Gidens_Sotsiologiya2

місцевості компактними групами. Шлюбів між членами меншин та членами більшості або між представниками різних меншин уклада­ ється мало. Люди, які належать до меншини, часто активно пропові­ дують ендогамію (одруження в межах групи), щоб зберегти свою культурну окремішність.

Багато меншин відрізняються від решти населення як етнічно, так і фізично. Це можна сказати, наприклад, про вихідців із ВестІндії, азіатів у Британії та про афроамериканців, китайців та інші групи в Сполучених Штатах. Фізичні відмінності, такі як неодна­ ковий колір шкіри, звичайно називають расовими. Етнічні відміннос­ ті рідко бувають нейтральними, вони здебільшого пов'язані з нерів­ ністю у статках і доступі до влади, а також із антагонізмами, що існують між різними групами меншин. Напруженість, що виникає у стосунках між етнічними групами, здебільшого має расовий характер.

Раса і біологія

Багато людей сьогодні помилково вважають, що їх легко можна поділити на біологічно відмінні раси. Це не дивно, зважаючи на численні спроби вчених здійснити расову категоризацію народів сві­ ту. Деякі автори розрізняють чотири чи п'ять основних рас, тоді як інші налічують їх до трьох дюжин. Але всі ці класифікації мають надто багато винятків, аби брати їх до уваги.

Візьмімо, наприклад, один з найусталеніших типів — негроїдний. Вважається, що люди цієї раси мають темну шкіру, дуже закучерявле­ не чорне волосся та деякі інші фізичні ознаки. Проте автохтонні жите­ лі Австралії, аборигени, мають темну шкіру, але хвилясте, іноді навіть русяве волосся. Можна навести безліч інших випадків, які випадають зі спрощеної класифікації. Не існує чітко означених «рас», є липі низ­ ка фізичних варіацій у людських створіннях. Відмінності в фізичному типі між різними групами людей породжуються процесом відтворення населення, що варіюється залежно від рівня частоти контактів між різними соціальними та культурними групами. Різні групи населення утворюють континуум. Генетична розмаїтість усередині таких груп, що мають однакові видимі фізичні ознаки, не менша, аніж розмаїтість між ними. З огляду на ці факти, багато біологів, антропологів та соці­ ологів вважають, що поняття раси взагалі слід відкинути.

Існують очевидні фізичні відмінності між людьми, і деякі з них успадковуються. Але питання про те, чому певні диференційні ознаки, а не якісь інші, дають привід для соціальної дискримінації та упередження, не має жодного стосунку до біології. Отже, расові від­ мінності слід розуміти як фізичні варіації, що виділяються членами суспільства або спільноти як соціально значущі. Наприклад, відмін­ ності в кольорі шкіри визнаються значущими, а в кольорі волосся — ні. РАСИЗМ — це упередження, засноване на соціально значущих фізичних відмінностях. Таким чином, расист — це той, хто вірить, що деякі індивіди, унаслідок цих відмінностей, належать до вищої або нижчої раси.

УПЕРЕДЖЕННЯ Й ДИСКРИМІНАЦІЯ

Поняття про расу виникло недавно, але упередження й дискриміна­ ція були дуже поширені в людській історії, і нам слід насамперед з'ясувати різницю між ними. УПЕРЕДЖЕННЯ — це думка та став­ лення членів однієї групи щодо представників іншої. Наперед сфор­ мовані погляди упередженої людини часто засновані більше на чут­ ках, аніж на прямих доказах, і вони рідко міняються навіть за наявності нової інформації. Люди можуть плекати позитивні уперед­ ження щодо членів групи, з якими вони себе ототожнюють, і неґативні — щодо інших. Той, хто має упередження щодо якоїсь групи, ніколи не дасть переконати себе, що він помиляється.

ДИСКРИМІНАЦІЄЮ ми називаємо реальну поведінку стосовно іншої групи. Вона, скажімо, знаходить вияв у діях, які перешкоджа­ ють членам однієї групи скористатися з можливостей, відкритих для інших; так, іноді чорношкірому британцеві відмовляють у роботі, в якій не відмовили б білому. Хоча в основі дискримінації часто ле­ жить упередження, воно може існувати й окремо. Люди можуть мати упереджене уявлення щодо когось, яке вони не реалізують на прак­ тиці. Так само й дискримінація далеко не завжди породжена уперед­ женням. Наприклад, білий може не захотіти придбати собі будинок у кварталі, де живуть переважно чорношкірі, але не тому, що він воро­ же проти них налаштований, а зі страху, що в такому оточенні його власність швидко знеціниться. Упереджені уявлення в цьому випад­ ку впливають на дискримінацію, але опосередковано.

