Gidens_Sotsiologiya2

змушені вести ненадійне існування у прибережних районах. Види-на- падники є їхніми наступниками в центральній частині.

Схеми розташування, руху та переміщення в містах, згідно з тео­ рією екології, мають подібну форму. Різні квартали розвиваються за­ вдяки кориґуванню з боку жителів, котрі борються за своє місце про­ живання. Місто можна зобразити як схему районів з чітко вираже­ ними й контрастними соціальними характеристиками. На початко­ вих етапах зростання сучасних міст промислові об'єкти зосереджу­ ються поблизу джерел необхідної сировини, а також поруч з лініями постачання. Навколо цих робочих місць, що стають різноманітніши­ ми, в міру зростання міського населення зосереджується дедалі біль­ ше людей. Створені ж зручності, відповідно, стають привабливіши­ ми, а тому змагання за їх здобуття загострюється. Вартість землі та податки на нерухомість зростають, що ускладнює проживання родин у центральній частині або змушує мешкати у важких побутових умо­ вах чи в старих будинках, плата за проживання в яких невисока. Центр захоплюють бізнес і сфера розваг, а заможні мешканці пересу­ ваються по периметру до новоутворених районів. Цей процес іде транспортними маршрутами, які дають можливість щонайшвидше дістатися до місця роботи; райони, розташовані між цими маршру­ тами, розвиваються повільніше.

Міста можна розглядати як концентричні кола, поділені на сег­ менти. У центрі знаходяться внутрішні міські райони — суміш про­ цвітання великого бізнесу та занепаду приватних будинків. За ними розташовані старі квартали, де живуть робітники, зайняті на по­ стійних робочих місцях. Ще далі — передмістя, де, як правило, живуть люди з високим рівнем доходу. Між сеґментами кола відбу­ ваються процеси вторгнення і наступництва. Так, якщо в центрі або поблизу нього руйнується будинок, то в нього можуть перебиратися представники етнічних меншин. При цьому більша частина поперед­ нього населення починає вибиратися з цього будинку, поспішно переселяючись до кварталу десь-інде в місті або передмісті.

Хоча екологією міста протягом певного періоду нехтували, згодом вона була відроджена й удосконалена в працях кількох авторів, зок­ рема Еймоса Холі (Amos Hawley, 1950, 1968). Холі, на відміну від своїх попередників, зосередив увагу не на конкурентній боротьбі за рідкісні ресурси, а на взаємозалежності різних районів міста. Дифе­ ренціація, тобто спеціалізація груп та професійних ролей, є головним способом, у який людські істоти пристосовуються до свого довкілля. Групи, від котрих залежать багато інших груп, посідатимуть домі­ нантне становище, що часто позначається на їхньому місці прожи­ вання. Наприклад, бізнесові групи (великі банки або страхові компа­ нії) надають важливі послуги багатьом членам спільноти, тож зазви­ чай знаходяться у центральних частинах міст. Однак, як зазначає Холі, зони, що розвиваються в міських районах, виникають на основі не тільки просторових, а й часових взаємозв'язків. Наприклад, домі­ нування бізнесу знаходить свій вияв не тільки у схемах використан­ ня землі, а й у ритмі повсякденної діяльності; це добре видно в «го-

дини пік». Часовий розпорядок повсякденного життя людей відбиває ієрархію міських кварталів.

Екологічний підхід відіграв важливу роль як для проведення ком­ плексу емпіричних досліджень, так і для розробки теоретичної перс­ пективи. Загалом, у багатьох дослідженнях життя міст та конкрет­ них кварталів використовувалося екологічне мислення, наприклад, стосовно щойно згаданих процесів «уторгнення» та «наступництва». І все-таки цей метод можна небезпідставно піддавати критиці. Еколо­ гічна перспектива, як правило, недооцінює важливість свідомого проектування і планування в організації міста, оскільки розглядає розвиток міських районів як «природний» процес. Моделі просторо­ вої організації, розроблені Парком, Берджесом та їхніми колегами, були запозичені з американського досвіду і відповідали лише деяким типам міст у Сполучених Штатах, залишивши без уваги міста в Європі, Японії або країнах «третього світу».

