше ніж відсуватися в потойбічне життя. Вла­ да, котрою, як вважається у християнстві, володіє Бог, може перейти до самих людей. На переконання християн, тимчасом як Бог є всемо­ гутнім і люблячим, самі люди є недосконалими та грішними. Однак, як

Фоєрбах, потенціал любові та доброти, а також спроможність ке­ рувати своїм власним життям наявні у соціальних інституціях людей і можуть розквітнути, коли ми зрозуміємо їхню справжню природу.

Маркс перейняв погляди, згідно з якими релігія являє собою самовідчуження. Часто вважається, що Маркс нехтував тему релігії, втім, це далеко не так. Як він писав, релігія є «серцем безсердечного світу» — притулком від суворої повсякденної реальності. На погляд Маркса, релігія у її традиційній формі має зникнути і зникне; проте це відбудеться через те, що втілені в релігії позитивні цінності мо­ жуть стати провідними ідеалами поліпшення долі людства на цій землі, а не тому, що самі ці ідеали й цінності є помилковими. Нам не слід боятися богів, яких ми самі можемо реалізувати.

У своїй відомій фразі Маркс проголосив, що релігія завжди була «опієм для народу». Релігія переносить щастя та винагороди в потой­ бічне життя, навчаючи покірно зносити існуючі умови цього життя. Таким чином, увага від нерівності та несправедливості цього світу відвертається обіцянками на майбутнє. У релігії існує потужний іде­ ологічний елемент: релігійні вірування й цінності часто усправедливлюють нерівності статків і влади. Наприклад, повчання типу «лагідні успадкують цю землю» культивує приниження та неспротив гнобленню.

Дюркгайм та релігійний ритуал

На відміну від Маркса, Еміль Дюркгайм значну частину своєї інте­ лектуальної діяльності присвятив дослідженню релігії, особливо зо­ середжуючись на її ролі у невеликих традиційних суспільствах. Праця Дюркгайма «Первинні форми релігійного життя» (The Ele­ mentary Forms of the Religious Life), вперше опублікована 1912 ро­ ку, є, можливо, єдиним найзначнішим дослідженням у соціології релігії (Durkheim, 1976). Дюркгайм не пов'язує релігію безпосередньо з соціальними нерівностями чи владою, а із загальною природою інституцій суспільства. Він ґрунтує свою працю на дослідженнях тотемізму абориґенів Австралії, стверджуючи, що тотемізм являє собою релігію в її «найелементарнішій» або простій формі, звідси й назва цієї книги.

Як зазначалося, тотем спершу був твариною або рослиною, що мала для певної групи конкретне символічне значення. Це — свя­ щенний об'єкт, котрий шанують і присвячують йому ритуальні дії. Дюркгайм визначає релігію, розмежовуючи терміни «священний» та «світський». На його думку, священні об'єкти й символи розгляда­ ються окремішньо від рутинних, світських аспектів існування. Вжи­ вання в їжу тотемічних рослин чи тварин, за винятком особливих церемоній, переважно забороняється, і тотем, як священний предмет, вважається наділеним священними властивостями, котрі повністю відмежовують його від інших тварин, на яких можна полювати, або від збіжжя, що його можна збирати і споживати.

Чому тотем є священним? Згідно з Дюркгаймом, тому що це сим­ вол самої групи; він заміщує цінності, що посідають центральне місце в групі або спільноті. Пошана, з якою люди ставляться до то­ тему, фактично випливає з поваги, що вони її мають до головних

514 16. РЕЛІГІЯ

суспільних цінностей. У релігії об'єктом поклоніння є фактично саме суспільство.

Дюркгаим особливо наголошує на тому факті, що релігії ніколи не бувають просто справою віри. Кожна релігія передбачає регулярні церемоніальні та ритуальні дії, коли група віруючих збирається ра­ зом. У колективних церемоніях зміцнюється і зростає відчуття солі­ дарності групи. Церемонії відвертають людей від турбот світського суспільного життя до верховної сфери, в якій вони відчувають зв'язок з вищими силами. Ці вищі сили, які приписуються тотемам, божественним впливам або богам, насправді є виявом впливу колек­ тиву на особу.

На думку Дюркгайма, церемонія і ритуал мають суттєве значення для згуртування членів груп. Тому вони проводяться не тільки як регулярні процедури поклоніння, а й на різних життєвих переломах, коли відбуваються найголовніші соціальні події, наприклад, наро­ дження, одруження і смерть. Практично в усіх суспільствах у таких випадках відбуваються ритуальні та церемоніальні дії. Дюркгайм стверджує, що колективні церемонії зміцнюють групову солідар­ ність, коли люди змушені призвичаїтися до головних змін у їхньому житті. Ритуали поховання показують, що цінності групи переживуть смерть конкретних осіб, а отже, дають можливість родичам померло­ го призвичаїтися до нових умов. Жалоба — це не спонтанний вияв горя, або принаймні вияв його тільки для тих, кого ця смерть зачіпає особисто. Жалоба — це обов'язок, накладений групою.

