Gidens_Sotsiologiya2

Сполученому Королівстві та в інших європейських країнах ви­ явлені не так різко, проте етнічні конфлікти стали звичайним явищем.

10.Можна виділити три моделі можливого майбутнього розвитку етнічних відносин: перша наголошує на асиміляції, друга — на сплаві, а третя — на культурному плюралізмі. Асиміляція — це коли нові групи іммігрантів засвоюють поведінку та мову домі­ нантної спільноти. Сплав — це коли різні культури та світо­ гляди етнічних груп у суспільстві сплавлюються в одне ціле. Плюралізм — це коли етнічні групи існують нарізно й беруть участь в економічному та політичному житті. В останні роки переважно наголошується на третьому з цих можливих шляхів, коли різні етнічні ідентичності сприймаються як рівноцінні в контексті загальної національної культури.

Frances Abound, Children and Prejudice (Oxford: Blackwell, 1989). Дискусія про те, як у дитинстві формуються упередження.

Steven Fraser, The Bell Curve Wars: Race, Intelligence and the Future of America (New York: Basic Books, 1995). Збірник критичних статей щодо поглядів, викладених у книжці Мерея та Гернстайна «Крива Бела» (Mur­ ray and Herrnstein, The Bell Curve).

Geoffrey Harris, The Dark Side of Europe: The Extreme Right Today (Edin­ burgh: Edinburgh University Press, 1990). Порівняльне дослідження акти­ візації правоекстремістських груп у сучасній Європі.

Trevor Jones, Britain's Ethnic Minorities (London: Policy Studies Institute, 1993). Дослідження меншин у Британії.

David Mason, Race and Ethnicity in Modern Britain (Oxford: Oxford Univer­ sity Press, 1995). Аналіз ролі та значення раси й етнічності в сучасному британському суспільстві; історичне тло міграції та етнічного розмаїття; етнічні проблеми державної політики.

виключно використовували для роботи на плантаціях або як домаш­ ніх слуг. У класичних Афінах, навпаки, їх можна було зустріти на будь-яких, іноді на дуже відповідальних, позиціях. Рабів не до­ пускали до політичної діяльності та служби у війську, проте біль­ шість інших обов'язків вони могли виконувати. Деякі з них були освічені і працювали як урядовці; багато були фахівцями в якомусь ремеслі. В Римі, де правлячі кола зневажали торгівлю та комерцію, раби іноді наживали велике багатство на всіляких ділових оборудках, і деякі багаті раби мали власних рабів. Проте ті античні раби, що перебували на нижніх щаблях соціальної драбини і працювали на плантаціях або в копальнях, жили, здебільшого, в тяжких умовах (Finley, 1968, 1980).

Рабовласництво часто спричиняло опір і боротьбу з боку його жертв. Історія знала чимало таких повстань, іноді рабам щастило спільно визволитися від своїх гнобителів. Системи примусової рабської праці, як на плантаціях, виявилися нестійкими; високої продуктив­ ності тут можна було досягти тільки за допомогою постійного нагля­ ду та жорстоких методів покарання за непослух. Рабовласницькі си­ стеми зазнали краху почасти внаслідок боротьби рабів за своє визво­ лення, а почасти тому, що економічні та інші мотивації діють значно ефективніше, аніж прямий примус. Рабство виявилося просто мало ефективним. Работоргівля, яку здійснювали західні держави аж до дев'ятнадцятого сторіччя, була останньою, але також і найекстенсивнішою системою торгівлі людьми. Після того як понад століття тому у Північній і Південній Америці рабам надали волю, рабство як фор­ мальна інституція було поступово викорінене і сьогодні зникло май­ же повністю в усьому світі.

Каста

Каста асоціюється передусім з культурами Індійського субконтинен­ ту. Сам термін «каста» — не індійського походження, він запозиче­ ний з португальської мови і означає «раса» або «чиста порода». Самі індійці не мають єдиного терміна, який би описував кастову систему назагал, а цілу низку слів, що стосуються різних її аспектів, два головні з яких — це «варна» і «джаті». Варна складається з чо­ тирьох категорій, кожна з котрих має різний ступінь соціального пошанування. Нижче цих чотирьох груп розміщуються «недоторкан­ ні», що перебувають у найневигіднішому становищі. Джаті — це групи, які визначаються локально, і кожна з них має власний поділ на касти.

