Gidens_Sotsiologiya2

друге не зводиться лише до класового поділу, хоча й зазнає його впливу; і перше, й друге, у свою чергу, може впливати на економічні обставини індивідів та груп, а отже, й на класовий поділ. Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів; наприклад, в основі утворення партії можуть лежати релігійні віру­ вання або націоналістичні ідеали. Марксист може спробувати пояс­ нити конфлікт між католиками й протестантами в Північній Ірлан­ дії з класового погляду, оскільки здебільшого католики належать до робітництва. Проте послідовник Вебера заперечить, арґументуючи тим, що таке пояснення неслушне, адже багато протестантів теж походять із робітничого класу. Партії, до яких належать люди, ви­ ражають не тільки класові відмінності, а й релігійні.

Праці Вебера про стратифікацію мають велике значення, бо пока­ зують, що й інші виміри стратифікації, а не тільки класовий поділ, справляють значний вплив на життя людей. Більшість соціологів до­ тримуються думки, що схема Вебера дає гнучкішу й витонченішу основу для аналізу стратифікації, ніж теорія, яку пропонує Маркс.

Ідеї, розвинуті Марксом і Вебером, досі широко використовуються в соціології, хоча тільки зрідка без певних модифікацій. Вчені — по­ слідовники Маркса — значно розвинули ідеї, що їх висунув Маркс; інші намагаються удосконалити систему Вебера. Оскільки обидва ці погляди на соціальну стратифікацію в багатьох аспектах подібні і до­ повнюють один одного, з'явилося чимало теоретизувань, що спира­ ються на обидва. Ми можемо дати про них деяке уявлення, описавши дві такі теоретичні перспективи, які виникли зовсім недавно.

Класова теорія Еріка Оліна Райта

Американський соціолог Ерік Олін Райт розвинув теоретичні засади, які багато в чому спираються на Маркса, але використовують і ідеї Вебера (Wright, 1978, 1985). Згідно з Райтом, існують три виміри контролю над економічними ресурсами в сучасному капіталістич­ ному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні.

1.Контроль над інвестиціями або грошовим капіталом.

2.Контроль над фізичними засобами виробництва (земля або фаб­ рики та установи).

3.Контроль над робочою силою.

Ті, хто належить до класу капіталістів, контролюють усі ці вимі­ ри в системі виробництва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше. Це ті утворення, які Райт називає суперечливими кла­ совими утвореннями, бо вони мають вплив на одні аспекти вироб­ ництва, але не можуть контролювати інші. Наприклад, «білі комір­ ці» та професійні службовці мусять продавати свою робочу силу під­ приємцям, щоб добути собі засоби до прожитку так само, як це роб-

лять ті, хто виконує ручну працю. Проте водночас вони мають більший контроль над умовами праці, ніж люди «в синіх комірцях». Райт називає класове становище таких працівників «суперечливим», тому що вони не є ані капіталістами, ані робітниками, які виконують ручну працю, проте мають деякі спільні ознаки і тих, і тих.

Френк Паркін: підхід у стилі Вебера

Френк Паркін, британський учений, запропонував підхід, що ґрун­ тується більше на ідеях Вебера, ніж на теорії Маркса (Parkin, 1971, 1979). Паркін погоджується з Марксом, як погоджувався і Вебер, що володіння власністю, засобами виробництва, є основною підвалиною класової структури. Проте власність, як вважає Паркін, це тільки одна форма соціального перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими. Соціальне перекриття визначається як будь-який процес, через який групи на­ магаються утримувати ексклюзивний контроль над ресурсами, обме­ жуючи до них доступ. Крім власності або багатства, для створення соціального перекриття можуть бути використані більшість харак­ теристик, що їх Вебер асоціював з різницями в статусі, такими, як етнічне походження, мова або віра.

У створенні соціального перекриття задіяні два види процесів. Ви­ ключення — це стратегія, якої дотримуються групи, щоб відокреми­ ти від себе чужих, перепинивши їм доступ до цінних ресурсів. Так, білі профспілки в Сполучених Штатах у минулому виключали член­ ство чорношкірих, щоб у такий спосіб утримувати свої власні приві­ леї. Узурпація — це спроби менш привілейованих добутися до ресур­ сів, що були раніше монополізовані іншими, приміром, коли чорно­ шкірі борються за право членства в профспілці.

