Gidens_Sotsiologiya2

Колись усі ми народжувались у своїх оселях. Жінки практично завжди народжували дітей вдома, і люди надавали великого значен­

ня точному місцю свого народження — сталося це у місцевій гро­ маді чи сільській місцевості, в тому чи в тому будинку, у тій чи іншій кімнаті. Пологи переважно відбувалися у головній, або загаль­ ній кімнаті оселі матері. Щойно починалися перші перейми, на до­ помогу сходилися сусідки. Жінки народжували переважно перед каміном, особливо за холодної погоди. Вносили солому і розкидали її по підлозі, приблизно так, як це робиться у хліві, коли телиться ко­ рова.

Породіллі не одержували ніякої допомоги, крім тієї, що могла на­ дати громада. Думка про звернення по допомогу століттями супере­ чила способу мислення сільських жінок. «Жінки допомагають одна одній» і «надають взаємодопомогу», постійно зазначають у своїх зві­ тах щодо народжуваності у XVIII — на початку XIX століття свя­ щеники та урядовці. Головною особою була повитуха — жінка, яка мала досвід допомоги породіллям. Повитуха з самого початку була відома як «добра мати»: вона могла зарадити стражданням та проб­ лемам молодиць у критичні моменти їхньої вагітності та власне поло­ гів. У документі, виданому у Франції в 1820-х роках, зазначалося, якими якостями має володіти повитуха. Вона мала бути «сильною, витривалою, спритною, зграбною, без фізичних вад, з довгими вправ­ ними руками». Не менш важливі були моральні риси. Вона мала бути «доброчесною, розважливою, передбачливою і не мати шкідливих звичок» (Geliş, 1991).

Аж до 1950-х років більшість людей у Британії народжувалися у власних оселях, а повитуха продовжувала відігравати важливу роль. Однак у наш час найпоширенішою є практика пологів у медичних закладах, і це одразу спричинило інші важливі зміни. Мало хто з нас тепер відчуває емоційний зв'язок з місцем нашого народження. Наві­ що це нам? Цим місцем тепер є великий, знеосіблений пологовий будинок. Проіснувавши багато століть, повитухи нині або зовсім зникли, або ж відіграють певну роль лише у допомозі на ранніх ста­ діях вагітності. Сам процес пологів тепер відбувається під контролем і наглядом фахівців пологового будинку — лікарів, медсестер та ін­ ших медичних працівників.

ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СУЧАСНЕ ЖИТТЯ

Сучасна лікарня є добрим прикладом організації. ОРГАНІЗАЦІЯ є великим угрупованням осіб, структурованим за неособовими крите­ ріями і призначеним для досягнення специфічних цілей; стосовно лікарні, такими цілями є лікування захворювань та забезпечення інших форм медичного догляду.

Нині організації відіграють значно важливішу, ніж будь-коли ра­ ніше, роль у нашому повсякденному житті. Вони не тільки супрово­ дять нас у цей світ, але й фіксують наш поступ на життєвому шляху і проводжають нас в останню путь. Навіть до нашого народження наші матері (іноді разом з батьками) відвідують консультації, прохо­ дять тести на вагітність у лікарнях та інших медичних закладах. Кожна народжена сьогодні дитина реєструється державними органі­ заціями, котрі збирають про нас інформацію від народження до смер­ ті. Більшість людей сьогодні помирають у лікарнях, а не вдома, як колись, і кожний факт смерті теж має бути офіційно зареєстрований державою.

Щоразу, коли ми користуємося телефоном, повертаємо водяний кран, вмикаємо телевізор чи сідаємо за кермо автомобіля, ми входи­ мо у контакт з організаціями і потрапляємо в певну від них залеж­ ність. А це, як правило, означає, що багато організацій взаємодіють між собою в усталений так само, як і з вами, спосіб. Наприклад, служба водопостачання уможливлює нашу впевненість у тому, що після оберту крана з нього потече вода. Однак служба водопостачання так само залежить від інших організацій, що споруджують та обслу­ говують водосховища, а ті, у свою чергу, залежать від інших... і так майже до нескінченності. Ви повертаєте кран у вашій власній оселі, проте вода, можливо, надходитиме за багато миль звідти. Служба водопостачання — або, радше, ціла група служб водопостачання має забезпечити водою не тільки вас, а й тисячі чи мільйони інших осіб. Можете помножити роботу служби водопостачання у сотні разів, оскільки сподівання на регулярне водопостачання є лише одним із прикладів нашої залежності від організацій.

Слід пам'ятати, що за більшості історичних епох, доки рівень роз­ витку організацій не досяг теперішньої позначки, люди не могли роз­ раховувати на ті аспекти життя, над якими ми тепер і не замис­ люємося. Наприклад, ще століття тому у Британії вода регулярно по­ давалася водогоном лише до небагатьох будинків, і та вода часто бу­ вала забрудненою, що призводило до численних захворювань та епі­ демій. Навіть сьогодні на великих територіях слаборозвинутих країн (скажімо, в Азії чи Африці) немає водогону; люди щодня користую­ ться водою з джерела або криниці, а ця вода часто містить хворобо­ творні бактерії. У розвинутому суспільстві чистоту питної води підда­ ють ретельній перевірці, а це означає ще більшу кількість організа­ цій та санітарно-епідеміологічних служб.

