Gidens_Sotsiologiya2

чається на наших поглядах у своєрідний спосіб, а й через те, що мас медіа виступають засобами доступу до знань, від яких залежить бага­ то видів суспільної діяльності. Наприклад, голосування під час ви­ борчих кампаній було б неможливим, якби інформація про поточні політичні події, про кандидатів та партії не була загальнодоступною. Навіть люди, котрі зовсім не цікавляться політикою і мало що зна­ ють про відомі особистості, все-таки мають бодай приблизне уявлен­ ня про національні й міжнародні події. Лише справжній відлюдник може повністю відгородитися від «новин», що вихлюпуються на всіх нас, і ми цілком можемо уявити відлюдника двадцятого століття з радіоприймачем.

Почнімо дослідження мас медіа з одного з найперших різнови­ дів — газет. Далі перейдемо до аналізу впливу телебачення. Ми про­ аналізуємо деякі основні теорії мас медіа і розглянемо причини про­ цвітання таких медіа-підприємців, як Руперт Мердок. Нарешті, ми розглянемо нові електронні мас медіа: Інтернет та інформаційну супермагістраль.

ПЕРШІ МАС МЕДІА: ГАЗЕТИ

Газети у своєму сучасному вигляді беруть початок від памфлетів та ін­ формаційних листків, що друкувалися й поширювались у 1700-х ро­ ках. Газети стали щоденними і здобули багато тисяч, навіть мільйонів читачів з кінця XIX століття і дотепер. Поява газети була надзвичайно важливою подією в історії сучасних засобів масової інформації, оскільки вона містила різні види інформації на площі невеликого і легко відтворюваного формату. Газети містили в одному випуску ін­ формацію про поточні події, розважальні новини і рекламні оголошен­ ня. Новини й реклама виникли одночасно, і, дійсно, важко визначити різницю між новинами, рекламою та розважальними повідомлен­ нями. Наприклад, звістку про відбуття чи прибуття пароплава в одно­ му контексті можна розглядати як новину, в іншому — як рекламне оголошення, а ще в іншому, якщо це стосується конкретних паса­ жирів і надруковано під рубрикою «світські новини», її можна вва­ жати розважальною інформацією.

Дешеву щоденну пресу було започатковано в Сполучених Штатах. Одноцентова щоденна газета спочатку була заснована в Нью-Йорку, а відтак і в інших великих містах на сході. На початку 1900-х років існували міські або регіональні газети, що охоплювали більшість аме­ риканських штатів. (На відміну від невеликих країн Європи, націо­ нальних газет тут не створювалося). У період масової імміграції в Сполучених Штатах публікувалося багато газет на іноземних мовах. Наприклад, 1892 року в містах середнього заходу та північного сходу країни виходило 97 щоденних газет німецькою мовою. Винахід деше­ вого способу публікації новин (на переробленому папері) став поштов­ хом до масового поширення газет, починаючи з кінця XIX століття і до нашого часу.

На початку нашого століття двома першими найпрестижнішими газетами були «New York Times» і «The Times», яка виходила в Лон­ доні. Вони правили за взірець для більшості впливових газет інших країн. Газети, що посіли панівне становище на ринку новин, перетво­ рилися на вагому політичну силу і зберегли свої позиції до сьогодні.

Майже півстоліття газети були головним засобом передачі інфор­ мації у швидкий і зрозумілий спосіб до масової аудиторії. Їхній вплив послабився з появою радіо, кінематографа і, найголовніше, те­ лебачення. Ще 1960 року в Сполученому Королівстві щодня продава­ лося більше однієї газети на сім'ю (в середньому 112 газет на кожні 100 домогосподарств), проте відтоді цей показник істотно зменшився. Сьогодні на кожні 100 сімей продається менше як 90 газет. Особливо зменшився продаж газет молодим людям.

Публікація газет

Тривалий час газети асоціювалися з образом могутнього маґната, що очолює видавничу імперію. Цей образ не такий вже й нереальний. У багатьох країнах газетний бізнес зосереджений в руках кількох великих корпорацій, котрі часто належать конкретним особам або сім'ям. Багато таких фірм сьогодні володіють, крім того, значною частиною телекомпаній та галузі розваг. У Британії велетенські ком­ панії, керовані «баронами преси», лордами Норткліфом, Бівербруком та Кемслі, виникли завдяки успіху їхніх масових газет у 1920— 1930-і роки. У Франції розквітла інформаційна імперія «Герсан», у Німеччині великомасштабними організаціями є «Шпрінґер» та «Ґрюнер». У Сполучених Штатах число міст, де існують конкурентні редакції, істотно зменшилося з більш як 500 на початку століття до тридцяти з лишком у 1984 році. Тільки в трьох відсотках амери­ канських міст публікуються газети-конкуренти — видання місцевих газет перетворилося на монопольний бізнес.