Обидві стратегії, за деяких обставин, можуть використовуватись одночасно. Наприклад, профспілки можуть провадити узурпаційну діяльність проти роботодавців (влаштовуючи страйки з метою домог­ тися більшої частки в прибутках фірми), але водночас не допускати до членства етнічні меншини. Паркін називає це подвійним пере­ криттям. Тут ми маємо безперечну подібність поглядів Паркіна і Райта. Подвійне перекриття великою мірою стосується тих процесів, які Райт розглядає під назвою суперечливих класових утворень. Обидва поняття свідчать, що ті, хто перебуває посередині стратифіка­ ційної системи, до певної міри поглядають угору, але водночас дба­ ють і про те, щоб відокремитися від тих, хто внизу.

КЛАСИ В СЬОГОДНІШНІХ ЗАХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

Деякі автори стверджують, що класи вже не відіграють істотної ролі в новітніх західних суспільствах. Усі погоджуються, що півтори сот­ ні років тому, в ранній період розвитку індустріального капіталізму, існували великі класові відмінності. Навіть ті, хто дуже критично

налаштований щодо поглядів Маркса, визнають, що між бідними трударями та багатими промисловими капіталістами, які їх найма­ ли, існувала справжня прірва. Проте відтоді, як вважають, матері­ альна нерівність в індустріальних країнах набагато зменшилася. Ве­ ликі податки, що їх сплачують багаті, та соціальна допомога для тих, кому нелегко заробити собі на життя, значно зблизили верхню та нижню позначки на шкалі нерівності. Більше того, з розвитком системи державної освіти обдаровані особи вже можуть прокласти собі шлях до найвищих щаблів соціальної та економічної системи.

Проте ця картина далеко не відповідає дійсності. Можливо, що вплив класових відмінностей і не такий значний, як вважав Маркс, але існує мало сфер суспільного життя, що були б ними незаторкнуті. Навіть фізичні відмінності співвідносяться з класовими. В середови­ щі робітничого класу новонароджені немовлята мають пересічно мен­ шу вагу, рівень дитячої смертності вищий, а люди в зрілому віці нижчі, хворобливіші й раніше помирають, ніж у категоріях вищого класу. Найтяжчі психічні та фізичні захворювання, включаючи хво­ роби серця, рак, діабет, запалення легенів та бронхів, набагато поширеніші на нижчих рівнях класової структури, аніж нагорі (Waitzkin, 1986).

Відмінності в статках та доходах

Маркс вважав, що дозрівання індустріального капіталізму супрово­ джуватиметься поглибленням прірви між багатством меншості та вбогістю основної маси населення. Згідно з ним, платня робітничого класу ніколи не зможе надто піднятися над рівнем виживання, тимчасом як ті, хто володіє капіталом, нагромаджуватимуть дедалі біль­ ші багатства. На найнижчих рівнях суспільства, зокрема серед часто або постійно безробітних, «накопичуватимуться злидні, агонія тяж­ кої праці, рабство, неуцтво, брутальність, моральна деградація...» (Marx, 1970, p. 645). Маркс мав рацію, як побачимо, в тому, що бідність не зникне в індустріалізованих країнах, та в своєму перед­ баченні, що величезна нерівність у статках та в рівнях доходу три­ ватиме. Проте він помилився у своєму припущенні, що доходи біль­ шості населення залишаться надзвичайно низькими, як і в тому, що меншість ставатиме все багатшою супроти більшості. Сьогодні біль­ шість людей у західних країнах живуть матеріально набагато краще, аніж ці самі прошарки за часів Маркса. Щоб з'ясувати, до якої міри й чому так сталося, ми повинні подивитися, як змінювався розподіл багатства та прибутків протягом останнього століття чи близько того.

Багатство — це все те, чим індивіди володіють (капітал і акції, заощадження і власність, як то будівлі та земля; тобто те, що можна продати). Доход — це платня, яку дістають наймані робітники та службовці, а також «незароблені» гроші, які надходять від інвести­ цій (зазвичай відсотки або дивіденди). Тимчасом як більшість людей одержують гроші за свою працю, багаті мають головну частку своїх доходів від інвестицій.

Багатство

Надійну інформацію про розподіл багатства дуже важко добути. Де­ які країни мають більш вірогідну статистику, аніж інші, але чимало про що завжди доводиться здогадуватись. Імущі, як правило, не публікують повного звіту про свої статки; не раз зазначалося, що ми знаємо набагато більше про бідних, аніж про багатих. Не випадає сумніватися лише в тому, що багатство сконцентроване в руках по­ рівняно небагатьох людей. У Британії 1 відсоток найбагатших людей володіє 17 відсотками всього персонального багатства (тобто багатст­ ва, яким володіють індивіди, а не організації). Десять відсотків найзаможнішого населення володіють майже половиною сукупного ба­ гатства (див. таблицю 10.1).

