Gidens_Sotsiologiya2

масовому споживачеві, причому деякі кримінальні мережі охоплю­ ють багато країн. Серед інших видів діяльності організована злочин­ ність включає в себе нелеґальні азартні ігри, проституцію, крадіжки в особливо великих розмірах та рекет.

Очевидно, що добути точні відомості про організовану злочинність надзвичайно важко. В романтичних описах світу гангстерів організо­ вану злочинність у Сполучених Штатах контролює таємна організа­ ція національних масштабів — «мафія». «Мафія», як і ковбой, є до певної міри витвором американського фольклору. Звичайно ж, навряд чи існує такий собі конклав таємничих бандитів сицілійського походження, які посіли самісіньку вершину загальнонаціональної організації. Проте добре організовані кримінальні структури існують, певно, майже в усіх великих містах Америки, а деякі з них пов'язані між собою.

Організована злочинність у Сполучених Штатах набагато міцніше вкорінена, всепроникніша і чіпкіша, ніж у інших індустріалізованих суспільствах. У Франції, наприклад, така злочинність процвітає, але сфера її впливу обмежується здебільшого двома найбільшими міста­ ми — Парижем і Марселем. У Південній Італії, типово гангстерсько­ му реґіоні, кримінальні мережі дуже могутні, але прив'язані до тра­ диційних моделей кревної спорідненості та контролю над бідними сільськими місцевостями. В американському суспільстві організова­ на злочинність набула такого впливу, певно, тому, що на ранніх ета­ пах свого розвитку асоціювалася, а до певної міри й була побудована за моделлю промислових «баронів-грабіжників» кінця дев'ятнадця­ того сторіччя. Багато з перших «акул» промислового бізнесу збили свій статок, нещадно визискуючи працю іммігрантів і нехтуючи зако­ нами, які регулювали умови праці. Вони часто вдавалися до змі­ шаних методів корупції та насильства, щоб побудувати свої індустрі­ альні імперії. Організована злочинність процвітала в занедбаних етнічних ґетто, — де люди уявлення не мали про свої законні та політичні права, — не гребуючи ніякими методами, щоб придушити конкуренцію та побудувати мережі корумпованості.

Незаконні азартні ігри — ставки на перегонах та спортивних зма­ ганнях, усілякі лотереї — є найбільшим джерелом прибутків органі­ зованої злочинності у Сполучених Штатах. У багатьох західних краї­ нах на противагу Америці ставки на перегонах робляться цілком за­ конно й офіційно; у Сполученому Королівстві для цієї мети існують спеціальні контори, що мають державну ліцензію на свою діяльність. Хоча й там не обходиться без кримінального впливу, азартні ігри не контролюються нелеґальними організаціями до такої міри, як у Спо­ лучених Штатах.

Хоча в нас мало систематичної інформації про організовану зло­ чинність у Сполученому Королівстві, відомо, що широкі кримінальні мережі існують у Лондоні та інших великих містах. Деякі з них мають міжнародні зв'язки. Лондон, зокрема, є центром злочинних операцій, які плануються в Сполучених Штатах та деінде.

Мережа організованої злочинності у Великій Британії сьогодні на­ багато складніша й розвиненіша, аніж вона була ще кілька років тому (див. у рамці). Не існує єдиної на всю країну організації, яка об'єднувала б у одне ціле різні кримінальні угруповання, але така злочинність стала більш витонченою, ніж була колись. Наприклад, деякі з великих кримінальних організацій відмивають гроші через великі банки, створені умисне для цієї мети, а потім використовують свої «чисті» гроші, вкладаючи їх у законний бізнес. Поліція вважає, що від 2,5 до 4 мільярдів злочинно добутих грошей щороку прохо­ дять через банки Великої Британії. Стурбована дедалі більшим роз­ квітом організованої злочинності, поліція заходилась укладати наці­ ональний реєстр бандитських угруповань. Шість поліційних груп у різних реґіонах країни, співпрацюючи з митниками, збирають відо­ мості про ймовірно злочинну діяльність. До реєстру вже внесено імена близько чотирьохсот «злочинців найвищої категорії».

Британська організована злочинність має свої «родини», створені на зразок мафіозних кланів у Сполучених Штатах. Одним з таких наймогутніших злочинних сімейств були останнім часом Аріфи, що живуть у Стоквелі (південний Лондон). У 1980-і роки Аріфи займа­ лися організацією збройних пограбувань та контрабандою наркоти­ ків. Вони також володіли багатьма пабами, ресторанами та клубами, майже напевне придбаними на прибутки з їхніх злочинних заходів. Наприкінці 1980-х років Бекір Аріф потрапив до в'язниці за збройне пограбування.