Урбанізм як спосіб життя

Віртова теза про урбанізм як спосіб життя менше стосується внут­ рішньої диференціації міст, ніж суті урбанізму як форми соціально­ го існування. Як зауважує Вірт:

«Міра, до якої сучасний світ можна назвати «урбанізованим», не ви­ значається лише частиною сукупного населення, що проживає в містах. Вплив міст на соціальне життя людини означає дещо більше, аніж свідчить пропорція міського населення; адже місто — це не тільки місце проживання й роботи сучасної людини, а й генеруючий та управ­ лінський центр економічного, політичного й культурного життя, що втягнув у свою орбіту найвіддаленіші спільноти світу і сплів різні регіо­ ни, різних людей та різні види діяльності в єдиний космос» (Wirth, 1938, p. 342).

Як зазначає Вірт, у містах великі групи людей живуть дуже близько одні від одних і при цьому особисто незнайомі з більпіістю своїх сусідів, що разюче контрастує з невеликими традиційними посе­ леннями. Більшість контактів між жителями міст є побіжними й обме­ женими і не задовольняють потребу в спілкуванні, а, радше, служать іншим цілям. Розмови з продавцями в крамницях, касирами в банках, пасажирами чи контролерами в потягах є випадковими контактами, що відбуваються не заради самих контактів, а задля інших цілей.

Оскільки люди, що проживають у міських зонах, як правило, від­ значаються високою мобільністю, між ними існують відносно слабкі зв'язки. Люди щодня беруть участь у різних видах діяльності та опи­ няються в різних ситуаціях; «темп життя» тут швидший, ніж у сіль­ ській місцевості. Конкуренція переважає над співпрацею. Вірт ви­ знає, що щільність суспільного життя в містах призводить до форму­ вання кварталів з чітко вираженими характеристиками, деякі з котрих зберігають характеристики невеликих громад. Наприклад, в емігрантських кварталах існують традиційні види зв'язків між роди­ нами, а більшість людей знайома з більшістю сусідів особисто. Однак

що більше такі квартали вписуються у загальноприйнятий стиль міського життя, то менше вони зберігають попередні риси.

Ідеї Вірта заслужено здобули широке визнання. Знеособленість багатьох повсякденних контактів у сучасних містах є незаперечним фактом, і деякою мірою вона є загальною нормою суспільного життя в сучасних країнах. Віртова теорія важлива тим, що визнає урбанізм не просто складовою частиною суспільства, а виразником і чинником впливу на природу широкої соціальної системи. Аспекти міського способу життя характерні для суспільного життя в сучасних країнах загалом, а не лише для діяльності тих, хто живе у великих містах. Водночас ідеї Вірта відчутно обмежені. Як і екологічна перспектива, з якою теорія Вірта має багато спільного, остання заснована переваж­ но на спостереженнях за життям американських міст, проте прямує до узагальнення стосовно урбанізму в цілому. Урбанізм не є одна­ ковим повсякчас і повсюди. Наприклад, як зазначалося, старовинні міста в багатьох відношеннях украй відрізнялися від сучасних міст. Життя більшості людей у старовинних містах було не набагато знеособленішим чи анонімнішим, ніж життя осіб у сільських громадах.