За винятком Сполучених Штатів, усі західні країни можуть по­ хвалитися рядом національних газет. Існує вибір з-поміж газет націо­ нального масштабу, котрі часто обстоюють відмінні політичні по­ гляди. Хоча газети в Сполучених Штатах є місцевими, далеко не всі вони належать місцевим власникам: понад 70 відсотків їх контролю­ ються видавничими мережами. В деяких американських газетах, як і в багатьох масових виданнях Європи, власники визначають полі­ тику, якої мусять дотримуватися редактори й журналісти. У газетній мережі «Герст» редакторам восьми найголовніших газет щодня над­ силається кілька передових статей, одні з котрих треба публікувати, а інші — можна. При цьому редактори власних передовиць не пи­ шуть.

Факт концентрації газетного бізнесу непокоїть більшість урядів західних країн. У багатьох країнах урядами було вжито певних захо­ дів з метою запобігти поглинанню газет великими мережами, хоча часто це не давало результатів. Іноді державні органи намагалися встановити в пресі політичну рівновагу. Наприклад, у Норвегії в

432 14. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПОПУЛЯРНА КУЛЬТУРА

Нові національні газети

Серед інших газет Британії у 1980-х роках виходили «Indepen­ dent», «Today», «News on Sunday» та «Sunday Sport». Доля двох останніх є повчальною і служить пересторогою тим, хто хотів би підвищити стандарти британської преси. «News on Sunday» поча­ ла виходити 1987 року. Це була політично незалежна газета, що належала не окремому підприємцеві, а тресту. Її метою мала бути «відкрита демократичність». Вона була покликана сприяти со­ ціальній справедливості і «протистояла усім формам статевої, расо­ вої та іншої дискримінації, що заперечує здібності та потенціал особи».

Цілком відмінним утвором була «Sunday Sport», що належала Дейвіду Салівену. Її політика зводилася до «грудей, сідниць, QPR і гасла «до біса з вашими гомиками». Газета призначалася для чолові­ ків віком від 16 до 35 років. Працівники «News on Sunday» вважали цю газету «виданням для покидьків» і негайно запропонували про­ вести рекламну кампанію на захист своєї газети під гаслом: «Замість грудей — море яєць». Проте з причини поганого тону кампанії від неї довелося відмовитися.

Перше видання «News on Sunday» почалось інформацією про зли­ дарів Латинської Америки. Того ж дня «Sunday Sport» опублікувала передову статтю «Сексуальна оргія королівського дому» — інформа­ цію про порнографічний фільм, що знімався у розкішному будинку лорда Гертфорда. «News on Sunday» після кількамісячного існування збанкрутувала, тимчасом як «Sunday Sport» публікується й досі і має тираж 500 тисяч примірників (Trowler, 1994).

Загалом газети відіграють у суспільстві меншу, ніж колись, роль. З ними конкурують інші поширені мас медіа, зокрема телеба­ чення.

ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Зростаючий вплив телебачення є, ймовірно, найважливішим досяг­ ненням засобів масової інформації десь за останні тридцять років. Якщо існуючі тенденції у перегляді телепрограм триватимуть далі, то, пересічно, дитина до своїх 18-ти років проведе перед екраном телевізора стільки часу, скільки вона не витрачає на жоден інший вид діяльності, за винятком сну. Зараз практично в кожній родині є телевізор. У Сполученому Королівстві середньостатистичний теле­ приймач вмикається приблизно на 5—6 годин щодоби. Приблизно така ж картина спостерігається у Сполучених Штатах та країнах Західної Європи (Goodhardt et al., 1987). Кількість годин телепрог­ рам, що їх переглядають, звичайно, менша, оскільки телевізор див­ ляться різні члени родини в різний час, однак середньостатистичний дорослий індивід проводить біля телеекрана близько трьох годин на добу (див. таблицю 14.1).

Джерело: ESRC Research Centre on Micro-social Change, from Omnibus Survey. From Social Trends, 1996, p. 217.

В останні роки широко використовуються відеокамери, котрими записуються програми для подальшого перегляду або для демонстра­ ції фільмів по відеомагнітофону вдома. Отже, ви можете мати вдома будь-які відеоігри. У своїй книжці «Відеомалюки» (1991) Юджін Провенцо аналізує вплив «нінтендо». У США тепер існує близько 19 мільйонів ігор «нінтендо», а в решті країн набагато більше. Майже всі вони у власності й розпорядженні дітей. На основі ігор та їхніх героїв виробилися соціальні кодекси і традиції. З тридцяти найпопулярніших іграшок США у 1990 році двадцять п'ять становили або відеоігри, або відеоустаткування. Ігри часто безпосередньо пов'язу­ ються з героями або сюжетами фільмів і телепрограм; своєю чергою, телевізійне програмування ґрунтується на іграх «нінтендо». Звідси Провенцо робить висновок, що відеоігри сьогодні стали основною складовою культури та вражень дитинства.

