91. Історичні романи у віршах «Маруся Чурай», «Берестечко» Ліни Костенко. Жанрово-стильові особливості.

„Берестечко” - соціально-психологічний історичний роман у віршах. У ньому художньо осмислюється одна з найдраматичніших подій у житті українського народу і доля одного з найвидатніших історичних діячів - Богдана Хмельницького.

„Берестечко” - книга про одну з найбільших трагедій часів Хмельниччини, поразку під Берестечком. Автор дуже вимогливо добирає історичний матеріал, суворо дотримується наукової достовірності подій і фактів, переданих через сприйняття їх найголовнішого учасника - Богдана Хмельницького.

Роман написаний від першої особи, як роздум, спогад, сповідь гетьмана, який болісно переживає поразку під Берестечком. Таке компонування твору споріднює його з романом Павла Загребельного „ Я, Богдан”, теж побудованого за примхливо-асоціативним принципом у вигляді незвичайного монологу помираючого Богдана, який думає-розповідає не тільки про те, що було з ним і з України, а й про те , що напишуть про нього протягом 300 літ.

Характер гетьмана виписаний багатогранно, домінує в ньому патріотичне начало. Не тільки особиста кривда та образа, не користолюбні егоїстичні інтереси керують вчинками полководця, а турбота про долю всього народу, бажання створити могутню незалежну державу, яка б зайняла почесне місце в світовій спільноті. Гетьман у романі — не тільки талановитий воєначальник, а й мудра, освічена, з розвинутим почуттям прекрасного людина, що узгоджується з історичною правдою.

іна Костенко прагне показати Богдана Хмельницького не як політика чи полководця, батька чи чоловіка, тобто не через якусь соціальну роль, а як унікальну і неповторну особистість з властивими лише їй переживаннями, муками, пристрастями, радощами і болями. Це вона робить через відтворення потоку свідомості гетьмана, що складається з марень, снів, каяття і слів розпачу. Іншими словами, вона прагне зануритись у душу Богдана, зрозуміти його душевні муки, дослідити і пізнати його екзистенцію.

Одна з головних категорій екзистенціалізму — свобода. У романі вона постає в двох аспектах: свобода як незалежність і самостійність рідної землі, тобто фізична свобода від панування Речі Посполитої і утисків магнатів. Тут гетьман зауважує, що він не прагне чужого, не прагне завоювати чужі землі і маєтки, єдине його прагнення — завоювати свободу для рідної землі.

Символічним у романі є те, що Богдан Хмельницький після поразки знаходить притулок у старій фортеці, де із залоги залишився тільки один зброяр. Гетьман живе в старій фортеці, яка колись знала битви і облоги, перемоги і поразки, а зараз перетворилась на руїну: Богдан порівнює себе з нею: йому здається, що він вже теж, як стара фортеця, нікому не потрібен і ні на що не годен. Тимчасова ізоляція дає можливість Богданові Хмельницькому заглянути глибше в себе, осягнути масштаби власної поразки і при цьому не забути, що йдеться не лише про гетьманську булаву, а більше — про Україну.

Гетьман не ідеалізує український народ, він об'єктивно вказує на всі його негативні риси, але попри це любить його: "Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю!"

Богдан Хмельницький вдало характеризує польських ватажків, звертаючи увагу на їхні вади, але символом зради в романі "Берестечко" виступає князь Ярема Вишневецький, нащадок давнього козацького роду. Його пращур Дмитро Байда-Вишневецький, який вважається засновником першої Запорозької Січі, був дуже легендарною особою, героєм історичних пісень і дум. Ярема ж, будучи магнатом, дуже впливовою і незалежною людиною, яка могла ставити умови навіть королю, не тримався свого коріння, прийняв католицтво, володів великими маєтками на території України і не хотів втрачати своїх земель та прибутків від них. Для Хмельницького він найгірший, адже іде війною проти власного народу.