Крім того, Вірт перебільшує знеособленість сучасних міст. Ті спільноти, в яких існують тісні дружні або родинні взаємини, вияв­ ляються набагато тривкішими в сучасних міських умовах, ніж це вважає Вірт. Еверет Хьюджес, колеґа Вірта по Чиказькому уні­ верситету, писав про нього: «Льюїс часто казав усі оці слова про безликість міста, проживаючи серед цілого клану родичів і друзів, з якими був у щирих стосунках» (цит. з: Kasarda and Janowitz, 1974). Групи, які Герберт Ґанс називає «міськими селюками», досить поши­ рені в сучасних містах (Gans, 1962). Його «міські селюки» є амери­ канцями італійського походження, що живуть у центральних кварта­ лах Бостона. Такі «етнічні ареали білих», порівняно з минулим, втрачають свою значущість в американських містах, однак вони витісняються спільнотами внутрішнього міста, до яких входять но­ воприбулі іммігранти.

Важливіше те, що квартали, де проживають близькі родичі або люди, зв'язані особистими стосунками, як видається, часто активно формуються міським життям; вони не просто рештки попереднього способу життя, який існував у місті певний період. Клод Фішер за­ пропонував своє бачення того, чому великомасштабний урбанізм фак­ тично тяжіє до сприяння різноманітним субкультурам, а не розчиняє кожного в анонімній масі. Як він зазначає, жителі міст здатні спів­ працювати з іншими особами подібного походження чи подібних ін­ тересів і розвивати відносини на місцевому рівні; вони можуть при­ єднуватися до релігійних, етнічних, політичних та інших субкультурних груп. Невеличке місто або поселення не дає можливостей для розвитку такої різноманітності субкультур (Fischer, 1984). Наприк­ лад, особи, які формують етнічні громади в містах, могли мало знати або й узагалі не знати один про одного в своїй рідній країні. При­ бувши на чужину, вони пориваються до районів, де проживають люди подібного мовного і культурного середовища і де сформовані

нові структури у рамках спільноти. Митець може знайти кількох ко­ лег у поселенні чи невеликому місті, але, з іншого боку, у великому місті він може пристати до значної мистецької та інтелектуальної субкультури.

Велике місто — це «світ чужих», однак воно підтримує і створює особисті відносини. В цьому немає ніякого парадоксу. Ми маємо роз­ межовувати досвід міського життя як контактів із чужими в громадсь­ кій сфері та приватний світ родини, друзів та колеґ по роботі. Коли людина вперше прибуває до великого міста, їй, можливо, важко «зійтися з людьми». Але коли хтось перебирається до невеликої, уста­ леної сільської громади, то невдовзі розуміє, що доброзичливе ставлен­ ня жителів є просто виявом звичайної ввічливості; визнання людини «своєю» може вимагати кількох років. У місті це відбувається інакше. Як зазначав з цього приводу Едвард Крупет:

«Шкаралупу міського яйця... розбити важче. За браком нагоди та сприятливих обставин для знайомства, багато людей, які щодня бачать­ ся на автозупинці чи на вокзалі, у кафетерії чи в коридорах організації, де вони працюють, ніколи не стають більше, ніж «знайомими незнайом­ цями». Крім того, багато людей можуть триматися осторонь, оскільки їм бракує навичок спілкування або ініціативи. Водночас слід за­ уважити, що, з огляду на кількість незнайомців, кожен з котрих є потенційним другом, та на широкий діапазон життєвих стилів та упо­ добань у місті, людей все-таки туди тягне. І коли вони опиняються в орбіті діяльності якоїсь групи чи структури, можливості розширення їхніх зв'язків значно зростають. Через це, як показує досвід, позитив­ ні можливості міста часто переважають стримуючі чинники, що дозво­

ляє людям розвивати й підтримувати на задовільному рівні взаємини»

(Křupat, 1985, p. 36).

Ідеї Вірта певною мірою обґрунтовані, однак, у світлі подальших теоретичних розробок, стає очевидною їхня надмірна узагальненість. У сучасних містах часто існують безособові, анонімні соціальні зв'язки, проте вони так само є джерелами відмінностей, а іноді — дружніх стосунків.

