Gidens_Sotsiologiya2

Мал. 12.2. Таксоманія можливої зайнятості, безробіття і тимчасового безробіття.

Офіційний поділ безробітних у Британії добре задокументовано. Безробіття серед жінок перевищує безробіття серед чоловіків, а для етнічних меншин цей показник вищий, ніж для корінних жителів.

Мал. 12.3. Непрацюючі: безробітні працівники, «розчаровані працівники», «вимушено частково оплачувані працівники» у процентному відношенні до робочої сили в різних країнах, 1993 р.

Джерело: OECD. From The Economist, 22 July 1995, p. 92.

Серед етнічних меншин, окрім того, вищі, ніж для решти населення, показники довгострокового безробіття. Нещодавнє зростання безро­ біття особливо відчутно позначилося на молодих людях, і знову-таки цей показник був вищий серед етнічних меншин корінного населен­ ня. Темпи безробіття для осіб віком від 16-ти до 19 років становлять близько 20 відсотків. Певною мірою цей показник штучно завищу­ ється, оскільки сюди включаються студенти, які працюють неповний робочий день на тимчасових посадах. Разом з тим значна частина молодих людей поповнила ряди довгострокових безробітних, особливо це стосується представників меншин. Більшу половину безробітних юнаків і дівчат становлять такі, що не працювали півроку й більше.

Перспектива безробіття може дуже хвилювати людей, які звикли до ґарантованої роботи. Ясно, що негайним наслідком цього є втрата доходу. Наслідки втрати роботи в різних країнах неоднакові через контрасти у рівнях допомоги з безробіття. Наприклад, у Британії без­ робітним надається довготривала соціальна допомога. Безробіття мо­ же спричиняти гострі фінансові труднощі, однак воно не впливає на доступ до сфери охорони здоров'я та інших соціальних пільг, оскіль­ ки вони ґарантуються державою. З іншого боку, у Сполучених Шта­ тах, Іспанії та деяких інших західних країнах пільги безробітним надаються на коротший термін, тож економічні труднощі ці люди відчувають більше.

Чому темпи безробіття зросли?

Темпи безробіття у країнах Заходу останнім часом коливаються, і в цьому між різними країнами існують значні відмінності. За межами західного світу найнижчий показник безробіття стабільно утриму­ вався в Японії. Порівняно високі рівні безробіття в багатьох країнах Заходу за останні два десятиліття, можливо, пояснюються комбіна­ цією таких чинників:

• Важливою обставиною збільшення міжнародної конкуренції у тих промислових галузях, на яких традиційно ґрунтувалося про­ цвітання Заходу. 1947 року 60 відсотків виробництва сталі при­ падало на Сполучені Штати. Сьогодні ця цифра становить близь­ ко 15 відсотків, тимчасом як у Японії та країнах «третього світу» (перш за все у Синґапурі, Тайвані та Гонконгу, котрі зараз збива­ ють ціни на японські товари) виробництво сталі зросло втричі.

•Кілька разів, починаючи з «нафтової кризи» 1973 року (період, коли головні нафтовидобувні країни одночасно підвищили ціну на нафту), світова економіка переживала або дуже різкий спад, або сповільнення темпів виробництва.

•Інтенсивне використання мікроелектроніки в промисловості зменшило потреби в робочій силі.

•Тепер більше, ніж будь-коли, жінка шукає оплачуваної роботи, відтак дедалі більше людей претендує на обмежене число вакант­ них посад.

Невідомо, чи зростатимуть і далі теперішні високі темпи безробіт­ тя, чи, можливо, ще більше прискоряться у найближчому майбут­ ньому. Схоже, що певні країни мають перевагу над іншими у мож­ ливостях протидії великомасштабному безробіттю. Темпи безробіття успішніше скорочувались у Сполучених Штатах, ніж у Британії та кількох інших провідних європейських державах. Можливо, це пояс­ нюється тим, що очевидна економічна міць країни дає їй більше влади на світових ринках порівняно з меншими, економічно слаб­ шими країнами. Можливе ще й інше пояснення: винятково великий сектор послуг у США породжує більше нових робочих місць, ніж у тих країнах, де значна частина населення традиційно була зайнята у виробництві.