Психологічні інтерпретації

Психологічні теорії можуть допомогти нам зрозуміти природу упе­ редженого ставлення, а також чому етнічним відмінностям багато людей надають такого значення. Дехто, аналізуючи упередження, застосовує поняття стереотипного мислення. Інші вважають, що існує певний тип людини, найбільше схильної до упередження щодо меншин.

Стереотипи та «козли» відпущення

Упередження здебільшого діє через стереотипне мислення, що озна­ чає мислення у стійких непорушних категоріях. Стереотипізація часто тісно пов'язана з психологічним механізмом зміщення, коли почуття ворожості або гніву спрямовуються проти об'єктів, що не є справжнім джерелом цих почуттів. Люди звертають свою неприязнь на «козлів відпущення», як називають тих, кого звинувачують у діях, яких вони не чинили. Вислів «козел відпущення» запозичено у стародавніх гебреїв, які щороку символічно складали всі свої гріхи на козла, котрого потім проганяли в пустелю. Козловідпущення — звичайне явище, коли дві утискувані етнічні групи змагаються одна з одною за економічні вигоди. Наприклад, люди, котрі нападають як

расисти на чорношкірих, часто перебувають із ними в однаковому економічному становищі. Вони звинувачують чорношкірих у своїй скруті, справжні причини якої треба шукати деінде.

Козловідпущення за звичайних умов спрямовується проти явно відмінних і доволі беззахисних груп, які є легкою мішенню. Като­ лики, євреї, італійці, чорні африканці та інші виступали в невдячній ролі козлів відпущення в різні часи впродовж історії західних су­ спільств.

Козловідпущення часто супроводжується проекцією — несвідо­ мим приписуванням іншому власних бажань або характеристик. У цьому процесі часто буває присутня сексуальність. Дослідження ста­ більно показують, що коли члени панівної групи вдаються до насиль­ ства щодо меншини й експлуатують її сексуально, то вони схильні вірити, що меншина сама вдається до таких виявів сексуального на­ сильства. Наприклад, химерні уявлення білих чоловіків американсь­ кого Півдня про похітливу вдачу афроамериканських чоловіків, ма­ буть, були спричинені їхніми власними сексуальними розчарування­ ми, оскільки сексуальний доступ до білих жінок суворо обмежувався формальним залицянням. Подібним чином у Південній Африці серед білого населення панувала переконаність, що чорні чоловіки мають неймовірну сексуальну потенцію, а чорні жінки — вкрай жагучі й хтиві. Вважається, що чорношкірі чоловіки становлять у сексуально­ му плані велику небезпеку для білих жінок, а проте насправді ініці­ аторами майже всіх міжрасових сексуальних контактів були білі чо­ ловіки.

Авторитарна особистість

Можливо, що деякі типи людей особливо схильні до стереотипного мислення та проекцій унаслідок своєї ранньої соціалізації. Знаме­ ните дослідження, здійснене Теодором Адорно та його колеґами в 1940-х роках, визначило тип характеру, який автори назвали авто­ ритарною особистістю (Adorno et al., 1950). Дослідники запропону­ вали кілька шкал виміру для оцінки рівнів упередженості. На одній шкалі, наприклад, людей опитували, чи погоджуються вони з низ­ кою тверджень, що мали відверто антисемітський характер. Ті, хто виявив упередженість щодо євреїв, були також схильні неґативно ставитися до інших меншин. Дослідники дійшли висновку, що люди з авторитарною вдачею схильні до строго конформістської поведін­ ки, що вони беззаперечно підкоряються своїм начальникам і кате­ горичні щодо своїх підлеглих. Такі люди також украй нетерпимі у своїх релігійних переконаннях та сексуальній поведінці.

Автори висунули припущення, що характерні ознаки авторитар­ ної особистості є результатом моделі виховання, за якої батьки не­ спроможні прямо виказувати свою любов до дітей, тримаються від них осторонь і привчають їх до суворої дисципліни. Коли такі діти стають дорослі, вони страждають від тривог, які можна контролювати, лише виробивши чітко визначений світогляд. Вони нездатні давати раду

неоднозначним ситуаціям і не знають, що таке непослідовність, бо керуються тільки стереотипами.