Панування Аріфів припинилося на початку 1980-х років внаслі­ док цілої низки успішно проведених поліційних операцій. Під час спроби збройного пограбування в 1990 р. один із членів банди був застрелений поліцією. Голова клану Доґан Аріф сьогодні відбуває чотирнадцятирічне тюремне ув'язнення за участь у контрабандній операції з наркотиками вартістю у 8,5 мільйонів англійських фунтів (Bennetto, 1995).

У Британії отаборилися також японські банди якуза та члени іта­ лійської й американської мафії. Серед новоприбулих — злочинці з колишнього Радянського Союзу. Нещодавно два коментатори назва­ ли російську мафію «найстрашнішим злочинним синдикатом у всьо­ му світі» (Elliot and Lin, 1995). Російські кримінальні мережі активно займаються відмиванням грошей у співпраці з неконтрольованими російськими банками. Дехто вважає, що російські угруповання мо­ жуть незабаром стати найбільшими кримінальними мережами світу. Вони мають свій осідок у напхом напханій мафіозними організаціями Росії, де «протекція» злочинних угруповань — зараз звичайне явище для багатьох бізнесів. Найбільше тривожить те, ще нові російські ма­ фіозі починають постачати на світовий ринок ядерні матеріали, ви­ крадені з радянського арсеналу ядерної зброї.

Попри численні кампанії, організовувані урядом та поліцією, тор­ гівля наркотиками є однією з тих галузей кримінальної індустрії, які розвиваються найшвидше, побільшуючи масштаби своєї діяльності щорічно на 10 відсотків у 1980-х роках та на початку 1990-х і маючи

надзвичайно високий рівень прибутків. Мережі постачання героїну тягнуться через весь Далекий Схід, передусім через Південну Азію, і охоплюють Північну Африку, Середній Схід та Латинську Америку. Лінії постачання проходять також через Париж і Амстердам, звідки здебільшого наркотики й надходять до Британії.

ЗЛОЧИННІСТЬ, ДЕВІАНТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

Було б помилкою розглядати злочинність та девіантність лише в негативному світлі. Кожне суспільство, яке визнає, що люди мають різні цінності та прагнення, мусить знайти місце для індивідів та груп, чия діяльність не відповідає нормам, котрих дотримується більшість. На людей, які розвивають нові ідеї в політиці, мистецтві, науці або інших галузях, часто дивляться з підозрою та ворожістю ті, хто обстоює ортодоксальні звичаї. Наприклад, політичним ідеа­ лам Американської революції — свободі індивіда та рівності можли­ востей — свого часу чинили опір багато людей, проте сьогодні ці ідеали прийняті в усьому світі. Щоб відійти від норм, які панують у суспільстві, потрібна мужність і рішучість, але саме така поведін­ ка сприяє процесам перемін, корисним згодом для всіх.

Чи є «шкідлива девіантність» тією ціною, яку суспільство мусить платити, надаючи людям волю жити, як їм хочеться, виходячи за рамки конформістської поведінки? Чи не є високий рівень злочин­ ності неминучим наслідком індивідуальних свобод, з яких користаються члени суспільства? Дехто так і вважає, твердячи, що годі уникнути спалахів насильства в суспільстві, де не застосовуються су­ ворі правила підлеглості. Але такий погляд не здається дуже слуш­ ним, якщо розглянути цю проблему глибше. В деяких суспільствах, де людям надається високий рівень індивідуальної свободи і толерується девіантна поведінка (таких, наприклад, як Голландія), рівень злочинного насильства низький. І навпаки, країни, де індивідуальні свободи всіляко обмежуються (як, наприклад, у деяких латиноамери­ канських суспільствах), дають високі показники насильства.

Суспільство, яке толерантно ставиться до девіантної поведінки, може не боятися соціального вибуху. Одначе такого результату, пев­ но, можна досягти тільки там, де індивідуальні свободи поєднуються з соціальною справедливістю, тобто за умов соціального порядку, де нерівності не є разючими і де населення в цілому має шанс жити повним і задовільним життям. Якщо ж свободу не збалансовано рів­ ністю, а люди не мають змоги наповнити своє життя змістом, тоді девіантна поведінка може вилитися в потужну соціально деструк­ тивну течію.

1.Девіантною поведінкою ми називаємо діяльність, що переступає узвичаєні норми. Уявлення про «девіантність» може змінюватися залежно від місця й часу; «нормальна» поведінка в одній куль­ турній ситуації може бути названа девіантною в іншій.