Безробіття в Європі та у США

Протягом 1980-х — на початку 1990-х років в економіці США ство­ рено більше робочих місць, ніж будь-коли у країнах Західної Євро­ пи. Всупереч поширеному переконанню, це не були переважно так звані «макджобз» (macjobs) — низькооплачувані посади, скажімо, робота обслуговуючого персоналу в кіосках, де продаються гамбур­ гери. Чотири з п'яти нових робочих місць у США припадали на менеджерські або професійні посади.

Чому в Європейських країнах створено менше робочих місць? Де­ хто переконаний, що головною причиною був високий рівень міні­ мальної зарплатні, яку кілька провідних європейських країн, на­ приклад, Франція, закріпили в законодавчому порядку. Можливо, вагоміша причина в існуванні бар'єрів на товарному ринку та ринку послуг. Приміром, у середньому 10 відсотків усіх робочих місць в індустріалізованих країнах припадає на роздрібну торгівлю. Цей сек­ тор став головним джерелом створення робочих місць в Америці; на­ томість у Франції зайнятість у роздрібній торгівлі зменшилася. Мож­ ливо, це відбулося внаслідок суворого регулювання зонального поді­ лу торгівлі та обмеження годин роботи. У США деякі великі мага­ зини працюють цілодобово.

Високі рівні безробіття змусили багатьох замислитися над роллю оплачуваної роботи у житті в цілому. Вірогідно, що дехто перегляне своє ставлення до роботи, відмовившись від пануючих раніше погля­ дів. У заключній частині розділу ми розглянемо цю проблему.

МАЙБУТНЄ ПРАЦІ Портфельний працівник

З огляду на значення глобальної економіки та попиту на «гнучку» робочу силу деякі соціологи й економісти припускаються думки, що в майбутньому дедалі більше людей ставатиме «портфельними пра­ цівниками». Вони матимуть «портфель навичок» — перелік різнома-

нітних професійних навичок та рекомендацій, якими вони користу­ ватимуться при переході з однієї роботи на іншу протягом усієї службової кар'єри. Тільки порівняно незначна частина працівників просуватиметься по шляху «кар'єри» в традиційному розумінні.

Дехто розглядає перехід до «портфельних працівників» як пози­ тивне явище: людина не буде до кінця своїх днів прив'язана до однієї роботи і зможе творчо планувати свою службову кар'єру (Handy, 1994). Інші стверджують, що така «гнучкість» у дійсності означає право орга­ нізацій наймати та звільняти працівників на свій розсуд, сіючи тим самим сумнів щодо ґарантії зайнятості. Роботодавці матимуть перед своїми службовцями тільки короткострокові зобов'язання і зможуть мінімізувати обсяг додаткових пільг чи пенсійних прав.

У нещодавньому дослідженні, проведеному в Сілікон Велі, штат Каліфорнія, стверджується, що економічний успіх цього району вже тепер ґрунтується на портфельних навичках робочої сили. Показник банкрутства фірм у Сілікон Велі дуже високий: щороку тут ство­ рюється близько 300 нових компаній, і така сама їх кількість зазнає краху. Трудівники, серед яких значна частина спеціалістів і техніч­ них працівників, навчилися пристосовуватись до таких умов. Завдя­ ки цьому, як стверджують автори, здібності й навички швидко мігру­ ють з однієї фірми до іншої, дедалі більше адаптуючись у процесі переходу. Технічні спеціалісти стають консультантами, консультанти менеджерами, наймані працівники відкривають власний бізнес і т. д. (Bahrami and Evans, 1995).

Утім, така ситуація, звісно, є швидше винятком, аніж правилом. Згідно з останніми даними про зайнятість, повнооплачувані праців­ ники у Британії та США (тут найбільш дереґульовані серед індустрі­ альних країн ринки праці) перебувають нині на своїх посадах стільки ж часу, як і десять років тому (The Economist, 21 May 1995). Певне, менеджери розуміють, що висока плинність кадрів завдає збитків і згубно впливає на мораль, а тому краще перекваліфікувати своїх пра­ цівників, а не наймати нових, навіть якщо їм доведеться платити вище ринкового рівня. У своїй книжці «Створені на віки» (1994) Джеймс Колінз та Джері Порез проаналізували діяльність вісімнад­ цяти американських компаній, які з 1926 року постійно мали вищі за середній рівень показники. Автори виявили, що ці компанії дотри­ мувалися політики збереження власних кадрів, і в гадці не маючи довільно наймати та звільняти працівників. Тільки дві з досліджу­ ваних компаній за весь час вивчення запросили на роботу адміністра­ торів ззовні, порівнюючи з 13-а включеними до дослідження корпо­ раціями, чиї успіхи були скромнішими.