Ціла злива критики обрушилася на дослідження Адорно. Дехто поставив під сумнів цінність використаних ним шкал виміру. Ще хтось твердив, що авторитаризм характеризує не особистість, а що він віддзеркалює цінності та норми окремих субкультур у рамках ці­ лого суспільства. Мовляв, дослідження Адорно має більшу вартість для розуміння авторитарних моделей думки взагалі, аніж визначає окремий тип особистості. Проте існують очевидні подібності між ре­ зультатами цього дослідження та інших студій, присвячених пробле­ мі упередження. Наприклад, Юджин Гартлі у своєму класичному дослідженні піддав аналізу ставлення до тридцяти п'ятьох етнічних меншин і теж виявив, що люди, упереджені щодо однієї етнічної групи, майже завжди виказують неґативні почуття й щодо інших. Хто не любив євреїв та афроамериканців, так само неґативно вислов­ лювався й на адресу валонійців, піренейців та данірейців (Hartley, 1946). Три останні групи насправді ніколи не існували. їхні назви Гартлі умисне вигадав, аби з'ясувати, чи можуть люди упереджено ставитися до групи, про яку вони ніколи й не чули.

Соціологічні інтерпретації

Психологічні механізми стереотипного мислення, зміщень та проек­ цій притаманні членам будь-якого суспільства й допомагають пояс­ нити, чому етнічний антагонізм є таким звичним елементом у різних культурах. Проте вони мало що нам підказують про ті соціаль­ ні процеси, які мають стосунок до дискримінації. Вивчаючи ці процеси, ми неминуче мусимо звернутися до таких соціологічних ідей.

Етноцентризм, групова замкненість та розміщення ресурсів

Соціологічні поняття, які мають стосунок до етнічних конфліктів на загальному рівні, — це етноцентризм, етнічна групова замкне­ ність та розміщення ресурсів. Етноцентризм — підозріле ставлення до чужих, пов'язане з тенденцією оцінювати культуру інших під поглядом власної культури, — це поняття, з яким ми вже зустрі­ чалися (розділ другий). Фактично всі культури були до певної міри етноцентричними, і неважко розгледіти, як етноцентризм поєдну­ ється зі стереотипним мисленням. Про чужих думають як про вар­ варів або про людей, нижчих із морального погляду й розумово не­ повноцінних. Саме так більшість цивілізацій дивилися на представ­ ників менших культур, і таке ставлення спричинило безліч етнічних конфліктів упродовж історії людства.

Етноцентризм і групова замкненість часто поєднуються. Під «за­ мкненістю» ми розуміємо процес, через який групи утримують межі, що відокремлюють їх від інших груп. Ці кордони утворюються за допомогою всіляких засобів виключення, які загострюють відміннос-

ті між однією етнічною групою та іншою. До таких засобів можна віднести обмеження або заборону шлюбів між представниками різних груп, стримування соціальних контактів та економічних відносин, скажімо, торгівля та фізичне розмежування груп (як у випадку етнічних ґетто). Афроамериканці в Сполучених Штатах добре знають усі ці три варіанти виключення: в деяких штатах міжрасові шлюби були заборонені, на Півдні економічна та соціальна сеґреґація була підкріплена законом, а ґетто чорношкірих досі існують у більшості великих міст.

Іноді групи, що мають однакову силу і владу, взаємно зміцнюють межі замкненості: їхні члени тримаються осторонь одне від одного, але жодна з них не домінує над іншою. Проте частіше якась етнічна група посідає панівне становище щодо іншої. За таких обставин гру­ пова замкненість поєднується з розміщенням ресурсів, що спричиняє нерівності при розподілі багатства та матеріального добра.

Деякі непримиренні конфлікти між етнічними групами виника­ ють на межах замкненості між ними саме тому, що ці межі познача­ ють нерівності в багатстві, владі та соціальному статусі взагалі. По­ няття замкненості етнічної групи допомагає нам зрозуміти найдра­ матичніші та найпідступніші відмінності, які відрізняють спільноти, і не тільки те, чому членів деяких груп розстрілюють, лінчують, б'ють або переслідують, а й те, чому вони не можуть знайти собі при­ стойну роботу, здобути добру освіту, облаштувати своє життя до впо­ доби. Багатство, влада та високий соціальний статус — це ресурси, яких не так багато, й деякі групи мають їх більше, ніж інші. Щоб утриматися на вигідних позиціях, привілейовані групи іноді вдають­ ся щодо інших груп до крайніх актів насильства. Подібним чином члени непривілейованих груп також можуть удатися до насильства як до засобу поліпшення свого становища.

