Gidens_Sotsiologiya2

одному кабелю і матимуть один комп'ютер (телевізор) як інформа­ ційний вихід.

«Інформаційна супермаґістраль», можливо, не дуже вдалий тер­ мін для позначення підтексту революції в цифровій технології. Він викликає в уяві образ карти піляхів, тимчасом як нові інтерактивні технології долають відстань і роблять її неважливою. Цей термін передбачає порядок, тимчасом як вплив нових технологій цілком мо­ же виявитися хаотичним та руйнівним.

ІНТЕРНЕТ

Як відомо, кілька останніх років гіганти у сфері мас медіа та кому­ нікацій вели боротьбу за майбутнє цифрових технологій.

«Під звуки фанфар телефонні компанії та фірми супутникового телеба­ чення провели ряд випробувань з метою демонстрації їхнього бачення швидкісних електронних мереж, котрі з'єднують оселі з необмеженим джерелом інформації, комунікації, освіти та розваг. Плентаючи до своєї далекої мети — обплутаного дротами світу, вони не помітили за своїми клопотами некерованої маси комп'ютерників, інженерів та студентів, які плуталися у них під ногами. Вони мали бути обачнішими. Тимчасом як гіганти лише розводили теревені про інформаційну супермаґістраль, мурашки дійсно створювали її. Інтернет («The accidental superhighway», The Economist, 1st July, 1995).

«Я не можу второпати, що краще — ще пінту пива чи додому і поринути в Інтернет».

«Нам слід розпрощатися з ПК, гнучкими дисками та теками з файлами, — зазначає Неґропонте, — як і з багатьма іншими речами. Може видатися, що нині ера ПК, але насправді панування ПК майже минуло. Лері Елісон, президент «Oracle» — провідної інформаційної компанії, назвав ПК «сміховинним пристроєм» (Kelly, 1995, p. 105).

новано «ARPA net» за початковими літерами назви Агентства пе­ редових дослідницьких проектів Пентаґону (Pentagon's Advanced Research Projects Agency («ARPA»). Мета була обмежена. «ARPA» мав дати науковцям можливість працювати за військовими контрак­ тами в різних частинах Америки і спільно користуватися своїми ресурсами та ділитися дорогим обладнанням. Принагідно автори «ARPA» продумали і спосіб пересилання повідомлень. Так народи­ лась електронна пошта («e-mail»). «E-mail» — це система кореспонден­ ції, де повідомлення безпосередньо надсилаються від одного комп'ю­ тера до іншого або багатьох інших. Тому тут не буває періоду чекан­ ня, як при пересиланні звичайного листа: під'єднання відбувається негайно.

Пентаґонівський Інтернет до початку 1980-х складався з п'ятисот комп'ютерів, розміщених у військових лабораторіях та універси­ тетських факультетах комп'ютерних наук. Пізніше до нього почали приєднуватись інші університетські працівники, котрі користува­ лися системою у своїх власних цілях. На 1987 рік Інтернет збільшив до 28 тисяч число базових комп'ютерів, які розміщувалися в багатьох університетах і дослідницьких лабораторіях. Користувачі запро­ вадили різноманітні інновації, створивши нове програмне забезпе­ чення, що дало їм можливість брати участь у дискусіях та послугову­ ватися даними досліджень.

Кілька років Інтернет був пов'язаний з університетами. Проте з поширенням домашніх ПК він почав виходити назовні, відтак пере­ жив період сплескоподібного росту. Послуги «он-лайн» («on-line»), «довідкові таблиці» — групи електронного обговорення, а також біб­ ліотеки програмного забезпечення було введено в мережу величезною кількістю людей вже не тільки в Північній Америці, а по всьому сві­ ті. До цієї справи прилучилися корпорації. У 1994 році компанії зрів­ нялися з університетами за рівнем користування мережею.

Зв'язок між Інтернетом та проголошеною інформаційною супермаґістраллю є проблематичним. Дехто вважає (як про це свідчать на­ ведені кількома абзацами вище цитати), що Інтернет насправді і є інформаційною супермаґістраллю. Мовляв, він дещо відрізняється від варіанту, запланованого більшістю фірм кабельного телебачення і телефонних компаній (а також урядів). Інші зауважують, що Інтернету бракує деяких суттєвих характеристик. На їхню думку, справж­ ня супермаґістраль має з'єднувати не тільки комп'ютери, а й інші комунікаційні послуги — від телефону до телебачення.