Акції та облігації розподілені ще більш нерівно, ніж загальне ба­ гатство. 1 відсоток найзаможніших людей Сполученого Королівства володіє 75 відсотками приватно розподілених корпоративних акцій; 5 відсотків володіють понад 90 відсотками загальної суми. Але в цьому плані відбулося більше перемін. Сьогодні вже 25 відсотків на­ селення мають власні акції, тоді як у 1986 р. таких людей було лише 14 відсотків. Чимало людей уперше купили акції під час реалізації приватизаційної програми консервативного уряду. Це зростання уявляється ще разючішим, якщо розглянути трохи довший період, адже 1979 року лише 5 відсотків населення володіли акціями. Сумар-

на вартість акцій, що перебувають в одних руках, здебільшого неве­ лика (менша за тисячу фунтів за цінами 1991 p.), і інституційне воло­ діння акціями, тобто акціями, купленими компаніями в інших фірм, зростає швидше, аніж індивідуальне. Частка вартості тих акцій, яки­ ми володіють індивіди за період від 1963-го по 1990 p., зменшилася наполовину від сукупної їхньої вартості (HMSO 1992).

У Сполучених Штатах сукупне багатство розподілене приблизно так само, як і у Великій Британії, тимчасом як володіння корпора­ тивними акціями ще більш концентроване. Висловлюючись конкрет­ ніше, 10 відсотків найбагатших родин володіють 90 відсотками кор­ поративних акцій та бізнесових активів і 95 відсотками облігацій. Найбагатші 0,5 відсотка (400 тисяч родин) тримають 40 відсотків корпоративних акцій та облігацій.

Доход

Одна з найзначніших перемін у західних країнах за останнє сто­ річчя — це зростання реального доходу більшості населення, яке працює (реальний доход — це фактичний доход, виключаючи на­ слідки інфляції, щоб мати фіксований стандарт для порівняння з року в рік). Робітники «в синіх комірцях» у західних суспільствах сьогодні заробляють утричі-вчетверо більше, аніж їхні попередники на початку сторіччя. Зростання платні «білих комірців», менеджерів та висококваліфікованих працівників відбувалося трохи швидше. Щодо заробітку на душу населення та вибору наявних товарів і пос­ луг більшість людей на Заході сьогодні живуть набагато заможніше, аніж жилося більшості людей раніше в історії. Одна з найважли­ віших причин зростання заробітків — це підвищення продуктивнос­ ті праці, тобто кількості продукції, виробленої одним працівником, чого пощастило досягти завдяки технологічному проґресу. Від 1900-х років вартість товарів та послуг, які виробляє один працівник, зрос­ тала більш-менш безперервно, принаймні в багатьох галузях промис­ ловості.

Проте, як і у випадку з багатством, доходи розподіляються, як і раніше, нерівно. 1994 року 20 відсотків найпривілейованіших родин одержали половину сукупного доходу. Верхні 5 відсотків у Сполу­ чених Штатах одержують 17,6 відсотка сукупного доходу; ще 20 від­ сотків — 44,6 відсотка; а нижні 20 відсотків одержують лише 4,4 від­ сотка. Середній доподатковий заробіток найбіднішої частини людей у Сполучених Штатах зменшився приблизно на 5 відсотків за період з 1977-го по 1992 р. Протягом цього ж періоду доходи найзаможнішої п'ятої частини зросли на 9 відсотків, якщо не брати до уваги податків, а податковий тиск на них у 1992 р. був нижчий, аніж у 1977 р.

А зараз розглянемо КЛАСОВУ СТРУКТУРУ, модель класового по­ ділу в Сполученому Королівстві, і побіжно зробимо кілька комента­ рів щодо інших країн.

Соціальний поділ на класи

Вищий клас

Вищий клас у британському суспільстві складається з відносно малої кількості індивідів і родин, які володіють значною власністю; ото­ тожнення їх із одним відсотком найзаможніших людей дає приблиз­ ну статистичну оцінку. В межах цього вищого класу простежується очевидний статусний поділ на «багатих» і «скоробагатьків». Родини, чия власність дісталася їм у спадок через кілька поколінь, часто дивляться зверхньо на тих, хто забагатів власними зусиллями. Хоча в деяких контекстах ці люди й змішуються, тих, хто піднявся з нижчих щаблів суспільної драбини, часто не допускають у більшість кіл, де обертаються ті, чиє багатство було набуто значно давніше.