Урбанізм і штучне середовище

В найновіших теоріях урбанізму наголос робиться на тому, що він не є автономним процесом, а потребує аналізу у взаємозв'язку з найголовнішими напрямками політичних та економічних змін. На двох провідних авторів — аналітиків урбанізму Девіда Гарві та Мануеля Кастелза великий вплив мали ідеї Маркса (Harvey, 1973, 1982, 1985; Castells, 1977, 1983).

Гарві: реструктуризація простору

Як наголошує Гарві, урбанізм є одним з аспектів штучного се­ редовища, породженого поширенням промислового капіталізму. У традиційному суспільстві міста й сільська місцевість чітко розмежо­ вувалися. У сучасному світі промисловість розмиває межу між міс-

554 17. МІСТА І РОЗВИТОК СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

том і селом. Сільське господарство стає механізованим і ведеться, беручи до уваги лише ціни й прибуток, подібно до праці в промисло­ вості, а цей процес стирає відмінності в стилях соціального життя городян та селян.

Гарві зазначає, що в сучасному урбанізмі простір безперервно ре­ структурується. Цей процес зумовлений вибором великих фірм місця розташування їхніх фабрик, дослідницьких та наукових центрів то­ що, контролем з боку уряду за аграрним і промисловим виробниц­ твом, а також діяльністю приватних інвесторів, які купують і прода­ ють будинки й землю. Наприклад, комерційні фірми постійно співставляють відносні переваги нового місця розташування з наявним. Якщо виробництво в одному реґіоні дешевшає порівняно з іншим або фірма переходить з виробництва одного продукту на інший, то офіси й заводи закриваються і відкриваються в іншому місці. Так, у певні періоди, коли можна домогтися значних прибутків, у центрах великих міст виростає безліч нових офісних будівель. Коли офіси збу­ довано, а центральний район «перебудувався», інвестори вишукують потенційні можливості для можливого будівництва в іншому місці. Те, що в певний період дає прибутки, за зміни фінансового клімату може себе не виправдати.

На приватних покупців житла значно впливає те, де саме скупо­ вують землю підприємці, а також розміри позик та податків, що встановлюються місцевими органами влади й центральним урядом. Наприклад, після другої світової війни відбулося бурхливе зростання приміських зон головних міст Сполучених Штатів. Це часто поясню­ валось етнічною дискримінацією і тенденцією білих вибиратися з центральних районів міста. Однак, як стверджує Гарві, це стало мож­ ливим лише завдяки рішенням уряду про надання пільг в оподатку­ ванні покупців житла та будівельних компаній, а також створенню фінансовими організаціями спеціальних кредитних установ. Саме за­ вдяки їм виникла можливість для будівництва й придбання нових будинків на периферії міст; одночасно зріс попит на промислові то­ вари, такі як автомобілі. Зростання й розвиток міст та містечок на півдні Англії на початку 1960-х років безпосередньо пов'язане із за­ непадом давніх промислових галузей на півночі, а відтак і з вкладен­ ням інвестицій у нові промислові проекти.

Кастелз: урбанізм і соціальні рухи

Як і Гарві, Кастелз наголошує, що просторова форма суспільства тісно пов'язана із загальними механізмами його розвитку. Щоб зро­ зуміти міське життя, ми маємо усвідомити процеси утворення і трасформації просторових форм. Планування й архітектурний стиль міст і приміських зон відображають боротьбу й конфлікти між різними групами суспільства. Інакше кажучи, міське оточення являє собою символічну та просторову маніфестацію певних суспільних сил. На­ приклад, хмарочоси можуть споруджувати, сподіваючись на одер­ жання від них прибутку, проте ці гігантські будівлі, крім того,

«символізують владу грошей над містом, що здійснюється через тех­ нологію та упевненість у собі, і є монументами періоду розвитку корпоративного капіталізму» (Castells, 1983, p. 103).