Основну частину Інтернету становить «Всесвітня мережа» («World Wide Web»). Дійсно, подібно до зозулі в гнізді, вона загрожує перевищити масштаби самого Інтернету. Насправді «мережа» — це всесвітня мультимедійна бібліотека. Її винайшов 1992 року інженерпрограміст у швейцарській фізичній лабораторії; програмне забезпе­ чення, яке популяризувало «мережу» у всьому світі, створив студент Ілінойського університету.

Точне число людей, під'єднаних до Інтернету, невідоме. За при­ близними оцінками воно становить близько 35 мільйонів людей у

«Джон? О! А я сподівалася почути автовідповідач».

© 1996 Boris Drucker from The Cartoon Bank, Inc.

всьому світі. Порівняно з населенням світу це число незначне, однак воно дорівнює населенню країни середніх розмірів. Важливішу роль відіграють темпи поширення. За статистикою, з 1985 року масштаби Інтернету зростали щорічно на 200 відсотків.

ВИСНОВКИ

У світі неймовірних технологічних змін ніхто не може з певністю уявити собі майбутнє. Без сумніву, в осерді цих змін — досягнення медіа-технологій. Багато людей розглядає Інтернет як зразок нового світового ладу, що виникає наприкінці XX століття. Користувачі Інтернету живуть у «кіберпросторі». Кіберпростір — це простір взаємодії, утворений глобальною мережею комп'ютерів, з яких скла­ дається Інтернет. У кіберпросторі, як сказав би Бодрільяр, ми вже не «люди», а повідомлення на екранах один одного. За межами елек-

ті насправді ніхто нікого не знає — чоловік то чи жінка, в якій частині світу перебуває. У відомому мультфільмі про Інтернет пока­ зано собаку, що сидить за комп'ютером. На екрані з'являють­ ся титри: Інтернет добрий тим, що ніхто не знає того, що ви — со­ бака».

Усі знають, як англійське слово «собака» (dog) читається навспак. Існує ще одна історія на тему нових комунікаційних технологій. «Теолог запитує у найпотужнішого суперкомп'ютера: «Чи є Бог?» Комп'ютер відповідає, що йому бракує потужності опрацювання ін­ формації для відповіді на це запитання. Він просить під'єднати йо­ го до решти суперкомп'ютерів світу. І знову потужності бракує. Тоді комп'ютер під'єднався до всіх базових, мініта персональних комп'ютерів. Зрештою він під'єднався до всіх комп'ютерів у автомо­ білях, мікрохвильових печах, відеомагнітофонах, годинниках тощо. Теолог запитав востаннє: «Чи є Бог?» Комп'ютер відповів: «Тепер є!» (Naisbitt, 1995, p. 80).

Цей анекдот подавав надію, але й викликав побоювання стосовно Інтернету. Чи не втратимо ми свої індивідуальні риси в кіберпросторі? Хто над ким пануватиме — комп'ютерна технологія над нами чи ми над нею? Чи не знищать електронні засоби інформації всі інші форми комунікаційних посередників, скажімо, книги? На щастя, на всі ці запитання відповідь майже напевне буде негативною. Зазвичай люди, збираючись разом, не користуються відеозаписом, як на кон­ ференціях. Службовці у царині бізнесу тепер можуть користатися більшим, ніж будь-коли, числом засобів електронної комунікації. Водночас значно почастішали ділові зустрічі, на яких відбувається міжособистісна взаємодія.

Як окремі індивіди, ми не контролюємо процесу технологічних змін, і прискорені темпи таких змін загрожують поглинути на­ ші життя. Однак настання світу комунікацій, принаймні досі, не створило нам «великого брата», радше навпаки, це сприяє децентра­ лізації та індивідуалізму. Нарешті, книги й інші «доелектронні» засоби комунікації навряд чи зникнуть. Хоча ця книга й величенька, нею користуватися зручніше, ніж комп'ютерною версією. «Цифро­ ве опрацювання» Неґропонте створювалося не для описаних ним пристроїв, а як книжка. Навіть Біл Ґейтс вважав за потрібне на­ писати книгу про новий високотехнологічний світ, який він передба­ чає.