Державне телебачення

Як і масові газети, нині телебачення є великим бізнесом, і в біль­ шості країн держава безпосередньо залучається до управління ним. У Британії «British Broadcasting Corporation», котра започаткувала перші телевізійні програми, є державною організацією. Її кошти складаються з надходжень від ліцензійних внесків, сплачуваних кожною сім'єю (або домовласником. — Прим. ред.), де є теле-

нових форм комунікаційної технології. Безперервно з'являються но­ ві канали; з розвитком обчислювальної технології (див. нижче у цьому розділі) стає можливим доступ до буквально сотень кабельних та супутникових каналів. У 1995 році частка «Бі-Бі-Сі» у телеві­ зійних програмах ледь перевищувала 40 відсотків. Програми цієї компанії дивляться всього 33 відсотки глядачів, які мають кабельні чи супутникові телеантени.

Дехто вважає, що «Бі-Бі-Сі» слід приватизувати. Інакше кажучи, її прибутки мають надходити від реклами, як і в інших каналів, а внески за ліцензії слід скасувати. Досі цій ініціативі чинили опір. Постановою уряду від 1994 року з приводу майбутнього «Бі-Бі-Сі» рекомендувалося продовжити практику ліцензійних внесків і під­ тверджувалася власність держави на телекомпанію.

І все-таки система ліцензійних внесків припинить існування, якщо аудиторія глядачів «Бі-Бі-Сі» й далі зменшуватиметься, а це, як дехто вважає, станеться обов'язково. Нещодавно один оглядач зауважив: «Можливо, оглядаючись назад, ми вважатимемо державне телебачення примхою технології: впродовж півстоліття один посеред­ ник міг транслювати один і той самий телематеріал для більшості населення країни» (Economist, 23 Dec. 1995, p. 29).

Вплив телебачення на поведінку

З метою оцінки впливу телевізійних програм було проведено багато досліджень. У центрі більшості з них перебували діти, і це зрозуміло

всвітлі повного обсягу їхніх улюблених телепередач та можливого впливу останніх на підготовку дітей до життя. Три найчастіше до­ сліджувані теми — це вплив телебачення на схильність до злочинів

інасильства, природа телевізійних новин, а також роль телебачення

всуспільному та культурному житті.

Телебачення і насильство

Частка насильства в телевізійних програмах добре задокументована. Ґербнер та його колеґи провели масштабні дослідження, в яких ана­ лізувалися зразки телепередач, що транслювалися під час «праймтайму» (найпопулярнішого ефірного часу. — Прим. перекл.) та в денний час протягом вихідних по всіх головних телемережах США від 1967 року. Було розроблено схему числа й частоти актів та епі­ зодів насильства у низці різноманітних видів програм. У досліджен­ ні насильство визначалося як загроза або застосування фізичної сили щодо себе чи інших, що часто закінчується тілесними ушкоджен­ нями чи смертю. Телевізійна драма за своїм характером з самого початку була насичена насильством: у середньому воно зустрічалось у 80 відсотках таких програм і виражалося показником 7,5 епізодів насильства на годину. У дитячих програмах спостерігалися навіть ще вищі показники насильства, хоча вбивства траплялися рідше. З

Жорстокі образи на телебаченні: Джадж Дред

усіх видів телепрограм найбільше число актів та епізодів насильства містили мультфільми (Gerbner et al. 1979, 1980; Gunter, 1985).

Як демонстрація насильства впливає на аудиторію, і чи впливає взагалі? Ф. С. Андерсон зібрав результати проведених з 1956-го по 1976 рік 67-ми досліджень впливу телеекранного насильства на вияви аґресії у дітей. Близько 3/4 досліджень підтвердили певний зв'язок між цими явищами. У 20 відсотках випадків чітких резуль­ татів не одержано, тимчасом як 3 відсотки дають підстави для висновку, що споглядання насильства на телеекрані фактично тамує агресію (Anderson, 1977; Liebert et al. 1982).

Проведені Андерсоном дослідження відзначалися використаними методами, стійкістю виявленого зв'язку між демонстрацією насильства і агресією та визначенням поняття «агресивна поведінка». У кримі­ нальних драмах, де демонструється насильство (як у багатьох дитячих мультфільмах), закладено важливі теми правосуддя і кари. У кримі­ нальних драмах злочинці потрапляють до рук правосуддя значно часті­ ше, ніж у реальному житті, а в мультфільмах неґативні чи небезпечні персонажі переважно «дістають по заслугах». Часті випадки демонстра­ ції насильства необов'язково спричинюють наслідування серед глядачів, котрих, можливо, утримують від цього моральні засади. Загалом у до­ слідженні «впливу» телебачення на аудиторію глядачі (і діти, і дорослі) розглядались без розбору, як пасивні у своїх реакціях на побачене особи.