На відміну від чиказьких соціологів, Кастелз розглядає місто не тільки як окреме місце проживання, міську територію, але й як складову частину процесів колективного споживання, які, в свою чергу, є невід'ємними аспектами промислового капіталізму. Помеш­ кання, школи, транспортні послуги та вигоди відпочинку є спосо­ бами, в які люди «споживають» продукти сучасної індустрії. Система оподаткування впливає на те, хто й де може придбати чи орендувати житло, а хто може його збудувати. Значний вплив на ці процеси мають великі корпорації, банки й страхові компанії, котрі надають капітал для будівельних проектів. Але й державні установи також безпосередньо впливають на численні аспекти міського життя, про­ кладаючи дороги й будуючи громадські споруди, проектуючи зони зелених насаджень тощо. Отже, матеріальна форма міст є продуктом і ринкових сил, і органів влади.

Однак природа рукотворного середовища є не просто результатом діяльності заможних і впливових людей. Кастелз наголошує на важ­ ливості боротьби непривілейованих груп за зміни в їхніх умовах жит­ тя. Міські проблеми спричиняють ряд соціальних рухів, що виступа­ ють за поліпшення житлових умов, протестують проти забруднення повітря, захищають парки і зони зелених насаджень, бойкотують бу­ дівельні проекти, що спотворюють природу певного району. Наприк­ лад, Кастелз дослідив рух ґеїв у Сан-Франциско, котрі домоглися рес­ труктуризації кварталів довкола власних культурних осередків, що дало можливість багатьом організаціям, барам і клубам ґеїв розквіт­ нути та здобути вагомі позиції в місцевих політичних структурах.

Як наголошують і Гарві, й Кастелз, міста майже виключно є штучними середовищами, створеними нами самими. Навіть сільські райони здебільшого не уникли втручання людини та впливу сучасної технології, оскільки діяльність людини перетворила і переформувала світ природи. Продукти харчування виробляють не для місцевих спо­ живачів, а для національних та міжнародних ринків; на механізо­ ваних фермах ґрунт ретельно розбивають на спеціалізовані ділянки згідно з фізичними шаблонами, мало пов'язаними з природними ха­ рактеристиками довкілля. Фермери та дрібніші землевласники в еко­ номічному, політичному й культурному відношенні пов'язані з шир­ шим суспільством, хоч би яка відмінна була модель їхньої поведінки від поведінки городян.

Оцінка

Погляди Гарві й Кастелза викликали широкий резонанс, а їхня пра­ ця відіграла важливе значення в переорієнтації в аналізі міського життя. На відміну від екологічного підходу, вони наголошують не на «природних» просторових процесах, а на способі відображення штучним середовищем соціально-економічної системи влади. Це

означає істотне зміщення наголосу. І все-таки ідеї Гарві й Кастелза часто надто абстрактні, тож вони не дали поштовху стільком дослід­ женням, як то було з працею членів Чиказької школи.

Власне, висловлені Гарві й Кастелзом, а також членами Чиказької школи погляди органічно доповнюють одні одних, і їх можна об'єд­ нати для показу вичерпної картини процесів урбанізації. Контрасти між міськими районами, описані в екології міста, все-таки існують, як існує й загальна знеособленість міського життя. Однак ці контрасти більш мінливі, ніж це уявляли собі члени Чиказької школи, і, перш за все, залежать від соціальних та економічних чинників, проаналізо­ ваних Гарві й Кастелзом. Джон Лоґан і Гарві Молотч запропонува­ ли підхід, який безпосередньо пов'язує погляди таких авторів, як Гарві й Кастелз, із деякими моментами екологічного напрямку (Logan and Molotch, 1987). Вони погоджуються з Гарві й Кастелзом у тому, що характерні риси економічного розвитку, як у національному, так і в міжнародному масштабі, впливають на міське життя цілком безпосе­ редньо. Однак, на їхню думку, ці широкомасштабні економічні фак­ тори діють через місцеві організації, включаючи ближчі комерційні фірми, банки, державні агенції, а також індивідуальних покупців будинків.