Однак той величезний вплив, котрий організації мають тепер на наше життя, годі розцінювати як однозначно позитивний. Часто

342 11. СУЧАСНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

організації фактично забирають у нас те, що нам належить, і відда­ ють під контроль службовців чи фахівців, на яких ми мало можемо вплинути. Наприклад, від нас усіх вимагається виконувати визначені державою обов'язки — сплачувати податки, дотримуватися законів, йти на війну — інакше нас буде покарано. Як джерела суспільної влади, організації можуть таким чином піддавати особу диктатові, якому вона безсила чинити опір.

У цьому розділі ми розглянемо зростання ролі сучасних організа­ цій, а також наслідки, які це має сьогодні для нашого життя. Спочат­ ку ми проаналізуємо ідеї двох авторів — Макса Вебера та Мішеля Фуко, які мали особливо сильний вплив на спосіб мислення соціоло­ гів про організації. Далі ми розглянемо деякі види діяльності органі­ зацій (ділових корпорацій чи лікарень, шкіл чи урядових служб, ко­ леджів чи в'язниць, а також дослідимо відмінності, котрі існують між цими різними видами. Особливої ваги ми надамо великим діло­ вим корпораціям, котрі у своїй діяльності все більше виходять на світовий рівень. У заключних підрозділах ми розглянемо те, наскіль­ ки ділові корпорації та інші організації сучасного суспільства зазна­ ють глобальних процесів змін.

ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Макс Вебер першим розробив систематичне обґрунтування зростання ролі сучасних організацій. За його твердженням, організації — це засоби координації діяльності людей або благ, які вони виробляють, у стабільний спосіб у часі й просторі. Вебер наголошував, що роз­ виток організацій залежить від контролю за інформацією, і відводив особливу роль у цьому процесі письмовій фіксації. Для того щоб функціонувати, організація потребує писаних правил, а також доку­ ментів, у яких зберігалася б її «пам'ять». Вебер розглядав організа­ ції як жорсткі ієрархії, де влада зосереджується переважно на вер­ хівці. У цьому розділі ми пересвідчимося, чи Вебер мав рацію. Якщо мав, то це багато буде значити для всіх нас. Адже Вебер зауважив суперечність, так само як і зв'язок, між сучасними організаціями та демократією, що, на його думку, мало далекосяжні наслідки для суспільного життя.

Погляди Вебера на бюрократію

Згідно з Вебером, усі великомасштабні організації за своєю при­ родою тяжіють до бюрократизації. Слово «бюрократія» запровадив 1745 року Мосьє де Ґурне, котрий додав до слова «бюро», що означає «контора» і «письмовий стіл», термін, утворений від грецького дієслова «керувати». Отже, БЮРОКРАТІЯ є правлінням чиновників. Спочатку «бюрократія» як термін застосовувався тільки щодо дер­ жавних чиновників, однак поступово поширив своє значення зага­ лом на великі організації.

Це поняття з самого початку вживалося як зневажливе. Де Ґурне говорив про зростаючу владу чиновників як «хворобу під назвою бюроманія». Французький письменник Оноре де Бальзак розглядав бю­ рократію як «гігантську владу, котру мають пігмеї». Такі погляди існували до сьогодні: бюрократія часто асоціюється з тяганиною, не­ ефективністю та марнотратністю. Однак інші автори розглядали бю­ рократію в іншому світлі — як зразок ретельності, точності й ефек­ тивного управління. На їхню думку, бюрократія насправді є найефек­ тивнішою формою організації, винайденою людьми, оскільки всі за­ вдання регулюються чіткими процедурними правилами. Погляд Ве­ бера на бюрократію є містком між цими двома крайніми позиціями.

Як зазначав Вебер, у традиційних цивілізаціях існувала обмежена кількість бюрократичних утворень. Наприклад, бюрократичне чинов­ ництво Китайської імперії відповідало за загальний стан урядування. Проте повномасштабного розвитку бюрократії набули тільки в сучас­ ну епоху.

Згідно з Вебером, у сучасних країнах розростання бюрократії є неминучим; бюрократична влада є єдиним способом дати раду адмі­ ністративним потребам великомасштабних соціальних систем. Разом з тим, на думку Вебера, бюрократії притаманний ряд серйозних недо­ ліків, котрі, як ми побачимо далі, мають важливий підтекст для при­ роди сучасного суспільного життя.