Кастова система надзвичайно складна і в різних місцевостях має різну структуру, причому ці відмінності настільки істотні, що йдеть­ ся, власне, не про одну «систему», а про розмаїття різних, досить слабко пов'язаних вірувань та звичаїв. Проте деякі принципи ши­ роко поділяються. Браміни, що належать до найвищої варни, є най­ досконалішими з погляду чистоти, недоторканні — найменш чисті. Браміни повинні уникати певних контактів з недоторканними, і

лише останнім дозволяється контактувати із тваринами або речови­ нами, які вважаються нечистими. Кастова система тісно пов'язана з вірою індусів у відродження; вони вірять, що індивіди, які нехтують обов'язками та ритуалами своєї касти, у наступному втіленні відро­ дяться в нижчому становищі. Індійська кастова система ніколи не була абсолютно статичною. Хоча індивідам забороняється переходити з касти в касту, групи в цілому можуть змінювати, й часто змінюють, свою позицію в кастовій ієрархії.

Поняття касти часто вживається поза індійським контекстом, там де дві або більше етнічні групи великою мірою сеґреґовані одна від одної і де домінують поняття расової чистоти. За таких обставин іс­ нують суворі табу (іноді й закріплені в законі), що забороняють змі­ шані шлюби між названими групами. Коли в південних штатах США було скасовано рабство, межа розділу між чорними й білими залиши­ лася такою нездоланною, що, характеризуючи цю систему соціальної стратифікації, дехто вживав термін «каста». Поняття «каста» також застосовували до південноафриканських реалій, де донедавна між бі­ лими й чорними існувала найсуворіша сеґреґація, і змішані шлюби або сексуальні контакти між ними заборонялися законом (див. розділ дев'ятий, «Етнічність і раса»).

Стани були складовою європейського феодалізму, проте існували й у багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани скла­ далися з різних страт (верств) і мали різні обов'язки та права сто­ совно один одного, деякі з них обумовлювалися законом. У Європі найвищий стан складався з аристократії та дворянства. Духівництво утворювало другий стан, нижчий за своїм статусом, але наділений багатьма певними привілеями. До так званого «третього стану» на­ лежав простолюд — кріпаки, вільні селяни, купці та ремісники. На відміну від каст, між станами до певної міри дозволялися змішані шлюби та індивідуальна мобільність. Наприклад, простолюдинам могли дарувати дворянство у винагороду за великі заслуги перед монархом; купці іноді могли купити собі титул. Залишки цієї си­ стеми збереглись у Британії, де досі визнаються спадкові титули, а відомих бізнесменів, високих урядовців та інших можуть прийняти в дворянство або зробити перами на подяку за їхні послуги.

Станова система в минулому мала тенденцію розвиватися там, де існувала традиційна аристократія, побудована на шляхетному поход­ женні. У феодальних системах, як у середньовічній Європі, стани бу­ ли тісно пов'язані з місцевою маєтною спільнотою: вони утворювали скоріш локальну, ніж національну систему стратифікації. В більш централізованих традиційних імперіях, таких як Китай або Японія, вони були організовані здебільшого на національній основі. Іноді від­ мінності між станами опиралися на релігійні вірування, хоча лише зрідка такою мірою, як у кастовій системі індусів.

Класи

КЛАСОВІ системи відрізняються в багатьох аспектах від рабовлас­ ницької, кастової або станової. Особливо слід відзначити чотири від­ мінності:

1.На відміну від інших типів суспільної стратифікації, класи не встановлюються законом і не спираються на релігійну традицію; належність до певного класу не пов'язана з успадкованими приві­ леями, підкріпленими законом або звичаєм. Класові системи за своєю суттю набагато плинніші, аніж інші типи стратифікації, й лінії поділу між класами ніколи не бувають чітко визначеними. Не існує формальних заборон на змішані шлюби між представ­ никами різних класів.

2.Індивід, принаймні почасти, досягає свого класу, а не просто «одержує» його при народженні, як то буває в інших системах

соціальної стратифікації. Соціальна мобільність — рух угору або вниз у класовій структурі — явище набагато поширеніше, ніж у інших системах. (У кастовій системі індивідуальний перехід із однієї касти в іншу неможливий.)

3.Класи утворюються залежно від різниці в економічному стано­ вищі між угрупованнями індивідів, нерівностей у володінні та контролі над економічними ресурсами. В інших типах страти­ фікаційних систем найбільше значення, як правило, мають не­ економічні фактори (скажімо, вплив релігії на індійську систему кастового поділу).