ЕТНІЧНИЙ АНТАГОНІЗМ: ІСТОРИЧНА ПЕРСПЕКТИВА

Щоб якнайповніше проаналізувати етнічні взаємини та етнічний ан­ тагонізм у сьогоднішньому світі, ми повинні подивитися на них із історичної перспективи. Неможливо осмислити сьогоднішні лінії по­ ділу, не відвівши головну роль тому впливові, який справила на решту світу експансія західного колоніалізму.

Вже з п'ятнадцятого сторіччя європейці почали проникати в доти невідомі їм моря та океани й висаджуватися на невідомі досі мате­ рики з дослідницькими та торговельними намірами, але водночас за­ войовуючи й підкоряючи корінні народи. Мільйони європейців по­ кинули свій континент, щоб оселитися на цих нових землях. Вони також організували великомасштабне переселення людей з Африки до обох Америк у вигляді работоргівлі (див. мал. 9.1). Ось які пере­ міщення людських мас відбулися за останні три з половиною сотні років чи близько того:

20 мільйонів колишніх європейців, переважно з Іспанії, Порту­ галії та Італії, емігрували до Центральної та Південної Америки. Близько 50 мільйонів жителів, що населяють сьогодні ці тери­ торії, мають європейських предків.

•З Європи до Африки та Австралазії. Приблизно 17 мільйонів чоловік, що живуть сьогодні на цих континентах, мають євро­ пейське походження. В Африці більшість емігрантів оселилися на крайньому півдні, колонізованому переважно британцями та голландцями.

•З Африки до Америк. Починаючи з шістнадцятого сторіччя близь­ ко п'ятнадцяти мільйонів чорношкірих були, всупереч їхній волі, перевезені на Північнота Південноамериканський континенти.

Майже один мільйон прибули туди в шістнадцятому сторіччі; 1,3 мільйона — в сімнадцятому; 6 мільйонів — у вісімнадцято­ му; і 2 мільйони — в дев'ятнадцятому сторіччі. Чорних африкан­ ців доставляли до Америк у ланцюгах і там визискували як рабів; під час цього було винищено не лише окремі родини, а й цілі племена.

Ці потоки населення сформували основу сьогоднішнього етнічно­ го складу Сполучених Штатів, Канади, країн Центральної та Півден­ ної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії. В усіх цих суспільствах тубільні народи були підпорядковані правлінню європейців і у Північній Америці та Австралазії перетворилися на крихітні етнічні меншини. Європейці прибували сюди з різних країн і утворили численні етнічні групи на нових землях. На піку колоні­ альної ери, в дев'ятнадцятому та на початку двадцятого сторіч, євро­ пейці також владарювали над тубільним населенням у багатьох інших регіонах світу: в Індії, Бірмі, Малайзії та почасти на Близько­ му Сході.

Протягом значного часу європейської експансії колоністи були в полоні етноцентричних уявлень, вірячи, що вони здійснюють високу цивілізаторську місію щодо решти світу. Навіть ліберально настроєні європейці вважали себе вищими за тубільні племена, з якими їм до­ водилося зустрічатись. Той факт, що багато з цих племен думали те саме, важив значно менше, оскільки європейці володіли засобами, які давали їм змогу накидати свій світогляд підкореним народам силоміць. Ранній період колоніалізму збігся в часі з виникненням расизму, й відтоді расовий поділ та расові конфлікти мали тенденцію посідати чільне місце серед усіх етнічних конфліктів. Зокрема, ра­ систські погляди, що ставили білих вище над чорними, стали визначати світогляд європейців.

Мал. 9.1. Атлантична работоргівля, 1601—1870 pp. Найбільше чорних рабів було вивезено за ці менш як 300 років до Бразилії — 3,6 млн.

Джерело: Ben Crow and Mary Thorpe, Survival and Change in the Third World (The Open Uni­ versity, 1988), p. 15.