Такі результати не заперечують переконання про прихід «порт­ фельного працівника». Структурне скорочення організацій — це реальність, яка виштовхує на ринок праці тисячі службовців, котрі ймовірно вважали свої робочі місця пожиттєвими. Щоб знайти робо­ ту, можливо, доведеться вдосконалювати та диверсифікувати свої на­ вички. Багато з них, особливо літні люди, не зможуть знайти роботу, рівноцінну попередній, або не знайдуть взагалі ніякої.

392 12. ПРАЦЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ

Чи зменшується важливість праці?

«Кожен має право на працю», — записано в Загальній Декларації людських прав ООН, проголошеній після другої світової війни. На той час це означало право на оплачувану роботу. Однак, якщо тенденція до широкомасштабного безробіття є довгостроковою, ця мета стає нездій­ сненною. Можливо, нам слід переосмислити природу оплачуваної ро­ боти і, зокрема, те чільне місце, яке вона часто посідає в житті людей.

І працедавці, і працівники часто вважають безробіття неґативним явищем, проте такі погляди потребують вивчення. Зрештою, ототож­ нення понять «робота» та «оплачувана зайнятість» украй обмежує розуміння проблеми. Якщо хтось витрачає великі зусилля на улюбле­ не заняття, скажімо, на створення чудового саду, то чому б не вважати це роботою? Слово «безробіття» з'явилося в ужитку наприкінці XIX століття; можливо, наприкінці XX століття воно б зникло, якби від­ сутність роботи не ототожнювалася з бездіяльністю взагалі. Чому б, як пропонують деякі оглядачі, не кваліфікувати всіх безробітних як са­ мостійно зайнятих, і не надати субсидії тим, хто потребує їх для досяг­ нення своїх цілей?

У всіх індустріалізованих країнах середня тривалість робочого дня поступово скорочується. Багато робітників досі працюють понад­ нормово, однак деякі уряди вже впроваджують нові обмеження на допустимий робочий час. Наприклад, у Франції понаднормовий час обмежується максимумом 130 годин на рік. У більшості країн офі­ ційний пенсійний вік становить 65 років, однак, як видається, існує тенденція до раннього виходу на пенсію та скорочення тривалості се­ редньої службової кар'єри (Blyton, 1985). Ймовірно, що на пенсію виходитимуть більше людей у 60-річному віці або й раніше, якщо зможуть собі це дозволити.

Якщо обсяг часу, відведений на виконання оплачуваної роботи, й надалі зменшуватиметься, а потреба мати роботу втратить першочер­ гове значення, то характер службової кар'єри може зазнати істотних змін. Наприклад, дедалі поширенішою практикою може стати розпо­ діл робочих обов'язків або робота за гнучким графіком. Деякі ана­ літики з питань праці запропонували поширити практику річної від­ пустки через кожні сім років (подібно до тієї, що існує в університетах) і на працівників інших сфер з тією метою, щоб кожен, одержавши у своє розпорядження рік, міг навчатися або зайнятися самовдоскона­ ленням в іншій формі. Можливо, дедалі більше людей братиметься до планування життя, тобто розподілу різних видів трудової діяльності (оплачувана, неоплачувана, повний чи неповний робочий день) на різних етапах свого життя. Так, дехто може вирішити поповнити ряди робочої сили тільки після здобуття формальної освіти та відповідного гарного відпочинку, наприклад, якоїсь подорожі. Багато людей мо­ жуть працювати неповний робочий день не тому, що бракує повнооплачуваних робочих місць, а тому, що їм подобається такий режим.

Деякі нещодавні дослідження свідчать, що навіть за існуючих умов частково оплачувані працівники виказують вищий ступінь задо-

воленості роботою, ніж ті, хто працює неповний робочий день. Мож­ ливо, це тому, що більшість тих, що працюють неповний день, ста­ новлять жінки, котрих кар'єра не так цікавить, як чоловіків, і котрі відчувають велике полегшення, вирвавшись із домашньої рутини. Однак багато хто, як видається, винагороджує себе вмінням збалан­ сувати робочі обов'язки та інші види діяльності і відтак тішитися різноманітнішим життям. Ще хтось може присвятити своє життя до­ сягненню «вершин», з юних років до середнього віку повністю від­ давшись службовим обов'язкам, а після цього розпочати нову кар'є­ ру, яка його зацікавить.