Згідно з Лоґаном і Молотчем, місця (земля й будівлі) купуються й продаються, як і всі інші товари в сучасних суспільствах, однак на ринки, які структурують міське середовище, впливає те, які саме групи людей хочуть скористатися нерухомістю, що купується і продається. В результаті цих процесів виникає багато проблем і кон­ фліктів, і ці процеси є головними чинниками, що структурують місь­ кі квартали. Наприклад, житловий будинок в очах його мешканців є «домівкою», проте для домовласника це «джерело орендної плати». Комерційні фірми найбільше зацікавлені в купівлі та продажу неру­ хомості у певному районі, аби здобути найкращі виробничі території або одержати прибутки від перепродажу землі. Їхні інтереси й тур­ боти цілком відмінні від інтересів і турбот мешканців, для яких цей квартал — «місце проживання».

Як зазначають Лоґан і Молотч, у сучасних містах великі фінансо­ ві та комерційні фірми повсякчас намагаються інтенсифікувати користування землею у певних районах. Що більше їм це вдається, то більше існує можливостей для перепродажу землі та для прибут­ кового будівництва нових споруд. Ці компанії мало цікавляться соці­ альними та матеріальними наслідками їхньої діяльності для певного кварталу, наприклад, чи будуть зруйновані старі гарні будинки, аби звільнити місце для нових великих офісних будівель. Процеси зрос­ тання, які форсуються великими фірмами, зайнятими торгівлею не­ рухомістю, часто суперечать інтересам місцевих комерційних фірм або жителів кварталу, котрі можуть активно їм протидіяти. Люди згуртовуються, щоб захищати свої інтереси. Такі місцеві асоціації можуть проводити кампанії за розширення зональних обмежень, за зональний поділ, блокувати будівництво в зонах зелених насаджень чи в парках або вимагати більш поміркованої квартирної плати.

ПОВОЄННІ МОДЕЛІ ЕВОЛЮЦІЇ МІСТ ЗАХОДУ

У Сполучених Штатах проводилося набагато більше досліджень про­ цесів урбанізації, ніж у Британії, однак загалом моделі розвитку міст Сполученого Королівства у повоєнний період відображають ті, що перед тим мали місце у США. Тому, перш ніж обговорювати проблеми міст Сполученого Королівства, ми розглянемо американ­ ський досвід.

Урбанізм у Сполучених Штатах

Субурбанізація

Одним із найяскравіших здобутків в американських містах повоєн­ ного часу стало розширення передмість (suburbia). Слово «suburb» походить з латинського suburbe, що означає «під контролем міста». Протягом усієї історії урбанізації таке значення терміна було до­ речним. Передмістя були невеликими забудованими районами, за­ лежними від міських центрів у питаннях комунальних послуг та засобів для існування. Нині це слово почали вживати для позначен­ ня будь-якого забудованого району, прилеглого до великого міста.

У Сполучених Штатах процес субурбанізації досяг свого піку в 1950—1960-і роки. Протягом цих десятиліть центральні міста зросли в розмірах на 10 відсотків, а приміські зони — на 48. До передмість найчастіше перебиралися білі родини. Вимога спільного навчання у школах дітей різних рас сприяла переселенню білих із центральних районів, оскільки чимало їх прагнули навчати своїх дітей у школах для білих. Звичайно, існували й інші причини. Люди перебиралися з центральних районів через проблеми забруднення, скупченості транс­ порту та високих рівнів злочинності; крім того, їх приваблювали ниж­ чі податки на нерухомість та перспектива мати просторіше житло або будинок із садком замість типової квартири. Водночас програма екс­ тенсивного прокладання доріг сприяла сполученню віддалених райо­ нів з місцями роботи і дала можливість розвивати виробництво та сфе­ ру послуг у самих приміських зонах. Багато приміських районів самі перетворилися на окремі міста, сполучені швидкісними автомагістра­ лями з навколишніми містами. Починаючи з 1960-х років частка осіб, що діставалися до місця роботи з одного передмістя до іншого, зростала швидше, ніж число людей, що добиралися на роботу до великих міст (така ситуація спостерігається сьогодні в Сполученому Королівстві).