Виникнення расизму

Чому так розквітнув расизм? На це є кілька причин. Одна з них — це та, що протиставлення чорного й білого як культурних символів було глибоко закорінене в європейській культурі. Біле в нас давно асоціюється з чистотою, чорне — зі злом (немає нічого природного в цьому символізмі, в деяких культурах усе навпаки). Символ чор­ ноти набув негативного значення набагато раніше, аніж Захід уві­ йшов у екстенсивні контакти з чорношкірими народами. Це симво­ лічне значення, либонь, і стало визначальним для реакції європейців на чорний колір шкіри людей, яких вони уперше зустріли на афри­ канському узбережжі. Відчуття, що існує радикальна різниця між чорними та білими народами, в поєднанні з тим фактом, що афри­ канці були «поганими», спонукав багатьох європейців дивитися на чорношкірих зі зневагою й острахом. Як висловився щодо цього один спостерігач у сімнадцятому сторіччі, «і своїм кольором, і пове­ дінкою чорношкірі мало чим відрізняються від демонів у людській подобі» (Jordan, 1968). І хоча сьогодні найбільш крайні вияви такого ставлення зникли, є всі підстави вважати, що елементи цього чорнобілого культурного символізму досі мають значну поширеність.

Другий важливий чинник із тих, що привели до виникнення су­ часного расизму, — це винахід та поширення самого поняття раси. Квазірасистські погляди, як відомо, існують уже сотні років. На­ приклад, у Китаї ми знаходимо датований ще третім сторіччям після Р. X. опис народів-варварів, «які дуже схожі на мавп, що й були їхніми предками». Але поняття раси як низки успадкованих харак­ теристик є винаходом європейської думки вісімнадцятого та дев'ят­ надцятого сторіч. Граф Жозеф Артюр де Ґобіно (1816—1882 pp.), якого часто називають батьком сучасного расизму, висунув ідеї, що стали дуже впливовими в багатьох колах. Згідно з Ґобіно, існують три раси: біла, чорна і жовта. Біла раса наділена вищим інтелектом, мораллю та волею до влади, і саме ці успадковані якості спричини­ лися до поширення західного впливу на весь світ. Чорношкірі — це люди невдатні, близькі до тварин, їм невідома мораль і притаманна емоційна нестабільність.

Ідеї Ґобіно та його однодумців і послідовників були представлені як нібито наукові теорії. Згодом вони вплинули на Адольфа Гітлера, який зробив з них ідеологічний підмурок нацистської партії. Уявлен­ ня про вищість білої раси, хоч і не підкріплене жодними реальними фактами, залишається ключовим елементом білого расизму. Напри­ клад, воно лягло в основу ідеології Ку-Клукс-Клану та політики апар­ теїду (окремішнього расового розвитку) в Південній Африці, яку ми розглянемо нижче.

Третя причина виникнення сучасного расизму породжена тією практикою експлуатації, яку європейці запровадили щодо небілих народів. Работоргівля не набула б таких грандіозних масштабів, якби європейці не були такі переконані, що чорношкірі належать до ниж­ чої раси, що вони тільки наполовину — люди. Расизм допомагав

виправдати колоніальне панування над небілими народами і запере­ чував їхнє право на участь у політичній діяльності, яке було заво­ йоване білими на своїй європейській батьківщині.

Взаємини між білими й небілими різнилися залежно від моделі колонізації, на них також впливали культурні відмінності між сами­ ми європейцями. Ми покажемо цю відмінність на конкретних прик­ ладах, розглянувши расові взаємини в Бразилії, Південній Африці та США, перш ніж детальніше проаналізувати расовий і етнічний поділ населення в Сполученому Королівстві.

ЕТНІЧНІ ВЗАЄМИНИ В ІСТОРИЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ: КІЛЬКА ПРИКЛАДІВ

Порівняння етнічних взаємин у інших суспільствах із тими, які склались у Великій Британії, допоможе нам проілюструвати ту тезу, що упередження та дискримінація змінюють свою природу залежно від моделей історичного розвитку. Бразилію іноді наводять як прик­ лад суспільства, вільного від етнічних суперечностей між чорними й білими, хоча, як ми побачимо, це не зовсім так. Південна Африка, навпаки, є країною, де упередження та дискримінація набули най­ більш крайніх форм, а сеґреґація між білими й чорними стала скла­ довою державної політики, принаймні так було до недавніх змін, що привели до влади чорну більшість. Розгляд проблем, які доводиться розв'язувати Сполученим Штатам, ми почнемо з кампанії за грома­ дянські права негрів.