Французький соціолог та соціальний критик Андре Ґорц запев­ няв, що в майбутньому оплачувана робота відіграватиме в людському житті дедалі меншу роль. Ґорц виходив з критичної переоцінки тво­ рів Маркса. На думку Маркса, робітничий клас, до якого належатиме дедалі більше людей, розпочне революцію, котра приведе до гуманні­ шого суспільного ладу, де праця посідатиме чільне місце серед втіх, що їх може дати життя. Перебуваючи на лівих позиціях, Ґорц, однак, заперечує цю думку. Замість перетворення робітничого класу на наймасовішу соціальну верству (як стверджував Маркс) та здійс­ нення ним успішної революції, ми спостерігаємо фактичне його змен­ шення. «Сині комірці» зараз складають меншість у робочій силі, і їхня частка й далі скорочується.

На думку Ґорца, більше немає сенсу вважати, що робітники мо­ жуть захопити підприємства, частиною яких вони є самі, чи, тим більше, стати до керма держави. Годі наповажне сподіватися на трансформацію природи оплачуваної праці, оскільки вона організову­ ється згідно з технічними міркуваннями, неминучими там, де еконо­ міка має діяти ефективно. Як зазначав Ґорц, «Питання сьогодні полягає в тому, щоб звільнитися від роботи...» (Gorz, 1982, p. 67). Це надзвичайно важливо, особливо коли праця організована за принципами Тейлора або ж гнітюча чи нецікава в іншому розумінні.

Зростаюче безробіття разом із поширенням практики неповного робочого дня, арґументує далі Ґорц, вже створили паралельно з пра­ цівниками на стабільних робочих місцях так званий «неклас неробітників». Фактично до цього «некласу» належить більшість людей, оскільки частина населення на стабільно оплачуваній роботі у будьякий момент часу є відносно невеликою, якщо не брати до уваги не­ повнолітніх, пенсіонерів, хворих та домогосподарок, а також осіб, що працюють неповний день, або безробітних. На думку Ґорца, поши­ рення мікротехнологій і надалі зменшуватиме число повнооплачуваних робочих вакансій. Результатом, імовірно, буде ухил до запере­ чення «продуктивістської» орієнтації західного суспільства з акцен­ том на доброму стані здоров'я, економічним зростанням та матері­ альним добробутом. У найближчі роки більшість населення дотриму­ ватиметься різноманітних стилів життя за межами постійної оплачу­ ваної роботи.

За Ґорцом, ми рухаємося до «дуалістичного суспільства». В одно­ му його секторі з метою максимізації ефективності зосереджувати-

меться виробництво та політичне управління. Другий сектор являти­ ме собою сферу, в якій люди займатимуться різноманітними видами неробочої діяльності, що даватимуть задоволення або сприятимуть самовдосконаленню.

Наскільки обґрунтований такий погляд? Наявність вагомих змін, що тривають у природі та організації праці, в індустріалізованих країнах не викликає сумніву. Існує ймовірність того, що дедалі біль­ ше людей розчаровуватиметься у «продуктивізмі» — приматі постій­ ного економічного зростання та нагромадження матеріальних ціннос­ тей. Безперечно, варто, як це пропонує Ґорц, розглядати безробіття не тільки в негативному світлі, але й як можливість жити власними інтересами та розвивати свої здібності. І все-таки, принаймні досі, проґрес у цьому напрямку незначний; нам ще далеко до прогнозова­ ної Горцом ситуації. Там, де жінки домагаються кращих робочих місць, число людей, активно зацікавлених у гарантованих оплачу­ ваних посадах, не зменшуватиметься, а зростатиме. Для багатьох оплачувана праця залишається необхідною основою ґенерування ма­ теріальних ресурсів для повноцінного життя.

1.Робота — це виконання завдань, що вимагає розумових та фізич­ них зусиль і має за мету виробництво товарів і послуг для задо­ волення потреб людини. Багато важливих видів праці, приміром, домашня або доброчинна праця, не оплачуються. Зайнятість — це робота, яка виконується в обмін на регулярну заробітну плат­ ню. У всіх цивілізованих суспільствах праця є основою економіч­ ної системи.