Щоб дослідити корені та природу розширення бюрократичних ор­ ганізацій, Вебер розробив ідеальний тип бюрократії. («Ідеальний» тут означає не найдоцільнішу, а чисту форму бюрократичної органі­ зації. Ідеальний тип є абстрактним описом, розробленим шляхом ак­ центування на певних характеристиках фактичних подій з метою ви­ окремлення їхніх найсуттєвіших рис). Вебер перелічив кілька харак­ теристик ідеального типу бюрократії (1978 p.):

• Наявність чіткої ієрархи влади. Таким чином, завдання в орга­ нізації розподіляються як «офіційні обов'язки». Бюрократія має вигляд піраміди з найвищим керівництвом на верхівці. Ланцюг вказівок тягнеться з верхівки до основи, що уможливлює коор­ диноване прийняття рішень. Кожний вищий підрозділ контролює і перевіряє діяльність підрозділу, розташованого нижче в ієрархії.

є просто рутинною справою. Чим вище розташований підрозділ, тим більше ці правила охоплюють широкий перелік справ і вима­ гають гнучкості в їх інтерпретації.

• Службовці працюють повний робочий день і одержують платню.

Кожна посада в ієрархії забезпечується визначеною і фіксованою зарплатнею. Кар'єра осіб у межах організації вважається природ­ ним явищем. Просування вище можливе на основі здібностей, старшинства або комбінації обох чинників.

11. СУЧАСНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

цій, де мають прийматися рішення. Наприклад, політика ділових корпорацій мала б вироблятися на зустрічах рад директорів та акціо­ нерів. На практиці корпорацією часто реально керують кілька членів ради, котрі приймають рішення неофіційно і розраховують на схва­ лення цих рішень радою. Неформальні зв'язки такого типу можуть також сягати з однієї корпорації в іншу. Ділові керівники з різних компаній часто консультуються один з одним у неформальний спосіб і можуть відвідувати одні й ті самі клуби та асоціації за інтересами.

Визначення ступеня, до якого неформальні процедури загалом сприяють чи перешкоджають ефективності організацій, є непростою справою. Системи, наближені до веберівського ідеального типу, як правило, породжують сотні неформальних способів виконання спра­ ви. Це частково пояснюється тим фактом, що брак гнучкості можна компенсувати неофіційним підходом до формальних правил. Особам, котрі виконують нудні обов'язки, неформальні процедури, крім того, часто допомагають створити більш сприятливу робочу атмосферу. Не­ формальні стосунки між службовцями на вищих рівнях можуть ефективно допомогти організації в цілому. З іншого боку, ці служ­ бовці можуть бути більше зацікавлені у захисті своїх власних інтере­ сів, ніж у прогресі організації взагалі.

Мал. 11.1. Формальні відносини в організації

Джерело: Shaun Gregson and Frank Livesey, Organizations and Management Behaviour, 1993.

Фізичні рамки організацій

Більшість сучасних організацій функціонує у спеціально визначених фізичних межах. Будівля, де розташована певна організація, має особливі риси відповідно до виду діяльності, проте одночасно узгод­ жується за архітектурним стилем з будівлями інших організацій. Наприклад, архітектурний вигляд лікарні певною мірою відріз­ няється від стилю комерційної фірми або школи. Відокремлені лі­ карняні палати, консультаційні кімнати та офіси надають і цілій будівлі певного планування, тимчасом як школа може складатися з класів, лабораторій та спортзалу. І все-таки вони чимось подібні: обидві будівлі мають коридори, в які виходять двері, в обох стандар­ тне оформлення та вмеблювання. На відміну від різноманітного одя­ гу людей у коридорах, будівлі, в яких переважно розташовані сучас­ ні організації, мають певну схожість. І часто вони подібні як зовні, так і за своїм внутрішнім оформленням. Не дивно, що, про­ їжджаючи повз будівлю, водій може спитати: «Це школа?» — і одержати відповідь: «Ні, лікарня». Попри необхідність значних внутрішніх змін, може статися, що в будівлі, котра колись належала лікарні, може розташуватися школа.

Теорія організацій Мішеля Фуко: контроль за часом і простором

Мішель Фуко довів, що архітектурний вигляд організації безпосе­ редньо пов'язаний з її соціальним становищем та системою влади (Foucault, 1970, 1979). Досліджуючи фізичні характеристики органі­ зацій, ми можемо пролити нове світло на аналізовані Вебером проб­ леми. Кабінети, які Вебер описував абстрактно, — кімнати, відмежо­ вані коридори, — також є архітектурними утвореннями в межах організацій. Будівлі великих фірм іноді дійсно споруджуються позірно у вигляді ієрархії, де в міру зростання становища особи в ієрархії влади її офіс наближається до верхівки: вираз «горішній поверх» іноді вживається для характеристики осіб, котрі мають в організації найбільшу владу.

У багатьох інших аспектах географічне становище організації по­ значатиметься на її діяльності, особливо в тих випадках, коли систе­ ми значною мірою покладаються на неформальні стосунки. Фізична наближеність спрощує формування первинних груп, тоді як фізична віддаленість може поляризувати групи, внаслідок чого між відділами можуть виникнути відносини «вони» і «ми».

Нагляд в організаціях

Розташування кімнат, коридорів та вільного простору в будинку ор­ ганізації може дати базове уявлення про те, як функціонує її систе­ ма влади. У деяких організаціях групи людей колективно працюють у доступних для постійного нагляду приміщеннях. Через одноманіт-