Тим часом Інтернет породжує власні реальні проблеми. Нещодав­ но в газеті «Guardian» з'явилася стаття під назвою «Фанати мережі насправді живуть невесело». У статті змальовано життя людей, які щодня витрачають години на комп'ютерну мережу. Утворилася на­ віть група підтримки осіб, залежних від Інтернету, що має назву «Спіймані в тенета» (Caught in the Net»). Кіберпросторові контакти не можуть замінити, та й навряд чи замінять, спілкування людей з плоті й крові.

1.У сучасному суспільстві почали відігравати фундаментальну роль засоби масової інформації (мас медіа). Мас медіа — це засоби комунікації: газети, журнали, телебачення, радіо, кіно, відео, компакт-диски та інші їх форми, що працюють на масові ауди­ торії.

2.Найважливішими формами перших мас медіа були газети. Вони зберігають своє значення й досі, однак доповнюються іншими, сучаснішими засобами, особливо радіо й телебаченням.

3.Вплив мас медіа на нове життя значний. Вони служать не тільки для розваг, а й надають нам і самі формують багато інформації, якою ми користуємося в повсякденному житті.

4.Незважаючи на численні дослідження телепрограм і фактів на­ сильства, досі не з'ясовано, наскільки і в який спосіб показ на­ сильства на телеекрані стимулює аґресивну поведінку в реально­ му житті. У більшості досліджень недооцінювався ступінь вибір­ кової інтерпретації глядачами побаченого ними, а також складні способи взаємозв'язку «фантастичного» та «реального».

5.Соціологи приділяли значну увагу дослідженню ролі телевізійних новин. Серію досліджень теленовин було проведено групою до­ слідників з університету Ґлазґо («Glasgow Media Group»). Їхня праця, в якій наводилися приклади необ'єктивності у презентації новин, викликали жваві дискусії, що тривають і досі.

6.У розмежуванні різних видів телепрограм важливе значення має поняття жанру. Жанр — це спільне розуміння творцями про­ грами і глядачами того, що демонструється на екрані. Прикла­ дами різних жанрів є новини, «мильні опери», ігрові шоу й трілери.

7.Перелік різних теорій мас медіа і популярної культури значно зріс. На переконання Ініса та МакЛуана, засоби інформації біль­ ше впливають на суспільство тим, як вони інформують, ніж тим, про що вони нас інформують. Говорячи словами МакЛуана, «по­ середником є повідомлення». Наприклад, телебачення впливає на поведінку й цінності людей тому, що воно відрізняється від при­ роди інших мас медіа, скажімо, газет чи книжок.

8.До інших провідних теоретиків мас медіа належать Габермас, Бодрільяр і Томпсон. Габермас відзначає роль мас медіа у ство­ ренні «громадської сфери» — сфери громадської думки та гро­ мадських дебатів.

Бодрільяр перебував під великим впливом ідей МакЛуана. На його думку, нові мас медіа, особливо телебачення, дійсно зміню­ ють «реальність», у якій ми живемо.

На переконання Томпсона, мас медіа створили нову форму соціальної взаємодії — «опосередковану квазі-взаємодію», яка обмеженіша, вужча та однобічніша у порівнянні з повсякденним спілкуванням у суспільстві.

9.Сьогоднішнє розуміння того, що ми живемо в одному світі, знач­ ною мірою є результатом міжнародного масштабу засобів кому­ нікації. Світовий інформаційний порядок — міжнародна система виробництва, розподілу та споживання інформаційних благ — став реальністю. За умов панівного становища індустрі­ альних країн у світовому інформаційному порядку багато людей вважає, що на країни «третього світу» чекає нова форма інфор­ маційного імперіалізму.

10. В індустріях мас медіа у цілому світі, як правило, домінує не­ значне число величезних компаній. Декотрі з них очолюють ві­ домі медіа-підприємці, найвідомішим серед яких є Руперт Мердок. Багато опонентів занепокоєні зосередженням інформаційної влади в руках таких впливових людей, котрих, як то кажуть, не обирають демократичним шляхом.

11. Останніми роками з'являються мультимедійні засоби, пов'язані з розвитком Інтернету та можливим створенням «інформаційної супермаґістралі». Мультимедіа — це поєднання в одному інфор­ маційному засобі функцій різних приладів, які потребують різних технологій; скажімо, «CD-ROM» може відтворювати як зображення і звук, так і програватися на комп'ютері. Стосовно ймовірних соціальних наслідків цих досягнень висловлено бага­ то побоювань, проте судити про це ще рано.