Власність, як підкреслювали і Маркс, і Вебер, наділяє владою, тож члени вищого класу непропорційно представлені на вищих рів­ нях влади. Їхній вплив почасти полягає в прямому контролі над ін­ дустріальним і фінансовим капіталом, а почасти — в доступі до про­ відних позицій у політичній, освітній та культурній сферах.

Джон Скот виділив три сектори у вищому класі дев'ятнадцятого сторіччя: великі землевласники, фінансові підприємці і промисловці (Scott, 1991). Представники першої групи вважали себе аристокра­ тією, але поступово, впродовж сторіччя, приймали до свого кола най­ успішніших фінансистів. Промисловців, чиї підприємства були розта­ шовані переважно на півночі, до цього товариства не допускали, та вони й самі здебільшого трималися від нього осторонь. Та мірою того, як збігало сторіччя і зростало їхнє багатство, представники двох інших секторів дедалі частіше почали дивитись на них як на людей свого кола. Наприкінці сторіччя промисловці почали вкладати свої капітали в землю, а також у банки та страхові компанії, тимчасом як земле­ власники побільшували свої прибутки, обіймаючи посади директорів промислових компаній.

Злиття різних угруповань усередині вищого класу тривало й у двадцятому сторіччі, вважає Скот, хоча не всі конфлікти залагоджені і не всі лінії поділу стерлися. Наприклад, фінансові магнати лондон­ ського Сіті не завжди знаходять спільну мову з директорами бізне­ сових корпорацій; політика, сприятлива для однієї групи, не завжди вигідна іншій. Землевласники сьогодні майже повністю зникли як окремий сектор вищого класу. Багато колишніх великих маєтків перейшли в державну власність; єдині люди, які можуть дозволити собі поводитися з традиційним аристократизмом, — це ті, хто збив собі багатство іншими засобами.

Середній клас

Поняття середнього класу об'єднує людей найрозмаїтіших занять. Як вважають деякі оглядачі, сьогодні до цього класу належить біль­ шість населення Британії, оскільки у виробництві значно зросла, порівняно з «синіми комірцями», частка «білих комірців» (див. роз­ діл дванадцятий, «Праця та економічне життя»).

Всередині самого середнього класу чітко виділяються три окремі сектори. Давній середній клас складається з власників невеликих біз­ несів, що працюють самі на себе (самозайняті), власників малих крамничок та дрібних фермерів.

Частка самозайнятих людей зменшувалася протягом майже всьо­ го століття. Проте за останні п'ятнадцять років ця тенденція повер­ нула навспак. У 1981 р. 6,7 відсотка робочої сили були самозайнятими. На 1991 р. ця цифра зросла до 10 відсотків. Автори одного дослідження відстежили, що робила у 1991 р. група людей, які в 1981 р. були самозайнятими. Не всі з них залишилися на ринку пра­ ці, а з тих, хто залишився, самозайнятими виявилися тільки дві третини (Fielding, 1995). Але й вони протягом цього часу, певно, не раз міняли бізнес.

Малі бізнеси набагато менш стабільні, аніж великі, й більшість з них зазнає краху не далі як через два роки після свого заснування. Лише 20 відсотків із тих, що відкриваються щороку у Сполученому Королівстві, працюють і через п'ять років. Невеличкі фірми та крам­ ниці часто неспроможні ефективно конкурувати з великими компані­ ями, супермаркетами та ресторанними комплексами. І якщо давній середній клас не зменшився до катастрофічно низького рівня, як пе­ редбачало чимало дослідників (серед них і Маркс), то лише тому, що не зменшується число людей, яким кортить випробувати свої сили й розпочати власний бізнес. Тож на зміну тим, хто зазнає невдачі, пос­ тійно приходять нові й нові люди. Задіяні в малому бізнесі чоловіки та жінки прагнуть мати свій окремий суспільний та політичний сві­ тогляд. У деяких країнах, наприклад, у Франції, чимало таких лю­ дей постійно підтримують партії крайнього правого крила.