4.В інших типах стратифікаційних систем нерівності виражаються

передусім через персональні взаємини обов'язку або зобов'я­ зань — між кріпаком і поміщиком, рабом і його господарем або індивідами з вищої і нижчої касти. Класові системи, навпаки, функціонують через широкомасштабні зв'язки імперсонального характеру. Наприклад, одна з головних засад класових відміннос­ тей полягає в нерівних умовах праці та її оплати; ці нерівності стосуються усіх людей у специфічних професійних категоріях, виникаючи внаслідок економічних обставин, що характеризують економіку в цілому.

Ми можемо визначити клас як широке угруповання людей, які спільно розпоряджаються економічними ресурсами, що вирішальним чином формує стиль їхнього життя. Майнова власність, а також рід занять — ось головні підвалини класових відмінностей. Основні класи, що існують у західних суспільствах, це вищий клас (багатії, підприємці та промисловці, вищі урядовці — ті, хто має у своїй влас­ ності або безпосередньо контролює ресурси); середній клас (до якого належить більшість «білих комірців» та професіоналів); і робітничий клас («сині комірці» та люди, зайняті ручною працею). В деяких ін­ дустріалізованих країнах, таких як Франція або Японія, донедавна важливу роль відігравав і четвертий клас — селяни (люди, зайняті в

де він розглядає клас, не завжди цілковито узгоджуються, то вчені багато сперечалися про те, «що ж насправді мав на увазі Маркс». Проте головні напрямки його думки достатньо очевидні.

Природа класу

На думку Маркса, клас — це група людей, що перебувають в одна­ ковому відношенні до засобів виробництва — засобів, якими вони заробляють на життя. До виникнення сучасної промисловості засоби виробництва складалися переважно із землі та знарядь, які застосо­ вували в хліборобстві або в скотарстві. Тому в доіндустріальних су­ спільствах два основні класи складали ті, хто володів землею (ари­ стократи, дворяни або рабовласники), і ті, що активно працювали на ній (кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустріальних су­ спільствах набагато більше значення мають фабрики, установи, тех­ нічне обладнання, а багатство або капітал потрібні, щоб усе це при­ дбати. Отож два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництва, — промисловців або капіталістів, — і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу си­ лу, — робітничого класу, для позначення якого Маркс іноді вживав термін, що сьогодні видається вже архаїчним, «пролетаріат».

Відносини між цими двома класами, згідно з Марксом, є експлуа­ таторськими. У феодальних суспільствах експлуатація часто приби­ рала форми безпосередньої передачі виробленої продукції від селян­ ства до аристократії. Кріпаки були зобов'язані віддавати певну част­ ку своєї продукції панам-аристократам або працювати певну кіль­ кість днів на місяць на ланах поміщика, де вирощувався врожай для споживання паном та його почтом. У сучасних капіталістичних су­ спільствах джерело експлуатації менше впадає в око, й Маркс при­ діляв чимало уваги тому, щоб прояснити його природу. Протягом робочого дня, на думку Маркса, робітник виробляє більше, аніж по­ трібно роботодавцю для відшкодування плати за найм. Ця додаткова вартість і є джерелом прибутку, що привласнюється капіталістами. Скажімо, група робітників на швейній фабриці спроможна пошити сто костюмів у день. Продавши половину цих костюмів, фабрикант виторговує достатньо грошей, щоб сплатити платню робітникам. Виторг за решту костюмів він забирає собі як прибуток.

Маркс був вражений тими нерівностями, що їх створює капіта­ лістична система. Хоча в давні часи аристократи жили в розкошах, зовсім не так, як селяни, проте аграрні суспільства були порівняно бідні. Навіть якби не було аристократії, рівень життя неминуче за­ лишався б низьким. Проте з розвитком сучасної промисловості багат­ ство виробляється в небачених раніше масштабах, але робітники мають мало доступу до цього, створюваного їхньою працею багатства. Вони залишаються порівняно бідними, тоді як багатство, нагромад­ жуване класом власників, зростає. Навіть більше, з розвитком су­ часних фабрик та механізацією виробництва праця часто стає вкрай нудною і гнітючою. Праця, яка створює наше багатство, стомлює фі-

зично і виснажує розумово, скажімо, коли робітник день у день ви­ конує якусь дрібну, одну й ту саму операцію, безкінечно повторювану в однакових умовах.

Складність класових систем

Хоча Марксова теорія виділяє два основі класи в суспільстві — тих, хто володіє засобами виробництва, і тих, хто ними не володіє, — він визнає, що реальні класові системи набагато складніші, аніж зобра­ жує ця модель. Крім цих двох основних класів, існують також інші, що їх Маркс іноді називає перехідними класами. Це класові групи, що залишилися від виробничої системи попереднього типу, як, на­ приклад, селянство в сучасних суспільствах.