За твердженням Дюркгайма, у невеликих традиційних культурах майже всі аспекти життя пройняті релігією. Релігійні церемонії і породжують нові ідеї та категорії мислення, і закріплюють існуючі цінності. Релігія — це не просто низка почуттів і дій; насправді вона обумовлює способи мислення індивідів у традиційних культурах. На­ віть найголовніші категорії мислення, включаючи уявлення про час і простір, уперше були оформлені в релігійних поняттях. Наприклад, поняття «час» з'явилося завдяки відліку інтервалів релігійних цере­ моній.

Передбачення Дюркгайма щодо зміни ролі релігії

На думку Дюркгайма, з розвитком сучасного суспільства вплив релі­ гії зменшується. Наукове мислення все більше витісняє релігійні тлумачення, а церемоніям та ритуальним діям тепер присвячується тільки незначна частина життя людини. Дюркгайм згодний з Марк­ сом у тому, що традиційна релігія, тобто релігія, котра передбачає існування божественних сил чи богів, на грані зникнення. «Давні боги, — пише Дюркгайм, — вмерли». Водночас, на його думку, релігія у зміненому вигляді і далі існуватиме в якомусь розумінні. Навіть сучасні суспільства, щоб зберегти свою цілісність, вдаються до ритуалів, що підкріплюють їхні цінності; таким чином, можна очікувати появи нових церемоніальних дій, котрі прийдуть на зміну давнім. Дюркгайм не має певності щодо того, якими саме будуть ці

дії, проте, як видається, він має на увазі вшанування гуманістичних та політичних цінностей, таких як свобода, рівність і суспільна спів­ праця.

Можна посперечатися, що в більшості індустріалізованих держав насправді культивуються громадянські релігії (Bellah, 1970). У Бри­ танії такі символи, як прапор, пісні не кшталт «Земля надії й слави» (Land of Hope and Glory), а також такі ритуали, як коронації, сприя­ ють утвердженню «британського способу життя». Те, чи можна у таких випадках справді говорити про «релігію», є спірним питанням; ці символи та обряди співіснують з традиційними релігіями. І всетаки важко сперечатися з тим, що громадянські символи й ритуали засновані на соціальних механізмах, подібних до тих, котрі існують у традиційних формах релігії.

Вебер і світові релігії

Арґументи Дюркгайма ґрунтуються на дуже незначній низці прик­ ладів, хоча, за його твердженням, ці ідеї стосуються релігії в цілому. Натомість Макс Вебер провів численні дослідження релігій цілого світу. Жоден науковець, до чи після нього, не брався за завдання такого масштабу. Його увага переважно зосереджувалася на тому, що він називав світовими релігіями — тими, що привабили значні маси віруючих і значною мірою вплинули на хід всесвітньої історії. Він проводив докладні дослідження індуїзму, буддизму, даосизму та давнього іудаїзму (Weber, 1951, 1952, 1958, 1963), а також багато писав про вплив християнства в історії Заходу в своїй праці «Про­ тестантська етика і дух капіталізму» (The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism / 1976; вперше опублікованій 1904—1905 pp.) та в інших творах. Проте він не закінчив запланованого ним дослі­ дження ісламу.

Праці Вебера на релігійну тематику відрізняються від Дюркгаймових тим, що зосереджують увагу на зв'язку між релігією та соці­ альними змінами, питанні, якому Дюркгайм приділяв мало уваги. Вони контрастують із творами Маркса, оскільки, на думку Вебера, релігія не обов'язково є консервативною силою; навпаки, суспільні рухи, натхнені релігією, часто призводили до різких соціальних пе­ ретворень. Так, протестантизм, особливо пуританство, став основою капіталістичного світогляду, властивого сучасному Заходові. Перші підприємці були переважно кальвіністами. До прагнення успіху, що допомогло започаткувати економічний розвиток Заходу, їх попервах спонукало бажання служити Богові. Матеріальний успіх для них був знаком Божої прихильності.

Вебер розглядав своє дослідження світових релігій як єдиний про­ ект. Його студії про вплив протестантизму на розвиток Заходу є час­ тиною комплексної спроби зрозуміти роль релігії в соціальному й економічному житті різних культур. Аналізуючи східні релігії, Вебер доходить висновку, що вони створювали наздоланні перепони розвит­ кові промислового капіталізму на кшталт західного. Це не тому, що

інші цивілізації є відсталими, річ у тім, що вони сприйняли цінності, відмінні від тих, що почали домінувати в Європі.

У традиційних суспільствах Китаю та Індії, як зазначає Вебер, був певний період значного розвитку торгівлі, виробництва та урбані­ зації, однак ці процеси не спричинили таких радикальних соціаль­ них змін, як розвиток промислового капіталізму на Заході. Головним чинником стримування цих змін була релігія. Наприклад, індуїзм Вебер називає релігією «іншого світу». Тобто її найвищі цінності по­ лягають у втечі від трудів матеріального світу до вищої сфери духов­ ного існування. Релігійні почуття й мотивування, зумовлені індуїз­ мом, не надають значення конролюванню чи формуванню матеріаль­ ного світу. Навпаки, індуїзм дивиться на матеріальну дійсність як на запону, що приховує справжні цілі, на які має орієнтуватися людст­ во. Конфуціанство теж спрямовувало зусилля стороною від економіч­ ного розвитку, як його розуміли на Заході, наголошуючи на необхід­ ності гармонії зі світом, а не сприяючи активному оволодінню ним. Хоча Китай тривалий час був наймогутнішою та найрозвинутішою в культурному відношенні цивілізацією світу, його панівні релігійні цінності гальмували неухильний економічний розвиток як такий.