Вищий середній клас складається переважно з людей, що обійма­ ють менеджерські посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації. До цієї категорії належить дуже багато індивідів та сі-

мей, тож узагальнювати їхні погляди та світогляд було б ризиковано. Більшість із них, у тій чи в тій формі, здобули вищу освіту, й частка людей, котрі поділяють ліберальні погляди щодо соціальних та полі­ тичних проблем, серед них достатньо висока, передусім серед фахів­ ців високої кваліфікації.

Оксфордський соціолог Джон Ґолдторп уникає означення «вищий середній клас», віддаючи перевагу терміну «службовий клас». Служ­ бовий клас має об'єднувати працівників менеджерської, високопрофесійної та технологічної сфер, тобто складає категорію, котра, як ми побачимо згодом, швидко зростає в сучасних суспільствах. Але цей термін потенційно двозначний. Ґолдторп не має на увазі працівників сектору обслуговування. Радше, термін має позначати працівників, які «обслуговують» потреби роботодавців і які утворюють адмініст­ ративний апарат для управління їхніми бізнесами або організаціями. Вони забезпечують фірму спеціалізованим знанням та менеджерськи­ ми ноу-хау; натомість вони користуються привілейованим станови­ щем, включаючи високу платню, трудові гарантії та суміжні вигоди, такі, як право на індивідуальну пенсію. Але впродовж приблизно двох останніх десятиріч, коли фірми різко скоротили свої штати, з тим щоб стати більш конкурентоспроможними, економічні умови службового класу стали менш стабільними, і чимало груп стали пра­ цювати самі на себе, організовуючи власний бізнес.

Нижчий середній клас — це неоднорідна категорія, до якої нале­ жать люди, що працюють конторськими службовцями, комівояже­ рами, вчителями, медсестрами і т.д. Здебільшого, хоч багато в чому вони й мають однакові з ними умови праці, члени нижчого середньо­ го класу дотримуються інших соціальних та політичних поглядів, аніж ті, які поділяють більшість так званих «синіх комірців».

Неоднорідний характер середнього класу до певної міри можна означити поняттями, які запропонували Райт і Паркін. Люди серед­ нього класу перебувають у «суперечливих» ситуаціях «подвійного перекриття» в тому розумінні, що вони знаходяться в лабетах конф­ ліктних відносин. Наприклад, багато людей із нижчого середнього класу ідентифікують себе з тими самими цінностями, як і ті, котрі перебувають у значно вигіднішому становищі, але водночас вони час­ то змушені жити на нижчі доходи, аніж найкраще оплачувані ро­ бітники ручної праці.

Робітничий клас

Робітничий клас складається з людей, що виконують ручну працю, так званих «синіх комірців». Як і в середньому класі, всередині робітничого класу існують досить чітко означені лінії поділу. Голов­ на причина такого поділу — різні рівні кваліфікації. На вищий ро­ бітничий клас, що складається з кваліфікованих робітників, часто дивляться як на «робітничу аристократію», адже ті, хто до неї на­ лежить, мають вищі доходи і кращі умови праці, ніж люди, що виконують простішу ручну працю. Тим, хто належить до робітничої

аристократії, менше загрожує і безробіття. Хоча деякі робочі квалі­ фікації утратили своє значення внаслідок технологічного поступу, а отже, погіршилося і становище робітників відповідного фаху, на­ приклад, друкарів, загалом економічні умови кваліфікованих робіт­ ників за останні роки поліпшилися. В багатьох професіях заробітки залишилися порівняно високими, а становище стабільним; вони значно менше потерпіли внаслідок зростання рівнів безробіття, аніж ті, хто зайнятий у менш кваліфікованих галузях ручної праці.

Нижчий робітничий клас складається з тих, хто виконує некваліфіковану або напівкваліфіковану працю, що не вимагає тривалого на­ вчання та підготовки. Більшість таких робіт гірше оплачуються і дають менші ґарантії трудової зайнятості, ніж кваліфікована праця.

Види праці робітничого класу різняться за тривалістю робочого дня чи тижня та трудовими ґарантіями. Розрізнення центральної та периферійних зон економіки допомагає прояснити цей аспект. Цент­ ральні сектори — це ті, де робітники працюють повний робочий день, дістаючи достатньо високу платню й маючи довготривалі трудові ґа­ рантії зайнятості. В периферійних секторах гарантій зайнятості не існує, оплата праці там низька, а частка робітників, які працюють неповний день, є досить високою. Кваліфіковані робітники, а також частина напівкваліфікованих та некваліфікованих (переважно білих чоловіків), домінують у центральних секторах, де до того ж існує ви­ сокий рівень профспілкової організації. Решта трудяться в пери­ ферійному секторі, де професійні спілки організовані слабо.