Етнічні взаємини в Бразилії

Майже чотири мільйони африканців було перевезено в Бразилію до середини дев'ятнадцятого сторіччя, коли работоргівля вже припини­ лася. У Сполучених Штатах привезені туди представники різних африканських культур звичайно розпорошувались, але в Бразилії доставлені кораблями з однієї місцевості люди, як правило, утриму­ валися разом. Тому їм пощастило зберегти більше елементів своєї первісної культури, аніж неграм у Сполучених Штатах. Рабам у Бразилії дозволялося одружуватись, навіть якщо їхній господар не схвалював цього шлюбу. Від них лише вимагалося служити там, де й раніше, і відколи двоє невільників брали шлюб, їх заборонялося продавати поодинці. Статеві зносини між білими чоловіками та чор­ ними рабинями були поширеним явищем, і діти від таких союзів часто одержували волю, а іноді їх навіть приймали, як своїх, у білу сім'ю. Рабство було остаточно скасовано у 1888 p., але задовго до цієї дати білі призвичаїлися до існування вільних чорношкірих лю­ дей (Swartz, 1985).

Після скасування рабства багато чорних бразильців перебралося жити в міста. Більшість із них жили там (і досі живуть) досить бідно,

проте їм не заборонялось об'єднуватися в професійні спілки, і части­ на з них забагатіли й досягли високого становища. Одне з часто цито­ ваних бразильських прислів'їв говорить: «Чорношкірий із грішми належить до білих, а білий без грошей — до чорних». Цей вислів точно визначає обставини, за яких на різницю в расі дивляться до­ сить поблажливо, втім, «білий колір шкіри» досі асоціюється з пев­ ною вищістю. Білі й сьогодні посідають вищі позиції в усіх сферах суспільства.

Протягом тривалого часу бразильці розглядали свою систему расових взаємин у кращому світлі на противагу більш сеґреґованим моделям, які існували в Сполучених Штатах, але в 1960—1970-і ро­ ки, мірою того як рух за надання американським неграм більших громадянських прав набирав сили, такі порівняння стали свідчити не на користь Бразилії. На початку 1960-х pp. бразильський конґрес ухвалив закон, що забороняв расову дискримінацію в громадських місцях. Причиною стала скарга американської співачки-негритянки Кетрін Дангем, яка гастролювала в країні, що її відмовилися посе­ лити в одному з готелів Сан-Пауло. Проте цей закон був радше симво­ лічним жестом, і уряд не зробив жодної спроби дослідити реальні масштаби можливої расової дискримінації.

Більшість спостерігачів погоджуються, що вияви такої дискримі­ нації в Бразилії трапляються рідко, втім, і існує надто мало урядових програм, покликаних поліпшити соціальні та економічні можливості для небілих. Віра бразильців у «побіління» їхнього суспільства пев­ ною мірою суперечить постійній концентрації чорношкірого населен­ ня в найбідніших секторах суспільства. Бразилія, проте, зуміла уникнути лінчувань та заворушень, якими позначена історія Сполу­ чених Штатів, і оминула більшість крайніх форм упередження щодо негрів.

Соціальний розвиток Південної Африки

В Південній Африці першими європейськими поселенцями були гол­ ландці. Оскільки місцеве населення не виявило особливого бажання працювати на заснованих європейцями підприємствах, вони почали завозити велику кількість рабів із інших місцевостей Африки та з голландської Ост-Індії. Згодом панівне становище в Південній Афри­ ці посіли британці, які й скасували рабство в 1830-х роках. Лінія розмежування між білими колоністами та тубільцями спочатку не була такою чіткою, якою вона стала згодом. Коли рабство скасували, для чорношкірих запровадили нові податки, які мали той ефект, що змусили багатьох шукати собі роботу далеко від дому, аби заробити гроші на сплату податків. У країні виникла система «трудової мігра­ ції», яка утворила модель для подальшого розвитку південноафри­ канської економіки. Багато африканців наймалися працювати на зо­ лоті або алмазні копальні й жили в окремих трудових таборах, роз­ ташованих далеко від місць проживання європейців. Поступово утворилася система сеґреґації, яку згодом було узаконено.