Хоча приміські райони в Сполучених Штатах населені переважно білими, туди перебираються дедалі більше представників расових та етнічних меншин. З 1980 по 1990 рік негритянське населення при­ міських зон збільшилося на 34,4 відсотка, латиноамериканців стало більше на 69,3 відсотка, а вихідців з Азії на 125,9 відсотка. Нато­ мість частка білих жителів зросла тільки на 9,2 відсотка. Представ­ ники меншин перебираються до передмістя з тих самих причин, що й їхні попередники: кращі житлові умови, школи та комунальні вигоди. Серед людей, котрі почали масово перебиратися до при-

міських зон у 1950-і роки, були здебільшого фахівці, представники середнього класу. Як висловився голова Чиказького відділу житлобу­ дівництва: «Субурбанізація — це тепер проблема не раси, а класу. Ніхто не хоче мешкати поряд із бідняками через пов'язані з неза­ можними сусідами проблеми: погані школи, небезпечні вулиці, злочинні групи» (цит. із: DeWitt, 1994).

І все-таки приміські зони й досі населені переважно білими. В 1990 році представники меншин становили тільки 18 відсотків сукуп­ ного приміського населення. Троє з кожних чотирьох американців африканського походження порівняно з одним із кожних чотирьох білих і далі проживають у центральних кварталах. Більшість чорно­ шкірих проживають у кварталах, населених переважно неграми.

Занепад центрів міст

Занепад центральної частини міст, властивий усім американським містам в останні кілька десятиліть, є прямим наслідком розширення приміських зон. Пересування груп осіб з високими доходами від центру міста означає втрати місцевих податкових надходжень. Оскільки ті, що залишаються або приходять на їхнє місце, переваж­ но незаможні особи, немає можливості компенсувати втрачені над­ ходження. Якщо у центрі міста податки зростають, багатші групи та комерційні фірми, як правило, залишають цей район.

Ситуація ускладнюється тим фактом, що будівлі в центрі міста занепадають більше, ніж у передмістях, а рівні злочинності та безро­ біття зростають. Тому збільшуються витрати на соціальні послуги, освіту, утримання будівель, поліції та пожежної охорони. Виникає зачароване коло, коли з розширенням приміських районів збільшу­ ються проблеми міських центрів. У багатьох американських містах наслідки просто жахливі, надто у старих містах, таких як Нью-Йорк, Бостон або Вашингтон. У деяких кварталах цих міст погіршення стану нерухомості, ймовірно, більше, ніж у будь-якому іншому місті індустріалізованого світу. Занедбані орендовані, покинуті та неопа­ лювані будинки чергуються з пустирями, вкритими битою цеглою.

Занепад міст і міський конфлікт

Навесні 1992 року в Лос-Анджелесі спалахнули бунти. Генрі Чіснерос, секретар відділу житлобудівництва та розвитку міста, вилетів до ЛосАнджелеса розслідувати ці події по гарячих слідах:

«Я побачив місто у клубах диму. Тхнуло паленою гумою і пластиком. Дим був такий густий, що заволікав вогні гелікоптера, який кружляв просто над головою. Кожні кілька секунд завивали сирени: це пожежні команди у супроводі патрульних автомашин каліфорнійської автомагіс­ тралі — справжній конвой з двадцяти машин для охорони пожежни­ ків — мчали від полум'я до полум'я... В ту ніч на вівторок Лос-Андже­ лес перетворився на справжнє пекло, повите димом оранжевого ко­ льору, погроми, охоплені панікою люди з несамовитими очима, крики» (Cisneros, 1993).