Nick Abercrombie, Television and Society (Cambridge: Polity Press, 1996). Вступ до теми про роль телебачення в новітньому суспільстві, способи продукування та споживання телепрограм.

James W. Carey, Communication as Culture: Essays on Media and Society

(London: Unwin Hyman, 1989). Цікава та доступна добірка есе про важ­ ливість комунікацій та медіа в традиційному та сучасному суспільствах.

Richard Collins and Cristina Murroni, New Media, New Policies (Cambridge: Polity Press, 1996). Огляд нових комунікацій, медіа-технологій та їх регулювання.

John Eldridge (ed.), Getting the Meessage: News, Truth and Power (London: Routledge, 1993). Оновлена серія дискусій про доробок «медіа групи» з Ґлазґо.

John Eldridge (ed.), Glasgow Media Group Reader, vol. 1 (London: Routledge, 1995). Корисний аналіз змісту, мови та відеоряду новин.

John Fiske, Understanding Popular Culture (London: Unwin Hyman, 1990). Корисний аналіз змісту, мови та візуальності новин.

James Lull, Media, Communication, Culture (Cambridge: Polity Press, 1995). Корисне дослідження впливу масових комунікацій на культуру.

Nicholas Negroponte, Being Digital (London: Hodder and Stoughton, 1995). Варта уваги праця про вплив нової інформаційної технології.

The Polity Reader in Cultural Theory (Cambridge: Polity Press, 1994).

John Thompson, The Media and Modernity: A Social Theory of the Media

(Cambridge: Polity Press, 1995). Провідне нове аналітичне вивчення ролі медіа у поступі сучасних суспільств.

У я в і т ь собі Жан-Поля Дідьйо — селянського хлопця, котрий зрос­ тав у французькому селі близько двохсот років тому. У 1750 році Жан-Полю сповнилося 14 років. Він не вміє ні читати, ні писати, але це не дивно, адже в селі лише кілька дорослих можуть розібрати на письмі одне чи два слова. В окрузі є кілька шкіл, де порядкують ченці та черниці, однак Жан-Поль ніколи в житті не ходив до школи. Він ніколи не знав людей, котрі вчилися в школі, за винятком місце­ вого священика. Останні вісім-дев'ять років Жан-Поль здебільшого виконував домашні обов'язки та працював у полі. З віком від нього вимагається більше працювати на важкій фізичній роботі — ходити за плугом на батьківській ділянці.

Навряд чи Жан-Поль коли-небудь залишить місцевість, де наро­ дився, і, можливо, проведе майже все життя в селі, лише зрідка бу­ ваючи в довколишніх селах та містечках. Імовірно, що років у п'ят­ десят він успадкує батькову землю і розділить її зі своїми молодшими братами. Жан-Поль усвідомлює, що він «француз», що його країною керує певний монарх і що за межами Франції існує більший світ. Однак він має лише невиразне уявлення навіть про «Францію» як про окрему політичну цілісність. Для нього не існує такого поняття, як «новини» чи засоби регулярної передачі інформації про події, що відбуваються. Своїми знаннями про навколишній світ він завдячує розповідям та історіям, які чув від дорослих та подорожніх. Як і всі інші в його селі, він довідується про найважливіші події, такі як смерть короля, тільки через кілька днів, тижнів, а то й місяців.

Хоча в сучасному розумінні Жан-Поль — неосвічений хлопець, його аж ніяк не назвеш невігласом. Він чуйно ставиться до своєї ро­ дини та дітей, адже йому з малих років доводилося піклуватись про менших за себе. Він добре вміє ходити коло землі, ростити хліб, збе­ рігати харчові припаси. Він добре знає місцеві звичаї й традиції, і, крім обробітку землі, вміє прясти, плести кошики тощо.

Жан-Поль — вигаданий персонаж, але його життєвий шлях ціл­ ком типовий для жителів тодішньої Європи. Порівняймо цей опис із сьогоденням. В індустріально розвинених країнах практично кожен вміє читати й писати. Всі ми усвідомлюємо себе членами певного су­ спільства і маємо принаймні загальні знання про географічне поло­ ження нашої країни в світі та про її історію. Упродовж всього життя ми зазнаємо впливу інформації, яку одержуємо з книжок, газет, журналів і телебачення. Всі ми вчилися в школі. Друковане слово та електронна комунікація, поєднані з офіційним навчанням у школах і коледжах, стали відігравати фундаментальну роль у нашому способі життя.