Сумнівно, що подібний матеріал у відеоіграх, на телеекрані чи в кінозалі викликає у глядачів потяг до насильства. Також немає пев­ ності в тому, що Вікторове захоплення «нінтендо» негативно позна-

чається на його успішності в школі. Вплив відеоігор, як правило, підпорядкований зацікавленості в добрих результатах у навчанні. Інакше кажучи, коли учні виявляють сильне небажання вчитися, за­ хоплення телебаченням чи відеоіграми, як правило, посилює це неба­ жання. При цьому відеоігри і телебачення можуть перетворитися на прихисток від обридливого шкільного оточення.

Утім, відеоігри можуть допомогти у розвитку навичок, що прида­ дуться як у навчанні, так і в активній участі в суспільному житті, яке дедалі більше залежить від електронних комунікацій. На переко­ нання Марші Кіндер, потяг її сина Віктора до «нінтендо» сприятливо позначився на інших сторонах його життя. Наприклад, що краще він грав у відеоігри, то більше розвивався його нахил до малювання.

Роберт Ходж та Дейвід Тріп наголошують, що реакція дітей на телепрограми виявляється в інтерпретації або читанні екранізованих творів, а не простому сприйнятті змісту програм (Hodge and Tripp, 1986). На їхню думку, більшість досліджень не враховує складність розумових процесів у дітей. Перегляд телепрограм, навіть найзвичайніших, не є нижчим рівнем інтелектуальної діяльності; діти «зчиту­ ють» програми, пов'язуючи їх з іншими системами значень у їхньому повсякденному житті. Наприклад, навіть малюки усвідомлюють, що насильство в засобах масової інформації не є «реальним». Згідно з Ходжем і Тріпом, на поведінку впливає не саме по собі насильство в телепрограмах, а загальна схема оцінкових суджень, в межах якої воно подається і «зчитується».

Соціологічні дослідження телевізійних новин

У соціологічних дослідженнях телебачення велика увага приділяла­ ся ролі новин. Значна частина населення не читає газет, отже, теле­ візійні новини є головним джерелом інформації про те, що відбу­ вається у світі. Одні з найвідоміших та суперечливих досліджень ролі телевізійних новин проводилися Glasgow Media Group в універ­ ситеті Ґлазґо, яка опублікувала серію праць стосовно презентації новин: «Погані новини», «Ще більше поганих новин», «Справді погані новини» та «Новини про війну і мир». У кожній з цих книжок дотримано подібної стратегії дослідження, хоча фокус пошу­ ків і зміщувався.

«Погані новини» (1976), їхня перша і найвпливовіша книга, ана­ лізує транслювання новин на всіх каналах (тоді 4-го каналу ще не існувало) за період із січня по червень 1975 року. Метою було прове­ дення систематичного та об'єктивного аналізу змісту новин і способів їх презентації. У «Поганих новинах» увага приділялась ілюстрації конфліктів у виробництві. У наступних виданнях більше розгляда­ лися політичні події та війна на Фолклендських островах.

У книжці «Погані новини» робився висновок про те, що в теленовинах виробничі відносини, як правило, висвітлюються вибірково й упереджено. Такі терміни, як «небезпека», «радикали» та «безглуз­ дий страйк», свідчили про антипрофспілкову орієнтацію коментато-

рів. Як правило, набагато частіше говорилося про руйнівні для дер­ жави наслідки страйків, аніж про їхні причини. У використаних зйомках вимоги страйкарів часто подавалися як абсурдні й аґресивні. Наприклад, відеозйомки страйкарів, котрі перекривають робітникам вхід на фабрику, зосереджують увагу на періодичних сутичках, на­ віть якщо вони траплялися нечасто.

Крім того, у «Поганих новинах» підкреслювалося, що особи, відпо­ відальні за вісті, діють у ролі сумлінних стражів на шляху актуальних новин, інакше кажучи, добирають те, що може побачити громадсь­ кість. Наприклад, страйки, під час яких відбувалося протистояння між робітниками та керівництвом підприємства, можна було висвіт­ лювати ширше. Важлива тема тривалого виробничого конфлікту знач­ ною мірою ігнорувалася. На думку «Media Group», погляди тележур­ налістів відбивають світогляд панівних груп суспільства, які зазвичай вважають страйкарів небезпечними і безвідповідальними людьми.

Критичні відгуки

Праці групи «Медіа» викликали бурхливі дискусії як у середовищі мас медіа, так і в академічних колах. Деякі продюсери новин звину­ ватили дослідників в упередженому ставленні до подій, котрі висвіт­ лювалися, на їхню думку, на користь страйкарів. Продюсери наго­ лошували на тому факті, що в «Поганих новинах» містився розділ