2.Санкції, формальні або неформальні, застосовуються суспільством для підсилення соціальних норм. Закони — це норми, визначені й стверджувані урядом; злочини є діями, що забороняються законами.

3.Виникло кілька біологічних та психологічних теорій, аби довес­ ти, ніби злочинність та інші форми девіантності генетично детер­ міновані, але ці теорії значною мірою дискредитували себе. Соці­ ологи стверджують, що конформізм та девіантність визначаються по-різному в різних соціальних контекстах. Неоднаковий доступ у суспільстві до статків та влади дуже впливає на те, які можливості мають різні групи або індивіди і які види діяльності розглядаються як злочинні. Злочинна поведінка засвоюється так само, як і узгод­ жена з законом, і загалом спрямована на ті самі потреби й цінності.

4.Теорія ярликів (яка твердить, що, навісивши на когось ярлик девіанта, суспільство тим самим сприяє його девіантній поведін­ ці) має велике значення, адже вона виходить із припущення, що жоден вчинок не є внутрішньо злочинним (або нормальним). Про­ те цю теорію слід доповнити дослідженням: що' саме спричинило поведінку, на яку потім навішується ярлик «девіантної».

5.Повний обсяг злочинності в будь-якому суспільстві оцінити важко, бо не всі злочини стають відомі. Але в деяких суспільст­ вах, мабуть, існує набагато вищий рівень злочинності, ніж у інших; про це, наприклад, свідчить висока пропорція вбивств у Сполучених Штатах у порівнянні до інших західних країн.

6.Як уявлення про «злочин» варіюються в різні часи і в різних культурах, так змінюються і форми покарань. В'язниці виникли почасти для того, щоб захистити суспільство від злочинця, а почасти, щоб «виправити» його. Це своє друге завдання вони виконують украй неефективно. Смертну кару скасовано в біль­ шості країн.

7.Тюрми не відстрашують охочих до злочинної діяльності, а те, що їм удається бодай трохи підготувати в'язня для життя в «зов­ нішньому» світі, щоб він знову не скотився до злочинної діяль­ ності, викликає сумнів. Було запропоновано чимало альтернатив до ув'язнення, серед яких можна назвати випробувальний тер­ мін, працю на благо спільноти, штрафи, відшкодування потерпі­ лому та інші заходи. Деякі з них уже широко застосовуються в певних країнах.

8.Рівень злочинності серед жінок значно нижчий, ніж серед чоло­ віків; мабуть, це пояснюється різницею в соціалізації чоловіків і жінок, до того ж чоловіки значно більше зайняті у сферах діяль­ ності поза домом.

9.Зґвалтування, безперечно, відбуваються набагато частіше, ніж про те свідчить офіційна статистика. Існує погляд, згідно з яким усі жінки є жертвами зґвалтування, оскільки їм доводиться вживати особливих заходів для свого захисту і жити під по­ стійним страхом бути зґвалтованими.

10.Злочини «білих комірців» і можновладців — це злочини, скою­ вані тими, хто належить до заможніших верств суспільства. Організованою злочинністю ми називаємо інституціоналізовані форми злочинної діяльності, наділені багатьма характеристи­ ками традиційних організацій, але їхня діяльність має систе­ матично протизаконний характер.

Patricia Adler and Peter Adler (eds), Constructions of Deviance: Social Power, Context and Interaction (Belmont, Calif.: Wadsworth, 1994). Аналіз девіантної поведінки із застосуванням інтеракціоністської наукової перспек­ тиви.

Stanley Cohen and Laurie Taylor, Escape Attempts (London: Routledge, 1992). Доопрацьоване видання, що досліджує різні шляхи, якими люди намага­ ються втекти від звичаїв та рутини повсякденного життя.

Janet Foster, Villains: Crime and Community in the Inner City (London: Ro­ utledge, 1990). Надзвичайно цікава розповідь про розвиток злочинних суб­ культур у кварталах центрального Лондона.

Shephen Hester and Peter Eglin, A Sociology of Crime (London: Macmillan, 1992). Корисний узагальнений посібник з кримінології.

M. Maguire et al. (eds), The Oxford Handbook of Criminology (Oxford: Claren­ don Press, 1994).

Stephen Pilling, Rehabilitation and Community Care (London: Routledge, 1991). Автор аналізує наслідки закриття лікарень і закликає створити програму ретельного планування загальнодоступних служб.

Robert Reiner, The Politics of the Police (London: Harvester, 1992). Нове видання широкознаного тексту, де викладено історію та соціологію бри­ танської поліції.