Вебер розглядає християнство як релігію спасіння, у котрій при­ сутня віра в те, що людей можна «порятувати», якщо вони приймуть віру і дотримуватимуться її моральних принципів. Важливу роль тут відіграють поняття гріха та уникнення його завдяки Божій ласці. Вони створюють напруженість та емоційний динамізм, значною мі­ рою невластиві для східних релігій. Релігії спасіння мають «револю­ ційний» аспект. Тимчасом як релігії Сходу культивують пасивне ставлення віруючого до існуючого порядку, християнство передбачає постійну боротьбу проти гріха, відтак може стимулювати повстання проти існуючого стану речей. Релігійні провідники, такі як Ісус Христос, з'являються, щоб перевитлумачити наявні доктрини у та­ кий спосіб, аби кинути виклик існуючій структурі влади.

Оцінка

Маркс, Дюркгайм і Вебер визначили деякі важливі загальні харак­ теристики релігії, і деякою мірою їхні погляди доповнюють один одного. Маркс був правий, стверджуючи, що релігія часто має ідео­ логічний підтекст і є виправданням інтересів правлячих груп за ра­ хунок інших: це підтверджується численними прикладами з історії. За приклад візьмемо вплив християнства на зусилля європейських колонізаторів підпорядкувати собі інші культури. Священики, котрі прагнули навернути «варварів» до християнської віри, були, поза сумнівом, щирими у своїх прагненнях, проте результатом їхніх про­ повідей було посилення руйнації традиційних культур та нав'язу­ вання панування білих. Різноманітні християнські деномінації май­ же всі толерували рабство в Сполучених Штатах та інших частинах світу або й підтримували його аж до XIX століття. З'являлися доктрини, які проголошували, що рабство ґрунтується на божествен-

ному законі, а непокірних рабів звинувачували у повстанні як проти Бога, так і проти своїх господарів.

І все-таки Вебер, звичайно, має рацію в тому, що наголошує на дес­ труктивному і часто революційному впливові релігійних ідеалів на по­ передні форми суспільного ладу. Незважаючи на початкову підтримку церквою рабства в Сполучених Штатах, багато релігійних провідників відіграли згодом вирішальну роль у його скасуванні. Релігійні віру­ вання стимулювали багато суспільних заворушень, котрі мали на меті повалити несправедливі режими, наприклад, відіграли видатну роль у русі за громадянські права у США в 1960-і роки. Крім того, релігія вплинула на соціальні зміни, нерідко призводячи до кровопролиття, через збройні сутички та війни, що велися з релігійних мотивів.

Такі суперечливі наслідки релігії, що мали історичне значення, майже не згадуються у працях Дюркгайма. Дюркгайм наголошує, перш за все, на ролі релігії у згуртуванні суспільства. І все-таки неваж­ ко використати його ідеї для пояснення релігійного розмежування, конфліктів та змін, як і солідарності. Врешті-решт, міра неприязні, що може виникати до інших релігійних груп, випливає із релігійних цінностей, що культивуються у межах кожної громади віруючих.

Серед найцінніших аспектів праць Дюркгайма відзначимо його наголос на ритуалах і церемоніях. У всіх релігіях відбуваються ре­ гулярні зібрання віруючих, на яких виконуються ритуальні обряди. Як справедливо зазначає Дюркгайм, ритуальні обряди супроводжу­ ють і головні події життя — народження, подорослішання (у багатьох культурах існують ритуали, пов'язані зі статевим дозріванням), одру­ ження і смерть (van Gennep, 1977).

У заключній частині цього розділу ми скористаємося ідеями, роз­ винутими усіма трьома авторами. По-перше, ми розглянемо різні види релігійних організацій, а також питання релігії й тендеру. Далі ми перейдемо до обговорення релігійних рухів проти існуючого су­ спільного ладу — рухи «тисячолітників» (millenarian) у середньовіч­ ній Європі, та деяких неєвропейських культур XX століття. Потім обговоримо один із найважливіших моментів релігійного відроджен­ ня сучасності — розквіт ісламського фундаменталізму, а також місце релігії в сучасних країнах Заходу.

ТИПИ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Вебер і Трелч: церкви і секти

Усі релігії привертають громади віруючих, проте такі громади орга­ нізовані багатьма різними способами. Один із способів класифікації релігійних організацій уперше запропонував Макс Вебер та його ко­ лега, історик-релігієзнавець Ернст Трелч (Troeltsch, 1981). Вебер і Трелч розмежовували церкви і секти. Церква — це велике, усталене релігійне формування, скажімо, католицька або англіканська церкви. Секта — це невелика, не така організована група переко-