Найнижчий клас (андерклас)

Головна лінія демаркації всередині робітничого класу проходить між етнічною більшістю і знедоленими меншинами, які й складають найнижчий клас. Члени найнижчого класу трудяться в очевидь гірших умовах і мають набагато нижчий життєвий рівень, ніж біль­ шість населення. Багато з них стають хронічно безробітними або дуже часто міняють місце роботи. У Британії чорношкірі та азіати представлені в найнижчому класі непропорційно. В деяких євро­ пейських країнах робітники-міґранти, які легко знаходили роботу в часи більшого економічного процвітання, двадцять років тому, тепер утворюють велику частку цього сектора в робітничому класі. Це можна сказати, наприклад, про алжирців у Франції та про туре­ цьких мігрантів у Західній Німеччині.

Природа найнижчих класів стала темою палких дебатів серед со­ ціологів. Головним чином ці дебати зосередилися на Сполучених Штатах, зокрема щодо становища чорношкірих бідняків, які живуть у внутрішніх кварталах великих міст. Вільям Джуліус Вілсон дійшов висновку, що чорне населення Сполучених Штатів розкололося нав­ піл.

У своїй праці «Расова проблема втрачає свою гостроту» Вілсон твердить, що за останні три-чотири десятиріччя у Сполучених Шта­ тах з'явився заможний середній клас чорношкірих — «білі комірці»

та кваліфіковані професіонали. Далеко не всі афроамериканці досі живуть у міських ґетто, а ті, що живуть, запевняє Вілсон, утриму­ ються там не так активною дискримінацією, як економічними чин­ никами, іншими словами, не стільки з расових причин, скільки з класових. Колишні расистські бар'єри падають; чорношкірі застряг­ ли у своїх ґетто через економічні негаразди (Wilson, 1978).

Вілсонова праця спричинила палку дискусію, яка досі не згасла. Консервативний політолог Чарлз Мерей погоджується, що в більшос­ ті великих міст існує чорний найнижчий клас. Проте, на його думку, афроамериканці перебувають на суспільному дні внаслідок самої по­ літики соціальної підтримки, що ставить на меті поліпшення їхнього становища. Люди стають залежними від соціальної допомоги і буду­ ють на цій залежності специфічну «культуру вбогості». Вжившись у таку культуру, вони втрачають бажання шукати собі працю, буду­ вати сталі спільноти чи утворювати стабільні родини (Murray, 1984).

У відповідь на аргументацію Мерея Вілсон повторив і розвинув свої попередні висновки, знову-таки посилаючись на дослідження, здійснене в Чикаґо. Переїзд багатьох білих із міст у передмістя, зане­ пад міської промисловості та інші урбаністичні економічні проблеми, вважає він, спричинили високий рівень безробіття серед афроамериканських чоловіків. Форми соціальної дезінтеґрації, на які вказував Мерей, включаючи високу частку неодружених чорношкірих мате­ рів, Вілсон пояснює під поглядом зменшення наявного числа при­ датних до шлюбу (тобто таких, що мають роботу) чоловіків.

Далі Мерей застосував свої висновки до ситуацій в Сполученому Королівстві (1990 p.). Згідно з ним, поки що не існує чітко означено­ го найнижчого класу у Великій Британії, проте він швидко форму­ ється. Він складається не лише з представників етнічних меншин, а також з білих із тих зубожілих місцевостей, де розвивається соціаль­ на дезінтеграція. Однак висновки Мерея були гостро розкритиковані соціологами, які живуть і працюють у цій країні.

Ми спробуємо оцінити адекватність теоретичних тверджень Мерея пізніше. А спершу розглянемо зміни, які впливають на ста­ новище тих, хто перебуває на вищих рівнях класової структури.

Зміни в класовій структурі

Розпад вищого класу?

Як зазначалося раніше, вищий клас (як і всі класові угруповання) завжди був внутрішньо розділений. Деякі автори запевняють, що сьогодні вищий клас до такої міри розпався на окремі складові час­ тини, що реально вже не існує як єдина класова категорія. В дев'ят­ надцятому сторіччі й у першій половині сторіччя нинішнього, вва­ жають прихильники цього погляду, членство у вищому класі ґрун­ тувалося на володінні власністю — бізнесами, фінансовими органі­ заціями або землею. Сьогодні земля, як уже згадувалося, не є зна­ чущим джерелом влади, а економіку опанували великі бізнесові кор-