2.Чітко вираженою характеристикою економічної системи сучасно­ го суспільства є розвиток надзвичайно складного поділу праці.

3.Поділ праці означає поділ на різні заняття, котрі вимагають спе­ ціалізації. Одним з результатів цього є економічна взаємозалеж­ ність: всі ми залежні один від одного у підтримці нашої життєді­ яльності.

4.Одним з виявів цього є тейлоризм, або науковий менеджмент. Тейлор розділив роботу на прості завдання, які можна було вимі­ ряти в часі та організувати. Фордизм поширив принципи науко­ вого менеджменту на масове виробництво, прив'язане до масових ринків. Фордизм і тейлоризм можна розглядати як системи низь­ кої довіри, що максимізують відчуження робітників. Система високої довіри дозволяє робітникам контролювати темп і навіть зміст своєї праці.

5.Протягом цього століття в системі зайнятості відбулися вагомі зміни. Особливо важливим було відносне розширення сфери розу­ мової праці за рахунок праці фізичної. Проте інтерпретація цих змін залишається спірним питанням.

6.Професійні спілки, як і визнання права на страйк, є характер­ ними рисами економічного життя у всіх країнах Заходу. Проф­ спілки виникли як оборонна організація, покликана надати робітникам засоби контролю за умовами їхньої праці. Сьогодні профспілкові лідери дуже часто відіграють важливу роль у фор­ муванні національної економічної політики, хоча нині в Брита­ нії ця роль не має того значення, що в минулому.

7.Природа жіночої праці зазнала відчутних перемін після розме­ жування робочого місця та домівки. Багато заміжніх жінок ста­ ють домогосподарками і вважаються непрацюючими, хоча час, витрачений ними на виконання домашніх обов'язків, може значно перевищувати робочі години їхніх чоловіків. Тепер оплачувану роботу виконує набагато більше жінок, ніж кілька десятиліть тому; однак жінки непропорційно стосовно чоловіків посідають низькооплачувані робочі місця.

8.Жінки домоглися великого успіху в подоланні тендерних стерео­ типів і, крім того, ведуть наступ на усталену думку, нібито вони переймаються справами родини більше, ніж власною кар'єрою. Водночас, незалежно від відсотка жінок на оплачуваних поса­ дах, вони все одно виконують основну частку хатньої праці задля підтримання домашнього господарства та виховання дітей.

9.В індустріалізованих країнах у XX столітті періодично виникала проблема безробіття. Оскільки праця є конструктивним елемен­ том психологічного складу особи, досвід безробіття часто дезо­ рієнтує. Можливо, вплив нових технологій і надалі сприятиме зростанню показників безробіття.

10.Дехто говорить про прихід «портфельного працівника», який має «портфель» різноманітних навичок і може легко переходити

зоднієї роботи на іншу. Такі працівники є, проте для більшості

зних «гнучкість» швидше асоціюється з низькооплачуваними посадами й обмеженою кар'єрною перспективою.

11. У природі та організації праці нині відбуваються значні зміни, які в майбутньому, можливо, матимуть ще важливіше значен­ ня. І все-таки оплачувана робота залишається для багатьох лю­ дей головним способом ґенерування ресурсів, необхідних для повноцінного життя.

Godfried Engbersen et al., Cultures of Unemployment: A Comparative Look at Long-Term Unemployment and Urban Poverty (Boulder, Colo.: Westview, 1993). Дискусія питання, наскільки довготривале безробіття розвиває «культуру бідності».

Keith Grint, The Sociology of Work: An Introduction (Cambridge: Polity Press, 1991). Дуже корисний підручник, в якому розглядаються найважливіші аспекти вивчення праці в сучасних суспільствах.

про роботу, домашнє господарство та сім'ю.

Andrew Sayer and Richard Walker, The New Social Economy (Oxford: Blac­ kwell, 1992). Корисне дослідження впливу нововведень на природу сучас­ ного промислового виробництва.

Neil J. Smelser and Richard Swedberg (eds), The Handbook of Economic Sociology (Princeton: Princeton University Press, 1994). Хороша загальна хрестоматія з соціології економічного життя.