John Wells, Crime and Unemployment (London: Employment Policy Institute, 1995). Корисне обговорення впливу безробіття на різні види кримінальної поведінки.

Ann Worrall, Offending Women (London: Routledge, 1990). Цікавий і важ­ ливий аналіз проблем тендеру і закону.

Сьогодні в різних частинах світу відбуваються битви між різними культурними та расовими групами, причому деякі з них призвели до трагічних наслідків і великого кровопролиття. Криваві війни такого походження відбулися в Боснії-Герцеґовині (на теренах колишньої Югославії), в Ефіопії (Африка), у Грузії (що входила до складу ко­ лишнього Радянського Союзу).

Водночас у багатьох реґіонах земної кулі тягнуться й тягнуться потоки біженців та іммігрантів, що або рятуються від таких конфлік­ тів, або втікають від злиднів у пошуках кращого життя. Прибуваючи до нової країни, вони часто відчувають на собі ненависть людей, які лише кілька ґенерацій тому самі були іммігрантами. В такій ситуації, наприклад, опиняється чимало людей, що прибувають до Сполучених Штатів. США в культурному плані — найрозмаїтіше суспільство у світі. Це суспільство іммігрантів; тубільне населення, американські індіанці сьогодні становлять менш як один відсоток від усього населен­ ня Сполучених Штатів. Проте Велика Британія та Європа швидко ста­ ють майже такими самими змішаними в культурному плані, як і США. Звичайно ж, саме європейці були першими іммігрантами у Пів­ нічній Америці, і вони ж таки домінували донедавна в імміграції на територіях, що сьогодні стали Сполученими Штатами та Канадою. Нині вже нові хвилі імміграції, як законної, так і незаконної, накочу­ ються на саму Західну Європу. Іммігранти прибувають туди зі Східної Європи, з Африки, з Близького Сходу та з Азії. Багато дилем, конфлік­ тів та сутичок, так само як і вигод та можливостей, що стали наслід­ ком напливу іммігрантів у США, сьогодні мають місце й у Європі.

Європа стає більш етнічно гетерогенною, ніж будь-коли раніше.

ЕТНІЧНІСТЬ

ЕТНІЧНІСТЮ ми називаємо культурні звичаї та світогляд певної спільноти людей, що відрізняють їх від інших. Члени етнічних груп бачать себе культурно відмінними від інших груп у суспільстві, а ті у свою чергу бачать їх такими. Існує чимало ознак, за якими такі етнічні групи відрізняються одна від одної, але головними вважа­ ються мова, історія або походження (справжнє чи уявне), релігія та манера вбиратися чи прикрашати себе. Етнічні відмінності виступа­ ють як повністю набуті, що видається самоочевидним, поки ми не згадаємо, як часто на певні групи людей дивились як на «наро­ джених правити» або «ледачих», «недорозвинених» і т. д. (Про розмаїття етнічних груп у Великій Британії див. таблицю 9.1.)

Таблиця 9.1. Етнічний склад населення Великої Британії в 1992 р. (у відсотках).

Джерело: D. Owen, Ethnie Minorities in Britain: Settlement Patterns, 1992, p. 2. Census data is Crown Copyright.

У цьому розділі ми спробуємо з'ясувати, чому етнічна відмінність так часто спричиняється до соціальних конфліктів. На такі конфлік­ ти величезний вплив мало поняття «раси», тож ми розглянемо її при­ роду та походження. Потім ми проаналізуємо, чому певні групи так зневажають або ненавидять інших, тобто сконцентруємо свою увагу на расових та етнічних упередженнях. У наступних параграфах цього розділу ми дослідимо етнічні взаємини в різних національних кон­ текстах, приділяючи головну увагу Сполученим Штатам, Британії та Континентальній Європі.

Меншини

Поняття меншин (або етнічних меншин) широко застосовується в соціології і не є суто кількісним визначенням. У статистичному ро­ зумінні існує безліч меншин (наприклад, люди, що мають понад шість футів зросту або важать більш як 250 фунтів), але далеко не всі вони є справжніми меншинами з погляду соціології. Такими мен­ шинами соціологи вважають лише ті, члени яких перебувають у невигідному становищі супроти більшості населення і мають певне відчуття групової солідарності, спільності своєї долі. Те, що вони є об'єктом упередження та дискримінації, зазвичай посилює почуття єдності та спільних інтересів.

Члени меншин часто мають себе за людей, що відрізняються від більшості. Звичайно меншини фізично та соціально ізольовані від шир­ шої спільноти. Вони мають тенденцію жити у містах або в сільській