Маркс також привертає нашу увагу до розколів, що виникають всередині класів. Ось деякі приклади:

1.У вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталіс­ тами (скажімо, банкірами) і промисловцями.

2.Існує розмежування інтересів між людьми, які володіють невели­ ким бізнесом, і тими, хто володіє або управляє великими корпо­ раціями. І ті, й ті належать до класу капіталістів, але політика, яка сприяє розвиткові великого бізнесу, не завжди відповідає ін­ тересам малого.

3.Найнижчий прошарок робітничого класу становлять безробітні — ті, хто довгий час не може знайти роботу; часто вони живуть значно гірше, аніж більшість робітників. Ці групи складаються здебільшого з представників етнічних меншин.

Марксове розуміння класу спрямовує нашу увагу на об'єктивно структуровані економічні нерівності в суспільстві. Належність до класу базується не на тому, що' людина думає про свою позицію, а на об'єктивних умовах, які дозволяють одним мати більший доступ до матеріальних винагород, ніж іншим.

Теорія Макса Вебера

Підхід Вебера до стратифікації побудований на теорії Маркса, яку, проте, він модифікує і розвиває. Існують дві головні відмінності між цими двома теоріями.

По-перше, хоча Вебер і поділяє Марксів погляд на те, що клас заснований на об'єктивно заданих економічних умовах, однак він розпізнає значно більше економічних чинників, важливих у форму­ ванні класу, аніж Маркс. Згідно з Вебером, класовий поділ залежить не лише від контролю або відсутності контролю над засобами вироб­ ництва, але й від економічних відмінностей, які безпосередньо не пов'язані з власністю. Такі ресурси складаються передусім з про­ фесійного вміння та уповноважень чи кваліфікації, завдяки чому ви­ значаються певні види праці і можливості працевлаштування. Люди, зайняті у сфері управління, або професіонали високої кваліфікації

заробляють більше і мають сприятливіші умови праці, аніж, на­ приклад, люди робітничих професій. Учені ступені, дипломи та набу­ те ними вміння свідчать про їхню кваліфікацію і підвищують «рин­ кову» ціну порівняно з тими, хто таких свідоцтв не має. На ще ни­ жчому рівні, серед робітників «у синіх комірцях», висококваліфіко­ вані ремісники спроможні заробляти більше, аніж напівкваліфіковані чи зовсім не кваліфіковані.

По-друге, Вебер розрізняє ще два основні аспекти стратифікації, окрім класу. Один він називає «статусом», другий — «партією». Поняття статусної групи він сформулював за аналогією з середньовіч­ ним станом, бо німецьке слово (Stand), яке він для цього використав, означає і те, й те.

Статус

СТАТУС у теорії Вебера має відношення до соціальної репутації або престижу, що його здобуває та чи та група, відрізняючись цим від інших подібних соціальних груп. Статусні ознаки часто змінюються незалежно від класового поділу, і соціальна репутація може бути або позитивною, або негативною. Позитивно привілейовані статусні групи включають у себе будь-які угруповання людей, що мають ви­ сокий престиж в умовах даного суспільного ладу. Наприклад, мають високий престиж лікарі та адвокати у британському суспільстві. Групи паріїв — це негативно привілейовані статусні групи, які за­ знають дискримінації, що не дозволяє їм скористатися з можливос­ тей, відкритих для більшості інших. Групою паріїв у середньовічній Європі були євреї, їм заборонялося брати участь у певних видах діяльності й обіймати високі офіційні посади.

Володіння багатством за звичайних умов наділяє високим стату­ сом, але при цьому існує чимало винятків. Термін «аристократична вбогість» відсилає нас до одного з таких прикладів. У Британії особи з аристократичних родин користаються з великої поваги в суспільст­ ві навіть у випадку втрати свого багатства. І навпаки, добропристой­ ною заможною спільнотою «скоробагатьки» часто зневажаються.

Тоді як клас об'єктивно заданий, статус залежить від суб'єктивної оцінки людьми соціальних відмінностей. Класи формуються за допо­ могою економічних чинників, що асоціюються з власністю та дохо­ дом; статус зумовлюється різними стилями життя, властивими для певних соціальних груп.

Партія

У сучасних суспільствах, зазначає Вебер, формування партій є важ­ ливим аспектом влади і може вплинути на стратифікацію незалежно від класу й статусу. «Партія» позначає групу індивідів, які працю­ ють разом, тому що мають спільне походження, цілі та інтереси. Маркс намагався пояснити як різницю в статусі, так і організацію з позицій класового підходу. Проте Вебер вважає, що ні перше, ні